хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 32-52 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Чатує в століттях Чернеча гора. Вісник

У цьому віснику видрукуваний і  мій вірш "Остання любов Шевченка"
http://cs605319.vk.me/v605319839/3bad/rXNliHWT4fo.jpg




ОСТАННЯ  ЛЮБОВ  ШЕВЧЕНКА

 І що у тій Лукерці він шукав:

Така ж пісна була і неохайна...
Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...
Йому б - до пари, а вона ...звичайна.

Чи він не слухав, а чи не хотів,
А говорили ж бо про неї люди...
До неї, мов на крилечках
,  летів,
І мріяв, як удвох любитись будуть:

Зів'ють гніздечко, заведуть діток
(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).
І все удвох. І цілий світ на двох...
От так... Любов засліплює і зрячих...

А потім - зрада... І не стало крил.
Не вмів кохати він наполовину.
Як він любив... Він так її любив...
Так і помер з думками про родину.

Його могилу в Каневі щодень
Видублюють вітри, дощі полощуть.
А що Лукерка? В чорному бреде -
Через віки - до генія на прощу.

Предтечі хрест тяжкий...

Народ пустелею водив
Всі сорок довгих років.
Євреї вибилися з сил -
Не вірили пророку.


А він же, Господи, хотів
Достукатись до люду.
Та чи не вистачило сил,
А чи не сталось чуда...

Мойсей народу: "Озирнись!
Ось Палестина, близько!"
Та очі втупило униз
"Ледаче кочовисько".

І рішення, тяжке, як грім:
Геть з табору Мойсея!
А він же все віддав, що міг,
Заради іудеїв...

Пустелею старий бреде,
"За що?! - душа волає.-
Куди дорога приведе?"
За сумнів смерть чекає.

... Ісус, Мойсей, Тарас, Франко -
Етапами  через віки...
І плечі -  вниз, і руки - в кров:
Предтечі хрест завжди важкий.


Ой, тужила чайка над Дніпром..

Ой, тужила чайка над Дніпром,
Над крутими бережечками літала:
- Чому Брути сіються кругом?
Куди згинула минула слава?

- Не повернуться гетьмАни-козаки,
Бо могили їх давно позаростали.
І ростуть на Запоріжжі будяки,
Там, де здавна воля мандрувала.

Вітер із степами розмовля,
Береги Дніпра весь час полоще:
- А омита кровію земля
Вже не родить славних запорожців...

Журно тужить чайка над Дніпром:
"Не глумися ти над нами, враже..."
Та співає молодь за вікном,
Що козацька слава не поляже!


Рожевий квіт любові



Бабусенька, тоненька, наче свічка,
Свою хатинку в айстрах колисала.
А в серпні квіточки розкрили вічка
І подорожнім людям око милували.

"Немов дитина, Варко, - їй сусідка, -
Не посадила б ти картопельки ще трохи?
А то вкладаєш свою душу...в квітки!
Неси хоч на базар - заробиш  гроші!"

А бабця перед вереснем зробила
Букетики і роздала сусідським дітям.
Нехай полум'яніють айстри милі
В руках школяриків осіннім квітом!

А в грудні свічечки уже не стало -
Так самотиною  недовгий вік і збіг...
Біля її сповитку діти з сумом клали
Рожевий квіт любові на холодний сніг.



Цирк



Минув серпневий диво-карнавал,
Як Чацький, повертаюся із корабля на бал.
Із каравели білої до цирку чи вертепу,
Де на людей уже розставлені тенета.

[ Читати далі ]

Убивством починалася весна...

Убивством починалася весна -
                                    смертями...
Чи ж може що зрівнятися
                            із горем мами?
Тут, на холодному Майдані,
                                  залишила
Єдину кров, єдину плоть,
                           дитя єдине!
Здавалося, в лютневий день
                            промерзла тиша...
Конало сонце в небесах
                                і на узвишші ,
Розбилося на тисячі частин -
                                     частинок,
Як серце матері-вдови
                               побіля сина....




Слова

Я дістаю з глибин душі
Слова,  нанизую в намисто.
І вішаю думки-вірші
Сушитись на душі горище.

А прийде день коли смутний,
Спітка розчарувань хвороба,
Підступить зрада в час нічний,
Уперто стане близ порога,

Дістану я намисто слів - 
Від Господа ясний дарунок.
Відступить поступово біль,
Як заварю цілющий трунок.

Щодня кладу віршів жмуток
Я на олтар поезії терновий.
Спасибі, Боже, за криницю почуттів,

За зцілення Твоїм нетлінним  Словом!


Дубай 2

Удома вбрались в листя клени,
А тут - навиворіт нутро.
Вирують венами шалено
Бездушні потяги метро.

Тасує сходи ескалатор,
Авто, мов божевільні, мчать.
Душа - найтонший детонатор -
Не хоче лжекрасу сприймать.

Ця штучність дуже вже незвична:
Немає й клаптика землі...
І натовпу глуха циклічність
Вбирає все людське в мені.

Я розчиняюсь в його расі.
Та чи байдужість, чи мана:
Незатишно залітній птасі,
Бо БАТЬКІВЩИНИ ТУТ НЕМА.

До болю хочеться - шалено -
Крізь кілометри пальм чужих
Притиснутись до того клена,
Що жде мене на вихідних.


"Оце твоя правда?"

  "  Із своєї хатини вийшла Галя, побачила Чіпку із зв'язаними руками, дівчинку всю в крові:       — Так оце та правда?! Оце вона!!!— скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом.    Христя дізналася про страшну новину від Грицька і зразу побігла до Галі. Перегодя трохи вернулася сама не своя і сказала, що Галя повісилася.   " (П.Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?)

Рублені ворота, Дім новий, криниця...
Чому їсть гризота, Вдома не сидиться?

Все шукаєш правди, Та себе не бачиш.
В пошуках розради Навколішках плачеш.

Ти слізьми солоними Долю обмиваєш.
Молишся прокльонами,  Бо душі не маєш.

Вісім душ - родину - Вбив за "справедливість".
І згубив людину... Де ж твоя невинність?!

Молоду дружину  Міцно зашморг давить,
Матір звів могилу. Оце твоя правда?

...Погляд із-під лоба, Каяття ні краплі.
На Сибір дорога. Вслід - глухі прокляття.





Горила в черевиках

Замітка одного з віртуальних друзів надихнула.
Є 2 варіанти, з невеличкою відмінністю.
Викладаю 1-ий варіант вірша.




                                                                                 варіант 1


Блискучим, модним черевиком –
Напевно, з шкіри крокодила, -
Над-Cамовпевнена горила
Мені на мізки наступила.


Прорікши безапеляційно,
Що думка – розкіш завелика.
Від мізків втерши черевика,
Пішла, замріяна, граційно…



05.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112060232