вже й не знаю, що було причиною. чи то пиво, чи то просто так сентименти. сиджу собі під телевізором (ну люблю я іноді на підлозі подивитися ТВ — так і часу менше витрачаєш, навіть не знаю чому), потягую пиво, ввімкнув “музичний” М1... дивлюсь на кліп В. Дейнеки... “Клякса” наче називається... щось про те, що вона хотіла бути гордою, але сльози капають на новий мобільний — ось і все, що зміг запам’ятати...
ось яка думка навідала мене, поки я намагався цей кліп дивитися. їм же все важче й важче бути оригінальними. і пісні треба купувати за чималі гроші. особисто я нічого в пісні не знайшов цікавого, але це ж людина знає, що її будуть оцінювати всі, кому не лінь. і я, потягуючи пиво, також буду думати щось на зразок: “фігня, нічого цікавого”... блін, а людина старалася, витрачені гроші якісь на кліп. і (дивився пару випусків “Две звездьі”) знаю, що голос у дівчини є (там же в живу співали, а я начебто чую — чи є в людини голос), а у кліпі не бачу нічого...
просто я сьогодні подумав, що на щастя не займаюся музикою (тим більше такою музикою)... так, для себе я можу пограти на гітарі та поспівати. а от поставити собі таку професію як справу життя... це життя під прицілом ЗМІ, це твоя робота, яку оцінюють всі, навіть ті, хто зовсім не розбирається у питанні, хоча у нас всі думають, що розбираються у всьому...
ну й вже зовсім не в тему... дякую Keiko Matsui, що грає зараз в моїх колонках, якось ще більше налаштовує на ліричний лад... молодець вона все ж таки...
все, бачу сьогодні якось сумбурно виходить ділитися думками... ну й нехай...
Не втримався... Я не раз на блогах уже чув про нього, але не міг не кинути це
