хочу сюди!
 

Виктория

47 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 45-57 років

Замітки з міткою «істина»

Холівар пияцтва проти куріння...

Ось, трішки побешкетував в просторі рунета... зробив холівар

Пияцтво проти Паління

Паління проти Пияцтва

Взагалі, я не вірю в користь холіварів... хоч і є думка, що в спорі може народитись істина...

Але цей холівар зробив.

Одні там пишуть, що краще пити, інші - що краще палити... і я їх розумію - у кожного своя правда...

А мені головне, щоб вони між собою сперичались.. 

Саме так, цього разу я свідомо підштовхую людей на сутечки між собою з приводу пияцтва та паління...

Ніхто з них нікому нічого не доведе - кожний залишиться при своїй думці (нажаль).

Але я впевнений, що ті, чия думка ще не встигла скластись з цих питань, зрозуміють, що і те і інше - ПАГАНО, і краще жити взагалі без цього.

... цікаво, чи спрацює? (-:

Відношення і ставлення до...

   „Світ – театр, а люди в ньому актори” – можна зробити висновок з життя. Адже в житті все відбувається як і на сцені. Люди живучи грають, та істини не завжди знають, чи просто не хочуть її бачити. Скільки до нас було поколінь? Скільки люди наробили помилок? Та все одно, все повторюється. Людина часто наступає на одні й ті ж граблі, що і її попередник. Кожен з нас хоче щоб його поважали, щоб в очах інших ми були іншими не такими як насправді, особистостями, що чогось варті. Але це нажаль не всі мають. А просто так отримати вдається не всім. І ми намагаємося це взяти різними шляхами. Але ці шляхи в багатьох випадках не правильні. Тобто отримав щось, і якщо отримав це взагалі мало хто задумується про те як і за чий рахунок ми це маємо. 

Якщо підсаджувати якусь людину, то зазвичай вона нахабніє, залазить на голову і звішує ніжки. Тому допомагати безкорисно один одному на сьогоднішній день не хоче ніхто. Наприклад, як колись в моєму класі були дві подруги, що допомагали одна одній. Одна можна сказати стала жити в іншої. Мати казала дочці, що не треба так прив’язуватися до подруги. Дружба дружбою, але безслідно нічого не пройде. Все має свої наслідки. Донька не послухала, хоч і була згодна з матір’ю, але вона порахувала, що з нею нічого не трапиться. І з того нічого поганого не буде.Ми всі в певну мить життя дуже самовпевнені, поки життя не вдарить...

Але згодом в подружок почалися сварки, дріб’язкові звичайно, та з часом та що „жила в іншої”, мимо волі почала відробляти за те що їй там щось давали, і за те що жила в подруги. Вона почала потроху посіла місце песика для подруги і її матері. Висновок-ми не усвідомлюємо чи не хочемо вірити у те, що те про що говорять дорослі може трапитись з будь-ким, у тому числі і з нами.

Деякі, щоб піднятись вище над кимось, стараються, прагнуть і принижають когось, щоб в очах інших здаватися великим, більшим ніж є на справді. Але якщо це пройде в перший раз, то це не означає, що це й пройде в другий. Моя знайома хотіла принизив свого одногрупника здатися всім набагато крутіше ніж вона була на справді. Але їй не повезло. Ніхто на ту вудочку не повівся, а згодом із-за своєї дурості вона стала із гнаною в тому колективі, що й змусило її покинути його. Зазвичай коли таке трапляється. То людина, що хотіла здаватися ліпшою, в очах інших опускається і стає гіршою.

Якщо тебе все дістало і ти нікого не хочеш бачити і тебе все дратує, то не треба кидатися на першого зустрічного чи зриватися взагалі на інших. Тому, що по-перше, страждають невинні люди, що взагалі не в чому не винні. А по-друге, те що ти сьогодні зробив, завтра вернеться тобі в набагато разів більше. Як було із однією жінкою. Вона дуже любила критикувати інших. І одного разу вона почала критикувати свою сусідку-Валентино, ти нахабна, погана взагалі, погана мати, дружина. Ти ще й багато гуляєш і не приділяєш часу сімї взагалі. Я б на твоєму місці ніколи так не зробила, я б все зробила не так. Але через декілька років, та жіночка, що критикувала опинилася на місці своєї сусідки. Тому ніколи не кажи ніколи. І не лізь у не свою справу, особливо коли тебе це не стосується і допомагати тебе не просили.І не дуже охоче допомай, коли попросили...адже винуватцем, може залишишся ти.

Метою пізнання є істина. Що це таке?

     Метою пізнання є істина. Що це таке? Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.
      Щоб правильно вирішувати проблему істини, слід насапреред вирішити два питання.
1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?
2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?
     Друге питання, по-суті, є питання про співвідношення абсолютної і відносної істини. Отже, з цього всього виникає необхідність вирішення питання про об'єктивну, абсолютну і відносну істину.
     Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-істина є об'єктивною істиною. Її об'єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об'єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.
     Не можна ототжнювати істину з самим об'єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об'єктивною істиною. Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матерфіальний світ.
     Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.
     Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.
     Пізнання – це процес, що здійснюється в поступово, по висхідній, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної. Цей процей безкінечний. Інколи здаєтсья, що об'єкт пізнаний всебічно, а з часом виявляються його нові властивості.
     Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.
     Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними. Але кожна відносна істина має значіення об'єктивної істини, яка відображає дійсно існуючий світ.
Відносність нашого знання не означає, що в ньому немає ніякого абсолютного змісту. В кожній відносній істині є абсолютний, неминучий, об'єктивно-істинний зміст, який служить основою для подальшого розвитку знання. У процесі пізнання кожне нове відкриття в науці додає нові зерна в суму абсолютної істини. Тому абсолютна істина пізнається не зразу цілком, а шляхом відносних істин.
     Отже, абсолюна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.
     Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини. У 18 ст. Та особливо, у 19 ст. в природознавсві була обгрунтована думка, що матерія складається з найдрібніших неподільних частинок – атомів. Цей погляд був відносною істиною, тому, що він відображав дійсну будову матерії лише приблизно правильно. Зерно абсолютної істини полягало в правильному уявленні, що матерія дійсно складається з атомів. Подальший розвиток знань про будову речовини призвів у кінці 19ст. До відкриття електрона – найдрібнішої частинки атома. Це відкриття додало до попередніх уявлень про атомну будову матерії нову зернину абсолютної істини, розширивши і поглибивши людські знання про будову матерії. Але електронна теорія не була межею знань про будову матерії. Вона хоч і мала в собі набагто більшу частку абсолютної істини, ніж попередня теорія, але водночас була відносною істиною. Подальший розвиток знань про будову матерії сприяв виявленню значно більшої частини абсолютної істини, яка відображає природу глибше, повніше, точніше, ніж попередні знання, але і вони не вичерпують всієї абсолютної істини.
     У процесі пізнання через відносні істини людина більше наближається до абсолютної істини. Але, рахом з тим, людство ніколи не досягне такого стану, коли б можна було сказати: «Все пізнано, далі пізнавати нічого». Не буде такого моменту насамперед тому, що обєктивно існуюча матерія вічна в часі, безкінченна в просторі і перебуває у постійному русі і розвиткові. Пізнання є відображення безкінечно об'єктивного світу, що постійно змінюється, тому саме пізнання є безкінечним процесом, що постійно розвивається, змінюється. Якщо явища природи, суспільства взаємоповязані, рухливі, переходять одне в одне, то зрозуміло, що і людські поняття можуть бути правильною копією дійсності лише тоді, коли вони також будуть мінливим і гнучкими.
     Вимога гнучкості понять невід'ємна від вимоги конкретності поняття істини. Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинних в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв'язків всіх сторін об»єкта та їх взаємодій. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в правктичній діяльності.
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна