В живописнейшей местности на севере Италии расположился не менее живописный, совершенно необычный и наверняка единственный в своем роде храм из деревьев. В 42 колонны, сделанные из бревен и досок,
Осень в этом году просто чудо. Тепло, солнечно ,а краски какие!!!!! Утро. Машинка с легким шуршанием бежит по дороге на Умань. Слева-справа веренички деревьев: березки, ивки, придорожные тополя.В таком удивительном разноцветье, что глядишь- не наглядишься. И в душе ощущение тихого ,уютного счастья. И так хочется, чтобы эта дорога не заканчивалась никогда…..Но вдруг сворачиваем направо, проезжаем мимо чистеньких ухоженных домишек, абсолютно безлюдных сельских улочек, колоритного дядьки, сидящего одиноко на скамеечке у калитке и мирно греющегося под робкими лучами осеннего солнышка …. Пархомовка…Еще один поворот и…..АХ!!!!!!
-Что это?
-Сюрприз)))))))))
Подходим ближе и погружаемся в его необычайно теплую ауру. Вокруг
никого. Ничто не мешает первому знакомству, первому впечатлению, ощущению….Другое название ему не подходит. Величественный и легкий, торжественный и удивительно
домашний. Храм Покрова Богородицы.Чем-то необыкновенным веет от этого величественного
сооружения: испытываешь то ли удивление, то ли подсознательное чувство
значительности увиденного. Это не просто
обычный православный храм. Даже я , не искушенная в архитектурных стилях, вижу элементы готики, абсолютно не давящей и мрачной,без характерной для католических
храмов угрюмости, суровости. А купола – православные.
Уезжаем……Но храм остается в душе. Его аура, его дыхание, его ощущение….
В жизни мы получаем много подарков: приятных и не очень, дорогих и наоборот, нужных и не очень… И , возвращаясь в своих воспоминаниях в Пархомовку, я знаю, что это самый лучший подарок в моей жизни….И, что навсегда в душе сохраниться то ощущение любви, добра счастья, которое испытываешь здесь, в этом удивительном месте, где побывать нужно хотя бы один раз….
P.S. Написалось давно, а поставилось...только сейчас......Делюсь....
 |
В Україні є низка місць ритуальних історичних ридань, до яких люди не їздять зі звичайною туристичною метою. А шкода. Такі місця треба відвідувати хоча б для того, щоб скласти про них власне уявлення і знайти в позірно смутних меморіалах якісь життєствердні враження. Саме для цього варто побувати в околицях Берестечка, де у червні 1651 року військо Богдана Хмельницького зазнало фатальної поразки від армії Речі Посполитої.Дивовижне поєднання історичного ландшафту, сецесійного символізму архітектури та сучасних археологічних знахідок найвищої цінності викликає почуття певної позачасовості як подій, що тут відбувалися, так і власного існування в цьому предивно сконструйованому просторі. Насправді тут відчуваєш не тугу з приводу історичних негараздів своєї країни, а якусь розчинену в повітрі надзвичайну силу, таку, що чоловіки мимоволі тягнуться рукою до пояса, де їхні предки носили шаблю. Берестечко – місце сили. Битва під Берестечком насправді відбувалася не в околицях міста, а на величезній площі між кількома селами нинішнього Радивилівського району Рівненської області, серед боліт, дрібних річок, перелісків таозер. Більша частина цієї місцевості належить Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», який народ за звичкою називає Козацькими могилами. Блукаючи вогкими левадами, можна оглянути місця таборів запорожців і поляків, переправу, яку Іван Богун наказав вимостити возами й сідлами, щоб вивести військо з оточення, озеро Козакова Яма (тут, за переказами, відстрілювався з човна останній козак), острів Гайок, де полягли 300 козаків, що прикривали відхід основних сил... А також цвинтар із важкими хрестами, на якому люди з навколишніх сіл поховали полеглих – тих, чиї тіла вдалося знайти, для решти могилою стали ліси й болота.
Масштаб битви, що відбувалася на величезній площі, вражає. Але для того, щоб познаходити всі пам’ятні місця, потрібен гід, якого можна найняти в «штаб-квартирі» меморіалу – на острові Журавлиха неподаліксела Пляшева.[ Читати далі ]
Відповідну пропозицію про повернення будівлі по вулиці Шмідта, де до війни розміщувався римо-католицький храм, озвучив з трибуни сесії депутат міськради Василь ЗЕЛЕНЧУК.
Так, за підсумками обговорення питання «Про безвідплатну передачу релігійній общині – римо-католицьку общину Священномученика Климента Римського в Севастополі і Одесько-Сімферопольській єпархії Римо-католицької церкви в Україні храму Священномученика Климента Римського, розташованого по вул. Шмідта, 1 у Севастополі», «за» проголосували тільки 3 депутати. 16 депутатів проголосували «проти», інші - «утрималися» і «не голосували».
Саме обговорення питання було нетривалим, під час дебатів виступили тільки два депутати, які заявили, що, на їхню думку, було б неправильним безоплатно передавати будівлю в комунальну власність. Вони також аргументували свою позицію тим, що інші конфесії в Севастополі по-іншому вирішували таку проблему, зокрема, запитували у міськради виділення земельних ділянок і потім зводили храми.
Як повідомлялося, на початку цього місяця настоятель римо-католицької общини Севастополя Юрій ЗИМІНСЬКИЙ заявляв, що римо-католицька община Севастополя проведе безстрокову акцію з вимогою повернути їй збудований 100 років тому і відібраний у парафіян у 30-і роки минулого століття храм Священномученика Климента Римського.
Він підкреслив, що «ми відстоюватимемо нашу позицію».
Сьогодні, на початку пленарного засідання сесії, біля стін будівлі міськради католики Севастополя провели пікетування. У руках вони тримали, зокрема, плакат з написом: «Християни, поверніть храм християнам».
Голова Севастопольської міської Ради Юрій ДОЙНИКОВ кілька днів тому заявляв, що долю будівлі по вулиці Шмідта, де до війни розміщувався римо-католицький храм, а в післявоєнні роки - кінотеатр «Дружба», необхідно вирішувати на загальноміському референдумі.
Севастопольська МДА впродовж останніх більше 10 років на виконання відповідного указу Президента України не раз ініціювала розгляд міськрадою питання про повернення римо-католицькій громаді міста будівлі. Проте результат щоразу був негативним.
