/14.05.1871р.н. – +7.12.1936р./

Бог нагородив заможного селянина Семена Стефаника, за його надмірну працю на добробут родині, славним сином. Те сталося 140 років тому на Станіславщині у селі Русові. Увесь у батька, та коли батько був скупий на гроші, то сину славу в світі дарувала його неймовірна скупість на слова. Навіть «академік українського слова», перекладач з 14 мов, Іван Франко захоплено називав Василя «артистом», який без сліду песимізму правдиво малює «трагедію душі» українців без жодного зайвого слова. Небачений запас українських слів у письменника сплітаються чарівними візерунками неочікуваних комбінацій та створює коротенькі за обсягом, та великі за сюжетом новели.

З гімназії почав він свою боротьбу проти поневолювачів українства. Агітував за «мужицького депутата», свого вчителя, Івана Франка. Згодом і сам став депутатом, допомагав простому народу задіявши до цієї справи друга адвоката.  «Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою (у «Союзі» тоді ніхто і звичайної пенсії не мав. Б.)призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають сфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 томах, 1949—1954), представляючи як прихильника радянського ладу». http://uk.wikipedia.org/wiki/Стефаник_Василь_Семенович

Оцінюючи вчинок по відмові від персональної пенсії треба мати на увазі, що Василь з січня 1930 р. мав частковий параліч, що «прикував … до ліжка». /Василь Стефаник, Твори, «Дніпро», К., 1964/

 На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

Маю думку, що Василь Стефаник, хай би нічого не писав, лише три невеличкі новели з циклу «Земля», такі як «Марія», «Сини» та «Діточа пригода», то і цього було би досить, аби його включити до найкращих українських письменників, твори його до класики української літератури, і обов’язково вивчати їх у всіх школах. Не лише тому, що вони сприятимуть збагаченню  запасу українських слів у учнів. Сину божому не поступаються, по їх значенню для України, герої з новел «Марія» і «Сини».

 

 

 

Президент України Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України українському письменникові Юрієві Мушкетику. Про це йдеться в указі № 174/2009 від 20 березня, опублікованому на офіційному сайті Президента.

Як повідомляється, звання Героя України із врученням йому ордена Держави присуджено Мушкетику "за самовіддану службу Україні на літературному поприщі, утвердження високих моральних та художніх цінностей, багаторічну плідну творчу та громадську діяльність.

Зазначимо, 21 березня Юрієві Мушкетику виповнилося 80 років.

Він автор романів Семен Палій, Крапля крові, Обвал, Гайдамаки, Рубіж, На брата брат, Яса та інших.

Юрій Мушкетик - лауреат Шевченківської премії (1980) за роман Позиція.

По материалам Телекритика

Парадокс всього, що існує на землі можна висловити словами класичного письменника з заходу: "У всіх нас іде боротьба з самим собою, і наша жага до життя завжди перемагає."