хочу сюда!
 

Ирина

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 31-43 лет

Заметки с меткой «село»

Місто - для комфорту, село - на випадок зомбі-апокаліпсису

Я давно став помічати, що, думаючи про яке-небудь явище, не можу сказати для себе чітко: погане воно чи добре. Якщо гарненько поміркувати, то навіть найкрасивіша краса має хиби, а відверта нісенітниця - позитивні моменти.

У всьому є позитивні і негативні сторони. Питання лише в тому, чого більше. І в якій ситуації ці сторони проявляються.

Давній верус "село vs місто" найкраще підходить для ілюстрації, мабуть, всюдисущого і вічного дуалізму.

Місто - це погане повітря, перенаселеність (передусім це спостерігається у великих містах), дороговизна житла і товарно-грошові відносини, які, здається, просотали кожен камінчик середньостатистичного міста-мільйонника. 

Але, з іншого боку, це комфорт. Хто живе в такому місті, як Харків, мене зрозуміє: коли будете йти вулицею свого району, роззирніться. Що ви бачите? Магазинчик, де продається свіже м`ясо, аптека, салон краси, АТБ, заправка, невеликий ринок, знову АТБ, тільки більше. 

І це все в межах кілометра. Мешканець такого району може задовольнити більшість своїх потреб за пару годин, відійшовши від милої серцю хрущівки на якусь сотню метрів. 

Для інших потреб також далеко ходити на варто - у зоні пішої доступності кінотеатр, ресторан, живі квіти, бюро ритуальних послуг і вулканізація. 

Якщо ви працюєте десь неподалік, то ваше життя може цілком комфортно крутиться в межах напханого магазинами гетто, що часто і відбувається.

Робота... Це окремий вогник, який так вабить людей з містечкових і сільських околиць. 

У селах роботи часто немає. 

Від слова "взагалі". 

А влаштуватись охоронцем кафе у сусідньому смт можна лише, маючи гарних знайомих у тому ж таки кафе. 

Хто не виїхав у Польщу, їде у велике місто - там робота є завжди. 

Так, це може бути не за профілем. Вакансії не завжди відрізняються пропозиціями високої зарплати, її взагалі можуть погано платити чи компенсувати продукцією, але така-сяка копійка на пару "Мівін", хліб і пачку сигарет заробити можна. Не забудьте відкласти за аренду. Тут гаманець доведеться вивернути добряче.

Базові блага - величезний плюс міста. Жирний і великий, як емблема гурту "Раммштайн". Хоча воду доведеться добряче економити (змивати тим, що залишилось від купання), а ввечері переміщатись приміщенням з увімкненим ліхтариком телефону. Комуналка, хай її, дорога.

Але і вода, часто навіть гаряча, і опалення (дорого, але гробити спину на рубанні дров не треба) - усе це в місті доступно "за замовчуванням". У селі ж те, що в місті робиться кількома простими рухами, перетворюється в квест. 

Уявіть - звичайна ситуація: зима, початок лютого. Погода має бути теплою, але вулиці ще вкриті тонкою і смертоносною кіркою, яку наморозило вночі. Ви прокинулись і вам треба зробити звичайний ранковий туалет. У місті ви пішли б в спеціальну кімнату, де є спеціальний білий пристрій для однієї справи, інший, блискучий, - для іншої (унітаз і кран). У селі ви ж у такому випадку берете пару відер і фігачите по льоду до колодязя по воду, проявляючи на зворотньому шляху дива еквілібристики. Далі залишаєте відра в хаті і чешете в туалет в кінці двору. Примітка: якщо випав сніг, то перед тим, як пописяти, треба розкидати сніг. 

Так, ми не в Середньовіччі і можна провести в сільську халабуду воду і намутити туалет з ванною та душовою кабінкою. Але питання зараз не зовсім про це, а про те, що подібні блага в місті ідуть за замовчуванням і не є чимось неординарним. Туалет у квартирі, вода сприймаються містянами як звичайна річ і, звісно, потрапляючи в село, у них настає ступор: як, у вас немає гарячої води? а як ви купаєтесь? в тазиках у столовій? а це відро навіщо? ви що туди пис...?

Переваги міста можна перераховувати ще довго. Сюди ж можна віднести розвиненість служб доставки їжі та напоїв, велику кількість культурних і не-дуже заходів (звісно, за умови "зеленої зони"), букет з громадського транспорту (це тобі не стояти на зупинці пів години і думати, доїдеш ти сьогодні до райцентру чи ні, хоча він лише кілометрів за сім), велика кількість людей - знайомся, спілкуйся і так далі.

І тому, означуючи плюси і мінуси села та міста, в останньому кількість переваг значно перевищує недоліки. І це не моя, суб'єктивна думка. Подивіться, скільки народу в Харкові, Києві, скільки людей приїжджають у міста... І будуть приїжджати. Їдуть за роботою, передусім, навчатися, за рухом людського мурашника, гранітним метро, таксі о четвертій після клубу, фонтанами і парками, скверами і бульварами.

Тому що місто - це комфорт, перспектива, місто - це саме життя.

Утім, село не таке погане. По-перше, там тихо і повітря свіже. Коли ви останній раз у своєму місті чули тишу, бодай п'ять хвилин без шуму коліс авто і людських кроків? А де в місті можна на повні груди вдихнути повітря? Парк, ліс? До нього же дістатись треба, а часу немає, тому доведеться чекати вихідних чи взагалі "майських"... Отож.

Так, у селі часто немає елементарних побутових умов. Але інколи ця хиба обертається плюсом, причому доволі значним. 

Відключення життєвоважливих комунікацій у селі краще переноситься: немає газу - ідеш, рубаєш дрова, топиш пічку. Ось тобі тепло, гарячий чайник і неповторна атмосфера, яку створюють відсвіток вогню на стінах і медитативне потріскування дровиняк... Питання поломки водопроводу вирішується уже згаданими відрами і колодязем - це безплатно і, загалом, доступно. Без електрики складніше... На жаль, напругу в мережі компенсувати складно. Як і Інтернет. Так, він є в селах. Дорожчий, ніж у місті, і не такий якісний, але так само життєвоважливий, особливо з настанням пандемії.

Знаєте, так довго можна кидатись плюсами і мінусами й ті, хто дочитали цей великий текст до кінця, уже знемагають і всіма членами жадають висновку, бодай якогось. 

Ось він: місто - це для звичайного життя: робота, сім'я, розваги. Село - відпочити після смогу і шуму свого мільйонника, а також на випадок форс-мажору. 

Ми живемо в країні, яка не відрізняється стабільністю. Та і ще теплиться пам'ять про "лихі 90-ті" з віяловими відключеннями та інфляцією. На жаль, 90-ті досі висять над шиєю дамоклевим мечем, бо реформи - лише на папері, а в посадових кріслах - ті самі люди, нехай і під прикриттям акторів (до речі, відстійних). 

Тому не виключена чергова повномасштабна дупа, з масовим скороченням робочих місць, дорожчанням гречки і доларом по сто, двісті, ваш варіант гривень. 

І тоді міста почнуть пустішати, і довгі каравани містян в чистих спортивних костюмах, знову, як і в 90-х, потягнуться до сіл, містечок чи дачних кооперативів, де все ще стоять сарайчики, дачі чи покояться в чагарях "фазенди", які ще здатні давати картоплю, томати та іншу продукцію, якої вже немає в магазинах або яка є, але коштує як середньостатистична нирка. 

Одним словом, село - гарний варіант для апокаліпсису, малого чи великого, коли зомбі, не важливо, донецькі чи дніпропетровські, вирвуться на вулиці міст, перегризуть електричні дроти і поїдять всю картоплю в АТБ, а люди потягнуться в села, подалі від хаосу, покинутих на вулицях авто, забитих унітазів і переповнених, смердючих смітників. І вже кілометрів за сто, стоячи в темряві і в повній тиші перед своїм двориком, уквітчаним виноградом, видихнуть: нарешті, вирвався, і ну його нафіг те місто...


Село ДІОГЕНія...


Закордонне село ДІОГЕНія...

Як вирішити проблему вимирання сіл?

Тенденція до спустошення сіл з кожним роком лише посилюється. Я це прекрасно знаю, бо живу в селі. Ідеш по вулиці і бачиш порожні двори, зарослі бур`янами, майже на кожному кроці. 
Причина, звісно, банальна і всім відома - у селі немає роботи. Її навіть складно знайти в районі. Раніше в районі був завод, різні підприємства, які займались виробництвом цегли, асфальту, сільським господарством, але це все, традиційно, в 90-х було розграбоване і закинуте (уже можна ностальгувати за Радянським Союзом). 
Як виживають люди? Більша частина населення села - пенсіонери. Вони щомісяця отримують свої дві тисячі, тримають господарство - для себе і трошки на продаж. Незначний прошарок задіяний у школі, парі магазинах, місцевому с/г підприємстві, дехто микається по району, перебиваючись з вахти на вахту. Немало їздять у Харків, але більшість - на заробітки: Польща, Чехія, інші країни Європи. Я якось почав згадувати однокласників і з подивом відзначив, що легше назвати тих, хто НЕ їздив у чергову Польщу.
Я не думаю, що систему, яку очолюють олігархи і різні бандити, змінять коли-небудь і, відповідно, умов для малого бізнесу, який міг би врятувати село (люди могли би, скажімо, брати доступні кредити і займатись фермерством) не варто і чекати. Однак вихід є і він, на перший погляд, фантастичний - держава має побудувати швидкісні залізничні сполучення по всій країні, як у Китаї чи Японії. Щоби будь-яка людина могла би, живучи в селі, їздити в місто, працювати охоронцем в АТБ, кондитером, пекарем, банально десь замітати, бо це також гроші. Звісно, квитки мають бути за доступною ціною. 
З іншого боку, це вирішить проблему завантаженості міст. Містяни можуть жити в селі, промінявши тісну "хрущівку" на цілий будинок на березі річки, і зранку їздити на роботу за сто-двісті кілометрів. Це також плюс до села - збільшиться кількість магазинів, що також більша кількість робочих місць, нехай і їх буде небагато.
Це дорого і довго, але в наших реаліях легко, бо не треба чіпати олігархів і їхню систему. Кошти на будівництво хайперлупів можна брати з грантів чи встановити спеціальний податок. Чекати на зміну влади і те, що ми будемо жити як у Європі, не варто.

Поза: женщина сверху.

Ну так вышло, что у меня несколько женщин случилось в знакомствах, да умелые очень. Я конечно парень скромный, пытался вырвиаться из их цепких лапок, пищал и отбивался, бежал так сказать от разврата. Женщины, у Вас накатилась девичья слеза? Значит выйти из класса! Где доброта и нежность?
 Но потом я вспоминал бабушку, что женщин отбижать отказом нельзя и волей не волей приходилось им уступать. А тут я как бы второй раз развёлся и в печали, а брательник меньший наоборот, женился в третий раз, да любит он меня. Говорит:
- Костя, а на Родину едем денька на три? Будем жарить мясо, пить самогон и петь не приличные песни. Затосковал ты, хочу сплин твой разогнать. Поехали в село (рядом с городом, там Родина по отцовской линии), дядя Витя нас всегда видеть рад!
- Ну давай!
 Деньги были и провианта и выпивки набрали не мерянно, да подарков и приехали к родне после перерыва лет в пять. Все вокруг засуетились, начали мы с красной рыбы на решётке, на завтра шашлыки, потом барбекю. Ну а потом я родню баловал восточной кухней. Да не подумайте, что обжоры.
 Ну а тут в первый вечер женщины выдохлись, да спать ушли. Мы На веранде в троём: ваш покорный слуга, Игорёк да дядя Витя.  Собака вроде полаивает, но странно, замолкает, да шевеление в переднем саду. Дядя задумчиво :"А кто сможет пойти глянуть?"
- Я.
- Возьми Костя с собой что нибудь!
- Дядь Витя, да нельзя ему брать, у него рефлексы не прошли. Лучше мы в двоём!
 Щас, они ещё по одной и закусили, а я к забору да поглядывю. Тихо. Расслабился, мол показалось. Но тут лёгкий треск сверху и не успел я ногами качнуть и уйти в сторону, хотя удар косой. Сильнее вышло, чем удар дубинки. Черешней девушка лакомилась, а ветка слабенькая и подломилась. Интересный вариант женщины сверху вышел, как искрами вылетевшими из глаз траву не зажёг- не знаю. Но было ошеломительно. Так я просто на шум в сад вышел! Ничего ведь не планировал дурного. Валюсь, а она сверху. Припечатала своими 48 кг капитально. И сидит у меня на попе сверху.
- Ты кто?
- Маша. Ну захотелось черешни.
- Да б кто тебе не дал? А так припечатала по взрослому.
- Дядя Костя, а Вы живы?
- Если говорю с тобой, может и да. В хату пошли!
- Не удобно. Стесняюсь.
- Не удобно девушке мущине на спину валится. Идём, промолчу как рыба об лёд.
 Встретил брательник и дядя хорошо, при свете я различил, что Машенька выросла, да вся такая справная и собранная. И уже 19 лет старушке. Бюст и попка красивые, да вся такая элегантная, такой сразу не отдаться- грех большой.
  А тут плечё у меня малость болеть отпустило и я начал вокруг неё крутится. Удержаться- выше меня. "Лучший способ бороться с соблазнами- пресытиться ими!"(с. Восточное) Но не отломилось. Игорь и я правда никуда не собирались уезжать и на завтра пригласил Машу купаться, миллион интересных историй, она слушала зачарованно и смотрела серыми волшебными гразами, в которых утонуть просто.
 А потом шашлыки , я был в ударе и комплименты сыпавлись как пули из автомата. Но я женщинам не вру никогда и от чистого сердца, потому они душой чуят, что не обманываю.Ну кончилось тем, что хотел. Ой как страстно и хорошо было!
 Если валится девушка с неба, это ведь знак Всевышнего, вот у нас и понеслось. Но всегда, когда хорошо, приходит же эпизод, который ломает всю цельную картину жизни! День на шестой дядя Витя отзывает меня в сторону;"Костя, а ты что, с Машенькой любишься?" Врать нельзя, родня!
- Так вышло.
- Костя, хоть по закону можно, она тебе сестра троюродная и родня не допустит. Ты любись, но планов не строй, всех перессоришь.
- Так я и чувствовал, что с ней как-то иначе.
 Неделю мы догуляли достойно и Маша была счастлива и её глаза горели. Всё уладили и обид нет. Прошло немного времени и она вышла замуж впервые, а я в третий раз, потому на свадьбах не побывали у друг друга. Но подарок небес хорош был.

Найбагатше село України...

А ви бачили коли-небудь щось подібне?

Коли Вам говорять про якесь село, ви уявляєте маленькі дерев’яні будиночки, сараї з худобою і великі городи? Однак є одне село, яке повністю суперечить цим стереотипам!

Це невелике село Нижня Апша в Закарпатській області, недалеко від українсько-румунського кордону.

Одне з найбагатших сіл України

Архітектура села більше нагадує європейські вулички ...

[ Читати далі ]

Сільський пейзаж....


Мені одному здається, шо на задньому плані Бик...?  
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая