У Вроцлаві знаходиться мініатюрна історична реконструкція Львова 1772 року. Фото panoramalwowa.
Фото: Галина ТерещукНесподіване зібрання депутатів спричинило шквал критики. Схоже, що передвиборча риторика «протистояння» ще не покинула львівських політиків.
Про це повідомили у Радіо Свобода.
Новообрані депутати трьох фракції – «Європейська солідарність» (26 депутатів), «Варта» (7) і ВО «Свобода» (6) – нового складу ради Львівської ОТГ проводили засідання стоячи. Сидіти їм поки ні на чому, бо сесійну залу щойно відремонтовали й крісла ще не внесли. Не працює і система «Рада». Однак, це не завадило депутам обрати тимчасову президію ради, до якої запропонували представників усіх 5 фракцій, незважаючи на те, що депутати від «Самопомочі» і «Голосу» були відсутні.
Частина депутатів склала присягу.
«Ми виконали постанову Львівської ТВК про проведення сесії. Встановлюємо результат по виборах мера і скликаємо наступну сесію, щоб також представити голову Львівської ОТГ. Закон «Про місцеве самоврядування» нас зобов’язує провести сесію у певні терміни. 2 листопада оголосили результати виборів депутатів в ОТГ, 5 листопада було написано 2/3 заяв від депутатів, тоді вступає форма закону, що протягом 2 тижнів ми зобов’язані провести першу сесію. Коли прийшли скарги від депутатів, то ухвалили рішення про сесію на 24 листопада. Ніхто цього рішення у суді не оскаржив», – каже голова міської ТВК Ігор Сліпецький, який запропонований у територіально-виборчу комісію партією «Голос».
Спершу 19 листопада міська Територіальна виборча комісія ухвалила рішення, що перша сесія відбудеться 3 грудня, коли вже буде відоме ім’я новообраного голови Львівської Об’єднаної територіальної громади (ОТГ). Однак за кілька хвилин до опівночі 22 листопада, у час, коли на дільницях відбувався підрахунок голосів, комісія внесла зміну у свою постанову і призначила перше засідання на 24 листопада.
Офіційного повідомлення про час, дату і місце проведення сесії ще 23 листопада ніде не було. Радіо Свобода дізналось про деталі від депутата «Європейської солідарності» Петра Адамика. Власне два обранці цієї політичної сили і звернулись у міську ТВК зі скаргою щодо призначення сесії, згідно з чинним законодавством.
«ТВК повідомила нам про сесію, а ті, що кажуть, що їм не повідомили, лукавлять. Робоча Президія, у консультаціях із новим міським головою, напрацює порядок денний на наступну сесію, оприлюднить його і призначить сесію через 10 днів після цього. Ніхто не узурпує влади у місті, ми провели всі необхідні процесуальні рішення для легітимації обраної Львівської міської ради», – каже депутат від «ЄС» Петро Адамик.
Чому у першому засіданні взяли участь, окрім депутатів «ЄС», обранці «Варти» і ВО «Свободи»?
Тим часом новообраний голова Львівської ОТГ Андрій Садовий, згідно з попередніми результатами, сподівається, що у найближчий час ТВК оголосить результати виборів.
«Я очікую, що виборча комісія продовжить роботу по оприлюдненню результатів виборів міського голови, щоб можна було нормально провадити роботу у місті. Бо, фактично, від сьогодні не зрозуміла, тому що сесія, яка відбулася, припиняє повноваження міського голови. Перший раз в історії міста маємо такий казус. Згідно з законодавством, міський голова формує порядок денний», – наголосив Андрій Садовий.
Депутати від більшості, яка вже сформувалась у Львівській міській раді, а це «ЄС», «Варта», «Свобода» заявляють, що ТВК повідомила їм про засідання 24 листопада. Тим часом обранці від «Самопомочі» і «Голосу» говорять, що їх на сесію не запросили.
«Мені ніхто не повідомив про сесію. Мені дуже шкода, що нова рада починає працювати у такий спосіб. Це для мене непорозуміння, думаю, що це випадковість. Хочу у це вірити. Я депутат не вперше і ще такого не бачив. Завжди нова каденція приходила разом із новим міським головою. Без мого відома мене включили у тимчасову президію, а я ще присяги не склав. Мені самому це дивно, хто висував і включав», – говорить Радіо Свобода депутат від «Самопомочі» Роман Федишин.
Не знав про сесію, як про це зазначив Радіо Свобода, і депутат від партії «Голос» Віталій Троць. Його прізвище теж серед пяти у тимчасові президії.
«Я не давав згоди, щоб мене туди включили. Наша фракція ухвалила рішення, що участі ми не беремо в сьогоднішній сесії, тому що нам не надійшло ніяке запрошення. Якщо комісія швидко ухвалить рішення про обрання міського голови і він візьме участь у роботі президії, то ми долучимося до її роботи», – Віталій Троць, депутат від партії «Голос».
Якщо б сесія міської ради, тобто ради Львівської ОТГ, відбулася 3 грудня, це не було б порушенням чинного законодавства, наголосив Радіо Свобода юрист Дмитро Швець. Водночас, за його словами, рішення ТВК про проведення сесії 24 листопада не суперечить закону.
«З точки зору закону, мали місце певні дії ТВК, яким може оцінку надати тільки суд. Поки рішення діє, його потрібно виконувати або оскаржити. Депутати під час сесії зазначали, що рішення ТВК не оскаржене. І так були пропущені строки щодо відкриття цієї першої сесії. Законодавчої необхідності, доцільності проводити сесію в такому форматі, як це відбулося сьогодні, не було. Мало місце певне викривлення правової реальності. Якщо поєднати два принципи – доцільності та правової визначеності, то, на мою думку, ця сесія є виключно політичною профанацією, намаганням певної політичної сили довести своє домінування над політичними опонентами», – зауважив юрист Дмитро Швець.
Після того, як 23 листопада стало відомо про постанову ТВК провести сесію 24 листопада, львів’яни спостерігали за двома крайнощами: Андрій Садовий і його команда робили вкрай радикальні заяви про буцімто «ГКЧП» у Львові і «узурпацію» влади, інша група політиків, яка прийшла на сесію та й ініціювала її, «продемонструвала політичний фарс і політичну недалекоглядність», вважають експерти.
Ці дві крайнощі лише нашкодили іміджу Львова, продемонструвавши відсутність політичної культури, говорить львівський політолог Любомир Скочиляс.
Чи коректно повелись депутати, які зібрались на сесію? Які цілі переслідували вони? Ці питання нині у Львові жваво обговорюють.
«Антимерська депутатська більшість переслідувала мету відразу на старті перехопити ініціативу з тим, щоб потім диктувати свої умови, щоб можна було домінувати в ситуації щодо призначень, певних рішень. Депутатська більшість, таким чином, намагається продемонструвати свою політичну вагу, свою значущість, поставити міського голови у межах влади на вторинні позиції», – вважає політолог Любомир Скочиляс.
Андрієві Садовому під час цієї каденції не буде так комфортно працювати, як у попередні 15 років. Хоча він має досвід роботи з депутатською більшістю, коли у 2010 році йому вдавалося домовлятися з депутатами від ВО «Свобода». У цій ситуації, очевидно, що конфронтація між Андрієм Садовим і більшістю буде значно гостріша, зауважує політолог, підсилена і підтримана двома медійними групами.
Більшість у раді Львівської ОТГ має 39 голосів, а депутати від «Самопомочі» (17) і «Голосу» (8), відповідно, 25. Згідно з неофіційними результатами виборів голови Львівської ОТГ, Андрій Садовий набрав понад 60% голосів виборців, а його опонент Олег Синютка – більше 30%.
Можу дати розкладку з середини по Львову і Свободі (Вважаю цю версію на 99, 99 % вірною)
Тезово:
1)Анджейко за 14 років керування Львовом зробив
націоналістичний Львів - ліберальним і космополітичним містом,
експлуатуючи Австрійську архітектуру і польське бабло, яке дають за
умови відсторонення від червоно-чорного Львова) Те, що Кошулинський у
Львові набрав лише 9, 75 %, а свобода - трохи більше, ніж 5 % - тому
підтвердження. (Тут ще дуже вагому роль відіграла Ірина Фаріон, яка дуже
активно працювала 10 років на знищення рейтингу партії у
Львові)...Девіз Садового - "Львів відкритий для світу") Росіян, Поляків,
тих...як їх, шо на Сихові живуть і в Рясному....А - українців...Їх
також можна))
2)Кошулинський розуміє, що пройде ще 5 років,
виростуть нові покоління - і Собода вже не пройде ніколи у Львові) Тому
він, програвши підтримав Синютку, не задля єднання про-українських сил
для того, щоб скинути "поляка" Анджейка)) А лише, щоб розбити Садову
Імперію, а далі, коли до влади прийдуть патріоти з ЄС, вже їх чморити і
на тому відрощувати собі якийсь рейтинг) Це аналогія того, як риги
підтримали Зе - щоб скинути пост-майданівську, патріотичну владу, і вже,
привівши Зелених, коли розквітне свобода ватного слова і вернуться
найбільш-агресивні риги з екзилії - на зашкварах і критиці Слуг -
нарощувати собі рейтинг до наступних виборів) Це не більше, як
хитрозадий план, який не спрацює для Свободи, а Кошулинському - респект)
Міг би увійти в ЄС, разом з Андрієм Іллєнком і іншими адекватами зі
Свободи і будувати Україну - і не марнувати 10-20-30 років молодого і
зрілого життя в маргінесі 1-2% і вічної непрохідності)
3)Чи має шанс Синютка у Львові стати мером?
Результати:
Андрій Садовий – 40,09%
Олега Синютка – 31,1%
Руслан Кошулинський – 9,75%
Враховуючи відрив лише на 9 % у 1-му турі, і що якщо акумулювати результами Синютки і Кошулинського 31+9=тих же 40 % А Свобода буде точно проти Садового, бо голос проти всіх - це за того, хто лідирує)) Тобто за Анджея)) Нас чекають цікаві баталії і тут все залежить від 1)Явки 2)Дебатів, як себе покаже Синютка 3)Реального анти-рейтингу Анджея... Бо після того чуда, яке зоветься Слугами Наріду у нас по країні будуть голосувати і за шкварених і за перешкварених, лише б дилетантська братія не прийшла і на запитання про бабло не сказала - "продай чи з їж собаку - заплати за комуналку, чи похавай"))) Зеля так дискредитував поняття нові обличчя, що ще довго бабульки будуть за своїх голосувати, хто вже є і хоч щось показує))) Лише б не "молодь")))
Я солідарний з Порохом, і Кошулинським)) Я за Синютку) Чого й патріотам бажаю, хто зі Львова)
Найбільш підготовленою з усякого погляду до початку німецько-радянської війни, попри всі негаразди, що характеризували стан організованого українства на еміграції та у Західній Україні[36], виявилася саме ОУН під проводом Степана Бандери. Організація мала чітку і ясну програму дій, схвалену у квітні 1941 року Другим Великим Збором, здисципліновану й зорганізовану силу членства як за кордоном, так і в Західній Україні. Вимушені задля досягнення мети йти на пряме співробітництво з німцями, мовчки погоджуючись з роллю, яка їм відводилася німцями у поході на Схід, бандерівці водночас трималися найбільш незалежно, мали власну точку зору, вміло конспірували від німців свої плани конкретних дій. Енергійність і наполегливість С. Бандери і його прихильників у досягненні поставленої мети визнавали як їх політичні конкуренти з українського середовища, так і німці. Що бандерівці в стосунках з німецькими службами поводяться більш незалежно, ніж їхні опоненти, зазначала у своїх донесеннях і агентура НКДБ УРСР
Певна частина керівництва Вермахту вважала плани Гітлера й націонал-соціалістичної партії — перетворити Європу на німецьку колонію і, заради цього, вести світову війну — божевільними. Вони вважали, що Німеччина мусить мати союзників, що можливо лише при щирому шануванні суверенних прав союзного народу, яким, в боротьбі з Москвою, вони вважали українців, і тому не заперечували права українського народу на державну самостійність. Від тих військових революційна ОУН отримувала досить докладну інформацію щодо дійсних планів гітлерівців стосовно України, які, за своєю суттю, були тотожними з планами російських більшовиків і, певною мірою, навіть жорстокішими.
Володимир Горбовий зазначав, що ОУН та інші українські діячі «… припускали, що Гітлер не допустить до створення нашої самостійної держави. Адже брався займати наші землі для створення там свого, а не нашого життєвого простору. Одначе це був німецький, а не український погляд на справу. Ми знали, що суспільно-політична зрілість нашого народу дійшла до вершин свого розвитку і що настала історична хвиля, яку ми повинні використати для свого народу.»
Провід революційної ОУН прийшов до висновку, що українському народові не залишається іншого, як тільки, не змінюючи свого безкомпромісно-ворожого ставлення до більшовицької Москви, виступити рішуче й відкрито проти німецьких нацистських планів замінити москалів німцями в колоніальному визиску України. ОУН(Б) усвідомлювала, що вона матиме підтримку українського народу проти німців лише тоді, коли ворожість німців до української справи стане для народу явною і очевидною. Єдиним виходом у цьому становищі було створити ситуацію, в якій Німеччина неспровоковано була би змушена виявити своє справжнє ставлення до української справи і свої дійсні плани щодо України.
Так виникла концепція проголошення Акту відновлення української держави вже в перші дні німецько-радянської війни
У «Політичних постановах» Другого Великого Збору ОУН було вказано: «Організація українських націоналістів бореться за Українську суверенну соборну державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СРСР. Організація українських націоналістів продовжуватиме всіми силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Європи»
На території Третього Райху діяла заборона політичної діяльності стосовно всіх ненімецьких організацій. Попри цю заборону обидва проводи ОУН провадили у Кракові підготовчу роботу зі створення майбутніх державних структур в Україні, не взаємодіючи один з одним. ОУН(Б) створила «Державну комісію ОУН» на чолі з Володимиром Горбовим, мельниківці — «Комісію державного планування»В цілому прихильне ставлення німецької окупаційної адміністрації, обумовлене планами використати кадри ОУН в органах місцевого самоврядування на окупованих Вермахтом територіях[ дало змогу обом проводам ОУН розгорнути роботу щодо розбудови організаційних структур, та здійснити певні заходи військового вишколу членів організації
У травні 1941 року були видані Політичні вказівки щодо боротьби і діяльності ОУН(Б) під час війни Вони містили розділи: I. Діяльність ОУН до вибуху війни і в перших її початках; II. Збройний зрив; III. Вмарш чужих військ на Україну й українська державність; IV. Будова Української Держави; V. Відношення ОУН до іншої революційної і державотворчої ініціятиви; VI. Відношення ОУН до питання державної влади; VII. Політична організація.
Це була програма практичної державотворчої діяльності.
В «Напрямних…» проводу ОУН(Б) наголошувалось, що ОУН «використає війну з СРСР для розгортання боротьби за суверенну соборну українську державу, за прискорення її здобуття» ОУН зуміла підготувати до бою сильну підпільну армію, що намагалася відіграти значну роль в прийдешніх подіях Зроблено було немало.
Дії ОУН(б) мали на меті «поставити німецькі власті перед доконаним фактом»
З початком бойових дій Вермахту проти Червоної армії похідні групи ОУН просувалися на територію СРСР услід за лінією фронту.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополита УГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий
Українське Державне Правління було утворене Зборами 30 червня 1941 року[50]. 5 липня 1941 р. Ярослав Стецько оголосив його персональний склад.
До Державного правління увійшли:
Офіційною тимчасовою резиденцією УДП визначено приміщення колишнього палати праці за адресою: м. Львів, пл. Смольки, буд. 4.
На останню декаду червня, що у 2001 році, припала непересічна для історії Львова та й України загалом подія. Це багатьом видавалося неможливим і до останнього існували сумніви, але папа таки прибув поспілкуватися з українцями. Тоді це все просто видавалося неймовірним, а сьогодні сприймається як одна з найбільш значимих у нашій новітній історії подій. Поруч, можливо, могло би бути Євро-2012, але масштаб все одно не той – тоді сотні тисяч людей приїжджали побачити десятки своїх улюбленців в дії, відпочити та насолодитись масштабним спортивним дійством, а до одного Папи Івана Павла ІІ прийшли більше мільйона людей. При цьому, також з різних міст і країн. Відтак дивимося як це було.
“Літаючий папа” і його українська “карета”
Впродовж історії Львів відвідали багато відомих людей. Тут і королі, і імператори, і президенти, і міністри, і діячі мистецтва, літератури, музики, спорту тощо. Однак персона Папи Івана Павла ІІ над цими шанованими людьми, а його приїзд став епохальною подією. Папа прибув до Львова 25 червня 2001 року о 19 год. 15 хв. на львівський аеропорт. Його приліт забезпечувала компанія Fly UIA. Візит загалом тривав з 23 до 27 червня. До Львова понтифік прибув літаком МАУ, який називався “Мауглі”. Так наша земля побачила “Літаючого Папу”, що отримав це прізвисько через подорожі.
“З любов’ю і пошаною до православних братів”
Важко назвати іншого релігійного діяча, який зробив більше для екуменічного руху, аніж Папа Іван Павло ІІ. Безумовно, що його приїзд до України мав багато причин, а екуменічні чинники – поміж ними. Сам понтифік говорив, що їде “з любов’ю і пошаною до православних братів”. Характерно, що вже після відвідин ним України, як він сам та його оточення, так і представники православ’я відзначали, що цей візит дійсно приніс і надалі буде мати багато користі для діалогу між православними та католиками.
Проповідь українською
Очевидно, що цей приїзд передбачав тривалу підготовку. При цьому, з обох сторін. Відтак можна навіть сказати, що у Львові 2001 став роком папи. Характерно, що символічні передвісники цієї місії можна віднаходити задовго до згаданої події. Так, ще у червні 1991 року, коли Папа Іван Павло ІІ виголошував проповідь українською мовою у, на той час, костелі єзуїтів в Перемишлі, він зазначив, що якщо зуміє приїхати до Львова, це сприятиме становленню України та зростанню українців. Десь так воно і сталося.
Символи України й Ватикану на будинках і вулицях
Факторів, які могли зашкодити приїзду Папи Івана Павла ІІ в Україну, вистачало. Серед них як релігійні конфлікти, так і корупція політикуму, який очолював президент Кучма, що мав жахливо зіпсовану репутацію. Однак, воля понтифіка і його рішення виглядали непорушними, а представники української влади зуміли гарантувати належні спокій та безпеку. Можливо Іван Павло ІІ відчував, що в цей момент Україна потребувала його найбільше. У цьому він міг переконатися на місцях. Так, у Львові папу вітали глава УГКЦ Любомир Гузар та кардинал РКЦ Мар’ян Яворський, голови облдержадміністрації і облради, мер Львова Василь Куйбіда, також сотні тисяч вірних, які стояли обабіч вулиць, прикрасивши все довкола символікою України та Ватикану.
Папа у Львові в цифрах
Прибуттям і перебуванням Папи Івана Павла ІІ у Львові займалися одразу три комітети – церковний на чолі з о. Богданом Прахом, міський з мером В. Куйбідою і обласний з М. Гладієм. Фінансово подію забезпечували держава, обласна рада, місто і благочинці. Для богослужінь на іподромі встановили вівтар, який спроектували А. Бокотей, Л. Медвідь і М. Рибенчук. Усі заходи обслуговували 4,5 тисяч волонтерів, а до Львова приїхало понад 100 тисяч громадян з інших країн: Польщі, Білорусі, Естонії і ін., мешканці українських міст. Цей візит висвітлювали понад 1,5 тисяч журналістів із різних країн.
На святоюрських пагорбах
25 червня папомобіль рухався сучасною вулицею Героїв УПА від аеропорту і в напрямку центру. Цього дня Папа Іван Павло ІІ молився у латинській катедрі, також був у Вірменському соборі, спілкувався з ієрархами. Врешті, відправився до собору св. Юра, де осв’ятив корону для чудотворної Теребовлянської ікони Богородиці. Папу супроводжували кардинал Мар’ян Яворський, Любомир Гузар і ін. На ночівлю понтифік зупинився у митрополичих палатах. Люди з оточення і супроводу намісника святого Петра ночували у готелі “Дністер”, що поруч.
“Дощ іде – діти ростуть”
Наступного ранку, 26 червня, Папа Іван Павло ІІ мав Службу Божу в латинському обряді на іподромі. Богослуження відбувалося за участі кардинала Мар’яна Яворського, а по тому папа беатифікував львівського архієпископа Юзефа Більчевського та отця Зиґмунта Гораздовського. В обідню пору Римський єпископ відвідав Вищу духовну семінарію св. Йосифа РКЦ у Брюховичах. На сам кінець, під вечір було заплановано зустріч із молоддю на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові. Папа перебував в товаристві декількох сотень тисяч молодих людей. Завадити їхньому спілкуванню спробував зливний дощ. Однак наслідком останнього стала хіба крилата фраза від понтифіка: “Дощ іде – діти ростуть”. Відтак надалі відбувалося не лише спілкування, але й концерт і співи, де активно задіяним був і Іван Павло ІІ. Повертаючись із Сихова, папа освятив місце і заклав наріжний камінь під будівництво семінарії Святого Духа й УКУ.
Понад мільйон вірних
27 червня Папа Іван Павло ІІ відслужив ще одну Літургію на іподромі, але цього разу у східному обряді. Папі співслужили Любомир Гузар і понад 800 отців. На події було понад півтора мільйона людей, яких, знову ж, не зупинило ні довге чекання, ні дощ з неба та болото під ногами. Діяння супроводжував хор з 500 осіб. У перших рядах можна було помітити президента Л. Кучму, а також місцеве керівництво. Як і першого разу, понтифік беатифікував 27 діячів. Серед них єпископи Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Миколай Чарнецький, архімандрит Климентій Шептицький, Емільян Ковч і ін.
Король Данило для папи
Папа Іван Павло ІІ не залишив Львів без презентів. Окрім іскор віри та надії, які він побачив в очах людей, представники влади вручили йому інші подарунки. Це ікона Попелівської Богоматері від міста та копія скульптури короля Данила, виконана Євгеном Безніском за моделлю Теодозії Бриж від облради.
Коли ще папа говорив українською?
Іван Павло ІІ був непересічним папою. Він був першим слов’янином у такому статусі і першим за довгий час неіталійцем. Наважувався на багато нестандартних кроків. Відтак незвичайною була і його діяльність, і його прибуття до України. 23 червня 2001 року він вийшов з літака у Бориполі, став навколішки і поцілував землю. Очевидно, подібні дії також є однією з причин, чому ця Людина всюди збирала велелюдні натовпи. Врешті, Іван Павло ІІ завжди говорив із людьми їхньою мовою. В прямому і переносному значенні. До прикладу, до українців він звертався українською, виголошував проповіді українською. Такі жести підтримки для нас були особливо важливими й потрібними. Мусимо і сьогодні про це пам’ятати і ніколи не відступати від принципів та ідеалів, з якими до нас приїжджав Папа Іван Павло ІІ, яких він сам дотримувався і чому навчав інших.
Євген Гулюк
