Чому розбиваються мрії,

Які ми у серці плекаєм?

Чи ж мріяти зовсім не вмієм?

Чи в них порятунку шукаєм?

Як часто ми в мріях рожевих

Собі безтурботно літаєм.

Давно вже прокинутись треба,

Але ми цього не бажаєм.

Ми в хмарах ілюзій блукаєм,

Даремно вбиваючи час.

Та він нам цього не прощає,

Й правдиво карає нас.

Бажання свої ми лелієм,

І сон навіть часом втрачаєм.

Тоді безневинна мрія

Вже в манію переростає.

Про щастя чуже ми мрієм,

Й собі оправдання шукаєм.

Собою вже не володієм,

І совість останню втрачаєм.

А дехто лежить на дивані,

І  сповнення мрій всіх чекає.

Але, щоб здійснились бажання,

Ніяких зусиль не вкладає.

Нам небо дає підказки,

Якщо ми їх вперто шукаєм.

РозІб’ється мрія-казка,

Коли ми їх відкидаєм.

А той, хто ніколи не мріяв,

Хіба ж він насправді щасливий?

У снах він літати не вміє,

Це пустка в обгортці красивій.

Пусті, небезпечні, крилаті…

Вони можуть вщент розбиватись.

Якщо ж все життя не дрімати,

Вони мають здатність збуватись.

Від мрії є два шляхи –

Вперед, якщо є устремління.

А другий шлях – втрата душі

Від одержимості й ліні.

Якщо ж поруч з мрією віра живе,

То стане реальністю й казка.

Любов і надія здолають усе.

ТО Ж ЗНАЙТЕ,ЩО МРІЯТИ ВСЕ Ж ПРЕКРАСНО!

Я просто хочу знати, що ти є.

З твоїм ім’ям щоранку прокидатись.

Воно в моєму серці сонечком живе.

В його проміннях хочу я купатись.

І у полоні твоїх теплих рук

Хочу щоночі тихо засинати.

Я хочу чути серця твого стук,

І новий день з тобою зустрічати.

Як добре, що ти є у цьому світі.

Тебе я хочу просто відчувати.

Себе для тебе залишати в кожній миті.

Ти є… Мені це просто необхідно знати.

В ту ніч із неба падала зоря,

А в нас було одне бажання.

Щоб не закінчувалась ця пора,

Яка серця наповнила коханням.

То був для нас великий знак.

Ми в мріях до зірок летіли.

І перших поцілунків смак

Понад усе відчути ми хотіли.

А лип квітучих аромат

Нас одурманював нектаром.

І почуттів нестримний зорепад

Сердець торкався полум’яним жаром.

Такі відверті, ніжні і прості

Злітали з вуст слова зізнання.

І до світанку падали зірки

Небесним цвітом першого кохання.

Іти…Тільки вперед іти.

Упасти, щоби знов піднятись.

В собі себе щоб віднайти,

І у житті не заблукати.

Йти до найвищої мети,

Хоч нелегка буде дорога.

Щоб стати світлом у пітьмі.

Кінцева ціль – прийти до Бога.

Не обертатися назад,

І не боятися нічого.

Щоб з тисячі чужих порад,

Почути те, що йде від Бога.

Щоб у душі своїй знайти

Й примножити дарунки неба.

Щоб віру в серці зберегти,

Найбільша сила це й потреба.

Щоб не розтрачувати час

На пустослів’я й пересуди.

Щоб бути вище від гордині і обрАз,

І розпізнати щоб оманливу облуду.

Щоб відрізняти правду від брехні,

Щоб біль душі без нарікань приймати.

Не згасли устремління щоб вогні.

Щоб на своїм путі не застрягати.

Щоб цінувати кожну мить життя,

І безумовно щоб навчитися любити.

З метою світлою іти у майбуття.

Ну а без цілі я не хочу просто жити.

Час нестримно біжить вже до літа,

А я прошу весну зачекати.

Намагається сонечко землю зігріти,

І конвалій надходить пора розцвітати.

Зеленим килимом вкриваються Карпати.

І линуть звідусіль квітневі аромати.

Блакитні проліски землі дарує небо,

Та й первоцвіту прокидатися вже треба.

Краси такої більш ніде немає,

Як у моєму рідному Карпатськім краї.

Дає натхнення він і вчить життю радіти.
І просто неможливо край цей не любити.

Проклади мені шлях між зорями,

Розіллюся по небу веселкою.

Обережно зорею прозорою

Шукатиму лиш твого берега.

Упаду дощовою краплинкою

Поміж мрій і сріблястих снів твоїх.

А у серці зостанусь перлинкою,

Мелодійним наспівом весняних вітрів.

Я лиш прошу, в тім серці мене зустрінь

Тихим шепотом щирого слова.

Апельсиновий смак полум’яних надій

Йому світлу покаже дорогу…

Чому так часто ми цінуєм тих, кого втрачаєм?

Чому про головне сказати не встигаєм?

Чому так близько ми когось до серця підпускаєм?

Й себе частинку добровільно залишаєм?

Навіщо ці пусті слова, загальні фрази?

Нема довіри вже, й нема обрАзи.

Їх шовкові серця того не знають,

Що відчувають ті, хто їх втрачають.

Їм бАйдуже, що в комусь пустку залишають.

Для них життя – театр, де маски лиш міняють.

Довірливі серця так легко приручають.

А завтра з кимось іншим у піжмурки пограють.

Чому й навіщо? Не мені про це судити.

І, мабуть, я цього не зможу зрозуміти,

Цього мистецтва – у житті актором бути.

Торкнутись струн душі, а потім все забути…

Вона не тебе кохає …

Чому ж неспокійне серце?

І сумніви душу крають,

І думка до тебе рветься?

І не у твоїх обіймах

Щоночі вона засинає.

Чому ж все частіше у мріях

Тебе вона зустрічає?

А, може, вона втомилась

У цих лабіринтах блукати?

Вона просто долі скорилась,

Та не розучилась літати.

Скажи, хто вона для тебе?

Відверто і без вагання.

Бо, може, вона чекає

Лише на твоє зізнання…

Дзвони із неба линуть,

Віщають веселу новину.

Спів ангелів чути з небес,

Радійте!Христос воскрес!

Молитва увись злітає,

Весь Всесвіт Його прославляє

Піснями відкритих сердець.

Радійте!Христос воскрес!

У ці найсвітліші хвилини

Хай кожен з нас душу відчинить.

Світ радістю сповнився днесь.

Радійте!Христос воскрес!

Він кличе до кожного серця,

І з нами навік зостається

Вогнем благодатним з небес.

Радійте!Христос воскрес!

Навіщо цей дощ із неба ллється?

Навіщо у ньому розчиниться серце?

Навіщо слова?Беззахисні звуки…

Навіщо ця зустріч?Навіщо розлука?

Навіщо хвилини у вічність летять?

Так швидко і так нестримно?...

Краплини дощу по вікнах біжать,

Вони вже нічого не змінять.

Навіщо цей погляд кудись в далечінь?

Навіщо безглузді питання?

Там,де було світло,лишилась лиш тінь

Розбитого вщент бажання.