хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Болем сповнена Вкраїна

Болем сповнена люба Вкраїна:
Кров'ю скроплена бажана воля...
У боях кращі соколи гинуть,
Проростаючи маками в полі.

Де знайти нам трави помічної - 
Напоїти відваром країну,
Як же рани матусі загоїть
І у битві буремній не згинуть?

Зберегти її честь і свободу,
Прадівдівське імення в віках?
Як прокласти шляхетному роду
У майбутнє омріяний шлях?

Нам  потрібно не так і багато:
Позабуть про амбіції й гонор,
Щиро й міцно по-братськи обнятись,
Розпочати життя по-новому.

В нім не буде страждання і горя,
Зійде сонце і віри, й надії.
Тільки маки на мирному полі
Нагадають про жахні події.



Жалоба України-матері

Криваві хлопчики в очах,
Жахливі крики у ночах
Забутих тіл у лісосмугах.
І труп, який ще не прочах,
Біля ікон горить свіча
Як пам'ять про чийогось друга.

А вдома батько - не мечем,
Розбитий вмить паралічем,
Одвічна матері жалоба...
І знов під кульовим дощем -
Десятки, сотні під плащем...
І хрестить Україна лоба...

Здається, висохли ковші,
А струни лопнули в душі
В журі за кожним сином.
Скорботно дивиться на світ
Очима тих, хто впав у сніг
За неї, Матір, згинув...



Вбирала старенька портрет свого сина

Вбирала старенька портрет свого сина:
ВасИльки, чебрець - хлопчаку молодому...
На полі чужому геройськи загинув,
Далеко від отчого рідного дому...

Квітчала - і руки тремтіли у неньки,
Порепані, струджені... "Жить би та жить..."
І бачиться жінці: синочок маленький
До сивої мами назустріч біжить.

Білява голівка, мов ніжна кульбабка,
Малі рученята торкнулись подолу.
"Ну, здрастуй, онучку, ти зовсім як татко,
Так схожий...", - упали васИльки додолу.

Розсипалась туга - і зойкнула хата,
Пронизливо-журно розхлюпався звук.
Маленьке внучатко голубило бабцю
І гладило щоки долоньками рук.


http://gtrk-omsk.ru/upload/iblock/94d/hwi-seysyvz-320.jpg

Поетові

Не шукайте аналогій - їх НЕМАЄ...

До Поета Бездарність придибала в гості,
Без запрошення Сірість услід причвалала.
Чаї розпивали, мили ближньому кості,
Пізніше  й цього їм здалося замало.

Забувши манери, поправши мораль, етикет, 
Довбали за чесність, а потім за совість.
Летіла білизна, і скоро нещасний Поет
Лишився, пробачте, голісінький-голий.

На фоні міщанства, пітьми й  глупоти
Наш Митець був доволі самодостатнім.
Із власного дому  пішов у холодні світи.
І скоро  у домі 
запахло багаттям.

Бездарність і Сірість у дружбі клялися,
Собі діфірамбів добрячий мішок наплели.
В екстазі нестримнім тіла їх сплелися -
Немовби шамани,  під бубен танок почали.

Де стояв  дім поета - сумне  попелище,
Танцюристи захрипли від частих: "Ату!"
А другого дня на  небеснім узвишші
З'явилася зірка, освітивши земну темноту.





Ділили матір...

Земля тріщала вусебіч по швах  -
Козацькі голови летіли.
А на безадісних ковшах
Сльозини розпачу тремтіли.

Коли сини не можуть навести
Порядку й миру у державі,
Коли летять зруйновані мости,
Сусіди долучаються до справи.

Але сусіди - ос жалких рої,
Їм не болять чужі тривоги.
Тому Вкраїни болісні жалі
Для них - свободи епілоги.

...Одні з торбинами, немов старці -
Останнє другі докрадають...
Все ділять, ділять матір синівці,
Цвяшки у тіло забивають...



Не однаково...

Тобі осанна, мій Тарасе!
Не мав на чужині спокою.
Ти піднімав народ незрячий,
Будив його і звав до бою.

Уперто стукав в двері кожні,
Але були вони заперті.
Ти ж говорив, що жить не можна
В неволі і в ярмі до смерті.

Навчав ти не цуратись мови,
Тієї, що говорить мати.
Боліти України болем,
Про неї, рідну, пильно дбати.

Бо воріженьки навісні
(О, то ще ті, скажу вам, люди!)
"Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять"...



Батьківська хата

Колись у цій хатині стільки люду
Збиралося на свято за столом!
Лунала пісня радісна повсюду,
Дитячий сміх розносився селом,

Велись розмови щиро і затято.
Коли ж сідало сонце за поля,
Світилася віконечками хата,
Щасливо усміхалася здаля.

Так сталося, що розбрелась родина...
До хати стежку листям замело.
Кривавими слізьми рида калина,
Зове дітей відвідати село.



Розчахнуті дитячі очі

Дітям із дитбудинків присвячується

Розчахнуті дитячі очі,
В них затаївся біль і сум.
Там сірі дні і жахні ночі,
І безліч невеселих дум...

Для них говорять депутати
У передвиборчі весняні дні
Пусті слова про "путь крилатий",
Приносять усмішки масні.

А дітям  треба небагато:
Скакати, мов лоша, в траві,
А на ніч щоб погладив тато
По сонній ніжній голові.

І мамина одвічна ласка,
Мрійливі очі, брів розліт,
Бабусина сивенька казка,
Собака Шарик, кіт-муркіт.

Розчахнута душа дитини
Лишиться в споминах навік.
І сором за чужі провини
Залізом каленим обпік ...

Не на ви джу!

Ненавиджу слів маскарад,
Бої без інструкцій і всує,
Модерний бездушний верстат,
Що духом убогих штампує.

Ненавиджу зла авангард
І постмодерністські війни,
І зграї чужинських солдат,
Що в нас почуваються вільно.

Ненавиджу гнів і розбрат,
І скрегіт ножа, який точить
Іуда, що звавсь вчора "брат" -
Сьогодні ж викльовує очі.

Ненавиджу зграї "бригад"
І підлого вбивцю Пілата
За те, що в країні розпад,

За те, що украв в мене "Завтра"!