хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «історія україни»

Ось така історія нашого народу...



Іван Мазепа, видатний гетьман України

Гнат Хоткевич
 
ІВАН МАЗЕПА
 
Публіцистика (історія)
http://spavedfront.io.ua/s842037/ivan_mazepa_avtor_gnat_hotkevich
повний текст і ще
http://spavedfront.io.ua/s77658/ivan_mazepa_manifest_do_ukraenskogo_viyska_i_narodu._1708_r
http://spavedfront.io.ua/s79716/bogdan_hmelnickiy_getman_ukraeni
--------------------------------------
 
У 1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія, се була чиста федерація. Так думав Хмельницький – та не так думала Москва. Вона зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність, весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.

І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ сильний свій гарнізон і поставила .там свого воїводу, побачила біду й старшина козацька – і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу – тільки боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться протів того. І ся боротьба червоною ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща – і шаг за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.

Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо три гетьмані Мазепі, але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу – і від того часу нема України. Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва Україну на «губернії», убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала язика – і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед темних, рабом рабів.

Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час спомянути всіх наших борців за долю народню, а в їх числі і гетьмана Мазепу. Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто «за шмат гнилої ковбаси» продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав. [ Читати далі ]


86%, 18 голосів

10%, 2 голоси

5%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Славної пам’яті Головного Командира УПА Романа Шухевича



дереворит повстанського художника Ніла Хасевича

Зовсім непомітно цього року відзначено трагічну дату 5 березня - день загибелі 64 роки тому в селі Білогорщі під Львовом в бою під час підступної спецоперації  московських окупантів відомого політичного, військового та громадського діяча України генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Це і не дивно, тому що дотепер ми ховаємо і оплакуємо новітніх героїв України з славної Небесної сотні. Прекрасні люди пішли від нас наглою смертю тільки тому, що якийсь недоумок вирішив за український народ, як йому жити і яким бути. І як 70-т років тому ми не скорилися і повстали! І перемогли! Хоча новий окупант вже заступив ногою за наші кордони, але і його чекає ганебна поразка не дивлячись на всю його безмежну військову потугу. Чому? Тому що ми, українці, - нація героїв!
І тільки є один жаль: якими гарними людьми були ті всі чоловіки та жінки, якби їм не довелося стати героям...
Про Романа Шухевича багато говорять як видатного політика та військового, але зовсім обминають тему, що він був прекрасним піаністом, успішно закінчив  перед війною Львівську консерваторію і мав всі можливості прожити життя музикантом, доносячи людям радість цього мистецтва, але... Весь час в світі знаходяться такі огидні падлюки, як Сталін та Гітлер, а наразі маємо Путіна і вже скинутого Януковича, що не дають людям жити за покликом душі, а змушують їх братися до зброї і йти хресною дорогою боротьби, мук і страждань в ім'я людей, творячи з них Героїв Чину. Те саме зараз бачимо ми в Україні - повстає нова плеяда героїв. Люди не дбають про себе, а дбають про свій народ і свою державу! Дякуємо їм за це! Роман Шухевич з небес бачить це і з почуттям гордості може промовити: - Моя жертовність і моїх підлеглих вояків не була марною, бо є та Україна, за яку ми боролось! Є Українська Самостійна Соборна Держава! Є український могутній народ!
 Слава України! Героям Слава!   


http://gartua.io.ua/s211497/roman_shuhevich_z_minulogo_v_suchasne
    Роман Шухевич: з минулого в сучасне
http://gartua.io.ua/s698857/roman_shuhevich_-_navichno_z_nami

Богдан Гордасевич

96%, 24 голоси

4%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Плагіат нацистів чи все-таки комунонацизм?

Дуже багато в історіїї Другої світової війни відводиться утилітарному використанню одежі, волосся При чому постійно наголошується на тому що подібних репресій зазнавали виключно жиди у Третьому Рейху. Це стосується не тільки використання волосся та елементів одягу але і так би мовити відлучення їх від соціуму; мається на увазі тоблички у суспільних місцях з надписами типу : "Вхід жидам і циганам заборонено".

Але виявляється що подібну практику дискримінації придумали і успішно впроваджували в дію не кровожерливі і сентиментальні німці у Третьому Рейху, а ті ж таки жиди, правда не у нациській Німеччині, а в Радянському Союзі, і дії ці стосувались не певної етнічної групи (жиди чи цигани), а цілого  соціального класу - селянства під час колективізаціїї.

Селянам, які відмовлялись вступати у колгоспи заборонялось :

- користуватись суспільними колодязями

-розпалювати печі

-односельцям заборонялось вітатись з такими людьми і ходити до них у гості

-заборонялось користуватись природнім освітленням (вікна домів забивали дошками)

-на воротах одноосібників вивішували плакати на кшалт : "Не приходь до мене - я ворог радянської влади"

-психологічні тортури у вигляді принизливих спектаклів. (Ходіння по вулиці з чорним прапором і надписом : "Ми друзі Чемберлена")

"Колективізатори", читай "жиди" придумували різні приниження для селян.
Один секретар райкому видирав у селян клапті волосся з бороди і вигукував : "Ось утильсировина - це закордонний товар".

Інший випадок :Переконавши селян проголосувати за створення колгоспу, група комуністів, читай "зондеркоманда альте партайнагенносе" обрізала волосся у 180 жінок пояснюючи це тим, що волосся жінки носять даремно, волосся можна продати і купити трактор"

Джерело : Осокіна Е. Л. "За фасадом"
                 Фіцпатрік М. "Сталінські селяни"

Комунізм і нацизм це :



9%, 2 голоси

68%, 15 голосів

14%, 3 голоси

9%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Варто прочитати








Хочу презентувати товариству дану книжку.
 Видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га" презентує дану книгу, як єдину книгу свого видання російською мовою, щоб прочитали її ті, хто ще й донині зманює Україну у "комуністичний рай".

Ось витяги з даної книги :

Сказанные им (Сталиним) слова "Мы отстали от передовых стран на 50-100 лет. Мы должны пробежать это расстояние в 10 лет. Либо мы сделаем это, либо нас сомнут", - как бы оправдывали творившееся чудовищные насилия в интересах страны.
Но как только возникал вопрос : от кого спасать страну?-тут получался тупик, ибо никто не имел понятия , что делается за советскими рубежами. И лишь научившись понимать советский язык, можно было осмыслить, что речь идет не о "спасении" страны, а о спасении большевизма, узурпировавшего власть и севшего на шею народу. Ясно, что в своих интересах он готов был уничтожить любое количество населения.


Дабы удержать власть над народом-рабом, антинародная паразитическая власть старалась всеми средствами деморализовать население.... Очевидно , никогда и нигде в мире не распространялись до такой степени такие пороки, как жадность, зависть, интриганство, клевета, низкопоклонство, двуличие, лукавство и злорадство. Советские законы обязывали каждого гражданина доносить, в противном случае грозили тюрьмой.


Кого только не гнали в тюрьму, вплоть до 10-летних детей и 100-летних старух, а также немых "агитаторов", слепых и безруких "террористов". За год  было пересажено таким образом 6-7 млн "заговорщиков"...


Мы не можем распускать нюни, когда речь идет об интересах государства. Всякий, пытающийся задержать и спрятать хлеб, должен рассматриваться как враг. Вам дела нет до того сколько у него детей, как они одеты и чем они питаются. Ваше дело взять хлеб.

Седьмого августа 1932 года был издан ЦИК закон, карающий за расхищение социалистической собственности, объявленной "священной и неприкосновенной". Таковой .....отныне являлся хлеб для вырастившего его колхозника. За горсть зерна, унесенную колхозником в кармане  советский суд приговаривал его если не к расстрелу, то к десяти годам каторжных работ. Такая же кара ожидала всякого рабочего многочисленных пищевых фабрик , находившихся в Одессе, осмелившегося что-либо унести или даже съесть на производстве. Большинство конфетных фабрик, консервных заводов, макаронных фабрик работали на экспорт. Исключение составляло начальство. Закрытые распределители не имели разве птичьего молока... Такие же закрытые, то есть не доступные ля народа, магазины обслуживали ГПУ и командно-политический состав.

Моя жена - типичная представительница нынешнего "освобожденного" пола. Не удивляйся, если ты услышиш из ее разрисованных уст что-либо вроде : "Ах, и смешного же видела оного из этих голодных". Она с хохотом может рассказывать о том, как голодный корчился в предсмертной агонии и как он "смешно" вытянулся и скончался.

Нам рассказывали, что в прошлом году осенью, во время молотьбы, многие колхозники были осуждены не только за то, что по горсточке зерна спрятали в карманы, а и за то, что ели. В то же время огромная масса зерна, ссыпанного при железнодорожных станциях в кучи в несколько метров высотой, согревалась и прела, а когда пошли дожди то такие кучи насквозь промокли и загнили.

Вот маленькая девочка грызет кусок дерева. А вот совсем крошечное дитя, может годовалое, ест кусок глины, отлупившийся от земляного пола. Забившись в уголок, в слабенькой агонии  умирает маленький мальчик. Последняя искорка жизни его угасает. Еще минута - и он получит вечный покой. А на передней стенке висит лозунг : "Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство". О, как беспримерна насмешка!

....что политодельцы и райкомщики день и ночь гуляют. У них беспрерывно совершается как бы свадьба сумасшедших. Из квартиры одного мчатся в квартиру другого, давя по дороге детей. Водку везут ящиками. Бывает, что мчась пьяными, бросают в прохожих консервами или кусками колбасы.Делают это ради потехи


Шістдесятники

          Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду " відлиги " стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників" . Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти пануючої задушливої атмосфери, вимагали припинити втручання партії у справи літератури й мистецтва, боролися за справжні культурні цінності, провідну роль української мови, національну свободу, людську гідність. 
          Серед провідних постатей нової плеяди були поети В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, Л.Костенко, літературні критики І.Дзюба, Є.Сверстюк, І.Світличний, художники П.Заливаха, А.Горська, кінематографісти Ю.Іллєнко, Л.Осика, журналіст В. Чорновіл та ін.


Який наш вибір?

Захід є Захід, а Схід є Схід

І разом їм не бувати...

Р.Кіплінг


   Ми є свідками прикінцевого акту грандіозної історичної драми, що понад 3 тисячі років була стрижнем історії людства. Протистояння між Заходом і Сходом завершується перемогою динамічних суспільств з ефективною економікою європейського типу. Мирне змагання нерідко переходило у криваву боротьбу між свободою і рабством, між вільною і примусовою працею, між європейським та азійським способами виробництва. Україна опинилася у прифронтовій смузі грандіозної битви між Європою та Азією. Це зумовило її драматичну історичну долю.

Азійський тип державності
Ознаками азійського способу виробництва названі відсутність приватної власності на землю, надексплуатація виробників державою, бюрократичний, надцентралізований державний устрій.З виникненням найдавніших держав почали розвиватися дві форми землеволодіння: державна та приватна. Перша з них лягла в основу азійського способу виробництва, а приватна - європейського.Оскільки власність на землю – основа всіх форм власності, то при належності землі державі відбувається одержавлення всіх елементів суспільства, у тому числі виробника. Уособленням держави є деспот, що монополізує державну власність на основу усіх багатств - землю. Виникає держава, що називається деспотією східного типу або азійською.
Деспот, маючи землю, володіє всім, що є на ній. Тому всі його підлеглі, від вельможі до останнього раба, - холопи самодержця. Селянин чи ремісник не має ні землі, ні знарядь, ні майна і повністю залежить від володаря. Економічна залежність породжує рабство в різних формах. За класичним визначенням, раб - це людина без майна. Азійська деспотія не допускає приватної власності, бо економічна незалежність породжує особисту свободу і тим самим підриває основу азійської держави - неподільну владу фараона, царя, імператора на все, що є на її території.Суттєвою властивістю східного способу виробництва є неефективна економіка. Підневільна рабська праця не буває продуктивною. Зате військовий потенціал деспотій, як правило, високий через значний рівень експлуатації населення та всевладність самодержця. Тому держави деспотичного типу мілітаризовані, агресивні, проводять загарбницьку політику щодо сусідів. Як наслідок експансіонізму виникають політичні державні утворення імперського типу з деспотичною формою правління.
  Церква перетворюється на державну структуру, освячуючи деспотію та самодержця. Держава стає найвищою цінністю суспільства, людина ж - цеглинкою, "людським матеріалом", з якого вона будується.

 Європейський спосіб виробництва базується на економічній незалежності виробника, в основі якої лежить власність на землю, засоби та продукти виробництва. Виникає вільний ринок як регулятор економічних відносин між вільними виробниками та споживачами. Економічна незалежність породжує політичну та духовну свободу і заважає верхівці узурпувати владу. Якщо для азійських деспотій характерна монополізація, одержавлення всіх сфер життя, то в країнах європейського шляху розвитку, як правило, мав місце розподіл влади. Адміністративна та військова влада належала державі в особі короля чи президента, економічна – безпосесередньо виробникові, судова -- незалежному суду, духовна – папі римському.
Європейський спосіб виробництва, на відміну від азійського, завдяки незалежності й конкуруванню виробників, характеризується ефективною, динамічною економікою. Відносно низький рівень експлуатації виробника державою, відсутність тоталітарної влади зумовлюють меншу мілітаризацію європейських суспільств порівняно з деспотіями азійського типу. Останні, незважаючи на застійну й непродуктивну економіку, були здатні зібрати численнішу армію, ніж країни Європи.
Про УкраЇну
Держава Київська Русь ІХ – ХІІІ ст. мала із Заходом тісні економічні, політичні, культурні зв'язки. Зокрема Русь виникла вздовж торговельного шляху з Балтії до Середземномор’я, що являв собою східну частину загальноєвропейської торгівельної мережі. Торговий шлях "із варяг у греки" зв'язував по Дніпру Скандінавію з Візантією, інкорпоруючи Україну-Русь в європейський ринок.
Таким чином Русь була включена в спільно європейський економічний простір з моменту свого виникнення. На теренах Русі-України поширилась європейська срібна монета динарій, що є переконливим доказом домінування торгово-економічних зв’язків західного спрямування. Як свідчать династичні шлюби київських князів, політичні зв’язки Русі були теж спрямовані на Захід. 
«Тестем Європи» звали Ярослава Мудрого, найближча рідня якого була одружена з членами багатьох королівських династій Європи (Швеція, Норвегія, Франція, Німеччина, Польща, Угорщина, Візантія). 
У Київській Русі держава була влаштована за європейськими принципами і була місцевим різновидом європейської державності середньовіччя. Соціально-економічні процеси були аналогічні загальноєвропейським. 
У козацькі часи Україна була країною високої європейської культури. Згадаймо свідчення іноземця Павла Алепського 1652 р.: "Мало не всі українці і більша частина їхніх жінок уміють читати", а "козацькі маляри навчилися від франків і ляхів малювати зовсім схожі образи з живих людей". Ігумени київських монастирів -- "люди вчені, знавці права, або юристи, філософи і красномовці. У Лаврі є пре хороший друкарський дім, що обслуговує весь край той". Очевидці свідчать, що в козацькій Україні письменними були навіть селяни. Особливо вражали іноземців багатоголосий партесний спів і знання українцями нотної грамоти.Першим вищим навчальним закладом у Східній Європі стала Києво-Могилянська академія, заснована на початку ХУІІ ст. на зразок європейських університетів. Чимало було в Україні і випускників західних університетів. Так, легендарний Морозенко (полковник Морозовицький з оточення Богдана Хмельницького) закінчив два університети. Переважна більшість гетьманів мали вищу освіту.Протягом усієї історії Україна була органічною частиною європейської цивілізації. Її зв'язки з євразійською Росією не є природними, давніми і об'єктивно зумовленими геополітичною позицією України на карті Європи. Її насильницька переорієнтація з європейського Заходу на євразійський Схід сталася протягом останніх століть за доби найбільшої експансії московського імперіалізму. Україна (як і Білорусь, Молдова, Литва, Латвія, Естонія) через свою невдалу геополітичну позицію опинилися у прифронтовій смузі зіткнення європейської та євразійської цивілізацій. З пізнього середньовіччя на їх теренах точилися між¬цивілізаційні збройні конфлікти – тривалі російсько-польські війни, походи на схід Наполеона, німців 1914 та 1941 рр., російська експансія на Захід за Петра І, Катерини ІІ, Сталіна. Лише внаслідок останнього міжцивілізаційного конфлікту (Друга Світова війна) Україна втратила близько 11 млн. чоловік і майже всю інфраструктуру. Народи цивілізаційного порубіжжя не тільки втрачали державність, а й були вимушені постійно боротися проти асиміляції за власну етнічну ідентичність. Внаслідок цих несприятливих обставин Україна протягом останніх століть була брутально відірвана від європейської спільноти і загарбана Російською імперією.

Про Росію
Якщо європейська цивілізація почала формуватися 1500 років тому в ранньому середньовіччі і базувалася на ринковому європейському виробництві, то євразійська значно молодша. В її основі лежав неринковий азійський спосіб виробництва, що, за К.Марксом, не визнавав приватної власності. Не динамічна економіка, яка базувалася на примусовій праці, створювала передумови для відставання, стагнації та неминучого краху суспільств, що на ньому базувалися. Азійський спосіб виробництва з відповідним йому деспотичним державним устроєм закорінився у Східній Європі лише в ХІV-ХV ст. з формуванням Московського царства. 
Як відомо, середньовічна Європа виросла на культурно-історичній спадщині стародавніх Греції та Риму. Західна Європа разом з латиною Стародавнього Риму успадкувала не тільки Святе Письмо, а всю античну літературу. Біблія у слов'янському світі Східної Європи поширювалась з Константинополя староболгарською мовою. Багата антична література у Візантії зберігалася мовою класичної Греції, якою розмовляв константинопольський двір.
Отже, церковнослов'янська (староболгарська) мова певною мірою відгородила східне слов'янство від джерел античної культури. В той же час латина зв'язала ранньосередньовічну Західну Європу з античною спадщиною.Остання дала велику перевагу європейському Заходу порівняно зі Сходом, який постійно відстає у темпах розвитку.Історичні умови виникнення та розвитку Московської держави принципово відрізнялися від України-Русі. Історична ситуація на Верхньому Поволжі в часи закладення підвалин майбутнього Московського царства сприяла зміцненню тут сильної і централізованої влади в особі князя-самодержця. Владимиро-Суздальське князівство, як безпосередній попередник Московського сформувалося у ХІІ ст. внаслідок колонізації Верхнього Поволжя ільменськими словенами та кривчами Верхнього Плодніпров‘я та цілеспрямованого переселення київським князем Юрієм Долгоруким залежного населення з Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Слов'янські колоністи опинилися в оточенні чужого за культурою фінського населення Верхнього Поволжя. Затвердитися, зберегти свою культуру було можливо тільки за сильної необмеженої влади князя-самодержця.Абсолютна влада, започаткована Андрієм Боголюбським, остаточно утверджується у Московському князівстві з приходом татар. Зародки необмеженого самодержавства стали благодатним ґрунтом для вкорінення тут золотоординської моделі деспотії східного типу. Перші кроки в цьому напрямку зробив легендарний для російської історії князь Олександр Невський (1220-1263 рр.), який перший зробив цивілізаційний вибір для майбутньої Московської держави між Заходом і Сходом на користь останнього.У ХІІІ ст. Русь стала полем битви двох цивілізацій. Якщо татари уособлювали собою Азію, то лівонський орден у Балтії – Європу. Невський робить вибір на користь Азії. Усі свої сили він спрямовує не проти татар, що саме розгромили Київську державу, в тому числі його рідну Володимирсько-Суздальську землю, а проти експансії Європи на руські землі.
Батько О.Невського князь Переяслава Заліського Ярослав Всеволодович під час навали монголів на Верхню Волгу 1238 р. опору Батию не чинив і здався на волю переможця. За це отримав від монголів ярлик на велике князівство. Його син Олександр якимсь чином зблизився і побратався зі старшим сином Батия Сартаком, фактично ставши прийомним сином хана.
Олександр не тільки зблизився з Сартаком, але й пройнявся монгольським степовим духом, який пізніше приніс на Володимиро-Суздальщину. Італійський мандрівник Плано Карпіні (1911, с.8) сповіщає, що 1246 р. юний Олександр виконував роль перекладача при мученицькій смерті чернігівського князя Михайла в ставці Батия.
Просякнутий монгольським духом і психологією агресивного степовика він приніс принципи східного деспотизму і ментальності імперії Чигнгізидів на Володимиро-Суздальщину, яка до ХVІ ст. розвивалася як абсолютно залежний від Орди улус. Князі не передавали владу у спадок, а отримували ярлик на неї після принизливої процедури у ставці хана (Карамзин 1993-1994, т. ІV, с.291, 312).За Олександра Невського княжа влада значно посилилась за допомогою татар. Ще сильнішою вона стала за Івана Калити (1325 - 1340 рр.), який на чолі 50 000 тисячного татарського війська вславився кривавими погромами повсталих проти татар Твері, Торжка, Кашина, за що став головою золотоординської адміністрації на Верхній Волзі.Московське князівство навіть після перемоги над Мамаєм на Куликовому полі 1380 р. фактично лишалося улусом Золотої Орди. В моду увійшов татарський одяг, знать переходила у мусульманство, а татарська мова стала мало не державною за Василя ІІ. Державний устрій Московського князівства формувався значною мірою як копія золотоординського. Це стосується адміністрації, війська, митниці, пошти, фінансової та грошової систем тощо. Навіть терміни "таможня", "казначейство", "ямська" служба, "деньги" – тюркського походження. На ранніх московських монетах присутні татарські написи. Грошову систему також запозичено з Орди. Це стосується як основних номіналів грошей (деньга, алтин та ін.), так і способів карбування монети. За золотоординською технологією в Москві карбували гроші з ХІV ст. до 1699 р., Прийняття татарами 1312 р. під час правління хана Узбека мусульманства стимулювало приток на Верхню Волгу хрещених татар, що несли в Московське князівство татарські порядки. Молоде Московське князівство потребувало сильної армії. В ті часи неперевершеною ударною силою була татарська кіннота. Московські князі радо запрошували на службу татарську знать з дружинами, що осідали в столиці та інших містах держави. Татарські батири стали провідним елементом московського війська.
Однак класична модель східної деспотії, що спирається на бюрократично-військовий служивий стан, склалася в Росії не одразу. Значний внесок у її формування зробив Іван ІV Грозний (1546 - 1584 рр.) (Криворотов 1990, с.53 - 66). Незважаючи на несприятливі умови ХVІ ст., у Росії почало розвиватися ринкове господарство. Багаті землевласники-бояри відпускають кріпаків на оброк. Селяни налагоджують товарне виробництво зерна, яке реалізують у Східній Європі через Псков та Новгород. Ці міста йшли європейським шляхом розвитку, мали самоврядування і тісні торговельні зв'язки з ганзейським союзом міст Північної Європи (Покровський 1929, с.206 - 224)Іван ІV розумів, що економічна незалежність виробника породжує політичну свободу, а відтак підриває абсолютну деспотичну владу великого князя. Щоб зберегти монополію на владу, він знищує перші паростки ринкової економіки в Росії.
Для цього за золотоординським зразком створено спецвійська, своєрідну таємну поліцію – опричину. Її головним завданням було знищення товарного виробництва зерна на боярських землях, а також осередків товарного, європейського способу виробництва у Новгороді та Пскові. Все це швидко і по-азійськи жорстоко було виконано опричниками.
Іван ІV віддав перевагу абсолютній владі перед ефективною ринковою економікою. Результати не забарилися. Росія втратила вихід до Балтії. Вся країна лежала в руїнах. Міста і села спустошилися. Прямим наслідком переходу до примусової, кріпацької праці була економічна, політична, військова та урядова криза початку ХVІІ ст. У цей, так званий, "смутний час" Росія мало не втратила державності.
Російська історична наука однозначно позитивно ставиться до реформаторської діяльності Петра І (1672 – 1725), що "прорубав вікно у Європу"Він створив армію і флот за європейським зразком, європеїзував грошову систему, вдягнув мешканців столиці в європейські камзоли. Цар розумів значення промисловості для могутності держави і заснував численні заводи та мануфактури.
Однак усі ці заходи мали яскраво виражену мілітарну спрямованість. Петра І цікавила не розбудова економіки, а зміцнення військового потенціалу для експансії у західному та південному напрямках.Індустріалізація країни за Петра І базувалася на примусовій праці та надексплуатації народу, що, як відомо, є суттєвою ознакою азійського способу виробництва. У кріпосницькій державі вільних рук не було, і самодержець вирішив проблему забезпечення нових промислових підприємств, приписавши до них кріпаків. Експлуатація на металургійних заводах Уралу набула нелюдських форм, коли робітників приковували до тачок і живцем ховали під землею.
За Петра І церква остаточно стала елементом імперського державного організму на чолі з окремим міністерством – Синодом.
Фактично лідер деспотії східного типу з архаїчною і неефективною системою господарювання намагався побудувати європейську економіку азійськими методами.
Лютнева революція 1917 р. знаменувала перемогу капіталізму в Росії, тобто європейського способу виробництва над азійським. Однак останній бере реванш вже через півроку. Переможна хода європейської цивілізації на схід викликала в Росії потужну реакцію євразійського фундаменталізму, що вилилася в більшовицьку Жовтневу революцію 1917 р. Після жовтневого перевороту були знищені основи економіки європейського типу: приватна власність на землю і засоби виробництва, ринкові відносини і навіть самі носії цього способу господарювання – сільська та міська буржуазія. Росія вмить повернулася до органічно властивих їй традицій азійської деспотії.
Більшовики знову одержавили землю і всі засоби виробництва. Відсторонивши виробників від засобів і продуктів виробництва радянське чиновництво стало повним господарем країни. Знову запанувала примусова праця з високим рівнем експлуатації виробника державою через військово-бюрократичну систему. Селян прикріплюють до землі шляхом невидачі паспортів, а жителів міста – до фабрик і заводів через прописку. Оскільки будь-який позаекономічний примус до праці вимагає наглядачів, бюрократизація суспільства досягає нечуваних розмірів. У 1983 р. армія управлінців досягне 17 мільйонів. Високий рівень експлуатації сприяв утриманню численної армії та активній мілітарній зовнішній політиці. Надцентралізація всіх сфер життя зумовила пріоритет інтересів держави над інтересами людини і незахищеність, безправність останньої.
Рятуючи імперію від остаточної загибелі у 1917 р., більшовики повернулися до споконвіку властивого імперській Росії, але неефективного в нових історичних умовах, азійського способу виробництва. Російська імперія, черговий раз змінивши форму, залишилася за своєю сутністю деспотією східного типу.
З 70-х років ХХ ст. тоталітарна держава імперського типу з неефективною неринковою економікою не могла прокормити своїх громадян. Вона існувала за рахунок демпінгового продажу природних багатств (перш за все нафти і газу) в Європу.
Падіння цін на нафту змусило М.Горбачова розпочати “перебудову” та ввести елементи ринку до несумісної з ним системи. Як відомо, саме поширення ринкових відносин у ХІХ-ХХ ст. зумо¬вило розпад великих європейських імперій на національні держави. Це ж сталося і з Радянським Союзом, який розпався через неефективну архаїчну неринкову економіку та несумісність деспотичного імперського устрою з сучасною ринковою економікою.
“Грунт більшовизму в Росії підготували: історичне, фізичне і духовне рабство, община і самодержство царів. Російський більшовизм є природним витвором російського народу. Витвором щиро російським, національним. А накидає Росія світові комунізм, керуючись лиш своїми державними інтересами”. Г.Федотов.Останнє варто добре пам’ятати прибічникам комуністичної ідеї в Україні. Не випадково для українських комуністів відданість Росії важливіша за їх комуністичні принципи. Вони давно змирилися з приватною власністю, капіталістичним ринком, експлуатацією найманих робітників. Лідери КПУ самі стали багатими власниками і капіталістами, але затято захищають імперські претензії Москви до її колишньої колонії України. Українські комуністи солідаризуються з московськими шовіністами в питаннях державного статусу російської мови, входження України в новий союз з Росією або в ЄЕП чи євразійську єдність, вони ненавидять українських націоналістів-незалежників і саму незалежну Україну, яка хоче втекти від московських господарів до цивілізованої Європи.СРСР був найбільшим у світі осередком азійського способу виробництва та тоталітарного деспотизму.Якщо європейська цивілізація розвивається по висхідній, то в азійських деспотіях відбуваються циклічні зміни. Держави східного типу, пройшовши у своєму розвитку певний історичний цикл, повертаються до точки, з якої він почався. Такі цикли зумовлені поступовим і невпевненим проникненням ефективнішого європейського способу виробництва в застійну економіку східного типу. Однак ринкове виробництво загрожує самому існуванню деспотичної влади, що і спричинює реакцію останньої на нововведення. Паростки нового виробництва знищуються, і відновлюється непродуктивна азійська економіка, що веде до нової кризи. Остання змушує колапсуючу деспотію рятуватися шляхом запозичення небезпечних для неї ринкових елементів, і все починається спочатку. За 800 років російської історії простежуються три згадані історичні цикли.Під страшним тиском всевладної деспотичної держави потворно деформується мораль суспільства та індивіда. Інтереси останнього примітивізуються і зводяться до задоволення елементарних потреб.Типовий приклад зубожіння свідомості під тиском абсолютної влади дає так звана радянська людина з її ностальгією за дешевою ковбасою. Як вважає Г.Федотов, її формування почалося не з пострілу "Аврори" у 1917 р., а з моменту закорінення татарського варіанту східної деспотії у Московському царстві.На відміну від Росії, Україна здавна була органічною складовою європейської цивілізації, про що писала переважна більшість українських істориків від М.Костомарова до І.Лисяк-Рудницького та Р.Шпорлюка (Голубенко 1993). «Найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до ХVІІІ в. (тобто до встановлення російського панування) була більш зв’язана зі Західною Європою в суспільному і культурному процесі»,- писав у 1883 р. Михайло Драгоманов.Ще різкіше на принциповій різниці між Південною та Північною Руссю наголошував російський письменник А.Толстой: «Є дві Русі. Перша – Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь – Московська. Це – Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи».Підсумовуючи сказане, доходимо висновку, що Україна та Росія історично належали до різних типів цивілізації. Якщо Україна своєю історичною долею з часів Київської Русі до кінця ХVІІІ ст. була нерозривно пов'язана з Європою, то Росія розвивалася як деспотія східного типу, що генетично, значною мірою була пов‘язана з монгольською імперією Чингізидів.
У наш час очевидна перевага ринкової економіки як основи європейського шляху розвитку. Азійські деспотії з їх архаїчним, застійним господарством і антигуманним устроєм відходять у минуле. Країни з над централізованою, тоталітарною владою і переважно державною власністю на засоби виробництва можна перерахувати на пальцях.Цей список скорочується на очах, а держави, що залишаються в ньому, перебувають у стані глибокої загальної кризи.Сучасне світове співтовариство складається з національних країн, серед яких відлунням минулих століть агонізують кілька багатонаціональних імперських монстрів. Всі вони рано чи пізно розпадуться на суверенні держави окремих народів. Оскільки міжнародне співтовариство визнає право всіх народів на самовизначення в межах своїх етнічних територій, то крах тоталітарних імперій ХХ ст. неминучий. колишня імперська еліта, а також частина одурманених пропагандою мешканців пострадянського простору ностальгують за часами радянської імперії. Тому на руїнах тоталітаризму довго зберігатиметься загроза відродження імперського монстра в новій формі. Неоімперські потуги Москви “інтегрувати” навкруг себе колишні провінції загиблої тоталітарної держави -- прямий доказ цього.
Якщо на найвищому державному рівні у Кремлі всерйоз обговорюється перспектива переселення українців до Сибіру для стримування „китайської загрози”, то можна не сумніватися, що чергового „единения” під патронатом Москви українці не переживуть.
Натомість етноцид не властивий сучасній Європі, бо вона існує у формі національних держав, а не уніфікованих централізованих імперій. Отже європейський вибір – єдина реальна перспектива існування української нації у ХХІ ст.
У зв'язку з перемогою в усьому світі європейських принципів організації суспільства перед сучасною Україною стоїть проблема повернення в Європу, від якої її відірвали відносно недавно і всупереч її бажанню. Швидка інтеграція до цивілізованого Заходу – єдиний шлях самозбереження української нації, гаслом якої повинен стати перефразований заклик М.Хвильового: „Геть від Москви, назад в Європу!”. Для громадян України немає альтернативи руху в бік цивілізованих країн Західної Європи, що базуються на ринковій економіці і влаштовані за принципом сучасних національних держав. В цьому запорука незалежності України.


Дем'янів Лаз. Геноцид Галичини

22 жовтня 1939 р. у Західній Україні були проведені перші «вільні» вибори до Українських Національних Зборів, було обрано 1484 делегатів. Через чотири дні велелюдні Народні Збори у Львові проголосили декларацію про входження до складу УРСР. Як писали в газетах, 1 листопада 39-го «після тривалої дискусії» Верховна Рада СРСР ухвалила таки рішення про возз'єднання.

18 вересня 1939 р. частини Червоної Армії ввійшли до Станіславова (з 1954 р. - Івано-Франківська). Президент міської управи Котлярчик видав відозву, де закликав не чинити опору - «Привітаймо російські війська - армію братнього слов'янського народу, як приятелів». Націоналісти все ж спробували були чинити спротив і при спробі повісити на ратуші червоний прапор вбили двох совєтофілів.

Армія, НКВС і радянські органи швидко почали міняти багаторічний уклад життя людей Прикарпаття. ЦК скеровує в нову область 2007 працівників на «укрепление» радянської влади. З матеріалів архівів видно, що з 33 секретарів райкомів десятеро мали початкову освіту, 10 - неповну середню, 13 - середню.

Другий секретар Тисменицького райкому Маслов мав «незакінчену нижчу», тобто не осилив навіть початкової школи. З 27 голів райвиконкомів тільки семеро мали середню освіту. Найнижчий освітній ценз мали керівники райвідділів НКВС, НКДБ, начальники фінвідділів, прокурори й народні судді. За національністю вони майже всі були росіяни.

З таємного листа митрополита Андрея Шептицького до Папи Римського від 26 грудня 1939 р. - «Всі розпорядження Радянської влади, що надходять, є цілеспрямованими тільки на те, щоб нас упокорити, пригнобити та знищити. Наїхали до нас з Києва та Москви ціла група урядовців, канцеляристів та уповноважених, які самі не знають, що мають робити, й мішаються до всього. Кожен урядовець секвеструє, що тільки може, і всім, і всюди грозить карою смерті. Виглядає, що большевицькі урядовці мають владу убивати людей без того, щоб їх кликано до відповідальності».

Як пише автор, за спогадами очевидців, «червоні зайди» біля перших хат кожного села вигукували - «Гдє живьот поп? Гдє живьот учітєль?». Відтак по ночах таємно і безслідно зникала галицька інтелігенція, члени політичних партій, просвітяни, кооператори, адвокати, видавці, колишні військовики тощо - «Тріщали переповнені тюрми, недалеко від них по лісах, ярах і хащах з'являлися замасковані ями із замордованими людьми».

Зберігся цікавий документ управління НКВС по Запорізькій області - доповідна на ім'я одного з найближчих співробітників Берії Кобулова з інформацією про те як приховували братські могили - «...в выгребной яме в момент операции весной 1938 года было уложено и засыпано 100-110 трупов... мною было принято единственное решение: на глубине 2-3 метра залить выгребную яму крепким расствором цемента, что не даёт возможности дальненйшего оседания почвы и рытья в этом месте каких либо котлованов».

Всі післявоєнні роки влада та спецслужби знищували сліди злочинної діяльності своїх попередників. Скажімо, влітку 1969 р. в Харкові група представників московського КДБ за участі заступника Андропова Цвигуна ліквідовували місця поховань репресованих (за термінологією «совсекретных» документів - «спецобъектов») за допомогою хімікатів - «чешуйчатого технического едкого натрия». Тепер вже відомо - це були тисячі польських офіцерів та радянські громадяни, розстріляні у 1939-1940 рр.

Доходило до чистого ідіотизму. Незаможного мешканця Городенківського району Василя Глуханюка, члена партії Фронт Національної Єдності, було засуджено в листопаді 1939 р. за «активную к/р деятельность против трудящегося населения... по укреплению буржуазного строя». Тобто його було засуджено до дворічного ув'язнення за політичну діяльність не проти Радянської влади, а за те, що він робив до приходу «перших совєтів», тобто за польської влади!..

І це ще не все. Верховний Суд у Москві скасував вирок Станіславського облсуду як занадто м'який.

Вже після війни донька Глуханюка змогла домогтися довідки, з якої слідувало, що батько був засуджений до 10 років і помер у 1943 році в таборі від запалення легенів. Але це брехня. Подібні відписки означали, що незабаром після арешту людину було розстріляно. Згодом було знайдено документи, які свідчать, що нещасний селянин був розстріляний у львівській в'язниці 26 червня 1941 р. «как враг народа».

Іншим «пощастило» - їх просто виселяли на Сибір, як ненадійний, контрреволюційний елемент. У наведеному в книзі документі вказується як комуністи маскували примусову депортацію - «операция по выселению беженцев».

Так, тільки в одну з ночей у червні 1940 р. було виселено 1224 родини, 2638 осіб. А тепер увага - «Контрреволюционной литературы, листовок, оружия и иностранной валюты при обысках не обнаружено». Тобто людей позбавили батьківщини нізащо!

До речі, «для проведения операции были использованы партийный и советский актив в количестве 979 человек». Це варто пам'ятати тоді, коли хтось ллє крокодилові сльози щодо знищених українським підпіллям нещасних «визволителів», які ніби допомагали галичанам краще влитись у міцну сім'ю радянських народів.

Виселення мало й інший бік. Все майно, будинки, квартири, домашня худоба тощо після депортації тепер належало державі, насправді - партійцям і чиновникам. Навіть партійні та чекістські документи фіксують неймовірну кількість злочинів - привласнення цього майна, спекуляцію ним, одарювання ним наближених - коханок, шоферів тощо.

Ціна «золотого вересня» для Галичини була жахливою. З осені 39-го по осінь 40-го було репресовано за політичними ознаками, часто навіть без письмового обвинувачення, - близько 10% населення. 312 тисяч сімей. Понад один мільйон сто тисяч людей.

Але десятки тисяч українців, поляків, євреїв, забраних зі своїх хат і квартир, зникли без вісти. За чутками, їх розстрілювали десь неподалік. Довгі роки, де саме, було невідомо.

Отже, Дем'янів Лаз. Варто запам'ятати - це прикарпатський Бабин Яр, галицька Биківня.

Назва походить від місцевої назви ділянки Пасічнянського лісу. Хазяїном однієї з них був селянин з села Загвіздя на ім'я Дем'ян.

2 вересня 1989 р. з ініціативи УГС , НРУ та культурно-наукового товариства «Рух» на полі біля села Пасічна було проведено мітинг з нагоди річниці пакту Молотова-Ріббентропа. Роман Круцик, який вже шукав місця поховань, під час виступу на мітингу, показав рукою в бік Дем'янового Лазу і сказав - «Ось на тому пагорбі і є «Станіславські Куропати» (за назвою лісового урочища в Білорусії, неподалік Мінська, місця масового поховання жертв сталінських репресій, віднайденого роком раніше).

Йому спробував заперечити інструктор міськкому КПУ Тітов, що то можуть бути жертви німців або бандерівців. Комуністу не дали закінчити, стягнули з трибуни і... заплювали.

Круцик почав шукати поховання ще на початку 89-го. З дитинства пам'ятав слова старших, що навколишні ліс були місцем останнього поховання замордованих більшовиками. Що показово - спочатку майже всі літні люди, які могли знати про ті події відмовлялися говорити - «Навіщо це тобі потрібно? Ви, молоді, не знаєте, з ким можете мати справу».

Нарешті житель села Пасічна Петро Вінтоняк погодився показати, де бачив на початку війни розкриті німцями могили розстріляних. Інформація збіглася зі спогадами мешканця села Павлівки Ярослава Попадинця. Поступово ветерани перестали боятися неформала з диктофоном і відеокамерою.

Свідок Богдан Вінтоняк розповів, що особисто бачив, що тіла були закопані не більше, ніж на 20-30 сантиметрів. Інший очевидець Григорій Федик розповів, що німці пригнали євреїв і змушували їх діставати гаками й обмивати небіжчиків - «стелився неймовірний сморід від розкладених людських тіл».

Ольга Бігун розповіла, що влітку 41-го бігала з дітьми на ексгумацію, яку проводили німці, й бачила в ямі жінку з дитиною - «пам'ятаю, що вона була в гуцульському кептарі, однак лиця її вже неможливо було розпізнати». Пенсіонер Семен Витвицький, який служив на початку війни в українській поліції, підтвердив її слова, що справді витягли жінку, а з нею дво- чи тримісячну дитину - «як розгорнули, то вона була така, наче спала...».

За літо 1989 р. Круцик зміг зафіксувати з півтора десятка свідчень мешканців Пасічної. Найважче далося, але було дуже важливим коротке інтерв'ю з колишнім комсомольцем Володимиром Данилишиним, якого німці в 41-му змушували розкопувати могили. Той визнав, що бачив багато трупів - «між ними жінки і діти. Жінки в національній одежі, а чоловіки переважно в міській - камізельках».

21 вересня 1989 р. з дотриманням всіх тодішніх радянських законів, з ініціативи слідчого Миколи Даниліва зі свідками та понятими почали розкопки в полі, яке колись було лісом, тим самим Дем'яновим Лазом.

З чотирнадцятої за рахунком ями екскаватором було вигорнуто кістки людей і залишки одягу. На наступний день знайдено черепи з кульовими отворами (до шести!), потім ще, ще... Цікаво, що гільзи були без маркування - щоб не залишати слідів. Декого, судячи з характерних ознак, добивали багнетами.

Партійні чини і підручна преса поширювали брехню, що це жертви німців або «українських буржуазних націоналістів». Як написав у спогадах слідчий Данилів, «яке розчарування було в них, коли в зітлілій одежі виявився документ - копія вироку на польського офіцера Станіслава Мишковського, виписана на бланку НКВС».

Взагалі, крім кісток у розкопах знайшли масу артефактів - одяг, постоли, кулі, гаманці, гребінці, годинники, ґудзики, зубні щітки, кляпи, мило, священицькі ложечки для причастя, документи - копії вироків, протоколів, квитанції. За іронією долі, все це звозилося до міліцейської лабораторії Івано-Франківська, що на вулиці... Чекістів. Тепер, слава Богу, імені Андрія Сахарова.

Катерина Пилипонюк знайшла серед кісток шматок вельвету, притиснула до грудей і страшно-страшно заридала. За два тижні до війни її батько Михайло Лучин зник без вісти. А одягнений він був якраз у вельветові штани...

Розкопки тривали майже 40 днів - з 21 вересня по 29 жовтня 1989 року. Тридцять три домовини прийняли рештки 524 убитих галичан. Встановлено прізвища лише 22-х. А ще імена дев'ятьох катів з місцевого НКВС.

Останній з «доблесних чекістів», Мілованов, який мав пряме відношення до розстрілів в'язнів Станіславської тюрми у Дем'яновому Лазі останні роки життя провів у лікарні у місті Бар Вінницької області. Під час допиту він не дивився в очі й примовляв - «Я не стрелял. Я только сбрасывал мёртвых в ямы. Мне приказали».

Дружина й дочка відмовились забирати додому «этого палача». Він так і помер, нікому не потрібний, проклятий.

Фраза. «Я скочив у яму, закотив рукав сорочки і почав намацувати у воді. Всюди намацував людські кості. Жаль і ненависть розпирали груди. То була якась страшна душевна мука, заціпеніння».

Джерело: портал tsn.ua

Теми: XX сторіччя, історія України, Галичина, Івано-Франківщина, комунізм, ЧК-КГБ, терор, окупація, Друга світова війна, геноцид, книжки

Степан Бандера: людина і міф

Отже, хто ж усе-таки був Степан Бандера? Національний герой, який життя поклав на вівтар боротьби за волю і незалежність України? Чи честолюбна посередність, ладна пожертвувати власним життям, а ще більше життям інших людей, аби лише потрапити в історію? Кривавий злочинець і зрадник свого народу?  

[ Читати далі ]

Вінницька область в проекті "Країна" AVI

Фільм подає історію Вінниччини від князівських часів до кінця XVIII ст., міст краю: Вінниці, Бару, Жмеринки, Немирова. Історія Немирова доведена до початку ХХ століття. Про серіал: Проект «Країна» представляє собою цикл навчально-освітніх фільмів, присвячених Історії України. 4 DVD диски та 183 серії з якнайповнішою інформацією по окремих областях, регіонах, містах, значних історичних подіях та постатях України від часів Київської Русі й до ХХ століття. Досконала комп'ютерна анімація, легкий для сприйняттів стиль викладення, несподівані подробиці розвитку нашої держави ... Все про те, як утворилась наша країна!

Жанр: документальний, історичний, анімація Рік виходу: 2006 Виробництво: Україна, телеканал Інтер Режисер: Валерій Бабіч

Відео: 720x576,кодек: XviD MPEG-4 codec, 25,00, 1081 Kbps, 0,11 b/px Аудіо: MPEG 1 or 2 Audio Layer 3 (MP3),ch-2, 22050 Hz, битрейт: 56 Kbps Формат: AVI Тривалість серії: 5 -6 хв.

Перегляд 1 серії онлайн  Перейти на сторінку скачування фільму

Табачник хоче скасувати предмет "Історія України"

У Міністерстві освіти та науки розробили новий навчальний план для п’ятих-дев’ятих класів середньої школи, який передбачає зменшення годин на вивчення української мови та літератури. Крім того, з розкладу занять зникне предмет «Історія України».

Про це йдеться у статті «Хід конем від Табачника» у газеті «Дзеркало тижня. Україна».

«Перш за все, у новому навчальному плані скорочено кількість уроків української мови. Тепер їх буде лише по два на тиждень», - пише автор. Він зазначає, що у тій же Росії на вивчення державної російської мови у шостому класі середньої школи відводиться шість уроків щотижня.

«Не краще вчинили автори нових навчальних планів і з українською літературою. У сьомих, восьмих та дев’ятих класах кількість годин на її вивчення також зменшується», - повідомляє автор.

«Та ще гірша ситуація складається з історією УкраїниЗа задумом керівництва Міносвіти, цей предмет як такий взагалі зникне з розкладу шкільних уроків (хоча традиційно викладався навіть у Радянському Союзі). Натомість з’явиться новий, інтегрований курс - історія, в якому буде поєднано всесвітню історію та історію України», - зазначається у статті.

Автор наголошує, що «проголосивши інтеграцію кількох курсів історії, МОНМС паралельно планує скоротити кількість уроків, відведених на вивчення цього предмета».

Так, у п’ятому класі тепер матимемо один урок історії на тиждень замість двох (отже, вилучено приблизно 34 уроки за рік). У восьмому і дев’ятому класах курс скоротили на 0,5 години на тиждень (за рік це приблизно 17 уроків).

Разом з тим, якою буде доля предмету «Історія України» для десятого та одинадцятого класу – поки невідомо, оскільки для них ще не розроблено навчальних планів.

«Парадоксально, та при тому, що нові навчальні плани заощаджують час на гуманітарній, зокрема українознавчій, складовій, - загалом учнів вони перевантажують. Тепер, за ідеєю МОНМС, у 5-9 класах кількість уроків на тиждень збільшиться на 4-6: тобто приблизно плюс по одному уроку на день», - сказано у статті.

За даними поінформованих джерел, відповідний наказ про навчальні плани для середньої школи уже підписаний Табачником і офіційно зареєстрований під №93 від 01.02.2012 року. Але поки що він лежить під сукном у міністра освіти, зазначає видання і наголошує, що «доки ж документ перебуває в міністерстві - є шанс зупинити «реформи».

Нагадаємо, 11 лютого Табачник дорікнув українським ЗМі недостатнім висвітленням досягнень Міносвіти, зокрема, про вивчення іноземної мови з першого класу та введення інформатики з другого класу.