Наше життя в Україні є надзвичайно цікавим і несподіваним, як от вмикаю телевізор і опиняюсь завдяки прямій трансляції прямо на урочистому заході за участю найвищих персон держави - на вшануванні 1000-ліття Собору Софії Київської.
Отак і живемо: за дріб'язковими політичними чварами не помічаємо великих, просто глобальних речей, якою є, на моє тверде переконання, зазначена подія: 1000-ліття Софії Київської. Коли відзначали нещодавно 1020-ліття  християнству в Україні - це вражало, але віра є річ не матеріальна, а духовно-абстрактна, тоді як культова споруда навпаки більше є матеріальним символом-носієм духовності. І щоб така будова збереглась впродовж 1000 років - це вражає! І не десь там у Тибеті чи ще глухому закутку землі, а в самому епіцентрі багатьох соціальних зрушень-заворушень, конфліктів і воєн, які відбувались на землях українських і зокрема - у Києві. Вражає, що й казати.
Розумію, що наше покоління розбалувано на круглі дати: то урочисте 1000-ліття хрещення Русі у 1988 р., то спокійне відзначення 7500 років від Створення Світу за літописними джерелами лічби у 1992 р., а тоді вже надгаласливе святкування міленіуму - 2000 років від народження Христа. Якось 1000-ліття Софії Київської не збуджує на такому фоні, отож ми події майже і не помітили. Простіше кажучи: вчора ще не знали, а позавтра вже й забули. Подібним чином промайнуло в Україні пошанування 150-річчя смерті Тараса Шевченка - майже непомітно, як завжди скромно...
Особисто я був і залишаюсь противником примусового святкування будь чого, тому що втрачається сам зміст свята, яке і походить то за назвою від поняття "святість" - суто духовна якість виключно особистого характеру. До святості, як і до любові, силою примусити неможливо. Примусити можна до фальшивого зовнішнього вираження пошани і захоплення, але в душі це може бути тільки добровільно. Як учасник багатьох так званих "добровільно-примусових" заходів, на яких значна чисельність люду не приєднувалась до настрою свята, а навпаки від нудьги і очікування, коли ж це скінчиться, можна було очманіти, якщо не вдавалось подрімати... Подібні примусові святкування я б назвав як анти-свята або посвяти до ненависті як не байдужості до змісту події.
А проте для мене не дуже приємним було спостерігати, як цьогоріч на 150-ту річницю смерті біля підніжжя пам'ятника Тарасу Шевченку у Львові 10 березня о 18 годині вечора горіло всього 4 лампадки і на ранок їх число не збільшилось, але всеодно це значно краще за сотні чи тисячі зігнаних людей, які коло Шевченка запалять свічки з примусу. Одночасно це і показник різним деклараціям патріотизму: за яко націоналістичну ВО "Свободу" проголосував зомало не весь Львів, а до Шевченка прийти - то не таке важливе ні тим виборцям, ні тим обранцям...
І 150-річчя дати дня народження Івана Франка також  у Львові на покладанні квітів 27 серпня до пам'ятника поету масовістю не відзначалось - чисто формальні ритуали влади, гарні промови один до одного, бо кому ще мають говорити, як від усього багатотисячного колективу університету ім. Івана Франка було з 10 чоловік на чолі з ректором і явно усі не з доброї волі, а по необхідності "за протоколом"...
Тепер ось 1000-ліття Софії Київської без жодної яскравої реакції в суспільному житті країни включно з так званим П'ємонтом України - західним регіоном. І церковним отцям зціпило вуста, бо щось не поділили конфесійного. Ну і нехай так буде, як є! Почекаємо, коли прийде час і прийдуть люди з відкритим серцем і щирою душею до всіх наших велетів духу і безцінних святинь, вони прийдуть з пошаною не через дати і ювілеї, а просто щоб відчути себе гордими синами і доньками великого народу і прекрасної держави. І будуть шанувати щоднини свої історичні надбання.
А до сучасних аж надто свідомих націоналістів-патріотів я не маю жодних претензій: ви як сучасники нікого і нічого не шануєте з свого минулого - і вас не пошанують нащадки, а забудуть, як щось незначне і мізерне. Ну і грець з вами. Краще буду про Софію Київську щось компонувати.
І всіх закликаю, в кого є почуття національної гідності - щось написати своє про Софію Київську в різних блогах і сайтах. Кон трошки і створимо грандіозну хвилю пошани!

Богдан Гордасевич
м. Львів



Софійський собор (Київ)

Інформація про будівлю
Розташування     Україна, Київ
Координати     50°27 пн. ш. 30°30 сх. д. (G)
Замовник     князь Ярослав Мудрий
Початок будівництва     4 листопада 1011 р.
Кінець будівництва     11 травня 1018 р.
Стиль     візантійський (первісний), українське бароко (сучасний)
Адреса     Софійська площа
Приналежність     музей

Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.
Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.


Історія Собору

У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.
Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.
За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.
Реконструкція первісного вигляду Софіївського Собору
Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.
Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.
У 1051 р. на Київський престол в Соборі висвячений митрополит Іларіон.
У 1054 р. в Соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.
У 1055—1062 рр. Собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.
У 1093 р. в Соборі похований князь Всеволод І.
У 1113 р. в Соборі відбулася коронація Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха
У 1125 р. в Соборі відбувся похорон Володимира ІІ Мономаха
У 1154 в Соборі відбувся похорон князя Вячеслава.
У 1169 Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравши всі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну ікону Пресвятої Богородиці
В 1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурних пам'яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.
У 1375 р. собор ремонтував митрополит Кіпріян.
У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році — Менглі-Гірей.
У 1497—1577 рр Собор лишається без догляду.
У 1577 р. Богуш-Гулькевич Глібовський на свій кошт ремонтував собор.
Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою У 1633—1647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. Навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки — від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.
У 1638 р. в Соборі засновано чоловічий монастир.
У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі рішення Переяславської ради про військовий союз з Московією.
У 1690—1707 рр. митрополит Варлаам Ясинський проводить кап. ремонт собору при особливому зацікавленні та матеріальній допомозі гетьмана І. Мазепи. В галереях надбудовано поверхи, вибудовано 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Збудовано нову муровану дзвінницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвінниця». Головний купол гетьман І. Мазепа наказав позолотити своїм коштом.
У 1651 р. позолочено верхні малі куполи.
У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря.
У 1699 р. почалося спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софіївського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII—XVIII століть.
У 1843—1853 рр. позолочено іконостаси. Надбудовано четвертий поверх дзвінниці.
У 1786 монастир скасовано, а його землі секуляризовано.
У 1851—1852 реконструйована дзвіниця.
У 1917 р. — початок досліджень Софії комітетом охорони старовини та мистецтва.
29 квітня 1918 року — миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана всієї України єпископом Никодимом.
У 1921 р. — всесоборна висвята протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України.
Всеукраїнська академія наук створює Софійську комісію, яка рятує собор від знищення радянською владою. Від 1928 до 1930 — секретар комісії Барвінок Володимир Іванович.
В 1934 територія Софійського монастиря оголошена Державним історико-архітектурним заповідником.
Комуністичний уряд забороняє служіння в соборі. Всі золоті та срібні цінності (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, дорогі церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, а решту- спалено.
У вересні 1941 р. за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, ця спроба виявилася невдалою.
В 1941—1943 рр. за німецько-гітлерівської окупації Києва, зграбовано експонати Софіївського архітекткрно-історичного музею, частину дорогих ікон та фотоархівів. Все те німці вивезли до Німеччини.
У 1950-их, за часів СРСР, проводились реставраційні роботи, під час яких виявлені та відкриті фрески 11 сторіччя (фрагментарно, там, де вони збереглися) та відновлені фрески 18 сторіччя.
У 1990 ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Зараз це — Національний заповідник «Софія Київська».

Урочисті заходи в заповіднику 22 вересня

21 вересня 2011 року до свята 1000-річчя Софії Київської відбулися: відкриття після реставрації пам’ятки XVIII cт. – Брами Заборовського, презентація проекту «Ангели Софії Київської» та висадження дерев на честь 1000 – річчя заснування Софії Київської.
Брама Заборовського – пам’ятка архітектури національного та світового значення побудована за проектом видатного архітектора Іоганна-Готфріда Шеделя. Браму було споруджено між 1731?1745 рр. як західний парадний в’їзд на територію митрополичого двору, з боку Золотих воріт. Свою назву вона дістала від імені замовника – Київського митрополита Рафаїла (Заборовського). Брама Заборовського входить до системи муру південно-західної частини території ансамблю Софійського собору. Розташована паралельно західному фасаду Будинку митрополита вона формує разом з ним митрополичий двір. У сучасній містобудівній ситуації пам’ятка оточена високою фронтальною забудовою Георгіївського провулку. Проте завдяки своїм неперевершеним бароковим формам, понині залишається його основною архітектурною домінантою.
Сучасна Брама Заборовського – це відбудована під час реставраційних робіт 2007–2009 рр. будівля з автентичним західним фасадом. Відбудова приміщень кордегардії з арковим проїздом здійснена на первісних фундаментах з повним відтворенням барокових форм пам’ятки. Рівень ґрунту біля західного фасаду брами понижено до рівня первісного, внаслідок чого пам’ятці повністю повернули початкові пропорції та її функція західного входу на подвір’я Софійського собору була відновлена.
Брама Заборовського – одна з небагатьох збережених кам'яних будівель української цивільної архітектури ХVІІІ ст., вирішених у традиціях архітектурного стилю бароко. Вона є невід’ємною і важливою частиною ансамблю Софійського собору, який внесено до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Поряд з цим відбулася презентація «Квітково-Ангельської феєрії», створеної з робіт Миколи Білика, В’ячеслава Гутирі, Надії Козак, Олени Козак, Сергія Козака, Олександра Козака, Зінаїди Ліхачової, Андрія Курила та Луїзи Черешкевич, а також презентація «Казково-Ангельської феєрії», створеної видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» та Іваном Малковичем.
Проект «Ангели Софії Київської» розпочався 19 вересня 2007 року, на свято Михайлового чуда, зі старту проекту «Відтворення постаті Архистратига Михаїла і воздвиження її на шпиль Південної вежі Національного заповідника «Софія Київська», на реалізацію якого знадобилось довгих три роки і зусилля багатьох науковців, митців, благодійників та меценатів, а також просто небайдужих людей.
Протягом 2008 року Громадською організацією «Асоціація «Український бурштиновий світ», Міжнародним благодійним фондом «Українська родина», Центром ділового і культурного співробітництва «Країна - Україна» спільно з Національним заповідником «Софія Київська» було створено Галерею Ангелів, відкриту в Митрополичих палатах Святої Софії і презентовану найширшому загалу відвідувачів: від Короля і Королеви Швеції до вихованців Бучанської школи - інтернату.
А 1 жовтня 2010 року відбулася довгоочікувана подія: воздвиження на шпиль відтвореної постаті Архістратига Михаїла, який тепер увінчує Південну вежу Національного заповідника «Софія Київська».
Відродження Брами Заборовського, шедевра українського бароко, Національним заповідником «Софія Київська» дало можливість облаштувати в споруді, що свого часу була тріумфальним в’їздом до Митрополичих палат, «Галереї Ангелів», нові експозиції які було презентовано Радою Фундаторів проекту: Квітково-Ангельська Феєрія» від дизайн-студії «Український бурштиновий світ» і художниці Зінаїди Ліхачової, майстра художнього скла Андрія Курила, київської родини скульпторів – керамістів Козаків та відомої скульпторки Луїзи Черешкевич; «Казково – Ангельська Феєрія» від дизайн студії «Український бурштиновий світ», видавництва «А-БАБА-ГАЛА-МАГА» та арт-майстерні «Самодєлкі» (samodelki.com.ua).
Ця шляхетна справа з відновлення духовного зв’язку поколінь є внеском у скарбницю української культури та знаковим проектом для Києва як міста і столиці Української держави.
У День Різдва Пресвятої Богородиці друзі і гості віковічного Храму Премудрости Божої поринули душею до духовно – сакральних таїнств Святої Софії, пройшлися Ангельськими Садами, де торкнулися рукою до створеної скульптором В’ячеславом Гутирею постаті Архістратига Божого Михаїла, який є вічним стражем Святої Софії та нашого рідного міста.
Портрет Рафаїла Заборовського, виконаний з українського бурштину, переданий Радою Фундаторів проекту в дар Національному заповіднику «Софія Київська» для постійного експонування в приміщенні Брами Заборовського спонукає нас поклонитись славному Митрополитові та пізнати «життєві подвиги» цього «світильника істинного».


1000-річчя Софії Київської: Янукович назвав її символом свободи і єдності

Президент зазначив, що, починаючи із часів заснування, у період Київської Русі, Софійський собор виконував роль духовного, культурного, просвітницького, політичного центру.
Президент Віктор Янукович вважає, що Софійський собор у Києві є символом свободи і єдності України. Про це він заявив, виступаючи на урочистостях з нагоди 1000-річчя Софійського собору.
"Завжди Софія Київська була центром тяжіння для тих, хто боровся за свободу і єдність України. І ми повинні пам'ятати, що саме отут в 1991 році Всеукраїнське народне віче підтримало акт про державну незалежність України", - сказав Президент.
При цьому Янукович зазначив, що, починаючи із часів заснування, у період Київської Русі, Софійський собор виконував роль духовного, культурного, просвітницького, політичного центру, і в подальшій історії завжди відновлювався після руйнувань, втілюючи незламність православ'я.
Президент також подякував працівникам Національного заповідника "Софія Київська" за внесок у збереження культурної спадщини.
В урочистостях також беруть участь прем'єр-міністр Микола Азаров, голова Верховної ради Володимир Литвин, колишній президент (1991-1994) Леонід Кравчук, голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, міністри, представники Адміністрації президента, духівництво.
Нагадаємо, у серпні Кабінет міністрів виділив Міністерству культури 17,45 млн гривень на здійснення заходів щодо святкування 1000-річчя заснування Софійського собору й проведення протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт в Андріївській церкві в Києві.
http://tsn.ua/ukrayina/1000-richchya-sofiyskogo-soboru-yanukovich-nazvav-yogo-simvolom-svobodi-i-yednosti.html

На Майдані Незалежності у Києві відбувся марш на підтримку російських регіонів



На Майдані Незалежності у Києві відбувся марш на підтримку російських регіонів, що виступають за федералізацію

Про це повідомляє Еспресо.TV.



Українці таким чином висловлюють солідарність тим росіянам, які в своїх містах не побояться вийти на марш за федералізацію.

Нагадаємо, що організаторам "Маршу за федералізацію Сибіру" мерія Новосибірська заборонила проводити подібний захід.

Крім того, аналогічний марш за федералізацію своїх регіонів хочуть провести Кубань та Калінінград.



Також:

У Харкові відбулась хода за федералізацію Сибіру

17 серпня 2014 акція на підтримку федералізації Сибіру відбулася в  Харкові.

Колоною люди пройшли від станції метро Академіка Бекетова до будівлі російського консульства. Активісти тримали в руках  прапори України та Сибіру.

До акції долучилися й мешканці російського Бєлгорода, які зараз перебувають у Харкові. Приміщення дипустанови охороняли близько півсотні міліціонерів.


Також нагадаємо:

Тітушки та поліція розігнали мітинг за федералізацію в Єкатеринбурзі

У Єкатеринбурзі на Уралі пікет за конституцію Російської Федерації завершився не розпочавшись

У місті планували провести паралельну акцію з маршами за федералізацію у Новосибірську та Калінінграді, повідомляє Еспресо.TV із посиланням на "5 канал".

"Активісти хотіли нагадати, що за конституцією Росія є федеративною державою. Тільки-но на акцію зібралися два десятки учасників, як їх оточили місцеві тітушки та поліція. За свідченнями очевидців, хулігани з правоохоронцями спільними зусиллями провокували мирних демонстрантів. Відтак активістів затримали та повезли до поліцейського відділку", - пише видання.

Нагадаємо, що сьогодні у Києві відбувся заборонений у Росії "Марш за свободу Сибіру".


І ще:

До «маршу за федералізацію» приєднуються Кубань та Калінінград

Жителі Калінінградської області та Краснодарського краю 17 серпня мають намір провести Марш за федералізацію

В Краснодарі марш пройде під гаслом «Досить годувати Москву!», - повідомляють активісти в соцмережі «ВКонтакті», передає Еспресо.TV з посиланням на ДеПо.

«Наша мета - створення Кубанської республіки в складі РФ або зрівнювання в правах наших регіонів з республіками. Автономія від Москви дозволить жителям Кубані, ввести регіональну складову в податок на курортний бізнес, що призведе до більш справедливого розподілу доходів між місцевим і федеральними бюджетами», - йдеться в описі заходу.

Жителі Кубані вимагають реалізації свого права на федералізацію відповідно до статті 1-ї Конституції Російської Федерації і право на самовизначення.

Схожа тенденція відмічаєтьсяй у жителів найзахіднішого регіону РФ - Калініградскій області, де теж відмовляються «годувати Москву».  

У мережі поширюють фото прапора КНР - Калінінградської Народної Республіки. Притому прапор нової республіки - інтерпретація литовського. Марш калінінградців теж призначений на 17 серпня.

В закритій мережі Тор, обговорюють ще одну республіку - Уральську, з центром в Єкатеринбурзі.

Нагадаємо, в російському сегменті Інтернету почали поширювати інформацію про марш за федералізацію Сибіру. Однак влада всіляко намагається не допустити проведення таких заходів. Так, генеральна прокуратура Росії домоглася блокування груп в соціальних мережах. Однак організатори маршу придумали, як обійти заборону - марш отримав нову назву: за непорушність конституційного ладу.

Ukraiskie MSW: Dojdzie do rozlewu krwi (ostatnia aktualizacja 14-01-2011 11:45 ) 

У часі запланових на 22 січня ( 2011 року - перекладач) демонстрацій української опозиції в Києві може дійти до пролиття крові, - повідомив міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов.

[ Читати далі ]

Він у четвер був присутній на матчі , де "Динамо" святкувало перемогу над "АЗ Алкмаар".

На початку зустрічі диктор оголосив про присутність «президента». На що глядачі відповіли невдоволеним "фу". Потім оголосили ще одного холуйка - спікера Литвина - реакція була ідентичною.

http://banderivets.org.ua/?page=pages/news/world/3447

Розстріляний в ніч з 3-го на 4-е травня у Києві співробітник міліції, виявився екс-співробітником "Беркута" на ім'я Юрій Романенко, який під час Революції Гідності  калічив активістів "Автомайдану". Про це на своєму сайті повідомляє "Дорожній контроль" посилаючись на сепаратистську сторінку в мережі Вконтакте "ПМОП "Беркут" оплот спокойствия страны".

"Выражаем самые глубокие и искренние соболезнования родным и близким парней из киевского "Беркута" Юрия Романенко и Юрия Христенока, погибшим сегодня в Киеве от рук бандеровцев. Парни находились на задержании нациков предположительно причастных к карательному формированию "Азов". Позже, у преступников была найдена нацистская атрибутика", - пишуть на своїх сторінках покохувачі "ДНР" та "ЛНР".

Очільник МВС Арсен Аваков вирішив просити у президента Порошенка нагородити загиблих міліціонерів медалями посмертно.

Може тоді ще й  Бузині Шевченківську премію посмертно???

 

На Полтавщині стався безпрецедентний випадок у сучасному українському православ’ї

Прихожани села Мехедівка Лохвицького району наполягли, аби замість священика від УПЦ Московського патріархату в їхньому храмі був представник Київського. Тепер богослужіння у них проходитимуть українською мовою з дотриманням національних традицій православ’я та народних звичаїв.

Рішення про перехід прийняла громада села, хоча людям було нелегко відстояти його. Адже два десятки років поспіль у селі Мехедівка панувала УПЦ МП.

Днями богослужіння на честь цього своєрідного свята провели єпископ Полтавський і Кремечуцький УПЦ Київського Патріархату владика Федір разом з благочинним Лохвицького району о. Георгієм Лобачевським (до речі, депутатом Лохвицької райради) та іншими священиками церкви.

Коли внз тільки-но створюється, він обирає собі унікальний напрям роботи, який відрізняв би його від усіх решти, позаяк університетів в Україні просто сила силенна. Упродовж діяльності закладу до такого от плану вносяться корективи: щось змінюється, щось додається, щось відкидається. Це — цілком закономірний процес, відтак більшість вишів тільки виграють од удосконалення програми. Однак не всі. Чи то суспільство, даруйте на слові, тупішим стало, чи то межі у досконалості таки існують, проте ситуація у славнозвісній “Києво-Могилянській академії” чомусь складається не найліпшим чином. Невже “Могилянка” на пси сходить?..

НаУКМА дійсно є закладом унікальним. Вона зібрала у своїх стінах не тільки найкращих викладачів, а й старанних, наполегливих, цікавих і таких безпосередніх студентів. “Могилянка” - це один із небагатьох осередків питомого українства у засиллі русифікованої й корумпованої освіти. Це — дороговказ, який спрямовує талановитих і самовідданих своїх вихованців у керунку до невпинного самовдосконалення, до осягнення глибин мудрості моральних засад українського суспільства, “крізь терни до зірок”. Навчатися тут надзвичайно складно, проте водночас і цікаво, а результат, безперечно, вартий титанічних зусиль: диплом “Києво-Могпилянської академії” шанують і в нас, і за кордоном.

2007-го року було врочисто інавґуровано нового Президента НаУКМА — Сергія Мироновича Квіта, котрий змінив на цій посаді відомого освітянина В'ячеслава Брюховецького. Прихід пана Сергія “до влади” спудеї оцінювали по-різному, проте більшість була переконана, що й надалі курс вишу буде витримано — альма-матер продовжить випускати патріотів своєї держави, цвіт нації, що чинить свої звершення не за допомогою розмірів гаманця своїх батьків, а власними зусиллями.

Але особливості нашого з вами часу, економічний і політичний стан уніс свої, не заплановані ніким із керівництва внз, корективи. По-перше, набір студентів-2008 напевно на відсотків 70 (а то й усі 80) є російськомовним, що для “Могилянки” не типово. По-друге, за умов економічної кризи університет змушений якось виживати, відтак підвищується платня за навчання на контракті. Це неоднімнно спричинить прихід абітурієнтів а-ля “пальци вєєром”, тому “Могилянка” ризикує стати чимось на кшталт зкладу “для мажорів”. А куди там такому континґентові осягнути всі особливості праці в Академії?

Ці дві проблеми створили стіну, що заважає НаУКМА надалі розвиватися. На превеликий жаль, я — представник внутрішньої громадськості цього внз — змушений констатувати, що якість абітурієнтів із кожним роком погіршується. Один із викладачів зауважив, що вже цьогорічні “першаки” поводять себе так, наче їм “хтось зобов'язаний”. “Буває й таке, що дитина просто не ходила на семінари впродовж усього триместру, а потім прибігає і з виглядом пана ситуації заявляє “Ви просто мусите поставити мені бал”. Це ж просто огидно! А дехто навіть хабарі пропонує”, - розповідає викладач.

У цьому немає провини нового Президента, хоч дехто і переконаний у протилежному. Просто як не крути, а молоде покоління виправдовує назву “пивна ґенерація”. Оскільки мають багатих батьків, гадають, що навчатися зовсім не обов'язково, а шанувати традиці альма-матер і поготів.

Боюся навіть уявити, якими будуть “фреші” року наступного. Невже прийдуть російськомовні індеферентні “мажори” і славі “Могилянки” буде покладено край? Якщо це читає майбутній спудей НаУКМА, то я прошу його задуматися над тією відповідальністю, що ляже на його плечі. Тільки він і його однолітки можуть покращити стан справ і залишити наш університет таким, яким він є — некорумпованим, україномовним, високопрофесійним.

Богдан КОВАЛЬЧУК, спеціально для upu.org.ua

- Мені не вистачає свіжого повітря. Я хочу гуляти! 

Сьогодні, 5 вересня, виповнюється 771-ша річниця початку оборони Києва від монголо-татарської орди хана Батия. Пропоную розвідку керівника Київського Історичного клубу Юрія Шевчука щодо маловідомих широкому колу громадян України обставин цієї трагічної та водночас героїчної події в історії нашого народу.

                                                      Оборона Києва 1240 року.

В радянські часи інформація про взяття Києва ордою хана Батия подавалась таким чином, що місто було взяте ледь не за один день. Щось на зразок *...дочекались монголи, поки лід замерзне, переправились, почали облогу, пробили Лядські Ворота і ввірвались в місто.Перед штурмом останньої оборонної споруди - Десятинної церкви - перепочили ніч, і наступного дня за допомогою таранів зруйнували святиню. Останні оборонці загинули всі під уламками.Це сталося 6 грудня 1240 року.*

   Та тільки є факти, що руйнують цей ідеологічний міф, що покликаний був надати додаткової ваги думці про неймовірну слабкість Києва, його невпливовість та малозначущість серед міст давньої Русі вже з другої половини 12 сторіччя. Тому і з року в рік, з твору в твір впроваджувалась єдина дата - дата падіння,6грудня. А про початок неймовірного бліцкригу орди *чомусь* воліли не згадувати. Десь, перед морозами...

   Велетенська орда хана Батия підійшла до Києва 5 вересня 1240 року. Одразу кілька давньоруських літописів, причому різних за територіальним походженням: Супрасльський (західна Україна), Псковський та літопис Авраамки (Смоленськ) , вказують на цю дату початку облоги.І, відповідно, героїчної оборони киян від страшного і до того часу майже непереможного ворога.

   Певну плутанину безперечно внесли події попередньої осені - 1239 року. Тоді, після взяття давньоруських міст на лівому березі Дніпра - Переяслава, Чернігова, Новгород - Сіверського та інших, хан Менгу підійшов до Києва. Він направив послів до міста з вимогою здатися. Та кияни відмовились. А далі нерідко можна було прочитати наступне : *Подивився Менгу-хан на Київ, і вражений красою його, вирішив не руйнувати таке чудове місто*...Це мабуть єдина згадка *про сентиментальність ординців*. Насправді хан як воїн зрозумів безперспективність спроб захопити Київ з тими силами. що були в нього на той час. Різниця в оборонних спорудах навіть на тлі таких центрів князівств як Чернігів та Переяслав, виявилась переконливою. Та ще й втрати під час облог далися взнаки.

   Тож наступного року в похід на правобережжя Русі вирушила велетенська орда на чолі з ханом Батиєм. Вони мали на меті підкорити Київське та Галицько-Волинське князівства. А далі перейти Карпати і рушити війною в Центральну та Південну Європу. Відповідно до цих планів військо було змобілізоване до 150 тисяч. Принаймні так вказують літописи. І навіть якщо були характерні перебільшення, все одно загальна кількість воїнів була навряд чи значно менша. Надто значну кількість території з супротивником належало підкорити.

   Отже велетенська орда стала під Києвом. "...і не чули в місті кияни один одного через ревіння верблюдів, іржання коней, скрип возів". Тепер ті, хто знає Київ - якби орда стояла на лівому березі Дніпра, який аж ніяк не був вужчим, ніж нині, чи було б такий гамір настільки чутно, як вказав літописець? Отож ...

   Далі - облога. Вона з військової точки зору має забезпечити кілька завдань. Позбавити місто можливості поповнення запасів їжі, відрізати від можливої допомоги та виходу з міста як військ, так і окремих громадян. Тепер знову уявімо собі, яким чином це можна було забезпечити з Дарниці чи Троєщини. Повне безглуздя...

   Нарешті. ще одна підстава назавжди поховати міф про очікування на другому березі Дніпра. Провіант. За рік, в 1239, орда вже пройшлась лівим берегом. Тож мало що залишилось для забезпечення потреб величезної армії. Міфотворці *забули*  про похід Наполеона 1812 та повернення тим же шляхом. А навряд чи французи лютували більше ординців...Казки про *очікування льоду для переправи* для тих, хто не знає про існування на Дніпрі від Чорного моря до Києва кількох бродів. Орді вони були відомі ще з 1223р, після Калки. Тоді вони дійшли аж до Зарубу - кількадесят кілометрів південніше Трипілля. 

   Пройшовши через Поросся з його лінією оборони з боями-облогами, хан Батий 5 вересня оточив Київ. Частина війська розійшлась навколо для впокорення малих населених пунктів та поповнення запасів їжі. І звичайно ж - бранців. Основне військо почало облогу. Великою спокусою для Батия було першим прорвати оборону Золотих Воріт, що до того часу не вдавалось нікому. Але лише з невеликим загоном дружини Данила Галицького на чолі з воєводою тисяцьким Дмитром київське ополчення відбило багаточисленні штурми. Адже багато чоловіків мали бойовий досвід, в тому числі і в дружинах різних князів. А славетні київські самостріли (арбалети), що за два сторіччя стали основою герба міста, в руках вмілих стрільців досить добре впорались з найкращими обладунками знатних ординських воїнів.

   Виснажлива оборона лінії міста Ярослава продовжувалась понад 10 тижнів. Далі знову деяка плутанина. Одні джерела вказують падіння міста на 19 листопада. Інші - 6 грудня. Можливо, це через різні дати падіння різних ліній оборони. Адже була ще і лінія міста Володимира. В будь-якому випадку далеко не такі слабкі як гадалось Лядські ворота ( рів-17м ширина,8м - глибина ! та ще багатометровий вал. Це було встановлено під час реконструкції Майдану в 2001 році. Тоді ж відкопали частину Лядських воріт із заборолами - стінами фортеці. Але вночі *раптом* багатотонна бетонна балка впала на безцінні залишки. Цей злочин тодішньої зажерливої як і всі інші до забудов київської влади ще потребує розслідування та покарання). Тому лише після замерзання Козиного болота та рову перед валом і воротами орда змогла наблизити свої найсучасніші на той час метальні машини-пороки на вбивчу для стін відстань. Після пробиття частини стіни в запеклій битві найкращі воїни орди змогли попри втрати та опір киян ввірватися в місто. А далі розпочались бої за кожний будинок. Так дійшло до лінії міста Володимира. Наступ ворога зупинили. Настав перепочинок - сил не залишилось навіть у ординців. Скільки тривала оборона фортеці Володимира - незрозуміло. Можливо один день. Можливо з 19 по 6. Відома дата падіння останнього рубежу киян Десятинної церкви - 6 грудня. Сьогодні на тому місці є пам'ятна кам'яна брила оборонцям Києва.

   Спекуляції щодо тривалості оборони не були єдиними. Сторіччями втокмачували в голови думку про повне знищення Києва з усіма жителями і майже повне припинення цивілізованого життя як міста. Та тільки не все так, як подавалось. Вже в 1246 році посол Папи Іннокентія до Орди Плано Карпіні вказував на існування в Києві *всього 200 дворів*. Але двори в Києві не були малими за:приблизними підрахунками кількість жителів у них була близько 2 000 чоловік. Із церков окрім Десятинної про знищення інших не вказувалось. На Подолі жителі швидко відновили торгівельно-ремісницькі двори. Лише Поділ в 1399р зібрав на відкуп війську хана Едигея коштів як вся *процветающая* Москва. Втрати були безперечно значними. Та місто відновилось.

   Насамкінець хотілось би нагадати нашим можновладцям про необхідність зміни дати святкування Дня Збройних Сил України. Вона чомусь припадає на...6 грудня. Не найкращий день в нашій історії. Тож варто пошукати більш позитивну для України та її війська дату. Вони є. Ми вміли перемагати. А пам'ять про простих киян, що не здавались на милість лютого ворога три місяці 1240 року має бути з нами.    

Юрій Шевчук, Центр Розвитку Патріотичних Програм.