Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 

Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.

 

Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.

Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.

             

    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!

А вже потім це.

 

І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. 

Різниця між двома фото: 7-8 годин.

Останній тиждень гливи розвиваються дуже інтенсивно.