хочу сюди!
 

Лия

43 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «біль»

День.

Ми святкуємо День твого народження. Ми лиш двоє. А скільки людей було колись? За столом тіснилися, бажали довгих років життя. Якось дико згадувати. А знаєш, двом таки краще. Я не говорю тостів, не змушую нікого їх говорити, а ти не мусиш те все слухати і посміхатися, і дякувати. Словом, так спокійніше.

Я не знаю, як порахувати, скільки тобі років. Ці останні вісім, куди їх додати чи від чого відняти? Чи вони якось окремо, чи разом? І що вони взагалі таке? Що вони? Ніхто не знає. Нікого не питаю, бо не зрозуміють. На такі питання люди сумно похитують головами й роблять глибокий видих. Але аж ніяк не відповідають.

Раніше я розповідала тобі про все, та чи варто зараз? Ти ж усе знаєш чи ні? Розкажу на всякий випадок, ми ж тепер не говорим. Говорю лише я. А ти слухаєш. Чи не слухаєш? І що ти взагалі робиш? Мої монологи замість наших діалогів.Неповноцінно якось.

Я не бачу тебе. Лише портрет, який мені не подобається, бо ти на ньому на себе не схожий. Страшенно дратуюся, бо починаю забувати улюблені риси, і той малюнок стає мені дедалі прийнятнішим. Дурна людська пам"ять.

Я люблю тебе. З Днем народження!

Про день смерті не будем.

Я прийшла Тебе  привітати...

Війна гарантує владу порошенку.

Порошенко навмисне затягує війну на Донбасі, щоб зберегти владу.maidan_uaMarch 21st, 17:53
Навряд чи хтось стане сперечатися з тим, що якщо "завтра" закінчиться війна на Донбасі й десятки тисяч ветеранів повернуться з передової, то першим, що зроблять ветерани - поїдуть на розмову до Порошенка і ця розмова буде для Петі фатальною і це знають всі, бо хлопці з зони АТО говорять про це останній рік і кожен з вас ці слова чув, чи не так?


А чи знайдеться хоч один з тих хлопців, які зараз в АТО, який би не підтвердив, що був би наказ і весь Донбас був би зачищений за 2-3 тижні? Ні, 100% всіх хлопців з передовою кажуть, що взяти Донбас зможуть без проблем, бо в рядах бойовиків зараз повний розбрід: росіяни майже всі виїхали, а колишні "ополченці" (з числа місцевих) поїхали на заробітки в Росію тому, що місяцями сидять без грошей, адже в "ДНР" платять лише в декількох батальйонах типу батальйонів Спарта (Моторола), Сомалі (Гіві) та в "гвардії Захарченко", а решта (90% "ополчення") з першого дня війни без грошей сидить. За 1,5 року "перемир'я" ті хто не пішов з "ополчення" сьогодні закінчені алкоголіки з тремтячими руками, цілодобово бухающие в казармах. Куди їм воювати? Вони ж тиждень будуть просто в себе приходити від відходняку, якщо завтра бої почнуться.

У вас є знайомий або родич, який зараз в АТО? Зателефонуйте йому і запитайте про те, скільки у "ополченців" залишилося особового складу і вам будь хто відповість, що і на 5 батальйонів не вистачить. П'ять батальйонів - цього вистачить, щоб утримувати всього одне місто Донбасу максимум 2-3 дні.

Порошенку залишилося ще три роки на посаді Президента? Ну так ось в найближчі три роки не чекайте змін в зоні АТО. Війна не закінчиться, поки війна гарантує Порошенку владу. Подивіться це відео. У цьому відео є слова хлопців, які тільки що вийшли з "Дебальцевського котла". Ви будете шоковані, почувши від них правду про Дебальцеве, а потім порівняйте з тим фейковим "документальним" фільмом про Дебальцеве, який широко презентував Петя по телевізору для обдурення довірливих громадян.


Якби головнокомандувачем був патріот України, то втрати ВСУ тадобровольчих батальйонів обчислювалися б декількома десятками, а АТО закінчилося б у серпні 2014 року і "Іловайського котла" не було бтому, що все угруповання військ, яке Порошенко навмисне віддав бойовикам на розтерзання брало б участь у штурмі Донецька, адже "іловайське" угруповання військ не просто так в Іловайську виявилося, а для того, щоб відрізати Донецьку всі шляхи підвозу озброєння, боєприпасів та особового складу для поповнення рядів бойовиків, але Петі не потрібно було в 2014 році, щоб Донецьк потрапив в оточення тому, що в цьому випадку його гра "в піддавки" з бойовиками була б вже очевидна всім: народ Петю на Майдані повісив би відразу, якщо замість штурму оточеного Донецька, Петя підписав би "мінські угоди". Тому Петя і розіграв з бойовиками "Іловайський котел" і найжахливіше те, що вся Україна це розуміє ...

До вас, до тих, хто зараз читає ці слова, є всього три питання і прохання зараз відповісти вголос:

1) Ви розумієте, що цю війну можна закінчити за 2-3 тижні?

2) Ви розумієте, що війна буде тривати до тих пір, поки Порошенко на волі, а не за гратами?

3) Зараз потрібно скопіювати посилання на цю статтю і закинути її в лічку хоча б 10 своїм друзям, які зараз онлайн тому, що поки це питання не буде обговорюватися всією Україною, то нічого не зміниться! Допоможете з розсилкою посилання на цю статтю?

Слава Україні!
пс. подивіться будь ласка відео за посиланням. жах(

92%, 11 голосів

8%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Фашисти і курва. Не про...

Не про пуціна й Украйну. nini
Знову не про котиків. А лиш про кицю podmig

Давно се діялось, ще в часи другої світової, а люде досі згадують та переповідають. 

Була кобіта.  tits 
                    cat 
Файна, до холєри!  bravo  І до любощів ласа mmmm  Таке, напрочуд вдале поєднання, хлопи та хлопці увагою анітрохи не обминали  hug 
Ну й уповноважені всякі, егеж dada
Жіноцтво сіл довколишніх бісилось та навісніло  angry , а вона квітла і пахла, як та квітка, котру часто та рясно зрошують.
 Як би її втихомирити ?... beat
Але лячно й небезпечно. wakeup Асвабанітілі і безневинних до каземату та Сибіру заввиграшки...nevizhu

Аж  тут зміна окупації look
І знову Фальтиґериха (так її всі кликали) під ретельною опікою бравих військових... hug

Та кажуть мудрі люде, все так не буде umnik
І одного разу налетів спецназ фашистський kill та й загріб її на превелику втіху та задоволення женсько-бабського товариства  ura  dance
Варто зауважити, що забрали її не за те, що скриня повна, а чи хата добротна, як то траплялось у попередників, а за бунт та опір законній владі, що проявився у зараженні бойових частин Вермахту венеричною хворобою help
 Настали спокій та ідилія, нехарактерні як для воєнного часу sleepy

А через місяць-другий... повернулась красуня, ніби нічого й не було. 
shock
Вилікували й відпустили !
hypnosis
Загальну думку влучно підсумувала баба Настунька: 
- Які ж вони підлі, ті фашисти кляті! 


50%, 6 голосів

8%, 1 голос

8%, 1 голос

0%, 0 голосів

17%, 2 голоси

17%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

віршування в окупації

38. акорд у розсвіт.

по клавішам пальці в задумі у грі
шукають веселих мелодій зорі,
яка розливалась багряно.

хитаються образи у туманІ,
хибкі, виплетались плетінням міцні
у сталки із райдуг нарядно -

барвисті яскраві у злеті вони
втрапляють під розстріл гарматний війни
і б"ються немов порцеляна.

в пожежі розтрощений обрій горів -
то сходило сонце десь там на горі
в кривавих прожилках рум"яно.

зсковзають льодово краплини роси... -
то небом спадають людські голоси
не співом на землю у болю.

по вбитому полю в безвихідь сплетінь
огорнутий вітер у сутінь і тінь
міражний кружляв видноколом -

зі свистом і криком лунав його сміх
і раптом, одразу, миттєво притих
у схові спокОю природи....

угрузли у клавішах пальці бліді
в зовсІм невеселі акордовості,
у озов багряних мелодій......

страждання

Дитя страждає, а ми можемо допомогти

(чомусь не вставляється видео: https://www.youtube.com/watch?v=9mk49Synj9c)



Коли я обираю біль

Як боляче прокинутись у світі, 
Де так багато всіх, а ти один.
Де вже не подарують білих квітів
До вічності... до срібних цих сідин...
І світ цей наче вже не рідний,
Немов відмовилось усе кругом
Від моїх усмішок, навіть від сліз срібних
Та біль ще дужче хлище батогом.
Покинувши мене, забрав ти серце.
Та краще б Душу ти забрав...
Бо ти залишив у мені відкриті дверці,
А в них холодний вітер задував...
Моя Душа вже змерзла та промокла
В сльозах гірких та зимніх цих вітрах.
Здається я, як лист пожовкла
Злетівший в крижаних степах...

(Вероніка Гусєва/nikaika)

Прошу, заберіть…....

Болить  серденько, журиться  дух.

Очі  заплакані, мозок  напух.

Не  тримаю  нещасні  болі…

Йдіть  на  волю!..

Залишіть  мене, я  не  ображусь.

Ідіть  та  знайте, я  не  поскаржусь.

Голос  не  хоче  говорити…

Дайте  попити…

Нап'юся  отрути  і  скоро  вмирати.

Дарма  жити – не  вмію  брехати.

Мрію  спати  у  вічному  сні…

Прошу, заберіть…

Обіцяю, навчуся  правильно  жити

І  всім  серцем-душею  любити!

Тільки  дайте  Вашу  волю…

Опущу  зброю…

*****

Склоняються  руки  в  часі  розлуки.

А  Ви  забираєте  інші  чесні  життя!

Мені  ж  нема  каяття!..

І  все-таки  нап'юся…


боль и ароматерапия

каждый сталкивался с болью. боль вызывает страдания, мучения, нарушение сна, уменьшение работоспособности и т.д. но боль нам нужна - она сигнализирует про опасность, она как верный сторожевой пес. но если информация принята и обработана - боль надо снимать.

но не каждый человек может выключить боль по своему желанию, а таблетки не всегда эфективны....как вести себя с болью правильно? ответ на этом видео.

http://verkoviva.blogspot.com/2012/10/blog-post_12.html


Чому? І знов Йому?

Чому пишу про почуття,
 якщо минають?
Чому в коханні залишитись
 прав не маю?
Чому ти снишся,
 якщо образ твій втрачаю?
Чому і досі відповіді я на це не знаю?

Соня...

История эта началась давно…

Шёл 2004 год, революция заполонила наши умы и сердца – и, казалось, больше никаких событий нет. Все помнят, какой тогда был информационный вакуум – реальные новости были только в интернете и на «Радио «Эра».

С тех пор единственная «болтливая» радиостанция fm-диапазона навсегда поселилась в моей автомагнитоле. Помимо многих политических и не совсем политических рубрик попадались мне во время пути с работы, на работу, и по работе передачи «для души».

Была «Тема с вариациями» Алексея Когана, которая привила мне любовь к джазу.

А был ещё «Православный календарь» – коротенькая передача, освещавшая за 10-15 минут ближайшие православные праздники, рассказывавшая о святых отцах, которых поминали в ближайшие дни, и каждый раз передача заканчивалась просьбой о помощи. Просили люди о молитве и пожертвованиях. Просили те, кто сильно болел – в основном больные с онкологией, в основном просили о детях.

Однажды в «Православном календаре» прозвучал адрес веб-портала www.donor.org.ua – а там просто гора просьб о помощи. И тогда я понял, что помочь всем нереально, но пройти мимо и забыть я уже не мог. Видя одну просящую руку, несложно решиться пожертвовать, но когда видишь десятки рук – и все они одинаково нуждаются в любой копейке – сначала теряешься, а потом уже и не знаешь, кому дать свои пятьдесят или сто гривен…

Поразмыслил я, и решил найти «своих», запорожских больных. И нашёл http://deti.zp.ua – запорожский сайт о сиротах и тяжелобольных детях. Оказалось – и тут далеко не одна рука, просящая о помощи. Тогда я встретился с автором сайта – удивительным человеком – Альбертом Павловым, который сам тянул весь этот обоз детского горя и бед. Пусть, медленно тянул – но уверенно и вдохновенно! И очень быстро к нему в упряжку присоединилась в своём инвалидном кресле Ирина Гавришева, нашедшая таким образом свой смысл жизни. Компания волонтёров росла, обозначались цели и средства – и родился в итоге Благотворительный фонд «Счастливый ребёнок».

В наше время словосочетание «Благотворительный фонд» несколько дискредитировано, ибо создаются они нынче то в целях рекламы чьего-то имени, то в целях помощи VIP-сотрудникам того предприятия, которое учреждает этот фонд… А «Счастливый ребёнок» - это для меня образец благотворительности. И решил я не терзаться выбором - кому помочь, а перечислять на фонд, а там уже Альберт определит наиболее нуждающегося.

Сначала я загорелся идеей регулярно – еженедельно – выделять из заработанных денег определённую сумму (уже и не помню какую – кажется, гривен сто или двести) – но реалии жизни очень быстро охладили мой пыл. Так, изредка я отправлял какую-то копейку – то Альберту, то кому-то из его «клиентов».

Время шло, и мой ребёнок пошёл в школу. Там меня, зимой этого года, и ждала Сонькина просьба о помощи – у двери нашего класса была прикреплена картонная коробка для пожертвований с посланием родителей Сони. Сразу я ничего не положил туда – решил проверить на deti.zp.ua – и на сайте была эта просьба, причём тут уже я получил много информации – оказывается,

"Соня – старожил гематологического отделения Запорожской областной детской больницы: почти весь 2009 год лечилась от лейкоза, прошла полный курс и, наконец-то, в ноябре 2009 года была выписана домой. Радости всех родственников не было предела. Но через два месяца грянул гром: рецидив. Ребенок поступил обратно в отделение в очень тяжелом состоянии, в крови – 90% бластов. И стало понятно, что лечение в Украине уже результатов не принесет. Ребенка СРОЧНО нужно вывозить на лечение в одну из клиник, специализирующихся на лечении болезней крови и имеющих большой процент излечиваемости."

Естественно, я поделился переживаниями и информацией с женой – и мы вместе следили за судьбой девочки

Каждый месяц мы перечисляли какую-то сумму на карточку её отца. Каждый месяц следили за новостями – а их было не так уж много. Сначала Соня просто собирала деньги для того, чтобы остановить рецидив, потом было лечение в Беларуси, потом ей надо было насобирать ещё много тысяч долларов, чтобы рассчитаться с Минском и найти донора для трансплантации костного мозга в Израильской клинике. И каждый раз, находя новую весть о Соне с новым криком о помощи, мы, с верой в победу над коварным недугом, делали свой посильный вклад в общее дело. И вот уже Сонька, а вместе с ней мысленно и мы, – в Израиле, и пересадка костного мозга уже проведена, и всё должно ещё вот чуть-чуть и закончиться – и она вернётся домой, и родителям всего лишь останется вернуть долги, залогом которых служит их квартира – и вся эта история растворится в прошлом, как кошмарный сон…

Прочитал сегодня вечером:

† Отошла к Господу Соня Петренко

Оборвалось что-то внутри…

Застыла на полуслове сказка про Соньку, которая побеждает коварную болезнь…

Вспомнил про 2004 год, про первую встречу с Альбертом, про каждую новость о Соньке

Февраль: Сонечка уже в Минской клинике. Благодарим всех людей, кто так искренне и оперативно откликнулся на призыв о помощи! Просим дальнейшей поддержки для Софийки. Начало марта: Сонечка прошла первый блок высокодозной химии. До ТКМ у Сони есть еще 2-3 месяца, так что у нас есть столько же времени, чтобы собрать недостающую сумму. Конец марта: У Сони Петренко второй рецидив! Семья в напряжении: трансплантацию нужно делать немедленно, но не хватает 57 тысяч долларов! Май: Несколько дней и 11 тысяч долларов отделяют Соню от спасительной операции по трансплантации костного мозга в Израиле. Сонечка очень старается и верит, что выздоровеет и снова пойдет в школу, будет жить нормальной жизнью. Начало июля: В середине июля назначена пересадка костного мозга для Сонечки Петренко Середина июля: 14 июля нашей Сонечке была проведена трансплантация костного мозга в клинике Хадасса, в Израиле. В августе была опубликована «Сказка про Соньку» - Ирина Гавришева просто в самую мою Душу вселила веру в победу…
___________________________________________________ Мы приходим в этот мир не по  своей воле – и это правильно. И уходим из этого мира тоже не по своей воле – и это тоже правильно. И, когда Господь считает, что человеку следует уйти из земной жизни - значит, так лучше. В том числе, быть может, и для самого человека. А нам, оставшимся тут, остаётся жить своей жизнью, помнить о наших ушедших близких, ибо в этом продолжается их земная жизнь. И незачем думать – почему, за что, справедливо это, или несправедливо – человеческого ума всё равно не хватит, чтобы это осознать – ум весьма ограничен. Безгранична лишь Душа. А Душе думать не надо. Ей надо верить, надеяться и любить. И сегодня я верю, что Соньке хорошо. Я верю, что она навсегда останется со своими родителями и братом, и волонтёрами фонда, и с тысячами людей, которые впустили Соньку в свои сердца.

                                           

Упокой, Господи, Душу новопреставленной рабы твоей Софии, прости ей грехи её вольные и невольные, и даруй ей Царствие Небесное. Аминь.