хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 32-52 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Розмова з Тарасом



Ой, Тарасе, батьку щирий,
Горе з матінкою сталось,
Бо ж козацькії могили
Так розритими й зостались.

Бо вкраїнськії гетьмани
Всі лежать в землі сповиті.
Пишні шапки та жупани
Міллю забуття побиті...

Тільки душі козаченьків
Сумно в небесах витають
Та на Україну -неньку
Тужно-тоскно поглядають.

А сини її земнії
Ділять шкуру з батька й брата
Й про Ісуса забувають,
Що за них був розіп'ятий.

Дім лишають пташенята,
Бо батьки не научають.
У заморській дальній хаті
Ген пороги оббивають...

Бездуховності бравада
Топить розум в оковитій...
Та пробудиться громада,
Стрепенуться сонні діти!

Ой, Тарасе, батьку щирий,
Ще серденько в грудях б'ється!
Ще не вмерла Україна,
Тільки тяжко їй живеться...



Українцям Заходу і Сходу (про наболіле)

Українці, українці,
На землі своїй чужинці!
Давить жаба, мучать пранці,
Бідні мої ошуканці...

Що ж ви, любії  синочки,
Точите ножа в куточку
Не на ворога, на ката -
На ріднесенького брата?

Гризуть його звідусюди:
І чужі, недобрі люди,
І свої брати-браточки
З ближнього деруть сорочку.

Так болить ваша упертість,
Злість, жадоба, пиха й зверхність,
Недолугість й небажання,
І відмовка "хата з краю"...

Українці, милі браття,
Як потрібне нам завзяття
І міцна, як криця, спілка!
Одного ж народу гілка!

Хай любов до України
Об'єднає доньку й сина,
Брата з Заходу і Сходу
У міцний союз народу!


Парад геїв у Києві

http://blog.i.ua/user/4327582/1226377/

Хотіли європейського, плебеї,
Не вітчизняного, а екстра-класу?
Так нате! В Києві парадом геї
Цивілізацію несли у маси.

Дарма в пістрявий зброд жбурляли яйця
Й спиняли на колінах християни.
А мер рудий німецький дивувався:
Чому ж колеги з  Києва немає?!

Чи ляпас черговий, чи просто ж...,
А чи на збочення приходить мода?
Цинічно насміхалася  Європа:
"Немає стержня у цьогО народу!"



    

Фото з нету, збірні. Краще характеризують представників  "ображених" меншин.

Нема вже радісного раю...

Де розлились озер пастелі,
На горах і  просторах степових
Розсипались   дзвінкі оселі
Співучих прадідів моїх.

[ Читати далі ]

Поетам-формалістам

Відштовхнувши оди й сонети,
Загорнувшись у пледи амбіцій,
Виринають з пітьми поети -
Палачі віршовИх інквізицій.

В дикім шалі рахують метри,
У бажанні хвастнути умінням.
Не у милях - у кілометрах
Відміряють віршів безгоміння.

Наче й форма, і зміст у вірша,
І натягнуті рими, як нитки.
Тільки зникла із творів душа,
А у них не виспівують скрипки...

Загорнути б той опус плащем,
Пригорнути б до серця близенько -
І пролитись сльозами-дощем,
Щоб полити квіт-віршик рясненько!

Щоб побачивши квітку-вірша,
Від краси неземної зомліла,
І тужила б, й співала душа,
І, розбуджена, щиро б раділа!




Із Днем Перемоги, мої українці!



Черкаси. Пагорб Слави


Ідуть, ідуть на Пагорб ветерани,
Та значно поріділи їх ряди...
Статечний вік, болять і ятрять рани,
І спогади печуть  у день ходи...
[ Читати далі ]

Приходять пращури у сни...

Приходять пращури до мене в сни...
Кремезні, цілісні й донині,
Питають із німої давнини,
Як нам живеться в Україні.

"Ще довго не піднімуться сини
З тяжкої  темряви-неволі..."

І тільки чутно стогін з тишини...
Мене ж пече їдучий сором.

Заплачуть предки із болючих снів
Над долею Вкраїни-неньки...
"Я ще жива", - почую ніжний спів,
Пророчий спів малого соловейка.





Судний дощ

Коли вже переповнилась земля
Цинізмом, перелюбом, хіттю, блудом,
 Господня кара впала на поля,
Дощем з небес, огненним, жахним - судним.

На жаль, не вибирає дощ той, ціль,
І гинуть впереміш і "наші", й "їхні"...
А стогін чути, певно, звідусіль,
Бо для Вкраїни всі сини їй рідні.

Бо матері однаково болить,
Коли її сини безславно гинуть.
Скривавлена, Вітчизна-мати снить,
Що вистачить в дітей  і глузду, й сили,

Щоб пережити лихоліття час
І винести з війни гіркі уроки;
З колін піднятись, об'єднавшись враз;
В майбутнє розпочать творити кроки!






Давно переступила ту межу...

Давно переступила ту межу
(ЇЇ розп'яттям називають),
І друзям, й недругам скажу,
Що досвід чималенький маю.

Нехай лишилася стерня
Від од, елегій чи сонетів,
Моє життя - моя броня
Від псевдокритиків - поетів.

Один для всіх Господь суддя,
А всі лиш люди, тільки люди...
Нам всім воздасться по ділам
Й" "немудрі мудрія осудять".


Сидять хатки з ковіньками на лавці...



Маленька купка сиротливих хат
Грибочками щільненько притулилась.
На Божий світ через віконця в сад
Старечими очима задивилась.

[ Читати далі ]