"Возможно ли?"
- 25.10.12, 01:11
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
Жизнь вытекает из ран красной кровью,
заполняя ненависть к жизни любовью,
глаза закрыты,но не хочеться спать,
последнея мысль - пора умерать...
А вдруг не пора,может всё обойдёться?
и кровь вытекая,всё-же свернёться,
меня кто-то спасёт,излечит все раны,
те, что в душе кровоточат годами,
протянет мне руку и я жадно вцеплюсь,
в душе,не заметно для всех,улыбнусь...
Даремно я писав вірші,
Не тим, не тій, мабуть для себе,
Стискаючи папір в руці,
Я посміхаюсь ледве-ледве.
Кумедно, так я розумію,
Самоомана - друг невдах,
Сидіть в багні, ліпити мрію,
Чи в низ плювати, видершись на дах.
А що мені, куди подітись?
Де загубитись, щоб знайшла?
В кінці на чому зупинитись?
Одною крапкою, трьома?
Напевно, все це заздрість ночі,
Коли їй сумно чи болить,
Крізь неї здавна видивлялись зорі,
Та їй відомо, що без неї - світла, нам не оцінити…
Я с детства плохо рисую,
Но сейчас хочу рисовать,
Нарисую улыбку большую,
Чтоб себе настроенье поднять.
А потом нарисую солнце,
И раскрашу его в жёлтый цвет,
Так делал когда-то в детстве,
И сейчас, спустя столько лет...
Нарисую я синее море,
Держа синий в руке карандаш,
И остров, где нас только двое,
жёлтым, как в мультиках пляж.
И те облака, что неспешно,
В реальности тихо плывут,
Нарисованые небрежно,
На бумаге просто замрут.
Может детский рисунок чей-то,
Будет лучше моего в сотни раз,
Но плевать я хотел на это,
Для меня важно - здесь и сейчас!
Ми тут самі,нам ніхто не заважає,
скажи хоч щось,мені вже дах зриває,
ця тиша лізе під шкіру,впиваючись у вену,
поступово заповнюючи кровеносну систему,
я тебе прошу,звільни мене від цього,
промов хоча би раз,одне едине слово,
всласний голос, вже не можу чути,
це рівнозначно вживанню, смертельної отрути...