Опитування-голосування: Якого політика Ви готові захищати на Майдані?

---__--__--__--__---__--___--___--__---

зажадалося позитиву.., ну, от...

це те що з цього вийшло)))       

---

Я живу лиш тобою...

Моє серце готове до бою

У часи непривітні

Твої очі стрічаю блакитні...

---

Погляд твій береже...

Наче щит, що рятує від зла

І слова - ніби меч,

І любов тільки з часом зросла

---

Серед днів майбуття

Невідомі часи не злякають...

Наші долі сплелись у життя

Й найтемніші години минають

---

Сонце плаче в росі,

Осяває щасливі світанки...

Твою руку тримаю в руці,

Віддаюся тобі до останку

---

Я живу лиш тобою...

...

Мені сьогодні 20, за вікном іде сильний сніг, а я сижу в дома за компом. За всі 20 років я нічого не добився, досі сиджу в батьків на шиї, єдине моє досягнення це вступ до ВНЗ, зараз я на другому курсі. В реалі маю багато знайомих а друзів лише одного. Навіть не знайшов кого покликати на свою днюху. Нашо жити далі?

От жеж, дива так дива. Куди рухається весь світ?... Трішки я вже збентежений, але все-одно спостерігатиму за цим процесом та обов'язково прийматиму участь в цьому русі навколо мене!

Що ж таке сталось? Та багато чого сталось.

---

¤ Будь обережним в своїх бажаннях, бо можеш отримати все сповна.

---

... Трансерфінг - велика сила, яка робить неймовірні речі. Думки матеріалізуються, іноді швидше, ніж на це очикуєш. Ні, не іноді, ЗАВЖДИ! Принаймні, це у мене так. Лише подумав про людину - вона вже з'явилась. Чи телефонує мені, чи пише, якщо це хтось зі знайомих... або просто з'являється хтось новий, саме для того, щоб надати мені можливість познайомившись із ним реалізувати те, про що я щойно розмірковував. 

А чи зіткався хтось із такою новою для мене проблемою, коли отримуючи рельний ШАНС, починаєш замислюватись - а чи впораєшся ти із тим, що до тебе прийшло? Адже я добре (навіть дуууууже добре) розумію, що це за шанс, навіщо він мені надається, та що саме має відбуватись тоді, коли я ступлю на крок до реалізації тієї мети, на яку я отримав таку можливість? 

... Хотів змінити своє життя на краще. Чесно, щиро про це міркував. Шукав різні можливості... (багато з яких просто відштовхнув від себе, злякавшись, що це занадто круто для мене, хоча на справді це було навіть наполовину не так круто, як я собі мріяв...). І що ж тепер?...................

Ніколи досі не замислювався, що саме приходить разом із можливістю. Кому цікаво? Всім?... Добре, тоді скажу для тих, хто ще не знає про це - РАЗОМ ІЗ МОЖЛИВІСТЮ ПРИХОДИТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ТА ОБОВ'ЯЗКИ!!! 

Сама можливість приходить у вигляді (як би це краще назвати?... мабуть, найвірніше буде сказати - "контракт". "Контракт" із життям, із долею та із самим собою...) "контракту". Цей "контракт" каже - підписуючи цей контракт ви погоджуєтесь виконати ВСІ БЕЗ ЗАЛИШКУ додаткові умови, які надаються обов'язковим додатком до контракту. Невиконання карається (так, саме КАРАЄТЬСЯ!) позбавленням можливості тимчасово або назавжди, із накладенням штрафу на самовпевненість, на здібності, додатково зменшуються потенціали і здібності до отримання нових шансів.

... І що найгірше - відмова від контракту розглядається як НЕВИКОНАННЯ контракта на загальних умовах.

В принципі, те що я написав - це зворотня сторона "контракту". А є ще й головна сторінка, на якій чітко та зрозуміло написано - "ДЛЯ ВИКОНАННЯ КОНТРАКТУ БУДУТЬ НАДАНІ ВСІ НЕОБХІДНІ КОМПОНЕНТИ, ІНСТРУМЕНТИ, СИЛИ, ЧАС ТА ДОДАТКОВІ МОЖЛИВОСТІ"...

Але ж на що звернути увагу? У що вірити? Лише зараз я починаю помічати, що головна сторінка контракту дійсно завжди виконується. А до цього ... 

А до цього я звертав увагу лише на зворотню сторінку - "невиконання карається". Покара чомусь завжди запам'ятовується більш за все... 

І хто я після цього? Як я можу називатись оптимістом та найпозитивнішою людиною, якщо маючи як позитивний так і негативний досвід в рівних пропорціях, я все ще продовжую схилятись до негативних спогадів, як до керівництва як діяти?! Чому ж я сам не слідую тим заповідям, якім навчаю інших? Чому не вірю в себе саме в той час, коли це так необхідно? ЧОМУ?????

АДЖЕ Я ДІЙСНО НА ПРОТЯЗІ ВСЬОГО СВОГО ЖИТТЯ ОТРИМУВАВ ВСЕ І НАВІТЬ БІЛЬШЕ ВІД ТОГО, ЧОГО БАЖАВ, ДО ЧОГО ПРЯМУВАВ, ТА КОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ ВІД МОЖЛИВОСТЕЙ ЩОБ ЦЕ РЕАЛІЗУВАТИ, НАВІТЬ НЕ ЗАМИСЛЮЮЧИСЬ НАД ТИМ ЯК Я ЦЕ РОБИТИМУ...

Це абсолютна правда. Я один із тих, про кого кажуть, що ми отримуємо більше, ніж на те заслуговуємо. І я знаю, чому та як це відбувається. Зараз я знаю це на 99% точно та впевнено!

(Хочеться звернути увагу на це значення - 99%. Жахлива річ! Справді. Нема нічого гіршого, ніж 99%! Тому що неможливо перестрибнути прірву на 99% - або перестрибнув, або вмер! Один єдиний відсоток віроємності, в існуванні якого ніхто та ніколи не сумнівається - і є та сама перешкода для більшості кроків вперед... для більшості стрибків через прірву... Просто знання того, що є 1% віроємності невдачі - це перший крок до того, щоб цей 1% спрацював... Коли про нього не замислюєшся - він перестає існувати)

---

Я задав питання "ЯК?" - і отримав на нього відповідь...     

  Я задав питання "ДЕ?" - і побачив місце                           

    Я сказав "Я ХОЧУ!" - і отримав "контракт"                       

              ...І я підписав цей контракт...                           

---

Відтепер я маю працювати на цей контракт. Що цікаво - маю працювати сам на себе! Це найважча та найскладніша робота - бо себе не можна обманувати, собі не можна понукати, себе не можна щадити - на кону доля, прописана в контракті. СОЛОДКА, БАЖАННЯ, МРІЯНА ДОЛЯ... Краще цієї доли зараз неможливо нічого уявити, більше ні до чого не хочеться прямувати та рухатись... АЛЕ В ЦЬОМУ НАПРЯМКУ ПОТРІБНО РУХАТИСЬ ТАК, НАЧЕБТО ЦЕ ЄДИНА МОЖЛИВІСТЬ ЗА ВСЕ ЖИТТЯ, БО ЦЕ І ПРАВДА Є САМЕ ТАКА ЄДИНА В ЖИТТІ МОЖЛИВІСТЬ ДОСЯГТИ САМЕ ЦІЄЇ МЕТИ!

Моя люба сестренько казала: "Ми в цьому світі для того, щоб виконати свою місію, і для цього нам надається можливість здійснювати будь-які бажання, без обмежень в критеріях їх обору і засобів щодо реалізації". Тобто, ми можемо обрати будь-яке бажання, наділити його якістю "необхідного для виконання своєї міссії в цьому світі, і це бажання почне здійснюватись. І ось тут починається найцікавіше!!!!!! 

... Пригадав один анекдот:

Один мандрівник заблукав в пустелі, не їв та не пив багато днів, практично вибився з сил, і раптом знайшов лампу. Він цю лампу протер, і звідти з'явився Джин:

- Твоє бажання для мене закон! Чого бажаєш?

- Хочу додому...

Джин бере мандрівника за руку, тягне за собою та каже:

- Ну, як бажаєш додому, то пішли?!

Людина противиться:

- Я ХОЧУ ШВИДКО!

- ТОДІ ПОБІГЛИ!!!!!!!! 

..... 

Мораль - телепорт зламався та не працює. Ескалатор та ліфти не проведені. Літаки не літають, кораблі не ходять. Єдиний засіб - дістатись до своєї мрії САМОТУЖКИ, долаючи на своєму шляху всі перешкоди... Маючи єдину підтримку - руку того самого джина, який вказуватиме напрямок, на наполегливо тягнутиме тебе до твоєї мети, доки ти будеш згодний слідувати за ним.

Ну що, хто герой? Хто пійде за джином?

...Здається, Я І Є ТОЙ ГЕРОЙ, бо ніяких інших вариантів, при яких я не потрапляю до своєї мети, я навіть розглядати не хочу.

Тож, рушаю вперед!

************************

Ось такий коротенький відступ від основної теми, про яку я хотів зараз написати..

А сама тема була ось така:

Коли починаєш мріяти про щось неймовірне, то шлях, яким прийдеться йти буде таким, який неможливо зрозуміти, і неможливо збагнути, як будеш долати перешкоди. Але завжди надається підказки, помічники, та нескінченна кількість спроб.

Я це пишу тому, що саме зараз я в цьому впевнююсь постійно.

Я поставив собі мету, яку не вважав чимось таким, що реально можливо досягти. І у мене відразу почали з'являтись можливості крок за кроком наближатись до неї.

Зараз я вже не вважаю цю мету чимось недосяжним... Навпаки, замислююсь над тим, яку мету поставлю наступною, та як швидко досягатиму поставлених цілей одну за одною.

Думати про труднощі та перешкоди вже набридло - не хочу. По-перше, це нічого не змінює, окрім того, що затримує на місці, по-друге, це ніяк не впливає на результат, якщо чесно та старанно виконувати всі кроки.

*********

На додаток, хочу пояснити, чому назва саме цього запису в блозі англійською мовою:

Близько двох років тому, коли я почав спілкуватись українською мовою, багато хто з моїх знайомих глузували з мене:

"Ха-ха-ха! Ти б ще англійською почав розмовляти!!! Гагагага-га! А краще - китайською! Бугагагага-га!"

А я їм відповідав: "Прийде час та необхідність - розмовлятиму англійською та китайською! І тоді вам залишиться просто жалкувати, що ви цих мов не знаєте, бо поставивши собі якусь мету я буду досягати її не дивлячись ні на що, тим більше - на ваші пусті заздрістні глузування"

... Якщо все пройде успішно, то наступні два роки я спілкуватимусь саме англійською та китайською мовами. Практикуватись англійською я вже розпочав. Китайську потрібно ще буде вчити.

Але... в моїй руці рука Джина, і залишатись на місці у мене нема зовсім ніякого наміру!

---

Життя чудове та дивуюче. Ніколи не знаєш, що чекає попереду... доки не загадаєш бажання! ©

Страшно навіть подумати як багато людей хворіють на рак... Страшно навіть уявити яка безжальна та страшна ця хвороба... Зараз багато говорять про проблему СНІДу, рекламують використання презервативів і таке інше, але СНІД є більш гуманною хворобою... Якщо, не дай Боже, хтось підчепив цю заразу, то мабуть винен сам, або до цього призвела халатність медперсоналу, хоча це велика ціна за єдину помилку... З раком все ще гірше... Наприклад я не знаю як попередити цю хворобу, як її запобігти...І ця хвороба вже набрала розмаху епідемії... Я, на щастя, не маю жодної людини хворої на СНІД, не так вже багато з моїх знайомих минулий рік хворіли на грип, а от знайомі хворі на рак, на жаль, є, і їх не так і мало... У нас на роботі одна жінка хвора, нещодавно від раку помер чоловік нашої зам-начальника... І що саме страшне, це те, що це ще не старі люди, які дуже люблять життя, у яких ще є плани та мрії... Кажуть, що рак, це не вирок, але я якось цьому не вірю... При повному обмеженні себе у більшості радощів життя це просто незначна відстрочка жахливого вироку. Це страшна смерть, від повного знесилення та виснаження. Нізащо у світі не хотів би так померти, або щоб так помирав хтось з моїх близьких чи будь хто у цьому проклятому світі!

   „Світ – театр, а люди в ньому актори” – можна зробити висновок з життя. Адже в житті все відбувається як і на сцені. Люди живучи грають, та істини не завжди знають, чи просто не хочуть її бачити. Скільки до нас було поколінь? Скільки люди наробили помилок? Та все одно, все повторюється. Людина часто наступає на одні й ті ж граблі, що і її попередник. Кожен з нас хоче щоб його поважали, щоб в очах інших ми були іншими не такими як насправді, особистостями, що чогось варті. Але це нажаль не всі мають. А просто так отримати вдається не всім. І ми намагаємося це взяти різними шляхами. Але ці шляхи в багатьох випадках не правильні. Тобто отримав щось, і якщо отримав це взагалі мало хто задумується про те як і за чий рахунок ми це маємо. 

Якщо підсаджувати якусь людину, то зазвичай вона нахабніє, залазить на голову і звішує ніжки. Тому допомагати безкорисно один одному на сьогоднішній день не хоче ніхто. Наприклад, як колись в моєму класі були дві подруги, що допомагали одна одній. Одна можна сказати стала жити в іншої. Мати казала дочці, що не треба так прив’язуватися до подруги. Дружба дружбою, але безслідно нічого не пройде. Все має свої наслідки. Донька не послухала, хоч і була згодна з матір’ю, але вона порахувала, що з нею нічого не трапиться. І з того нічого поганого не буде.Ми всі в певну мить життя дуже самовпевнені, поки життя не вдарить...

Але згодом в подружок почалися сварки, дріб’язкові звичайно, та з часом та що „жила в іншої”, мимо волі почала відробляти за те що їй там щось давали, і за те що жила в подруги. Вона почала потроху посіла місце песика для подруги і її матері. Висновок-ми не усвідомлюємо чи не хочемо вірити у те, що те про що говорять дорослі може трапитись з будь-ким, у тому числі і з нами.

Деякі, щоб піднятись вище над кимось, стараються, прагнуть і принижають когось, щоб в очах інших здаватися великим, більшим ніж є на справді. Але якщо це пройде в перший раз, то це не означає, що це й пройде в другий. Моя знайома хотіла принизив свого одногрупника здатися всім набагато крутіше ніж вона була на справді. Але їй не повезло. Ніхто на ту вудочку не повівся, а згодом із-за своєї дурості вона стала із гнаною в тому колективі, що й змусило її покинути його. Зазвичай коли таке трапляється. То людина, що хотіла здаватися ліпшою, в очах інших опускається і стає гіршою.

Якщо тебе все дістало і ти нікого не хочеш бачити і тебе все дратує, то не треба кидатися на першого зустрічного чи зриватися взагалі на інших. Тому, що по-перше, страждають невинні люди, що взагалі не в чому не винні. А по-друге, те що ти сьогодні зробив, завтра вернеться тобі в набагато разів більше. Як було із однією жінкою. Вона дуже любила критикувати інших. І одного разу вона почала критикувати свою сусідку-Валентино, ти нахабна, погана взагалі, погана мати, дружина. Ти ще й багато гуляєш і не приділяєш часу сімї взагалі. Я б на твоєму місці ніколи так не зробила, я б все зробила не так. Але через декілька років, та жіночка, що критикувала опинилася на місці своєї сусідки. Тому ніколи не кажи ніколи. І не лізь у не свою справу, особливо коли тебе це не стосується і допомагати тебе не просили.І не дуже охоче допомай, коли попросили...адже винуватцем, може залишишся ти.

Заступник генерального директора міжнародних програм Центру Разумкова Валерій ЧАЛИЙ не виключає, що дисбаланс в соціальній сфері України може призвести до соціальних бунтів.

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку В.ЧАЛИЙ висловив сьогодні на прес-конференції в Києві.

“Загроза полягає навіть не в економічної кризі, а в тому, що у нас величезний дисбаланс між найбагатшими та найбіднішими. В нашій країні 5% найбагатших та 5% найбідніших людей – розрив, за різними даними, становить від 38 до 70 разів. Це найбільш критичний показник в Європі. На фоні збільшення соціальних проблем, безробіття, падіння доходів населення, падіння купівельної спроможності, взагалі соціального рівня, це може призвести якщо не до зіткнень, то до соціальної напруженості”, - сказав В.ЧАЛИЙ.

На його думку, це відбудеться “дуже скоро, тому що об’єктивно: неможливо вийти з економічної кризи без скорочення робочих місць, без зменшення соціальних виплат”.

“Це те, про ще треба говорити відверто. І найбільша загроза - суб’єктивне ставлення людей до ситуації. Сьогодні завищені очікування призвели фактично до апатії і спостерігаються перші такі наслідки. Мова йде і про демонстрації, і про виступи з соціально-економічними вимогами профспілок і про неправові вчинки окремих людей, і до цього треба бути готовими”, - наголосив В.ЧАЛИЙ.

Майдан.

Голова спеціалізованої онкологічної медичної спеціалізованої експертної комісії (МСЕК) Полтавського центру медико-соціальних експертиз засуджена на 5 років позбавлення волі за видачу фіктивних довідок про інвалідність. Як повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу, таке рішення ухвалив Апеляційний суд Полтавської області. Він також залишив без змін рішення Октябрьського суду міста Полтави про покарання ще двох членів групи, які за хабарі видавали "липові" довідки людям, що згодом отримували пенсії по інвалідності. 62-річна медсестра та 53-річна полтавчанка засуджені до 3 років позбавлення волі з випробувальним терміном 1 рік.

Слідство у резонансній справі тривало з 2005 року, коли стало відомо, що в лікарняному закладі видаються довідки про інвалідність з онкозахворювання людям, які навіть не проходили спеціалізованого медичного огляду. Фіктивні довідки дозволяли полтавцям отримувати незаконні пенсії по інвалідності.

Хабарників затримали під час отримання коштів. Свої послуги медики оцінювали в одну-дві тисячі гривень.

Джерело: Укрінформ.

Сьогодні у мого друга було свято - він одружився.

Ми із Андрієм знайомі вже давно, близько 8 років. Колись спілкувались дуже тісно, майже постійно гуляли та займались різними справами разом. Були у нас і сварки, і перемір'я... За ці вісім років ми пройшли через багато різних випробувань... і продовжуємо спілкуватись. Сказати, що я із ним пуд солі з'їв - це нічого не сказати.

Зараз ми спілкуємось не часто. Бачимось 1-2 рази на рік. Кожного разу раді друг-друга бачити. І зараз вже точно знаємо, які теми не варно чепляти, щоб не викликати конфлікту, та не посваритись знову... бо міритись потім ой як складно... Але зараз не про це.

***

Трішки передмови:

Передостаннього разу я побачився із ним 2 місяці тому, і він запросив мене до кафе "на важливу зустріч" (-: Як я знаю його, це мало лише два розвитки подій - або він пропонує грандіозну пиячку прямо зараз, або натякається якась подія із грандіозною пиячкою, на якій він би хотів мене бачити. В будь-якому разі просто так він вже давно нікуди не запрошував, бо розважати його мені давно вже набридло, і він це добре знає, що має бути надповажний привід, щоб я прийшов.

Як з'ясувалось, він запросив мене до кафе, щоб проанонсувати мені своє одруження із дівчиною, про яку я від нього чув на протязі останніх двох років. Прийшлось погодитись на те, що я обов'язково буду присутнім, і ніяким чином мої інші плани не заважать мені бути із ним цей день.

... За тиждень до дня його одруження я познайомився з однією дівчиною. Точніше, нас познайомив один спільний знайомий. Один раз ми навіть встигли побачитись, прогулялись по місту, попили кави, багато спілкувались на різні теми. Ця дівчинка мені сподобалась - гарна з себе, добра, з чарівною посмішкою... та ще й програміст .

... За день до весілля я запропонував скласти мені компанію. По-перше, бо більше мені нікого запрошувати не хотілось, а по-друге, бо вона мені дійсно сподобалась -- прямо так я їй і сказав. І вона погодилась 

***

Сама вона з Новомосковська, тому ми відразу домовились, що ввечорі вона поїде додому, бо залишатись в Дніпропетровську не хотіла. Я пообіцяв їй, що саме так все і буде, і навіть відразу купив їй квиток на автобус назад додому на останній рейс, щоб встигнути якнайдовше погуляти на весіллі.

Вона допомогла мені обрати квіти на подарунковий букет для молодих, і на зазначене місце ми приїхали із запізненням аж на півгодини... Але як з'ясувалось - дуже вчасно, бо самі молоді приїхали після нас, приблизно хвилин через п'ять. Тому, ми начебто і не запізнились, і самі довго нікого не чекали - все склалось прикольно 

Тамада була чарівна, вміла завести компанію, проводила багато конкурсів, розповідала цікаві історії і все таке інше. Як я потім дізнався, у нас була із нею одна спільна знайома - Міроненко Світлана, яку я знаю з самого дитинства, і у якої навчалась майстерності тамада. Поспілкувались тріши, посміялись, пригалади декілька цікавих моментів з життя, що пов'язані із цією надзвичайною персоною та її оточенням. Юля (моя пассія) теж встигла похвастати своїми сценічними виступами та виховницькою діяльністю 

На першому ж конкурсі я отримав приз - кльову керамічну кружку невідомо якого призначення... але кльову 

Потім купив собі на аукціоні комп'ютерну мишу за 222 гривні  (Ця цифра для мене зараз має досить цікаве значення, тому було прикольно, що саме за цю суму я придбав цей "дивовижний артефакт, завдяки якому Андрій та Лілія знайшли шлях один до одного")

Потім мене та Юлю перевдягли в циган - і ми ворожили та танцювали, а нам за це золотили ручки, щоб ми потім передали ці гроші в фонд молодих.  Юлька танцює просто чарівно!!!! Особливо в довгій сукниці... Особливо - разом із таким видатним парубком, як Я! 

Коли Ліля кидала свій букет... здогадайтесь, хто спіймав? Вірно, Юля спіймала 

А хто спіймав стрічку з ніжки нареченої? Хі-хі-хі... Та-ааак! Це я її спіймав!!!  

За нашими розрахунками, ми вже запізнювались на автобус до Новомосковська... Але я запевнив Юлю, що все буде гаразд, і здається, вона не хвилювалась... Ми довго йшли пішки, доки вийшли до місця, де можна було зупиняти транспорт... Але дуже швидко доїхали до місця відбуття автобусів. І хоч ми і запізнились на останній рейс на 6 хвилин... Сам рейс запізнився на цілих 10!!!!!!! 

Хі-хі-хі-хі! Хто скаже, що життя не сповнене приємних несподіванок, радощів та чудес, той просто не хоче їх помічати, або спеціально відганяє та відштовхує від себе!!!!! 

ЖИТТЯ ЧУДОВЕ, ЯСКРАВЕ ТА СПОВНЕНЕ РАДОШАМИ, ЯКИХ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ, ТА ЩЕ Й ЗАЛИШИТЬСЯ ЦІЛА ГОРА!!!!!!!!!!!!!!!!

Ура! Я люблю життя!

І вам всім бажаю такого ж добра!

***

З побажаннями щасливих посмішок, ваш Микола Калакуцький!

Щойно повертався з весілля свого друга. Як пройшло весілля - то взагалі окрема історія, зараз не про це.

Повертався по проспекту Гагаріна, і коли вже дійшов до МакДональдса, що на ровилці, побачив жінку, що сиділя просто дола, закривши обличчя руками та плакала. Вдягнена ця жінка була нормально. Простенько, бідненько, але нормально. Поруч стояв її пакет із якимись речами. Не знаю, що із нею трапилось, але просто так йти далі я вже не зміг. На вулиці зараз ДУЖЕ ХОЛОДНО... ця жінка могла змерзнути... Я мав хоч щось зробити щоб допомогти їй. 

Зайшов до МакДональдса, хотів взяти їй каву... але там була величезна черга, в якій мені зовсім не хотілось простояти, доки та жінка там на вулиці кочаніє. Вийшов. Поміркував, де що ще є навкруги... Пригадав за ларьки, де практично завжди можна було взяти собі чай або каву. Подивився на те місце, де бачив жінку - її там чомусь вже не було. Пійшов перевірити... є, на своєму місці... але вже не сидить, а лежить та ридає. Мене внутрі аж перегорнуло...

Ринувся до ларків, замовив кави та мершій назад до неї. Доки бігав туди-сюди, до неї підійшов ще якийсь парубок, який теж поцікавився у неї, чи все гаразд. Жінка знову сіла, і качала головою, що нічого у неї не гаразд. Сама вона була не твереза, а обличчя було розбито до крові. Не знаю, може впала, а може і побив хтось. Але точно знаю, що ця чашка кави її зігріє, збадьорить, та хоч трішки надасть надію та віру в життя, бо вона побачить що є люди не байдужі до чужого горя.

Цей стакан із кавою обійшовся в якихось 2 гривні... жалюгідні дві гривні, які ми так легко віддаємо за проїзд в маршрутці, коли нам ледащо йти пішки..., і які комусь могуть допомогти покращити життя.

Ця жінка взяла каву, подякувала, та знову залилась сльозами. Але я впевнений, що в тих сльозах було вже не тільки горе, але й крапля надії. Крапля, якої достатньо для того, щоб продовжувати жити, вірити і сподіватись на щось краще!

***

Ні, я не герой. Я не допомогаю всім підряд бомжам та калікам. Вони не викликають у мене жалю. Самі обрали собі таку долю і якось існують. Вони живуть тяжко, просять милостиню, живуть податками та недоїдками... але живуть так тому що самі дозволили собі жити в такому світі. Я впевнений, що коли людина спроможна просити милостиню - то вона спроможна і на багато більше, але просто ледаща, щоб робити це, тому нехай і далі собі роблять вигляд що це весь світ винний в їх долі, а самі вони нещасні жертви - Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ І НЕ СТАНУ ЇМ ДАВАТИ МОЇ ГРОШІ!!!!!

Але є сльози. Сльози справжнього горя. Сльози людини, яка не вміє просити допомоги. Сльози людини, яка не знає чим собі порадити, бо у неї дійсно трапилось горе, і хоч як би їй не хотілось із цим миритись - вона не знає, як це зробити... Тоді я не можу пройти мимо. Обов'язково зупинюсь. Обов'язково з'ясую, чим я можу бути корисним, і спробую допомогти.

Ні, я не мати-тереза. Я не стану всіх зігрівати, піклуватись про кожного та всякого як про бездомних кошенят та цуценят, яких часто підбирають сердобільні діти і навіть деякі дорослі. Але я обов'язково зроблю щось таке, щоб надати людині можливості викарабкатись із прірви безпорадності та безнадійності. Ми сильні. Всі люди сильні. Кожен з нас може вижити, коли є хоч маленька надія на найкраще та крапля віри в щось добре. Просто потрібно вміти цим ділитись.

***

Винагорода...

Не встиг я знову повернутись до зупинки своєї маршрутки, як побачив проїзджаючого мимо знайомого. Привітався із ним, і запитав, куди він їде. З'ясувалось, що нам по дорозі, і він підкинув мене швидко, тепло та в комфорті прямо додому (-: Безкоштовно. Мої 2 гривні повернулись до мене разом із теплом та приємними відчуттями...

Закони космосу всемогутні 

***

З любов'ю до всіх вас, і до кожного окремо, 

Сердечно ваш, Микола Калакуцький.