Як новий уряд сприятиме європейській та євроатлантичній інтеграції України?  Які конкретні кроки ним заплановані і що в пріоритетах?

Досі чіткої відповіді на ці питання було дати неможливо. Адже нинішня монокоаліція не потребує коаліційної угоди, де б усе це було прописано.  Тому єдиним документом, на підставі якого доводилося робити оцінки, була… програма партії "Слуга народу" на минулих парламентських виборах. 

Все це викликало побоювання, що проєвропейський курс не стане пріоритетом для уряду. І підстави були.

Наприклад, у виступі на форумі YES прем’єр Олексій Гончарук ані словом не згадав Угоду про асоціацію та євроінтеграцію. Та й питання потреби в профільному віцепрем’єрі спочатку викликало дискусію у владній команді. Справжньою бомбою стали  недавні висловлювання представниці Кабміну в парламенті Ірини Верещук про потребу нейтралітету України за зразком Фінляндії - аби не сердити Росію. 

Тепер відповіді на деякі питання стало шукати простіше. 29 вересня ухвалено Програму діяльності Кабінету міністрів, нині вона очікує на затвердження Верховною Радою.

Місце для європейської  та євроатлантичної інтеграції у програмі знайшлося. На деякі питання відповіді знайшлися. Натомість з'явилися нові питання. 

Євроінтеграція наприкінці

Невеликий розділ "Європейська та євроатлантична інтеграція" стоїть у програмі на "непочесному" останньому місці. Попри це, деякі плани досить амбітні - аж до суперечливості. Загальною метою задекларовано досягнення за 5 років критеріїв членства в Євросоюзі й НАТО.

"Вперше в історії програм урядів інтеграція України до ЄС та НАТО заслужила окремий розділ. До цього якось не складалося з цим у урядів. Найважливіша для мене цитата з розділу: "Уряд виходитиме з того, що інтеграція України до Євросоюзу остаточно визначена приналежністю України до родини європейських народів та підтверджена Революцією Гідності, а кінцевим і головним бенефіціаром інтеграції є громадянин України",- пише про урядову програму віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба.

Зокрема, протягом 5 років "у законодавство України буде впроваджено не менше 80%  актів ЄС, передбачених Угодою про асоціацію". 

Це надзвичайно висока планка, і є навіть випередженням прописаного в самій  угоді графіка.

Попри це в урядовій програмі є пункти, які відверто дивують.

Скажімо, "Копенгагенські критерії" -  виконання яких означає готовність до вступу країни до Євросоюзу -  зведено чомусь тільки до економічних. Хоча економіка є лише однією з трьох груп критеріїв, наряду з політичними  й так званими "членськими". 

Або інше. "Уряд забезпечить громадянам і бізнесу можливість повноцінного користування перевагами свободи руху людей, товарів, послуг та капіталу між Україною та ЄС", -  усі разом ці "чотири свободи" може мати лише держава-член Євросоюзу. А команда Гончарука точно не приведе туди Україну протягом 5 років, та й не обіцяє. 

Незрозуміло, як можна "у діалозі з ЄС" збільшити інвестиції його держав-членів в Україну - адже прихід європейських капіталів стримує зовсім не брак розмов українських чиновників  зі своїми колегами з Євросоюзу. Корупцію та поганий інвестиційний клімат діалогами не побореш. 

В урядовій програмі  немає термінів  подачі заявки на вступ до ЄС та отримання Плану дій на набуття членства в Північноатлантичному альянсі.

Однак, по-перше, це справа  президента. По-друге, євроінтеграційний популізм не допоміг ще ані країні, ані тим хто його практикував. 

Конкретні, спрямовані на досягнення стандартів ЄС та НАТО справи, є наскрізними для програми. Вони присутні у більшості розділів - хоча і не без нюансів.

Однозначний курс на стандарти НАТО 

Мабуть, навіть прискіпливих  "пронатовців" можуть задовольнити євроатлантичні положення урядової програми.  Хіба що за винятком тих, які вже тепер хочуть знати дату вступу до Альянсу.

Команда Гончарука постановила ціллю досягти за п’ять років відповідності "принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору"

"Ми впровадимо управлінські принципи НАТО в системі об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління Збройними Силами України".

"У рамках євроатлантичної інтеграції ми почнемо поетапне нарощування кількості підрозділів, спроможних до виконання спільних завдань із відповідними підрозділами країн-партнерів".

"Програми підготовки офіцерів та сержантів передбачають вивчення доктрин, процедур і стандартів НАТО, набуття відповідного рівня знання іноземної мови та формування необхідних лідерських якостей". 

У програмі ще багато інших пунктів, які в разі їх реалізації справді суттєво наблизять Україну до Альянсу.

Річні національні програми під егідою Комісії Україна – НАТО, за задумом уряду, мають бути максимально наближеними до Плану дій з набуття членства в Альянсі. Це досить прагматично, враховуючи непевні перспективи отримання Україною  ПДЧ в осяжній перспективі. 

Угода з ЄС? Трохи є

Стосовно Євросоюзу загальна мета також амбітна: досягнення за 5 років критеріїв членства. Реалістичність такого завдання викликає великі запитання - у набагато благополучніших країн на це йшло значно більше  часу, та й готовність до вступу настає із завершенням відповідних переговорів. Ну але чому б не вірити в диво.

Головним для України  інструментом інтеграції з ЄС є Угода про асоціацію. Помітно однак, що її в програмі згадано дуже мало - навіть там, де йдеться про передбачені асоціацією реформи та зміни. Можливо, автори  не вважали  за важливе чітко акцентувати  на планах реформування різних сфер відповідно до прописаних в угоді стандартів ЄС. Хоча така відповідність дуже важлива - особливо враховуючи згадану вище амбітну мету.

Отже, в програмі є як  плани, щодо яких чітко задекларовано реформування відповідно до Угоди про асоціацію та стандартів ЄС - а є й  ті, де такої чіткості немає. Відповідно, їх реалізація може викликати запитання.

Однозначно добре

Насамперед варто згадати вкрай важливий напрямок: поводження з відходами. 

"Сміттєва" проблема для України просто кричуща. Водночас її успішно вирішують в країнах ЄС – і Угода про асоціацію містить положення щодо впровадження відповідних стандартів Євросоюзу. Україна має імплементувати тут  три директиви. 

"Уряд підготує на основі директив ЄС, що регламентують поводження з відходами, пакет законів, якими унормує приведення строків у відповідність з директивами ЄС, запровадить ієрархію операцій поводження з відходами, принцип розширеної відповідальності виробника/депозитну систему, принцип "забруднювач платить", - йдеться в програмі.

Попередня влада цей напрямок з тріском провалила.

У програмі прописано низку інших намірів, які чітко відповідають виконанню Угоди про асоціацію або просувають Україну в інших форматах співпраці з ЄС.

Наприклад, запровадження інтегрованого  управління водними ресурсами за басейновим принципом та повне впровадження  Водної рамкової директиви ЄС. Щоправда, певні добрі кроки тут було вже зроблено попередниками.

Також в уряді, зокрема, чітко обіцяють:

-забезпечити  впровадження енергетичних ринків відповідно до вимог Третього енергопакету  ЄС;

- продовжувати політику у сфері енергоефективності та енергозбереження - а це важливий євроінтеграційний напрям і важливий аспект відносин між Україною та ЄС;

- приєднатися до рамкової програми ЄС з науки і досліджень "Горизонт Європа", яка 2021 року замінить теперішню "Горизонт". 

Добре, але...

Та найчастіше задекларовані  в угоді наміри не пов’язані з виконанням угоди  - звісно, йдеться про сфери, на які вона розповсюджується.

Інтриги в цьому сенсі додає розділ програми уряду, що стосується автомобільного транспорту. За минулої влади були очевидні спроби просунути під виглядом виконання Угоди про асоціацію певні сумнівні схеми - наприклад, які стосувалися нових водійських прав та технічного огляду автомобілів. 

Перші тижні турборежиму та євроінтеграція: що обнадіює і що насторожує

Програма уряду Гончарука містить намір змінювати сферу: "...буде удосконалено систему управління запобігання дорожньо-транспортним пригодам, підвищено рівень безпеки перевезення пасажирів та вантажів, підвищено рівень безпечності транспортних засобів та впроваджено дієву систему контролю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху". 

Однак про стандарти ЄС чи Угоду про асоціацію - ані слова.

Те ж стосується екологічних питань. В Угоді про асоціацію їх представлено аж трьома десятками директив та регламентів ЄС. В урядовій програмі декларується багато  співзвучного з цілями угоди в цій сфері, однак чітко окреслено намір виконання Угоди про асоціацію лише в сфері поводження з відходами.

Гучна  обіцянка уряду - вдвічі збільшити експорт. Для цього в Кабміні обіцяють на 10% знизити рівень ввізних мит "для топ-100 товарних ліній на топ-20 ринках експорту".

Втім, досить складно сказати, як збираються цього досягти. "Ми досягнемо зменшення мит на українську продукцію на ключових ринках через виконання Угоди про асоціацію з ЄС, інших угод про зони вільної торгівлі, їх оновлення, використання можливостей СОТ, зняття антидемпінгових і захисних мит, які поширюються на українську продукцію",- говориться у документі. 

Більш конкретна обіцянка - усунення нетарифних бар’єрів. В уряді обіцяють усунути їх як для промислових товарів (так званий "промисловий безвіз"), що є цілком досяжною метою, так і для послуг, а найголовніше - для аграрної та харчової продукції.   

На обмеження щодо останніх на європейському ринку (так звані нетарифні квоти) постійно скаржаться українські експортери, проте в ЄС досі лише один раз погодилися на такий перегляд - і лише у контраверсійному випадку експорту курятини. 

Ще одна ініціатива - запуск у 2020 році систему добровільної сертифікації продукції тваринного походження, що виробляється без використання антибіотиків. Виглядає досить привабливо, проте ця ініціатива перевершує чинні норми ЄС по використанню антибіотиків у тваринництві, робота над впровадженням яких ще не завершена. 

Погано

Дивує, що місцями в уряді ставлять собі завданням вже досягнуті цілі.

Зокрема, в рамках мети забезпечити українським споживачам безпечні продукти та послуги. "Забезпечимо наявність та виконання вимог системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР) на 100% великих і середніх підприємств-виробників продуктів через 3 роки та 100% малих підприємств-виробників продуктів через 5 років" - йдеться в програмі.

Втім, згідно діючого законодавства ці норми вже є обов’язковими! Навіть для малих виробників, для яких ця норма набрала чинності минулого місяця. 

То чи не означає така обіцянка уряду плани відмінити діючий закон, перенесши впровадження НАССР ще на декілька років?

Та це не єдині "дивинки" урядової програми.

Одна з намічених урядом  Гончарука цілей  звучить  у програмі так: "Українці частіше і дешевше користуються авіатранспортом". Йдеться про здешевлення авіаквитків, розвиток мережі аеропортів,  розвиток "лоу-кост" сегменту, безпеку  і т.ін.

Все це добре, однак насторожує повна відсутність згадки про перспективи укладення з ЄС Договору про спільний авіаційний простір. І це тоді як обриси "відкритого неба" стають дедалі чіткішими – після недалекого вже Brexit підписання парафованого ще 2013 року документу може стати  реальністю.  

 "Відкрите небо" з ЄС значно посприяло би досягненню вищезгаданих урядових цілей. Це один із найважливіших напрямків галузевої інтеграції з ЄС. Сподіватимемося, що згадки про спільний авіаційний простір  немає в програмі випадково. 

****

Отже, програма нового уряду в цілому спрямована на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Однак є чимало запитань - можливо, їх буде знято під час реалізації планів або шляхом належної комунікації від урядових структур. 

Зрештою, цей текст не є глибоким аналізом програми. Очевидно, грунтовну оцінку мають дати галузеві експерти, що відстежують відповідність дій влади тим же положенням Угоди про асоціацію або іншим євроінтеграційним зобов’язанням.   

Ми ж виокремили лише найочевидніші речі -  які як непокоять, так і вселяють оптимізм.

Автори: Анатолій Марциновський, Юрій Панченко

Головним завданням програми він бачить “не на досягненні абстрактних ефемерних показників, а на те, щоб життя кожної конкретної людини в різних життєвих ситуаціях ставало комфортнішим.”

Після таких голосних та амбітних заяв очікувань від Програми у експертного середовища були на відповідному рівні.

Однак, на жаль, представлений документ у порівнянні з програмами попередніх урядів більше розчарував ніж порадував.

Зокрема попередні урядові програми завжди об’єднувала чітку структура, яка включала візію стратегії розвитку країни, поставлені цілі, завдання, які результати ми хочемо досягнути і найголовніше мали - чіткі вимірювані результати.

Також кожна програма демонструвала пріоритети, на які вони акцентуватимуть увагу. Наприклад, у Володимира Гройсмана ставка робилась на дев'ять галузей в економіці, а у соціальній сфері були чітко прописані реформи, які планував робити Уряд – Освітня, Медична та Пенсійна.

Те саме стосувалося Урядових програм Яценюка, Азарова чи Тимошенко. Після їх прочитання, нам, наприклад, могли не подобатись тези Миколи Яновича про інтеграцію з Митним Союзом, але водночас ми чітко бачили, куди рухатимуться Україна, як розвиватимуться економічна та соціальні сфери, які пріоритети роботи урядовців.

У програмі ж нового Кабміну відсутня Стратегія розвитку країни, не прописані будь-які чіткі критерії вимірювання, не зрозуміло, куди ми рухаємося далі, що маємо для цього робити.

Як результат - замість цілісного підходу ми отримали розірваний документ, в якому кожне Міністерство веде свій напрямок роботи, часто не поєднуючи його з іншими урядовими інституціями.

Одна з причин поганої структурованості програми – не врахування позитивних напрацювань попереднього Уряду. Це виглядає досить дивним, особливо на фоні заяв Гончарука, що він продовжуватиме реформи Уряду Гройсмана. Якби чиновники, які готували документ взяли за основу, програму попереднього Уряду, проаналізували і доопрацювавши “транзитні книги,” які лишили попередні міністри, то ця програма могла б набути змістів, структури, цифр, вимірюваних результатів та чітких індикаторів.

Щоб зрозуміти, як має виглядати насправді програмний документ, варто подивитися на блок Міністерства фінансів. Тому що очільниця відомства Оксана Маркарова працювала і в уряді Яценюка, і Гройсмана, чітко перенесла попередні позиції, якісно сформувавши стратегію розвитку напрямку “публічні фінанси країни”.

Якщо Гончарука не влаштовувала програма Уряду Гройсмана він міг взяти за основу тексти Меморандумів з МВФ. Але і цим шляхом він не пішов – вирішивши зробити самостійний продукт.

Через цю помилку програма вийшла не цілісною і не структурованою, а більшість індикаторів слабо вимірювальні. Зокрема, ефективність не можна вимірювати відсотками, адже за таких обставин багато індикаторів побудовані дуже маніпулятивно.

Якщо говорити про окремі галузі то варто розпочати з економіки, яка найбільше турбує наших громадян. На жаль, в програмі абсолютно не прописані пріоритетні галузі її розвитку та не вказані так званні точки зростання. Без цього речення про мільйон робочих місць та 50 мільярдів залучених інвестицій – просто пусті красиві тези.

Судячи з програми єдине, на чому уряд збирається заробляти гроші – це приватизація та продаж землі. Але це як продати нирку – один раз можна, а далі що?

У програмі ігнорується питання того, як Уряд допомагатиме розвиватися малому та середньому бізнесу, який завжди був одним з ключових рушіїв соціальних трансформацій в країні.

Команда Зеленського постійно критикувала попередню владу, за ресурсну модель економіки. На жаль, при цьому вони не показали, яким чином розвиватиметься економіка, і яким чином ми збираємось переходити від ресурсної моделі введення економіки до інноваційної економіки, в основі якої лежить принцип створення товарів із доданою вартістю.

На думку більшості експертів, ми наближаємося до світової економічної кризи і варто усвідомлювати, що наші ресурси (руда, фосфати тощо) не будуть стільки коштувати. Та і земля різко не виросте в ціні. А отже з таким підходом нас чекатимуть недоїмки до державного бюджету.

Недолік цієї програми, як до речі і всіх попередніх, що вона не вказують, як економічні галузі пов’язуватимуть із соціальною та освітньою сферою. Припустимо за п’ять років нам будуть необхідні спеціалісти в певній галузі, і ми їх повинні навчати вже зараз.

Водночас, якщо говорити про Освіту то великим позитивом є те, що урядовці продовжуватимуть програму "Нова українська школа.” Очевидно це повязано з тим, що нова міністерка Ганна Новосад працювала радником у своєї попередниці Лілії Гриневич. Є велика вірогідність, що колишня очільниця МОНу буде й надалі долучена до процесів і реформа освіти продовжиться.

Блок “Міністерства охорона здоровя” викликає серйозні занепокоєння.

Там є багато абстрактних речей на зразок "люди довше живуть" та "люди швидше одужують", хоча загалом цілі для МОЗу більш-менш притомні. Більше хвилює, як втілюватиметься реформа на тлі внутрішнього конфлікту в міністерстві охорони здоров'я, де під загрозою звільнення опинилися більшість керівників департаментів.

Найбільш стратегічною вадою Програми, є відсутність в ній блоку, який стосується питань повернення Криму та Донбасу. Складається враження, що Урядовці, не планують наступні п’ять років взагалі працювати у цьому напрямку. Що це – недбалість? Чи Кабінет Міністрів свідомо залишив ці українські землі у сферах впливу російського окупанта наразі не зрозуміло. Але факт лишається – з цими територіями ми не збираємось працювати.

Звісно, в програмі є і позитивні моменти. Зокрема там прописано, незмінність курсу на євроінтеграцію та співпрацю з НАТО, впровадження військових стандартів і процедур НАТО у секторі безпеки і оборони. Є блок протидії російській пропаганді та поширення фейків в інтернеті.

Але цього справді замало для якісного документу. Наразі після прочитання документу складається враження, що хвороба інфантилізму та дилетантства, яка вразила нову владу, передалася не тільки Офісу Президента і парламенту, але й уряду, який від самого початку позиціонував себе як уряд професіоналів і технократів.

Як результат суспільство отримало не професійну Урядову програму, а документ, схожий на презентацію, розбавлену набором модних слів та елементами діджиталізації.

І найгірше в цій ситуації те, що напередодні 2020 року, який обіцяє країні Світову економічну кризу та геополітичну не стабільність, швидше за все монобільшість, не читаючи проголосує Урядову Програму.

А наслідки такого недалекоглядного рішення ми сповна відчуємо вже наступного року.