Великдень – „Великий день”. Кажуть, що і сонце на дощах у той день не заходить, тому цей день такий великий. Все радуються і на небі, і на землі.

Воскресіння Христове святкуємо в Світлу неділю Пасхи. Це одне з найдавніших і найсвітліших християнських свят. Воно святкується урочисте з часів апостольських.

Пасха – це свято радості для всіх: і для дітей, ідля дорослих, і для живих, і для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола, і ми тепер впевнені, що всі люди силою Його воскресіння воскреснуть. Воскресіння Христове утверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення.

Для християн це найрадісніше й найурочистіше свято, бо воно дає надію, що через віру в воскреслого Ісуса Христа і ми воскреснемо й одержимо вічне життя.

До цього свята віруючі дуже старанно готуються.

Велика П'ятниця, день смерті Христової, це майже святковий день.

У страстну п'ятницю віруючі нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на

середину церкви. Повернувшись з церкви, родина сідає обідати. Обід пісний, навіть риби не можна їсти. Майже нічого не дозволяється робити. Дозволяється пекти паску і садити розсаду капусти.

Поки паска не посв'ячена, їсти її не можна – гріх! Гріх і співати в Страсну п'ятницю. В суботу відвідують Божий Гріб, а пополудні вже і святять свячене.

Свячене. Крашанки та писанки

Свячене – це один із найважливіших знаків воскреслої радості. Особливе значення мають яйця, великодне печиво, обов”язково гірки зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей. Хрест – це головна прикраса свяченого.

У Великодну суботу готують крашанки.

Здебільшого фарбують яйця у червоний, жовтий, синій, зелений  і золотистий кольори. Шкарлупу з свячених яєць зберігать і використовують для обкурювання людей і худоби проти пропасниці. Крім крашанок, в окремих сім”ях розмальовують писанки.

Звичай виготовляти писанки та крашанки виник в Україні дуже давно,ще з дохристиянських часів. Це підтверджує випадково збереженний експонат, котрий датується ІХ століттям. Мова йде про писанку з назвою „Берегиня”. За свідченням фахівців, українське писанкарство – за художнім рівнем, багатющістю кольорів, довершеністю малюнків і сюжетністю – прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр. Наші давні предки поклонялися сонцю. В ньому вони бачили і відродження природи, і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно - нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.

Писанкарство на Україні було поширене в усіх без винятку регіонах.  Кожна майстриня мала свої рецепти приготування рослинних барвників і оздоблення  сюжетних малюнків. Це було нелегке заняття, що вимагало неабиякого хисту та  уміння. За допомогою бджолиного воску і писала на яйцях виводилися вигадливі сюжети різнокольоровими барвами.

Виготовляли писанки переважно дівчата. У давнину був звичай приходити до високопоставленної особи з якимось  дарунком. Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тиверія, подала йому червону крашанку зі словами: „Христос восрес!”, після чого почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати один одного крашанками чи писанками. Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з'явилася набагато пізніше від писанки. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.

Як із мертвої шкарлупи яйця з”являється нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через пролиту на хресті кров Ісуса Христа.

Українські вірування:

Щоб писанки довго зберігалися, їх треба варити в Чистий четвер.

Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – „щоб краще неслися”.

Символи, які зображують на писанках:

Спіраль - символ вічності S. Його зображали і у вигляді ластовиних хвостиків, а також на орнаменті з гарною весняною назвою Проліски.

Ламаний хрест - це древній символ сонця і вогню. Таку писанку дарували на вдачу та щастя.

Риба – символ Ісуса Христа. Це символ здоров'я. Ружа - символ сонця. Таку писанку дарують на щастя. Хрест - символ чотирьох стихій світу - вогня, води, повітря і землі. Зараз, це символом християнства. Листя дуба - символ чоловічої сили, гідності і довголіття. Мак - символ нев'янучої молодості та дівочої чарівності. Яйце з трикутником дарують на знак побажань достатку в оселі. Яйце, на якому зображена польова квітка, дарують молодій жінці, що готується стати матір'ю.

Страстна субота

Особливо клопітно жінкам у страстну суботу. Адже потрібно напекти пасок, нафарбувати

яєць і посвятити їх у церкві.

У ніч на під Великдень парубки зазвичай розпалювали вогонь на найвищому пагорбі, або на майдані біля церкви. Вогнище робили великим, щоб його можна було побачити в сусідних селах.

Діти і старі, які залишалися вдома, спати не лягали. У хаті світло не гасили, воно горіло всю ніч, щоб його було видно ангелам, які літають над оселями.

За віруваннями, якщо в ніч під Великдень на могилі з”явиться палаюча свічка, то це знак, що душа покійника потрапила до раю.

Як тільки опівночі задзвонять дзвони, з усіх кінців села або міста народ поспішав до церкви на Божу службу.

Загалом Великдень – родинне свято, а тому в гості майже не ходили. Лише молодь збиралася в центрі села, дівчата водили хороводи, а підлітки, набравши крашанок, грали в „навбитки”.

Свято Воскресіння Христового відбувається навесні, коли оновлюється природа і земля вкривається зеленню, квітами. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо й про них Церква співає: „Один одного обіймемо і назвімо братами і тих, хто ненавидить нас, простімо всім заради Воскресіння”.

Отже, згадаємо на Пасху, що людина повинна любити всіх і все: живу і мертву природу – людей, тварин, рослин, гори, річки й моря, бо все це – дар Божий для людини.

Модератори співтовариства "Ми любимо тебе, Україно!" вітають всю жіночу половину сайту www.i.ua з 8 Березня!

Тепла, радості і любові бажаємо Вам у цей прекрасний весняний день!

Щиро, ТриАда і Тарас Токар.

Історія виникнення „свята” 8 Березня

За версією пропагандистів СРСР рішення про щорічне святкування жіночого дня було прийнято в 1910 році на Другій міжнародній конференції соціалісток в Копенгагені.

Справжнє коріння свята, яке так приховувала совєтська пропаганда - маніфестації феміністок, основну масу з яких складали німецькі повії. Очолювала демонстрацію німецька революціонерка Клара Цеткін.

У 1895 році, 8 березня, повії Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити матросам зарплату. В останніх просто не було грошей, щоб розплатитися із представницями найдавнішої професії. Через рік, 8 березня, 1896 році, те ж саме відбулося в Нью-Йорку.

Це стало причиною для проголошення дати 8 березня Міжнародним жіночим днем в СРСР. Суть свята полягала в тому, щоб акцентувати увагу на особливому місці жінки в боротьбі за „щасливе комуністичне завтра”, виділивши для неї аж цілий день. Совєтська влада забезпечила цю рівність тим, що дала жінці в руки лопату, відбійний молоток, посадила на трактори – зробивши з неї тяглову робочу силу, відібравши від жінки традиційну функцію – берегині сімейного затишку, жіночність, материнське щастя, одним словом – забрали те, що було даровано їй Богом.

Латвійський сейм відмовився офіційно визнати день 8 березня святковою датою. Депутати парламенту вважають, що „в цьому святі відчувається подих комуністичних привидів – Клари Цеткін та Рози Люксембург”.

Богоявлення Господнє - Водохреще
Водохреще - це третє найбільше свято, яке завершує цикл Різдвяних свят.

Церква розглядає Хрещення Господнє як "свято просвіти" народів, оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської істини. Християнський світ відзначає свято Водохреща 19 січня. Його ще називають Йорданом - від назви ріки Йордан у Палестині - народна назва християнського обряду освячення води. Його здійснюють на згадку про хрещення Ісуса Христа в Йордані, описаному в Євангеліях. Свято має й іншу назву - Богоявлення, яка походить від того, що, згідно з біблейськими оповіданнями, під час хрещення Ісуса на нього зійшов із небес Дух Святий у вигляді голуба, і голос почувся із неба: "Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!". Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе призначення.

19 січня - Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) - третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. А ще сьогодні усі віряни обох релігійних конфесій проводять день у пості, а потім зберуться за столом на святій вечері.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

Напередодні Водохрещі святкується "Голодна кутя", або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять - постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви - смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху - хлібину, "щоб хліб родився".

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний госпо­дар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест ("йордан") і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені "трійці" — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.


Прикмети
- на Водохрещi день ясний - хліба будуть чисті, а якщо похмурий - буде у хлібі повно "сажки";
і - де лапатий сніг - на врожай.
До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо "там чорти сидять і можуть вчепитися". Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними.
Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

В давній українській традиції для належного святкування різдвяно-новорічних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка. Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідуха (Дідуха), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування в хаті, дворі та господарських будівлях до ремонту робочого реманенту (навіть літнього: вози, коси і т.п.) та ткання полотна й вичинки шкір.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.
У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі і старі. Бабусі, деручи пір'я на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Парубки й дівчата теж, готуючись до колядок, збиралися гуртом, виготовляли ритуальне вбрання та костюми й вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зорею. Також обирали свого головного отамана („березу"), побажальників, скарбника, міхоношу й інших виконавців.

Напередодні Різдва - 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу - кутю та вар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати „живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками. Для куті бралася завчасно потовчена і вимочена пшениця, а також „непочата" - набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі „до світа", а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Лада, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.

Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя святих на Небі). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Свят-вечора. Тоді вже годилося внести до хати „Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язочок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою й, приказували молитву: „Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я... Пошліть іще краще цього року!"

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух був умістилищем дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть „Раєм" (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.

До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святою називали не лише вечерю 6.01, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора 13.01. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.

Місце ж Дідуха в хаті звалося „Раєм", бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли й свічку.

Кутю і вар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, вар - паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постувати й нічого не їсти.

Вийшовши на подвір'я, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу вечерю.

Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продмухували лавки, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати із-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

У Вілію напередодні Святої вечері не годилося ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому.

Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність. Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки й чарки (з них ніхто не їв і туди насипали куті). В деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією на Святвечір, мало бути „багато" - 12 пісних страв: кутя, вар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Проводили ворожіння за бадилинками, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд. Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, казати щось лихе, бо це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали попід вікнами, все чули.

Ранесенько до схід сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і „віншували":

Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.п.)

7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 - 9.01). Зранку вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися:

- Христос народився! - Славіте його!

або
- З Святим Різдвом будьте здорові!

Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І лише по цьому ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговлялися, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабанця, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву.

Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з хати. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть „до діда вечерю".

Вже в підвечірок йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед „застільним вікном" і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних „вістунів добра та щастя".

Увечері до громадської коляди „людно" готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника - Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зорю), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

* * *

Схожі з українськими традиціями святкування Різдвяних свят мають і інші народи. Так, коли українці на Святвечір готують 12 страв, що символізують 12 апостолів Ісуса Христа, то чехи подають 12 сортів тістечок (на знак 12 місяців), а у Венесуелі діляться виноградом і з'їдають по 12 виноградинок, задумуючи на кожен місяць свої бажання. Українці під час Святої вечері діляться церковною просфорою, а поляки - оплатком.

На Різдво французи п'ють шампанське вино і їдять білу ковбасу, копченого індика та устриць. Угорці віддають перевагу рибному супові та печеному індикові, а під скатерки вони кладуть не сіно й часник, як українці, а ніж, оселку та гребінь. Поляки й чехи полюбляють подавати до святкового столу різноманітні рибні страви, особливо із коропа.

Ґрунтовно готуються до Різдва в Німеччині, де вже в період різдвяного посту плетуть ялинковий вінок і щотижня запалюють на ньому свічку. Перша з них згорає на чверть, а на четвертий тиждень спалюють усі свічки. На Святвечір вінок ставлять на стіл або вішають на стелю. 24.ХП німці ставлять ялинки в оселях і дарують дітям подарунки. Увечері всі збираються за святковою вечерею, до якої подають овочевий суп, картоплю під соусом, салат і печені яблука з горіхами. Другого дня (25.ХП), як і в Україні, німці провідують старших дідусів і бабусь. В цей день до святкового столу подають засмажену індичку (гуску), капусту та кнедлі під соусом. Як і українці, німці теж святкують 3 дні поспіль, тому 26.ХП вони просто відпочивають вдома.

Угорщина відома світові своїми пишними різдвяними благами для дітей. А італійці на площі св. Петра в Римі споруджують великий вертеп зі сценами Різдва Христового, хоча й не влаштовують у себе вдома святкової вечері.

Загалом же богослови називають Різдво центральною подією історії. Оскільки, Свята ніч має непересічне значення для сучасної цивілізації, бо й перебіг новітньої історії людства, і нинішнє літочислення сьогодні ведеться від Різдва Христового.

ЯК ВИ ПРОВЕЛИ СВЯТО?

****************************

 

Хочу такой же!

.