Надихнула замітка
Згідно старої легенди , давним-давно в лісах Лівану виросли три кедри. Всім відомо , що потрібно багато років для того , щоби з кедра виросло могутнє дерево. Тому ці дерева впродовж цілих довгих віків роздумують про життя, смерть, природу і про людей.
Три кедри стали свідками прибуття експедиції з Ізраїля , висланої королем Соломоном ,
Пізніше стали свідками того , як земля покрилася кровю під час битви з асірійцями.
Судилося їм побачити Ізабель та пророка Елліаша , двох смертельних ворогів.
Бачили також , як винайшли алфавіт.
* Після того всього , що довелося мені побачити , хотів би ,щоб з мене було вирізьблено трон для Короля наймогутнішого на всій Землі - мріяв собі перший з кедрів.
* А я прагну стати часточкою чогось , що перемінить Зло в Добро.
* Що стосується мене, то я хотів би , щоб скільки разів люди поглянуть на мене – завжди думали про Бога – промовив третій кедр.Минуло ще багато років , аж зявилися теслі. Зрізали кедри і повезли в різні сторони. З першого дерева збудовано стайню для тварин, а з решток збито жолоб для сіна. З другого дерева – витесано звичайний стіл, що потрапив до торгівця меблями. На дерево третього кедра не знайшлося купця, тому було порубане і поскладане в магазині в якомусь великому місті.
Нещасні кедри жалілися : « Наше дерево не було надто добре і ніхто не віднайшов в нас краси , щоб її розкрити »
Минав час, і однієї з багатьох зоряних ночей подружня пара , яка не могла віднайти місця для нічлігу, заховалася в стаєнці , збудованій з дерева першого кедру.
Як то часто буває в житті з нашими мріями ,сповнилися сни трьох ліванських кедрів,
але не так , як самі дерева собі це уявляли.
Алхимик взял в руки книгу, которую принес кто-то из путников. Книга была без обложки, но имя автора он нашел-Оскар Уайльд-и, перелистывая ее, наткнулся на историю о Нарциссе.
Миф о прекрасном юноше, который днями напролет любовался своим отражением в ручье, Алхимику был известен: Нарцисс до того загляделся, что в конце концов упал в воду и утонул, а на берегу вырос цветок, названный в его память.
Но Оскар Уайльд рассказывал эту историю по-другому.
"Когда Нарцисс погиб, нимфы леса-дриады-заметили, что пресная вода в ручье сделалась от слез соленой.
-О чем ты плачешь?-спросили дриады.
-Я оплакиваю Нарцисса,-отвечал ручей.
-Не удивительно.-сказали дриады.-В конце концов, мы ведь всегда бежали за ним вслед, когда он проходил по лесу, а ты-единственный, кто видел его красоту вблизи.
-А он был красив?-спросил тогда ручей.
Да кто же лучше тебя может судить об этом?-удивились лесные нимфы.-Не на твоем ли берегу, склонясь над твоими водами, проводил он дни от зари до ночи?
Ручей долго молчал и наконец ответил:
-Я плачу по Нарциссу, хотя никогда не замечал, что он-прекрасен. Я плачу потому, что всякий раз, когда он приходил на мой берег и склонялся над моими водами, в глубине его глаз отражалась моя красота".
P. S....а какие у Вас ассоциации с этой историей?
