Прошлая запись была про Шевченко, так вот финал готов! очень ярко получилось! Так что готовлюсь делать серию портретов! размер работы 20*25см, акриловая краска+лак матовый!

Вот такой промежуточный результат у меня получился. Через сутки будет готовая работа! Думаю, что финал будет поярче промежутка :-) Размер 20*25см! Правда вместо ольхи используется дургой материал. Но все так же все руками! Покрытие 2 словя акриловой краски и 2 слоя лака! и финальный будет один матовый лак! 

28 березня у будинку спілки художників України відкрилась чергова, 7-а виставка карикатури присв"ячена Т.Г.Шевченку. Виставка працюватиме до 12 квітня щоденно , окрім понеділка та вівторка з 10-00 до 18-00.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Тарас Шевченко

          Офіціјниј логотип святкування 200-т річчя ювілею Тараса Шевченка; автор: Олег Шупляк, Бережани, 04.06.2013

                    Лічу в неволі дні і ночі
                    І лік забуваю.

    Слава Нації! — Смерть москалям!
    Знаковиј для українців ювілеј — 200-т річчя з Народин Тараса Шевченка — відзначається 9 і 10, а в деяких містах і 11 березня 2014 року. Вітаю панства з цим чудовим святом! За ідеєю, країна повинна була напружити всі свої фінансові, культурні та інтелектуальні м’язи, щоб гідно відзначити День народження Кобзаря, як можна голосніше нагадавши про нього всьому світові. Указом Президента в вигнанні 2014 рік оголошениј в Україні Роком Т. Шевченка.
    Програма минулого ур’яду стосовно заходів з приводу 200-т рр. од Уродин Т. Шевченка складалася на пів мільярда грн., насичена всілякими творчими зльотами, виставками, конкурсами читців та іншими урочистими засіданнями. З усієї ланки святкових заходів — Шевченківськиј міжнарідниј літературниј конгрес, творчиј зліт мајстрів мистецтв та аматорів нарідного мистецтва Вкраїни, Всеукраїнськиј Шевченківськиј форум «Свою Вкраїну любіть» і т. ін. — најбільш креативною вигляда розробка Черкаською обладміністрацією тематичних дорожніх знаків, які вказуватимуть дорогу до Шевченківських місць. Щоправда, оновлених табличок поки ніхто не бачив. Не балує свіжістю підходів і зовнішня атрибутика ювілею. Взяти, приміром, основу основ — логотип святкування, представлениј громадськості ще в червні 2013-го. Незважаючи на всі художні якості, у нього є один серјозниј мінус — відсутність новизни як такої.
    У святкування круглої дати держава вкладається. Спеціяльно до ювілею минулиј Кабмін вирішив витратитися на виробництво пам’ятних медалеј, а Президент у вигнанні вдвічі збільшив розмір Шевченківської премії. Мільјони јдуть на латання доріг, реконструюються театри ј будинки культури, міські парки ј аеропорти. У Запоріжжі вирішили поставити відразу 2 пам’ятники Т. Шевченкові — в самому місті ј на Хортиці. Ось тільки ця суєта більше скидається на розв’язанняння «під шумок» проблем місцевої влади. Оскільки виника питання: а чому все це було відкладено «під ювілеј», а не зроблено раніше, в нормальному, а не авральному режимі?
    Щодо минулої влади, можна побачити тотальне небажання реформ не тільки культурної, а ј освітньої складової держави. «Підручники з літератури насичені творами, в яких ідеться про українськиј комплекс неповноцінності, про в’язниці та постіјне кріпосництво. У них не знајдеш позитивних поведінкових сценаріїв. Приплюсујте сюди і мартиролог (вчення про мучеників — ред.), на якиј уже давно перетворилися підручники з історії України. А молоді хочеться перемог, а не поразок! — зазнача Оксана Левків ј додає, — саме тому більша частина української культури навіть у нинішню «еру тренінґів позитивного мислення асоціюється переважно із занепадом і шароварщиною».
    Втім, описане вище — не привід впадати в розпач. Адже, незважаючи на чиновницьку «іконізацію» Т. Шевченка як пророка ј мученика, попит на поета серед молоді існує. Один з доказів — минулого року сторінка про Т. Шевченка стала најбільш відвідуваною статтею в українськіј «ВікіпедіЯ» (WikipediA), набравши мајже 600 тисяч переглядів. Стаття про Україну в цілому виявилася на другому місці (понад пів мільјона переглядів). Навіть нинішні неспокіјні події свідчать, що Кобзар затребуваниј у масах, а јого образ переосмислюється новими українцями тут і зараз: «революціјні» портрети Т. Шевченка разом з ликами інших класиків прикрашають стіни будинків, јого поезію можна почути на вулицях, нерідко вже на новиј лад.
    За нової революціјної влади урочистості на державному рівні у Палаці мистецтв «Україна» скасовані Євгеном Нищуком — міністром культури Вкраїни. Жодних коштів на їх проведення, а це близько 1-о мільјона грн., не витрачено.
    Намічено вшанування Т. Шевченка в Києві 9 березня та 10 березня у Каневі.
    Відповідно до сценарного плану 9 березня о 10:00 за участю офіціјних осіб, іноземних гостеј та громадськості відбувається церемонія покладання квітів до пам’ятника Кобзарю в парку Шевченка в м. Київ. Після цього, о 14:00 на сцені Мајдану Незалежності, відбувається міжконфесіјна молитва за Вкраїну, за участю представників Всеукраїнської Ради Церков і релігіјних організаціј. Ближче до вечора за участю нарідних колективів, сучасних письменників, фольклорних та рок-колективів, зокрема гуртів «Хорея Козацька», «Гајдамаки», «Сестри Тельнюк» та «Кому Вниз», проходе запланованиј концерт за мотивами творів Тараса Шевченка. Завершується святковиј день прем’єрою документального фільму Сергія Проскурні «Тарас Шевченко IDентифікація», якиј ма бути продемонстровано на Мајдані.
    10 березня — заходи з вшанування Т. Шевченка проходять на Черкащині, у м. Канів. О 12:00 за участю офіціјних осіб та громадськості відбувається церемонія покладання квітів на Чернечіј Горі та Панахида за Тарасом. У виконанні націјональних колективів звучать музичні твори на вірші Т. Шевченка.

    Г. З.
Слова: Тарас Шевченко

    Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
[І] прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще ј в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за…

  [Друга половина 1848,
    Кос-Арал]

    Як панство ся ставе до щорічного святкування Уродин Т. Шевченка?

Сьогодні   переосмислюємо багато з того, що донедавна  було майже  буденним. Глибинного значення набувають речі про які досі не задумувались. Слова нашого Гімну нарешті стали,як ніколи, осмисленими .

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Чернець

У Києві на Подолі
Було колись... і ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться... А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.

У Києві на Подолі
Братерськая наша воля
Без холопа і без пана
Сама собі у жупані
Розвернулася весела,
Оксамитом шляхи стеле,
А єдвабном застилає
І нікому не звертає.

У Києві на Подолі
Козаки гуляють.
Як ту воду, цебром-відром
Вино розливають.

[ Читать дальше ]

Козакові. Хто ж сей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.

Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Іде чернець дзвонковую
У яр воду пити
Та згадує, як то тяжко
Було жити в світі.
Іде чернець у келію
Меж стіни німії
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає...
А думкою чернець старий
Далеко літає.

І тихнуть божії слова,
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.
Кайдани брязкають... Москва.
Бори, сніги і Єнісей...
І покотились із очей
На рясу сльози... Бий поклони!
І плоть старечу усмиряй.
Святе писаніє читай,
Читай, читай та слухай дзвона,
А серцеві не потурай.
Воно тебе в Сибір водило,
Воно тебе весь вік дурило.
Приспи ж його і занехай
Свою Борзну і Фастовщину,
Загине все, ти сам загинеш.
І не згадають, щоб ти знав...
І старець тяжко заридав,
Читать писаніє покинув,
Ходив по келії, ходив,
А потім сів і зажурився:
«Для чого я на світ родився,
Свою Україну любив?»

До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін. Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.

Тарас Шевченко

[Друга половина 1847,
Орська кріпость]

- Привіт, люде,  від Тараса,
Шевченком ще звали.
Як ви,  любі,  там без мене?
Як там ваші справи?

- Пам`ятаєм тебе,  діду,
Пам`ятаєм,  любий.
Ти прославив Україну,
Вивів нас у люди.

- Чи живете ви з панами?
Чи вже на свободі?
Чи зостались козаками,
В славі та скорботі?

- Ні ж бо, діду, не з панами.
Наче й на свободі,
Але стали козаками
Не усі в народі.

- Добре,  діти, добре те,
Що ви на свободі.
Але сердечко козацьке
Має буть в народі.

Як живеться в Україні,
Що є нині вільна?
Що за влада у країні,
Чи не божевільна?

- Тяжко,  батьку,  нам живеться.
Тяжко,  хоч ти трісни.
Наш народ на  все ведеться.
При владі ж  -  егоїсти.

- Чом у вас на Україні
Такі лихі справи?
Сподіваюсь, ви єдині,
І в тім ваша слава?

- Скільки років творим, діду,
 Вільну ми державу,
Граємося в  Україну,
І не маєм слави.

Але є плюси,  рідненький:
Віра ще не згасла.
Беремо "Кобзар" старенький,
А там слова  страсні.

Автор: Артем Демяненко.

http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

 

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

25 марта 1859,

http://taras200.io.ua/

http://spavedfront.io.ua/s78496/taras_shevchenko_prorok_ukraeni

Тарас закарбувався у душі моїй навік!
Були лихі часи в житті країни,
Та  не про себе думав мужній  чоловік -
Він переймався долею Вкраїни.

О, як боявся, що одурять і  покинуть
ЇЇ вві сні, а потім - окрадуть.
Йому ж боліла доля Батьківщини
Й дороговказом осявала путь.

Подумать тільки:  довгих десять років
Заслання, туги, болю і жалю...
І тисячі муштрованих солдатських кроків
Не перекреслили оте його "люблю..."

Як він любив... Він так любив Вкраїну, 
Безмежжя верб, степів і солов'їв,
Убогих, вдів і землю-сиротину,
Й ненавидів панів, жандармів і царів.

Поет леліяв мрію - жити без обману.
Ридали вірші та кляли недолю,
Повстати звали і порвать кайдани,
І кров'ю ворогів скропити волю!

Та не дали... І відняли Вітчизну,
І доконали генія ще в розквіті життя...
Я не справляю по тобі,  Тарасе, тризну -
А йду з живим тобою в майбуття!

 Автор: Ірина Шостак.