хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «шевченко»

Шарада до свята

Не футболіст - бо  не дурень, не боксер - бо не дурень і жінок вітає

Художник Ілля Юхимович Рєпін Не чекали, 1884

До дня народження Т.Г.Шевченка

Картина, показана на XII пересувній виставці, входить в оповідний цикл, присвячений долі російського революціонера-народника.

Символічний пунктир цієї долі, особливо близький сучасникам, позначений зображеннями на стінах кімнати: портрети Шевченка і Некрасова, кумирів революційного студентства 1870-х років; між ними - гравюра Христос на Голгофі... 

Видатний український художник Ілля Юхимович Рєпін народився в 1844 році в Чугуєві на Харківщині в родині відставного солдата.

Два дні шани Тарасу Шевченку

З найулюбленішого:

Не нарікаю я на Бога,
Не нарікаю ні на кго.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг — убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе-таки, себе самго,
А більше, бачиться, нікго?


Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясню!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино!
Та посійся не словами,
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати...
Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!!!


Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучше одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога!


До шевченківських роковин - 2

У ПАМ'ЯТІ НАЩАДКІВ

Ім'я видатного Кобзаря глибоко вкорінене у бурхливе розмаїття суспільного, економічного і культурного життя донецького краю. Бо саме Шевченку, як нікому іншому, вдалося переконливо і щиро висловити найдорожчі прагнення багатьох людей до сімейного і громадського щастя, до омріяного у віках справедливого життя, а врешті — до державної незалежності його рідної України.

[ Читати далі ]

Нова форма збірної України

Представлена форма, в якій збірна України зіграє на Євро-2012.





















Лавандрин

Видавництво "Богдан" презентує поетичну збірку "Лавандрин".
Книга створена в співавторстві Ганни Осадко та  Олександри Шевченко.



Одна частина книги (Анина) називається "Лаванда",
 а інша (Сашина) - "Розмарин". Книга відкривається з двох боків.



І посередині містить рецепти страв з Лаванди та Розмарину.



Книга оригінально ілюстрована.

Оформлена Ростиком Крамаром.

Фінансував видання відомий перекладач Володимир Чернишенко.

В даний час книга готується до презентації на черговому

Львівському форумі видавців

18 вересня у неділю о 12 годині в конференц-залі Палацу мистецтв

Містерія долі. Шевченковим роковинам присвячується.

Така доля .. Скільки разів ми повторюємо ці слова. Кожен розуміє під ними щось своє – долю, що її дали нам вищі сили, долю, що ми її “наробляємо” собі за життя, долю, що прийшла до нас з минулого... В сучасній культурі, однак, повністю відсутнє поняття “долі роду”. Людина визнає лише власну, індивідуальну долю, тривожиться тільки нею. Від стародавньої “ родової карми” зостався лише вираз – “на роду написано”. Та й то не кожен розуміє, що це значить.
      У Т. Г. Шевченка є дуже цікавий твір, який повністю присвячений оцій “родовій долі” та зв’язку з нею долі особистої. Це “Великий льох”, річ, яку сам поет назвав “містерією”. Загадку цього твору намагається розгадати не одне покоління дослідників.
  А містика “ Великого льоху ” якраз і є в розумінні того, що древні називали “ дгарма” – невблаганних законів Всесвіту, до яких входить і закон збереження роду. І незнання цих законів аж ніяк не вберігає від відповідальності за їх порушення.
    В першій частині твору Шевченко дає три людські типи, характерні і для нинішніх часів. Всі три “дівочі душі”, описані поетом, були гарними людьми, котрі нічим не переступили законів, що формують поведінку особистості. Та безжалісний закон роду не дає їм заспокоєння. Бездумна відданість гетьману Хмельницькому, людині, котра переступила закони родового збереження, замикає браму вираю перед першою душою. Друга дівчина за життя “ всякому служила, годила”, навіть пережиті нею страхіття руйнування Батурина не викорінили з неї оце бажання коритись  кому завгодно, навіть явному ворогу. Скільки таких, ще живих “душ” ностальгічно зітхають за минулими часами, в яких пережили голод, терор, страх, та бажають і зараз  “годити”  грубій силі. Третя душа символізує тих, кого можна обдурити будь-якою блискучою цяцькою. Розвиток таких людей спинився на рівні немовляти, вони будуть усміхатися навіть тоді, коли в них на очах  зневажатимуть їхню вітчизну та їх самих. Скільки таких “дитинчат” плеще в долоні, побачивши в телевізорі чи на сцені якусь гарно оформлену гидоту, не здогадуючись, що це насміхаються над ними.
    Та три дівочі душі дійсно видаються білими голубками, порівняно з чорними круками Руїни, котрі кружляють над розореним Суботовим. Характерно, що найперший і найгрізніший дух руйнації зовсім не є “окупантом”. Навпаки, він висміює і “польську” і “ московську” ворон – “погано, мовляв, працюєте, подружки”, та дає поради, як краще нищити свою ж вітчизну. Чи мало наша історія знала авантюристів, котрі руйнували власну державність лише зі зневаги до будь-якого порядку? Або тих, котрі воліли бачити над собою “ чужого пана, чим свого гетьмана”?  Це має бути попередженням тим українцям, котрі корінь всіх свої бід бачать в чужинській навалі. Жоден ворог не може здолати народу, котрий не забув про той самий інстинкт самозбереження. Якщо ж про родову долю забуто – настає загибель родової спільноти.
    В давні часи загибель роду символізувало осквернення предківських могил. Поет дає карикатурну, але від цього не менше страшну картину деградації народу, котрий відвик існувати як єдина спільнота. Від колишньої слави зосталося попелище, співці-лірники, носії родової пам’яті – “один сліпий, один кривий, а третій – горбатий”, могилу великого гетьмана, котрий, може й нехотячи прислужився ворогу, розкопують того ворога нащадки, і один з тих зайд наказує вибити бідолах - лірників за .. “пісні про Богдана”, того самого гетьмана, котрий нібито проголосив “єдність” двох братніх народів. Рабам бо не личить мати героїчне минуле.  А за цим останнім глумом жадібно стежать і неприкаяні бездумні “душі-голубки” і духи Руїни. Ось-ось до останнього родового скарбу сягнуть руки завойовників... І тоді Рід зникне, зникне Україна.
  Поет, щоправда зоставляє надію на рятунок.. Має народитись визволитель, але новонароджений “месія” вже має біля себе брата-вбивцю, людину одної з ним крові, котра, однак, ладна “ катам помагати”. І духи Руїни кружляють над породіллею...  А відрізнити добро від зла, Визволителя від його страшної тіні,  -  чи здатні на це ті, хто не відчуває своєї належності до Роду?
  Така доля...  Сам Шевченко дуже сильно відчував отой дух “родової карми”. Ті з його героїв, котрі жили за законами роду, часто видаються жорстокими, як от сотник Гонта, чи батьки Катерини. Різкими і безкомпромісними були й судження самого Шевченка і про нашу історію, і про її діячів, і про звичайних людей, котрі не визнавали, або забули ці закони. Та закон є законом... І недарма поета, котрий помер в чужому краї, таки поховали в рідній землі, в домовині, вкритій червоною китайкою, на древньому кургані, наче загиблого воїна. Один зі свідків перепоховання говорить, що воза з труною везли люди – студенти, міщани, селяни, навіть жінки, і все це нагадало очевидцю прочитаний ним колись опис похорону скитського володаря. Так вшанували людину, котра, як і пращури, обороняла Рід, бо Тарасове слово було і є варте сотні мечів.  

Душа Тараса

 «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще ,нехай судять люди».(Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12т. К.: Наук. Думка, 2001) http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev7.htm

Тарас Шевченко

народився 9 березня 1814 року в с. Моринці (нині Черкаська обл.) у сім’ї кріпака і до 25 квітня 1838 року був кріпаком, та рабство не стало йому до смаку і всі свої сили він приклав до оспівування волі, до клейміння кріпацтва. Думки Тарасові крутилися біля звільнення рідного народу з рабства. Всі дії Шевченка були направлені на утвердження українського слова. Всі сили і здоров'я поклавши на поборювання кріпацтва, Тарас Григорович добився свого. Хоча кілька днів він не дожив до одміни кріпацтва, але внесок до тої перемоги його неймовірно великий. Душа Тарасова, з малку, завжди жила Україною, для України та заради українців. Друзі Тараса 150 років тому назад повернули українській землі і тіло академіка гравюри, великого українського поета та вчителя, сина чумака і внука гайдамаки

Тараса Григоровича Шевченка.

Він Великий українець тим, що Сам пізнав рабство, Сам пізнав, що таке бути в прислужниках, в козачках, але людям те саме пізнати не бажав. "Москалева криниця", "Кавказ", інші твори його наповнені побажанням усім людям доброї пам'яті і Волі. І за душу його велику -- буде йому, співаку правди пам'ять навіки!!!