Чорна гора - Українська пісня
- 08.08.19, 13:52
- ВАРТА
«В саду осіннім айстри білі» — український романс XIX сторіччя. Опублікований в 1961 у збірнику «Українські народні романси», автор невідомий, вважається українською народною піснею. Мелодію цієї пісні украв композитор Борис Терентьєв і в СРСР вона стала відомою під назвою «Вот кто-то с горочки спустился…».
В саду осіннім айстри білі
Схилили голови в журбі…
В моєму серці гаснуть сили:
Чужою стала я тобі… (2)
Мені сімнадцятий минало
Весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала,
Ми тихо з сестрами жили… (2)
Як я садила айстри білі,
То ти поміг мені полить…
З тих пір я мрію про кохання,
З тих пір душа моя болить… (2)
Як ти проходив мимо двору,
Я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою,
Поки вечірній спав туман… (2)
Коли умру я від кохання,
То поховайте серед трав,
А ти, зірвавши айстру білу,
Згадаєш, хто тебе кохав… (2)
Цікава історія пісні «Розпрягайте хлопці коні». Краєзнавець Віктор Яланський у книзі, виданій у 1999 році, «Нестор і Галина, розповідають фотокартки» наводить розповідь дружини Нестора Махна Галини Кузьменко, що автором цього твору є махновець з Полтавщини Іван Негребицький. У махновській версії пісні був такий завершальний куплет:
Запрягайте, хлопці, коней
Годі вам вже спочивать,
Та й поїдем із Гуляй-Поля
Щастя й волю здобувать.
Приспів.
Маруся раз, два, три калина,
Чорнявая дівчина в саду ягоди рвала.
Маруся раз, два, три калина,
Чорнявая дівчина в саду ягоди рвала.
Повний текст пісні можна переглянути тут
Мене зацікавив приспів цієї пісні «Маруся раз, два, три калина» тому я вирішив трохи пофантазувати. Махновець Іван Негребицький міг обрати для пісні поширене в Україні жіноче ім'я Маруся, також персонажем для пісні могла послужити отаманша Маруся Никифорова яка зі своїм козачим підрозділом входила в склад армії Махна.
Отаманша Маруся воювала на сході України і сучасного Дону, воювала як проти більшовиків так і проти білогвардійців і вона була в той час дуже відомим отаманом в Україні який згинув при невідомих обставинах.
Офіційні версія смерті така:
Восени 1919 року Никифорова спланувала замах на генерала Денікіна. Вона хотіла закласти вибухівку й підірвати очільника Білої армії, а потім утекти до Польщі для організації анархістської революції. Згідно з офіційною версією її впізнав хтось з білогвардійців, і Марусю арештували.
У вересні 1919 року її разом з чоловіком Вітольдом Бжостеком повісили у дворі севастопольскої тюрми за наказом денікінського генерала Слащова.
Я іду багряним садом, Туман ляга на лист опалий, Тут колись ходили рядом, А навкруги - весна буяла! Приспів Ой ви очі волошкові, Мов троянди, пелюстки-вуста, Стан твій ніжний, смерековий, Ти веснянко моя чарівна. Не забуть мені тi ночі, Цілунок вуст твоїх медових, і тепер так серце хоче Вуста твої відчути знову! Приспів. Дні ідуть, літа минають, Зове душа Прийди кохана!, Ти повернешся, я знаю, Моя любов, моя жадана! Приспів. |
|
До вікна мойого теплий промінь ластиться,
Синьооке небо в шибку загляда, -
Прилетіла ластівка голубою ласкою
До моєї хати, до свого гнізда.
Ластівка щебече під моєю стріхою,
Від зорі до ночі човником снує.
Весняною втіхою і любов'ю тихою
Облітає серце молоде моє.
Дівчинонько горда, глянь, як промінь ластиться,
Вже останню кригу понесла вода.
Прилетіла ластівка голубою ласкою
До моєї хати, до свого гнізда.
Не лишай так скоро мого двору, ластівко,
Ти, холодний вітре, не тривож села, -
Дай напитись ласкою, дай нажитись казкою,
Та не дай зазнати літа без тепла.