хочу сюди!
 

Sveta

34 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «перець»

Оцифрування "Перця"

Чи можна викласти оцифоровану версію свіжого номера журналу "Перець"

З таким запитанням до мене звертаються численні відвідувачі сторінки у «Фейсбук» «Перець.Весела республіка»

Ні, поки що ми зробити цього не можемо. Оцифровувати "Перець" будемо лише тоді, коли наклад журналу ставновитиме хоча б 100 тисяч. примірників. А поки що купуйте його в кіосках, передплачуйте на пошті чи знайомтеся з деякими перчанськими матеріалами в Інтернеті. Художники-карикатуристи, журналісти, письменники, котрі співробітничають у журналі мають сім"ї, котрі вони утримують, і єдиний їхній заробіток - це творчість. Якщо люди не купуватимуть і не передплачуватимуть журнал, то звідки візьмуться кошти на його друк, розповсюдження і на гонорар для авторів? Отже, журнал має бути самоокупним. Зауважу, що нині "Перець" готують до друку ентузіасти на абсолютно безоплатній основі, керуючись лише намірами відродити видання.

 До речі, не всі митці сатиричного цеху погоджуються на доброчинну співпрацю. Це зрозуміло, бо не кожен має змогу це зробити з різних причин. "Перець" обрав собі тернистий, самостійний шлях відродження, не жебраючи коштів ні в держави, ні в олігархів: ми прагнемо незалежності від будь-яких грошових і будь-яких політичних сил, котрі можуть диктувати нам свої програми чи темники.

Ми можемо прийняти допомогу лише від людини, яка шанує нашу Батьківщину,  розуміє значення в житті народу українського друкованого слова і мистецтва сміху, яка залюблена в український гумор і сатиру: дотепну карикатуру, веселе оповідання, сатиричний чи іронічний вірш, пародію, памфлет, фейлетон, народну усмішку... Ми можемо прийняти допомогу лише від патріота, який не жалкує коштів для розвитку національної культури, як це робити у свій час незабутні благодійники Чикаленко, Терещенко, Ханенко та інші українські бізнесмени й інтелігенти, чиї діяння переживуть віки.

     Як би не складалась історія нинішнього відродження "Перця", його творці не збираються ходити по багатих офісах з торбою для пожертв. Цей проект задуманий в ім’я народу України, і якщо він оцінить наші нинішні надзвичайні зусилля, ми зрештою матимемо, успішний журнал і, зрозуміло, тоді будемо не лише його розповсюджувати в інтернеті, а й даруватимемо в натурі для всіх бібліотек, шкіл, сиротинців і незаможних людей, аби хоча б таким чином, тобто добрим і веселим словом, прикрасити їхнє життя.

А нині ми просимо лише вашого розуміння й сприяння в досягненні нашої спільної мети.

Валерій ЧМИРЬОВ,

художник- карикатурист,

Інтернет-редактор журналу «Перець. Весела республіка».


Гнат Голка.Пародія

Гнат ГОЛКА – поет-сатирик, мешканець Веселої республіки «Перець».

Пародія на сучасну українську поезію.



• заблищали сніжинки – льодяники

наче усмішка з ранку – вогні

і такими беззахисно п’яними

новорічні посипались дні

вовкулака приходив на милицях

www.я – снігуронька.com

і моя Україна збудилася

коли пестив її язиком

Дмитро Лазуткін,

«Дві тонни. Антологія поезії двотисячників»,

2007 р.





І ПЕРОМ І ЯЗИКОМ

так чудово усе починалося

а вкінці як обляпав лайном

натверезо спочатку писалося

а пізніше www.водка.ком

потім все в голові помутилося

вовкулаки снігурки вогні

і ще спробуй згадай що робилося

в новорічні захмілені дні

пам’ятаю уривки монтовані

ніби гімн урочисто співав

далі дівку якусь розмальовану

на дивані в кімнаті кохав

про Вітчизну я думав поглиблено

коли пестив її язиком

а рукою папір ощасливлено

цим прекрасним ялозив рядком

дівка точно уже вдовольнилася

Україна іще почека

отака от дурня народилася

з-під мойого пера-язика

 


Побачив світ перший номер журналу "Перець"

Після трирічного небуття на світ виринув  оновлений "Перець. Весела рес



Новина про "Перець".

Новина. "Перець" надруковано. Днями надійде до кіосків "Союздрук" та передплатникам поштою. Не прогавте!.

Новорічне вітання.

Микола Сачвук

 

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ ГРОМАДЯНАМ ВЕСЕЛОЇ РЕСПУБЛІКИ ПЕРЕЦЬ

 

ПІД ДЕВІЗОМ:

 

ЩО НАМ РІК НЕСЕ…

 

Надворі мете —

Рік новий бреде.

З неба сніг трясе,

Що нам рік несе?

 

Баранам — газету,

Коням — сигарету,

Слонам — велосипед,

Задові — перед,

Книжкам — цвіль,

Кожухам — міль,

Скупим — податки,

Олігархам — нестатки,

Боксерам — синці,

Лисим — гребінці,

Огрядним — смалець,

Крутим — палець,

Бабам — новини,

Священикам — хрестини,

Столярам — сук,

Політикам — бук,

 

Артистам — аплодисменти,

Панночкам — компліменти,

Водіям — дороги,

Воякам — перемоги!

 

 


 


З Новим роком! Звернення художнього відділу


Шановні інтернет мешканці "Перець.Весела республіка»!
З Новорічними святами та Різдвом Христовим вітає Вас художній відділ журналу "ПЕРЕЦЬ". Бажаємо Вам міцного здоров’я щасливої долі та удачі у 2017 році.
Всіх, хто здатен творчо мислити, малювати або придумувати сюжети карикатур, надсилайте свої роботи на електронну адресу відділу: [email protected];
Малюнки мають бути готовими до друку, обсягом не більше формату А-4, 2 МБ, JPG,300 пікселів на дюйм, з зазначенням автора малюнку. Плагіат категорично не схвалюється.

Чекаємо на малюнки і бажаємо творчих успіхів.
Головний художник журналу
«Перець.Весела республіка»
Олексій Кохан.

Інтернет-редактор журналу
Валерій Чмирьов
[email protected]


Аркуш на трупі

Загадкова історія трапилася з моїм малюнком , надрукованим у 15 числі журналу «Перець» за 1991 рік. Навесні 1993 року мені зателефонував  В.Ф.Зелінский, тодішній головний художник журналу, і запросив терміново прибути  до редакції журналу. Не гаячи часу, десь за півгодини я приїхав до редакції. В кабінеті у Зелінського мене вже чекали два добродія. За зовнішнім виглядом я відчув в них працівників правоохоронних органів; сам таким був. Виявилось, що вони з карного розшуку Одеси. Після взаємних реверансів під час знайомства, переді мною   поклали   розворот журналу з моїм малюнком(див. нижче.)

    - Що ви можете сказати про цей малюнок?

    - Це дійсно мій малюнок. На ньому я відобразив  типових цеховиків, які   незаконно збагачувались за часів СРСР, а тепер поділили  місто «N» на сфери впливу та відкрито його грабують.  А що вас не влаштовує?

    -  Аркушами журналу було прикрите обличчя одеського бізнесмена, нещодавно знайденого вбитим біля моря. Скоріше за все  вбитому помстилися за якісь старі гріхи.

    Після допиту, переконавшись що до вбивства я не маю жодного відношення, мене було люб’язно «відпущено» на волю.  Чим закінчилося розслідування вбивства мені досі не відомо.


Заспів до Відродженого “Перця” — Веселої Держави Сміху...

О.Чорногуз

Заспів до Відродженого “Перця” — Веселої Держави Сміху...

СМІХ ЗАРАДИ МИРУ!

Почнемо з того, що Світ ніколи не вмирав. Від сміху. І ніколи не старів. Також від сміху. Кажуть, нема старих анекдотів, а є старі люди, котрі люблять їх розповідати...
Отже, сміх вічно молодий... А ще — Безсмертний!.. Як і наша славна Україна!
...Як розповідають легенди, молодий Джузеппе Гарібальді, будучи ще моряком, дістався якось берегів... Одеси. У цьому південному місті він зустрів чимало вічно веселих і усміхнених людей. Різних національностей, різних віросповідувань, різних традицій і, природно, різних звичаїв та уподобань. Але найдивовижніше — що, власне, найбільше і вразило майбутнього революціонера, — це те — що геть усі щиро кепкували один над одним, як потім так же щиро та приязно посміхалися один одному, і від того тільки ще більш дружніше та згуртованіше жили під мирним небом цього чудодійного поліса доброзичливості...
Джузеппе Гарібальді відтоді, кажуть, узяв собі “одеську усмішку” — як один із найефективніших засобів мирного спілкування між людьми — за надійну зброю. Тоді, в Одесі, він відкрив для себе одну із непереборних істин: щоб наміцно об'єднати Північ і Південь своєї рідної Італії — як у нас, скажімо, сьогодні в Україні Захід та Схід, — треба усміхатися. Усміхатися щиро! Усміхатись добром один одному і любити одне одного... Тільки перед усмішкою і любов'ю капітулюють гнів і ненависть. Сміх і любов — обеззброюють... А ще Сміх перетворює клятого ворога — на ганебне посміховисько...
Італія перемогла. Оскільки там перемогла ідея Гарібальді.
...Український народ вічно сміявся... Великодушно реготались на Січі козаки... З чорною гіркотою на серці усміхались над своєю недолею покріпачені царською грамотою селяни...
Сміявся народ і продовжував жити!..
У лихоліття Революції, громадянської війни, лєнінського благоденствующого НЕПу, сталінських колгоспів... із їх вічно “напів-не-до-пере-за-повненими” закромами... Не втрачали почуття гумору українці і в підвалах-катівнях НКВС, куди їх нещадно кидали правовірні більшовицькі “радетєлі чаяній народа”. Бо і там, серед закатованого люду, знаходились ті, хто мужньо та зухвало сміявся навіть власній смерті в лице...
Сміялись українці скрізь! І на фронті, коли брали на глум біснуватого і недолугого фашистського недомірка Адольфа-фюрера... Сміялись і потім, коли здобули Перемогу. Щасливим сміхом радості життя...
Сміявся народ з усього, що тільки піддавалося Сміхові... Інакше б не вижив...
Сміявся усно, із вуст в уста, сміявся різножанрово — підбадьорливим дотепом, доречним жартом, добросердим лукавством, іронією... а часто-густо й убивчим сарказмом. Аж поки у 1922 році не засміявся на повний голос своїм першим друкованим словосміхом...
Ним виявився щойно народжений журнал “Червоний Перець”. Заснував його поет Еллан Блакитний, і разом із фейлетоністом Остапом Вишнею та молодим карикатуристом Олександром Довженком дав йому соціальну путівку у велике народне життя.
З того часу вся велелюдна українська громада засміялась навкруг настільки гучно та щиро, й таким іскристим, мудровеселим приперченим Сміхом, що наш великий народний сміхотворець Остап Вишня згодом змушений був зізнатись: “ми сміялись, сміємось і будемо сміятися із радянських дурнів”...
...А заразом самоіронічно засміялись українці ще й, власне, над собою... Аби завчасу убезпечити себе від можливого пошиття до самозакоханих дурнів... І не погрішити проти старої, як світ, істини: добре сміється тільки той, хто вміє посміятися над своїми вадами та недоліками.
За 90-то років свого вікування чого тільки не пережив та не побачив Перець. Радянські дурні закривали часопис, нищили фізично найталановитіших його творців, призупиняли його вихід у світ урізноманітненими постановами, декретами, інструкціями, циркулярами і просто чиновницько-тупеньким — ніззя...
А Перець, як і Сміх народу, наче нічого й не було, продовжував повноцінно жити. Набирав з роками передплатний тираж, подеколи сягаючи його тримільйонних вершин, а то й вище. І непомітно створював у всезагальнонародній державі, де панувала тільки одна кремлівська “Правда” як основний орган “керівної та спрямовуючої”, свою власну вільну Веселу Державу Сміху... Серед громадян яких володарював насамперед живий розум, здорове почуття гумору, критичне ставлення до дійсності, глибинне розуміння соціальної справедливості і людської честі. А ще непохитна віра у те, що будь-яке зло здоланне і за будь-що має бути покаране, якщо проти нього рицарствує Добро... Та ще й озброєне різнокаліберним Сміхом...
...Чи не з такою, погодьтеся, святою вірою у Справедливість починався у незалежній українській столиці Майдан Гідності?!
Та за епохи нікчемного президентства Януковича славний Перець умертвили. Чиновникам, — лизоблюдам-нукерам, — тієї недавньої доби явно було не до сміху. Вони як ніколи жили зосереджено і напружено! То постійно зосереджуючись... на отриманні хабаря, то надміру напружуючись... цуплячи чуже, тобто наше із вами народне майно...
Хапонути з голови перехожого кудлату шапку — це один із видів кримінального злодійства; на чому, ніде правди діти, наш колишній гарант добряче набив руку, але вкрасти у всього народу його веселу щиру душу, де віками оселявся його людинолюбний Сміх — це вже, коли хочете, — своєрідний духовний злочин проти людяності...
Вочевидь саме тому тут же на українських теренах появилися й ті, хто заходився, після тривалої реанімації, повернути Перець знову до активного творчого життя. Ними виявилися колишні перчани - ветерани і не тільки: Юрій Цеков, Анатолій Василенко, Олексій Кохан, Петро Перебийніс, Валерій Чмирьов, Юрій Іщенко і скромний автор цих рядків.

(Частина2)
Послуговуючись немеркнучими найкращими традиціями Великого Перця і переконливим досвідом того ж таки Джузеппе Гарібальді, запозиченого ним вряди-годи у наших земляків-одеситів, нові батьки-реаніматори відродили не просто Перець, а цілу його Веселу республіку, у межах непорушних українських кордонів, що простяглись вздовж і вшир: від зелених Карпат до безкраїх донецьких степів, від замріяних поліських озер-очей до скелястих вершин миловидного Ай-Петрі та найвищої гори кримської яйли — Роман-Кош.
Ми твердо віримо, що миролюбний український Сміх знову заживе-залунає Україною. Адже синонімом Сміху завжди був — Мир.
А “Кремлівським браткам” радимо таки угомонитись і не каламутити народ “ЛД Недоношеними Республіками” ні на українському Донбасі, ні гнилими гаслами на кшталт “Крим наш” в окупованому тимчасово Криму, а таки хоч раз дослухатися до слів свого негласного письменника-Пророка, лауреата Нобелівської премії Олександра Солженіцина, який майбутнім доморощеним любителям “русского міра” та крадіям -зазіхачам на все чуже, завбачливо радив для початку облаштувати хоча б саму Росію, зробивши з неї справді квітучу і найбагатшу країну, а не з’являтись, бува, перед світовим людом у лаптях на босу ногу, зате із атомною ломакою-«дубінушкой» в руках.
Отож Перець відроджено і вже з Нового року він прийде до своїх читачів. Аби разом сміятись і боротись... І нарешті, викриваючи гострою і нещадною сатирою, перемогти: хабарників, здирників, бюрократів, зарозумілих чинуш та всілякого роду інших горе-колекціонерів незліченних “заводів та пароходів”, що колись були безчестно та за копійки відібрано у його справжніх власників.
Людям — чесним, добрим і світлим Перець, як і колись, знову подарує свою щиру усмішку в гуморесках, віршах, літературних пародіях, жартах, дотепах, смішних малюнках, карикатурах, веселинках... А ще приберіг чимало несподіваних іронічних, пародійних сюрпризів для своїх пристрасних шанувальників.
Наповнюймо наше життя сміхом радісним, життєствердним, оптимістично - обнадійливим!..
Сміх — це щедре Свято, подароване кожному, хто вміє любити і цінувати життя.
.............................................................................................................................................................
І насамкінець.
У 20-х роках минулого століття легендарний Остап Вишня кожен свій фейлетон завершував обов’язковою фразою. Яка звучала приблизно так: “...Здавайте хліб та коні до Червоної Армії!”
Ми ж, перчани, аби не порушувати усталених традиції, перефразуємо по-своєму великого сміхотворця:
“Набувайте громадянство Веселої республіки Перець на поштових відділеннях та інших пунктах прийому передплати УДППЗ “Укрпошти”! Будьмо з Перцем! Він — прийшов, щоб залишитись. Уже назавжди!”.

Від щирого серця Вашого Перця —
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник - сатирик

Голова-Заводій Верховної ради народних
Сиднів Веселої республіки Перець.

Світлина від Valeri Chmyriov.

Інтерв"ю з перчанами Ю.Цековим та Ю.Іщенком (Частина 4)

                                 
                                      
                                               БУДЬТЕ ВЕСЕЛІ ТА ХОРОБРІ!
                                                              (Частина 4)

Ю.Ц.
Мушу посильно доповнити це інтерв’ю рядками нашого геніального мандрівного автора Аскольда Бегеби, який зараз, як подейкують очевидці, подорожує чи то Карпатами,  чи то широкими донецькими степами, чи то… зачарованими перелісами  Поліссі, чи насолоджується чистим гірським повітрям на вершинах Ай-Петрі...  

Тож, якщо він не повернеться до Нового року, хай цей його коротенький вірш буде своєрідним напуттям для наших читачів: 

 Зовуть мене Аскольд Бегеба. 

Я сміх люблю такий, як треба. 

Світ не страшнийвін звеселя, 

Дивись хоч зблизька, хоч здаля. 

 

Той, хто учивсь у сміхошколі, 

Не буде ремствувать ніколи 

Ні на чужих, ні на своїх, 

Він висміє і тих, і сих. 

 

Бо сміх – то чудодійна зброя, 

Що робить чечело з героя 

В картині чесній і простій, 

Якщо герой цейлицедій. 

 

А що вже й мовить про нікчему, 

Який розмріявся в поему 

Потрапить, як на Божу твердь… 

Для нього насміх – нагла смерть. 

 

Це ж задля вас, мерзота чорна, 

Придбав я сміхомакогона 

 І йду до плідної мети – 

 Підлікувати вам хребти 

 

А вас благаю, люди добрі, 

Будьте веселі та хоробрі, 

Коли стаєте до борні 

За правду всупереч брехні. 

Тож будемо веселими та хоробрими! Тільки так і переможемо всіляку нечисть – і завізну, і виплоджену на рідних теренах. 

Якщо в когось будуть розумні пропозиції щодо забезпечення майбутнього розквіту журналу «Перець. Весела республіка», просимо надсилати їх на адресу:  

Редакція журналу «Перець. Весела республіка», а.с. 67; 01103; м. Київ  

або на електронну адресу: Litopis-xx @ ukr.net 


 Далі буде! Буде журнал "Перець. Весела республіка"

З нами ватага Енея з бабою Сівіллою!
Приєднуйтесь !