хочу сюди!
 

Лия

43 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «лицар»

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 8

 
Перевірений спосіб розриву стосунків:

наполягайте на тому, щоб усе було тільки по-вашому.


- Служба технічної підтримки "Merlin Inc" . Чим можу допомогти?
 
- Вчора я придбав у вас меч.
 
- Поздоровляю, сер, ви зробили чудовий вибір.
 
- Він не працює.
 
- Що означає - не працює?
 
- Він не рубає голову драконові.
 
- Ви прочитали інструкцію, сер?
 
- Благородний лицар не зобов'язаний вміти читати! Але мій зброєносець прочитав мені її вголос двічі.
 
- Ну добре, сер. Ви вийняли меча з піхов?
 
- Так.
 
- Це точно? Перевірте, будь ласка.
 
- Вийняв, кажу ж вам!
 
- Добре, сер. Тепер перевірте гостроту леза.
 
- Ой!
 
- Вам не слід було робити це пальцем, сер.
 
- До чого тут палець? Я зробив це язиком! Я завжди перевіряю так гостроту страв.
 
- Розумієте, сер, меч влаштований трохи інакше, ніж страви, які ви куштували під час обіду. Термін "гострота" має тут значення...
 
- Не морочте мені голову! Я не зобов'язаний розбиратися у ваших технічних термінах. Я користувач, а не фахівець із заліза. Краще скажіть, чому він не працює!
 
- А раніше він працював?
 
- Не знаю, я купив його тільки вчора!
 
- Добре, сер. Ви що-небудь робили з ним?
 
- Ні!
 
- Ви упевнені в цьому?
 
- Ну, я тільки вийняв його з піхов.
 
- Ви не намагалися гострити його самостійно?
 
- А це б з чого?
 
- Вам краще знати, сер. Можливо, ви намагалися встановити на нього нові закляття?
 
- Ні, я користуюся стандартними, які постачаються разом з мечем!
 
- Можливо, це порча, сер? Як давно ви оновлювали вашу святу воду?
 
- Тільки позавчора залив свіжу версію!
 
- Зрозуміло, сер. Тоді подивіться, чи немає поблизу неекранованих джерел чорної магії? Вони можуть створювати перешкоди в роботі меча.
 
- Які ще джерела, я в пустелі!
 
- Не потрібно нервувати, сер.
 
- Я не нервую, хай йому біс!
 
- Тоді чому ви так важко дихаєте?
 
- Тому що за мною женеться дракон.
 
- А, тож, дракон поблизу?
 
- Так, він вже зовсім поряд!
 
- Чудово, сер. Передайте йому трубку.
 
- А якщо він відкусить мені руку?
 
- Даруйте, сер, але медичні проблеми поза нашою компетенцією.
 
- Наступного разу я купуватиму меч в "Morgana Ltd" !
 
- Ну добре, сер. Опишіть хоч би, як виглядає дракон.
 
- Ну, він такий зелений, з вусами.
 
- Зрозуміло. З цього потрібно було починати, сер. Це неліцензійний дракон, китайська підробка.
 
- І?
 
- Прочитайте ліцензійну угоду, сер. "Merlin Inc" не гарантує сумісність з несертифікованими пристроями.
 
- І що мені тепер робити?
 
- Не користуватися надалі дешевими "no-name" драконами, сер.
 
- Схоже, це він зараз мною скористається! А-а-а! Ні-і-і! А-а-а-а-а!.
 
- Сер? Сер, з вами все гаразд?! У будь-якому разі, компанія "Merlin Inc" дякує вам за співпрацю!

Дефекти, які ми бачимо в інших, у більшості випадків - наші власні.

P.S. Розумію, що багато хто хотів би ознайомитися з продовженням пригод Рейлі та Мерфі, але час має свої специфічні властивості. Опрацювання цієї оповідки було порівняно нетривалим, тож покищо опубліковано саме її.  У будь-якому разі, я маю намір продовжувати написання "Ірладської" серії (але з часом).

З оригінальним текстом оповідки можна ознайомитися на "http://porz.org.ua".

Малюнком із зображенням дракона завдячую сайту http://www.nch.com.tw/data.php?id=21054&ch=16 .


67%, 32 голоси

15%, 7 голосів

19%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 6

           В мене знову виникло бажання відчути різдвяний настрій, тож я вирішив зачепити (не вперше) тему взаємин лицарів і драконів... Цікаво було б дізнатися й Вашу думку з приводу прочитаного, побаченого та почутого.smile Вибачайте за які "прогалини"... Адже я не зазіхаю на якусь еталонність.

      

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.


- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

 

Дуже вдячний за відвідини.  )


93%, 38 голосів

2%, 1 голос

5%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 4

rose rose rose

rose rose rose Пригоди принцеси в драконячому лігві...rose rose rose

car devil cup_fullЧастина 4cup_full  angel phone

money (остання) money

Цей малюнок Ви також можете побачити на http://oboi.i.ua/user/836315/7/205514/.


Бум! – гучний удар струсонув замкові ворота. Вартовий поспав, схопився, кинув швидкий погляд по сторонах. Не дай Бог, щоб капітан з перевіркою. Зловить сплячим, ураз половини платні позбудешся. І будеш потім пів року покої принцеси охороняти. А її величність спуску не дає, володіючи багатою і витонченою фантазією. Варті доводилося вельми не солодко, на них ставилися всі експерименти. Добре, що зараз її величність відсутня, але це не надовго. Король провернув якусь аферу, і відправив доньку в подорож. Але принцеса за межами замку довго ще не затримувалася.
Замок заливало мертвотне світло місяця. З боку стайні долинало тихе іржання – коні перемовлялися своєю, нікому не відомою мовою. Вікна зяяли темними проваллями, лише на самій вершині центральної башти горів слабкий вогник. Мебіус, придворний чаклун, лягав спати дуже пізно. Пануючу тишу знов розірвали гучні удари. Хтось відчайдушно стукав у браму.

- Кого там демони принесли посеред ночі? – вигукнув вартовий, перехиляючись через парапет.
Внизу, коло ґрат, що перекривають в'їзд до замку, знаходилося двоє вершників, що сидилі на гарних конях. Один з них відкинув каптур, підняв голову.
- Лицар Айвен. Зі мною благородна пані. Вона дуже замерзла, відкрийте!
- Зараз, - гмикнув вартовий. – Я відкрию, а ви замок захопите.
- З глузду з'їхав? – обурився вершник. – Як ми удвох замок захопимо?
- А може у вас за рогом натовп.
- Де ти тут натовп бачиш?! Нас всього двоє, причому одна жінка.
- Нічого не знаю, чекайте світанку.
- Послухай - почав втрачати терпець лицар. – Тебе як звуть?
- Гаріх.
- Так от Гаріх, давай вчинимо так. Я обіцяв доставити цю пані в замок. І я доставлю. У вас двоє ґрат на воротах?
- Двоє, - після нетривалих роздумів відповів Гаріх.
- Відмінно, - зрадів лицар. - Ти піднімаєш перші ґрати. Пані в'їжджає, я залишаюся зовні. Потім ти опустиш перші ґрати і відкриєш другі. Або покличеш командира, він вже сам з нею розбереться.
Гаріх почухав потилицю. У плані лицаря нічого підозрілого він не відмітив. Та й потім, у нього з'явилася можливість перервати сон капітана. Таку чудову можливість гріх упускати.
- Добре, - крикнув стражник.

Заскрипів підйомний механізм, ґрати сіпнулися і пішли вгору, відкриваючи шлях. Лицар хлопнув по крупу коня своєї супутниці, змушуючи зрушитися з місця. Дочекавшись, коли пані заїде в коридор, Гаріх поспішно опустив ґрати назад. Лицар радісно вигукнув і попрямував геть від замку пустивши коня галопом. Вартовий здивовано знизав плечима і відправився будити капітана. Начальник варти мешкав в кутовій башті. У його покої можна було потрапити двома способами: через центральні покої і прямо із стін. Досягнувши дверей, Гаріх ввічливо постукав. За стінкою загуркотіло й на порозі з'явилася висока скуйовджена людина. Погляд капітана не провіщав нічого хорошого.

- Там жінка…
- Де там, бовдур? – рикнув капітан. – Знайшов ворожку! Нумо зберися, доповідай, як годиться!
- Винен! – гаркнув Гаріх. – Доповідаю. Згідно зі службовими обов'язками, ніс варту на ділянці стіни перед воротами. Півгодини тому під'їхав лицар з супутницею і просився на ніч. Пані зараз чекає на майданчику між гратами, лицар виїхав.
- Молодець! - ласкаво посміхнувся начальник варти. – Два додаткові чергування на цьому тижні. А зараз, підемо, розберемося з нашою гостею.
Спустившись по кам'яних сходах, капітан бадьорим кроком перетнув двір і зупинився коло ґрат. Гаріх влаштувався збоку, прихопивши по дорозі факел.
- Хто така? – запитав капітан в темної фігури, що сиділа на коні. Вершник відчайдушно замотав головою, долинуло ледве чутне мукання. Каптур звалився, явивши погляду прекрасну жіночу зовнішність. Рот вершниці закривала шовкова хустка, туго стягнута на потилиці.
- Ваша ясновельможність, - приголомшено видихнув капітан.

rose rose rose

- Геніальна ідея! Так ти сказав, вірно!? – гаркнув чоловік, поправляючи корону.
- Ну хто ж знав, ваша величність, - спробував виправдатися співбесідник, кутаючись в мантію.
- Загалом так, раднику! Ти це запропонував, ти і розгрібай!
- В якому сенсі?
- Вирішено. Чоловіком будеш ти!
- Ваша величність - кинувся на коліна радник. – Може, краще просто на каторгу, а? Попрацюю років двадцять, окріпну на свіжому повітрі, порозумнішаю. Будьте поблажливі!
- І не мрій! – відрізав король. - Весілля сьогодні! Варта! Проведіть шановного жениха в апартаменти і прослідкуйте, аби не втік.

car cup_full devil І жили вони довго та...angel rose phone

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .


77%, 17 голосів

14%, 3 голоси

9%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Юристам і людям (№ 16)

Лицар і Дракон 

Казуалістична казка

За чудовий малюнок висловлюю подяку вельмишановному "A_V_L".

 

- Король сказав, що двері його скарбниці відкриті переді мною! - буркнув лицар.
- Вони й відкриті, - миролюбно відгукнувся комірник. - Прямо перед твоїм носом.
- Тоді дай мені увійти.
Комірник не зійшов з порогу.
Лицар спохмурнів:
- Ти не виконаєш наказ короля? Комірник похитав головою:
- Якщо ти увійдеш, двері скарбниці будуть відкриті не перед, а за тобою. Ось це - вже серйозне порушення наказу.
- Для чого мені розкриті двері, якщо я не можу пройти всередину? - розлютився лицар.
- Уявлення не маю. Вибудовувати припущення щодо королівських намірів я не   звик.
- Король хотів, щоб я сам вибрав собі в скарбниці винагороду!

- Він саме так і сказав?
- Ні, - признався лицар. - Він виголосив: "У винагороду за те, що ти вразив дракона, двері моєї скарбниці відкриті перед тобою!"
- Угу, - кивнув комірник. - Я так і думав.
Лицар узявся за меч.
- Я при виконанні, - нагадав комірник. - Не раджу.
Насупившись лицар виголосив:
- Гаразд. Я скоро повернуся.
Він розвернувся і попрямував геть.
- Тількино ти з'явишся тут, двері негайно ж перед тобою відкриються! - запевнив комірник лицарську спину і причинив стулки...

 Через півгодини біля входу в скарбницю загуркотіла залізна рукавиця.
Комірник виглянув:
- Швидко ти.
- Пропускай! - кинув йому лицар буркотливо.
Комірник підняв брови:
- Король сказав ще що-небудь?
- Ні, - відповів лицар. - Він не сказав. Король написав.
Лицар протягнув комірникові сувій. Той розвернув його і повільно, по складах, прочитав:

"Подавцеві цього, лицареві, що вразив дракона, дозволено увійти до королівської скарбниці і взяти там те, що лицар визнає гідною для себе винагородою".

- А потім ти покладеш те, що узяв, на місце? - поцікавився комірник.
- Читай далі, - скомандував лицар.
Комірник відмотав від сувою ще трохи і продовжив:

"Узяте лицар вільний винести зі скарбниці й використовувати за своїм розумінням, для свого блага і без будь-яких обмежень.

Підпис - Король".


- Який король мається на увазі? - уточнив комірник.
Лицар тицьнув у самий кінець сувою - там стояла приписка:

 "Нашого королівства".


Під текстом красувалися три печатки - чорнильна, з воску і з червоного сургучу.
- Все вірно, - сумно погодився комірник. - Що ж, вибирай.

Лицар ступив через поріг, повів носом і пройшовся уздовж полиць.
- Я візьму це, - сказав він, тицьнувши пальцем у найближчу коштовність.
- Ти впевнений? - комірник усім своїм виглядом радив лицареві відмовитися від задуму.
- Абсолютно.
Комірник щось надряпав на паперовому аркуші.
- І ще це, - лицар надуваючи щоки й натужно червоніючи, зняв з верхньої полиці величезну скриню.
Комірник скрушно написав кілька каракуль.
- А навіщо записувати? - з підозрою запитав лицар.

- Для порядку.
- Король побачить список?
- Не виключено. Якщо його величність раптом забажають дізнатися, яку винагороду ти вибрав, я буду готовий до звіту.
- Гаразд, нехай буде так, - лицар потер долоні. - Тоді ще це, і це, і он те.
- Чи не забагато !? - із наголосом відзначмв комірник.
- Як раз. Тим паче, що я не закінчив.
- Гадаю, буде краще, якщо я зараз же повідомлю королю, що тут робиться, - тужливо зітхнув комірник.

Лицар недбало вийняв з-за пазухи клаптик пергаменту і пред'явив його комірникові. На пергаменті значилося: "Лицареві - не заважати!" Внизу, як годиться, виведено підпис "Король. Нашого королівства.", і виднілося три печатки.
Крехчучи, лицар витягнув з кута туго набитий об'ємний мішок.
- Мі-шок - виголосив комірник, запекло шкрябаючи пером, і додав: - Скільки добра відходить!
- У кого відходить, а кому приходить, - процідив лицар, шатаючись під тягарем товстенного рулону.
- Навіщо тобі килим? - обурився комірник.
- На додаток до гобеленів! - відрізав лицар і поліз за гобеленами.

Комірник перевернув свій аркуш на інший бік.
- А це що? - поцікавився лицар, роздивляючись масивну ковану конструкцію незрозумілого призначення.
- Не знаю, - знизав плечима комірник. - Оскільки знаходиться тут, напевно, щось коштовне.
- Беру, - вирішив лицар.
Комірник вивів в реєстрі: "Залізяка важеленна - 1 шту.", - і шмигнув носом.
- Ну, тепер оно та скриня, два ящики і короб зі скриньками. Мабуть, все, - лицар витер піт з лоба. - А, так! Ще візок!
Комірник стрепенувся:
- В наказі було написано "винести"!... Все, що не зможеш понести залишиться тут!

Лицар понишпорив за пазухою. На черговому шматку пергаменту був короткий дозвіл "Хай вивозить!", завірений королівським підписом і трьома печатками.
Склавши на візок свою винагороду і перев'язавши її мотузками, щоб купа не розсипалася, лицар спробував зрушити візок з місця. В нього нічого не вийшло.
- Допомагай! - пропихтів він стомлено.
- І не подумаю! - мотнув головою комірник. - Про це й мови не було.
Лицар поліз за пазуху... Комірник зітхнув і наліг на візок. Колеса страждальницьки скрипнули.
Вони насилу випхали поклажу за двері.
- Далі на мене не розраховуй! - злорадно заявив комірник. - Моє місце в скарбниці!
- А ти мені більше і не потрібний.
Лицар свиснув.
Підлога і стіни затрусилися, і в галерею увійшов дракон.

- Тягни! - крикнув лицар і кинув драконові кінець канату, прив'язаного до візка.
- Ну, ти даєш! - гмикнув дракон, оглянувши гору цінностей.
Комірник роззявив рота і сповз спиною по стінці.
- Уявляєш? - дракон підморгнув комірникові і кивнув на лицаря. - Цей пройдисвіт зібрав вже чотирьох принцес! Каре!
Лицар знизав плечима.
- Ти ж стверджував, що вразив дракона! - у відчаї крикнув йому комірник.
- Звичайно, вразив! - підтвердив дракон, впрягаючись у візок. - Цей лицар і тепер продовжує мене приголомшувати...

Важко завантажений візок повільно покотився у напрямку наступного королівства...

rose rose rose

Предісторія...


Лицар підійшов до печери, окинув поглядом камінь, що закриває вхід, і сів поруч, притулившись до теплої скелі. Влаштувався зручніше, закинув руки за голову і блаженно примружився.
- Агов, Дракон!- крикнув Лицар, не розплющуючи очей.- Ти вдома?
- Вдома, - відгукнувся з-за каменя Дракон.
- Вийти ще не надумав?
- Ні-а...
- Ну, гаразд - справа господарська. А то дивися, якщо раптом надумаєш...
- Я тебе повідомлю заздалегідь.
- Угу.

Лицар посовався, щоб кіраса не давила на плече, і продовжив, не підвищуючи голосу:
- В місті вчора свято було. З карнавалом. Барди приїжджали.
- Так? - зацікавився Дракон. - І хто виступав?
- Якісь Платинові з Сорокасеми Островів. Веселка теж була. І ця, все забуваю її ім'я...
- Бабка ?
- Ні, інша. А, пригадав, Ластівка.
- Ну і як вони?
- Нормально, - знизав плечима Лицар.
Дракон не міг цього побачити, але почув скрегіт зброї і зітхнув.
- А новини які-небудь розповідали?
- Угу. Нічого цікавого.
- Ну гаразд тоді, - знову зітхнув Дракон. - Пожерти ж приніс?

- Приніс, - Лицар штовхнув ногою дорожній мішок.
- Не отруєно?
- Ні. Жери собі на здоров'ї.
- Врахуй, я спершу дам принцесі спробувати.
- Знаю. Кажу ж тобі, не отруєно.
- Та я так, про всяк випадок. Просто щоб ти знав.
- А поговорити з нею можна?
- З принцесою ? Хвилиночку...
Дракон зашарудів в глиб печери, звідти почулися приглушені голоси, через хвилину Дракон повернувся і сказав, вибачаючись:
- Неможна, вона миється. Завтра поговорите.
- Ну, тоді просто запитай її, вона вже довідалася про те, що я прохав?
- Це про мое слабке місце, чи що?
- Кх-м... ну так.
- Вона намагалася. Але я не сказав.

Лицар по-філософському знизав плечима, зірвав травинку і сунув до рота.
- Ну й гаразд тоді. На чому ми минулого разу зупинилися?
- Кінь б'є королівського пішака на d5.
- Так, вірно. Слон на a4.
- Ти мені жертвуєш ферзя?
- Розумій як знаєш.
- Я подумаю...
Дракон подумав, невпевнено двинув вперед туру. Лицар пішов конем, противники розміняли ферзів і відклали закінчення партії на завтра.

- Їжу я залишаю тут, - сказав Лицар, підводячись на ноги.- Тобі що-небудь ще потрібно ?
- Так. Захопи завтра, будь ласка, трохи паперу для писання. І ще принцеса просила роздобути їй флейту, хоче навчитися грати.
- Я їй знайду самовчитель, - пообіцяв Лицар. - І флейту куплю попристойніше.
- Це не дуже дорого? - почав турбувався Дракон.- У мене тут є деякі заощадження...
- Не треба, - відмахнувся Лицар. - Мені цілком гідно платять за те, щоб я тримав тебе в страху. Адже ти в страху, правда ж?
- Ага!- охоче погодився Дракон. - В жаху просто. У мене навіть хвіст тремтить якщо хочеш знати. Так і передай бургомістрові.

- Я передам, - кивнув Лицар.
- Так, ще чого. Якщо Ластівка не встигла поїхати, ти не міг би запросити її до мене в гості?
На день-другий, не більше. Давно її не бачив, та й принцесі було б приємно, поговорили б про своє, про дівоче. А може, й заспівали б чого-небудь...
- Я запитаю.
- Спасибі.
- Ну до завтра тоді. І якщо надумаєш битися...
- Іншим разом.
- ОК.
Лицар заліз на коня і поскакав.

Дуже легко мати гарні стосунки з тими, до кого не можеш дотягтися.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту  http://www.cd4user.net/anekdot/knight_dragon.shtml.


12%, 2 голоси

76%, 13 голосів

12%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 12

 

Лицарі Круглго Столу

    Лицарі Круглого Столу сиділи за круглим столом у стані "посиніння від переживань". Вони провели усе літо переслідуючи ноусменів (букв. "носатих чоловіків"), або ж нортменів (букв. "людей Півночі"), чи то пак "вікінгів" чи як би ще вони себе не називали. Учасники швидких нападів зненацька атакували, а потім грабувалии і розорювали усе англійське узбережжя. Лицарі Круглого Столу заприсяглися бути захисниками королівства. Зараз про них можна було б сказати, що вони "були заприсяглися". Їм довелося полювати на вікінгів, але вони не могли знищити їх. Або ж завдати їм поразки. Чи побачити їх.

    Перші повідомлення про ворожі рейди надійшли з Халліґу-на-Ґуґхаллі (Halligough-on-Goughhalli). Лицарі, очолювані Сером Ланселотом, швидко вирушили на допомогу. Прибувши на місце рейду двома днями пізніше, вони знайшли лишень декілька зітлілих хат, комор, а також нещасних людей. Їм сказали, що вікінги полишили їхні човни й вирушили на південь. Південь! Лицарі прийшли саме з півдня! Вони повинні були розминутися зовсім поруч! Сер Логік відзначив, що на воді немає знаків, котрі могли б свідчити про те, що ворог увійшов у неї, адже якби він і справді так зробив, то потонув би разом з усім своїм озброєнням. 


    Сер Ланселот подумав близько секунди  і сказав Серу Логіку: "О, замовкни! Навіть іді@т знає це. Сідаймо на наших надійних коней і давайте хутчіш переслідувати цих ворогів прямо до воріт Пекла"!


    Сер Логік сказав Ланселоту: "О, замовкни".


    Усе літо вони переслідували цих вікінгів. Разом з тим ніколи не бачили їх. Лицарі їхали на південь, вікінги ж вирушали на північ. Лицарі рухалися на північ, а вікінги йшли на південь. Вікінги відпливли додому й лицарі повернулися до Камелоту. Тільки-но з'явившись, вони вони одразу помітили, що не було аплодуючого натовпу. Деякі люди спостерігали за ними з награними посмішками. Це викликало в лицарів "деякі переживання". Сер Галахад відзначив: "Гадаю, ви є настільки ж хорошими, як і ваша остання битва".


    Інші Лицарі одночасно сказали: "О, замовкни"!


    Відтак, вони вирішили трішки посидіти, порозмовляти й перепочити аби підняти собі настрій. Першим сів сер Ґвен. Жахливо великий чоловік. Воїн. Так само непереможний в іграх та змаганнях, як і в битвах. Найхоробріший з-поміж хоробрих. Сер Ґвен їздив на великому чорному лицарському коні. Це був найбільший кінь у королівстві. Єдиним недоліком був його голос... Сер Ґвен мав дівочий голос. Надзвичайно пронизливий, писклявий голос, який дуже веселив інших лицарів.  Відтак, він майже не говорив з ними. Він не міг навіть сказати що-небудь своїй дружині. Здається, її це не хвилювало, безсердечну...


    Поряд з ним сидів сер Блек. Сер Блек вважав, що з подібним ім'ям йому слід мати великого, чорного лицарського коня. Він ніколи не говорив відтоді як Король Артур насупився почувши суперечки серед його лицарів. Подібне поєднувалося з тим фактом, що сер Ґвен вирвав би його селезінку, якби він заговорив. Ні, сер Блек так і не сказав нічого. У будь-якому разі, це додавало його образу деякої загрозливості.


    Білий Лицар був цілковито засмученим станом справ у цілому. Перебування поряд з подібним до сноба сером Блеком було трохи чи не більшим випробуванням, аніж він міг витримати. Цей чоловік ніколи не купався... Хоча б один раз на рік, подібно до цивілізованих людей! Сер Блек відзначався запахом подібним до тухлятини. Білий Лицар вирішив спробувати підбити декількох хлопців аби вони пішли разом з ним "У пошуках Священного Ґраалю".


    Король Артур сів на троні поруч з Гвіневрою. Він відчував найбільшу "втому від переживань" з-поміж усіх. Наближався час сплати податків і людей спустошили рейди. Жоден добрий, люблячий, доброзичливий правитель не міг збирати податки за подібних обставин. Але Артур зміг. Чи обкладаючи податками бідноту, чи багачів він пам'ятав старий вислів, - "Пташки із пір'ячком збираються разом". Якби він переобтяжив податками багатіїв, то вони підняли б збройне повстання. Біднота ж не могла зробити чого-небудь, отже усе мало пройти без клопоту.


    Він кинув погляд на королеву, котра сиділа з таким виглядом ніби читає пергамент. Артур не думав, що вона може читати або писати. Він не вважав так оскільки сам не був спроможний ні на що подібне. Адже ж саме для цього він мав писарів. Вона могла щось прочитати, а потім підморгнути серові Ланселоту... Прочитати і підморгнути. Артурові це не подобалося ані найменшою мірою. Він викликав би Ланселота на поєдинок, але усе ще не мав передсмертного бажання. Він іноді хотів щоб саме Ланселот замість нього був вийняв меч з каменя. В такому разі Артур не став би королем, а заразом і не одружився б з Гвіневрою. Нехай би був пощез той клятий Мерлін.


    Мерлін, звичайно, відчував це, але не турбувався взагалі. Він також взагалі не відчував "втоми від переживань". Він був настільки щасливий, наскільки це можливо. Він був володарем без відповідальності. Він був багатим без роботи. У міру того, як жінки відходили у небуття, на утриманні Ланселота лишалося чимало дітей. Так в цілому, Мерлін був щасливий. Він додав ходи, вийшов на балкон і поглянув донизу, на здивованих лицарів... Кинув погляд на королеву. Вона ж подивилася на нього угору і підморгнула. Так, вона була такою ж щасливою.


    Історія оповідає нам, що Лицарі Круглго Столу, держава Артура, Королівство Камелоту взяли участь у великій битві проти неймовірних орд. Лицарі боролися до самого кінця. Вони фактично відчули "втому від переживань". Навіть замішання.

P.S. Ну що ж, сподіваюся, що ця оповідка теж Вас зацікавить ... У будь-якому разі, в її сюжет вплетено реалістичні елементи, котрі можуть стати гарною поживою для роздумів... Кхм... Перед цим мене якось були запитували з приводу моралі прочитаного... Що ж, як на мене, тут можна звернути увагу на саме життя, його швидкоплинність та мінливість... А також потребу виявляти відповідні до обставин якості... Реальність може бути далекою від нашого уявлення про неї, але це уявлення повинне якомога чіткіше відображати оточуюче... У всій повноті та різнобарвності...

Дуже вдячний, що навідалися та прочитали...

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://dizzydragon.com/knight.html.


82%, 18 голосів

5%, 1 голос

14%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 9

money   money   money       money   money   money

Цього разу вирішив опублікувати одну оповідку зі своїх старих архівів. Вона значною мірою відповідає моєму теперішньому настрою та чомусь здається, що могла б Вас зацікавити як вдмінний погляд з дещо іншого кута зору на події, які так чи інакше доводитьсь спостерігати вже протягом тривалого часу. Тут маю на увазі як історичну ретроспективу, так і наше повсякденне життя. То... Спробуємо разом зануритися у казку?

- Ну, усе, твоя узяла, - важко видихнув дракон, заклопотано роздивляючись рану.


- Забирай це дурне місто і володій ним. Тільки врахуй, жодної симпатичної діви там не залишилася.


- Зжер? - Грізно замахнувся лицар мечем.


- Здурів чи що? - скривджено махнув хвостом дракон: - навіщо їх жерти? Істеричок. Ці б@вдури теж думали, що жерти збираюся. Місто я захопив відразу. Ніякого опору. А до вечора дивлюся - делегація магістрату тягне якусь діву в білому балахоні з вінком на голові. Та кричить, сльози в три струмки. На, кажуть, забирай свою данину, тільки нас не чіпай. І бігом, бігом так назад. Тільки п'яти заблискали. А діва, як стояла, так і впала непритомною. Тільки я більше баранам віддаю перевагу. На рожні. Чи телятам.


- І що ж ти з нею зробив? - похмуро запитав лицар.


- Що, що. Вона була не квола та ще й гарненька. Ну забрав її до печери. Тут вона і опритомніла.

 

       Дракон гмикнув і знову втупився у свою рану.


 

       Лицар стягнув шолом з голови, стомлено притулився до дерева.


 

- І що далі?


 

- А нічого. Вранці прилетів на площу та сказав, щоб щодня приводили мені по діві.  Тільки набридли мені ці діви швидко. А якось помітив, що у бургомістра дружина молода. Ну, і наказав. І що ти думаєш? Привів її до мене. До того дійшло що інші заради місця в магістраті, посади при ратуші - самі почали мене вшановувати. А самі діви після цього гордо вишивали на своїх сукнях моє зображення.


       Дракон сплюнув.


- Ти головне, їх не балуй. Швидко на шию сядуть. Я їм періодично дещо влаштовував. То спікіруєш вночі та плюнеш вогнем по дахах, то чергового бургомістра хвостом пристукнеш за недоїмки. До речі, вдова першого, на наступну ніч сама прибігла до мене. Я її потім видав заміж за міського поета.


- Тиран ти. Деспот. - видихнув лицар.


- Дур@нь - зневажливо огризнувся Дракон - ти подивися на цих людисьок. Я їх десять років третирував, а вони. Подивися ж он на них.


       Лицар озирнувся. Стіни міста рясніли натовпом святково вирядженого народу. Над головами майоріли величезні транспаранти: Наш Дракон - найкращий дракон у світі! Слава Великому Дракону! Наш Дракон - непереможний! З Драконом - в майбутнє!


- Ну що, бачив? Вони ще оплакувати мене почнуть. Отже, ти їм відразу покажи де раки зимують. Спершу вибий зуби бургомістрові. Тварюка рідкісна, зате дружина... Сам підбирав йому. Ну, і знеси голови парі крикунів.


- За що? - здивувався лицар.


- Та ні за що. За недостатньо шанобливий погляд. Чи просто так, для профілактики. Потім обклади даниною, та такою щоб завили, а ти їм пізніше скостиш трішки. Вони і зрадіють. І обов’язково накажи притягнути до тебе пару дів або дружин знатнших і красивіших. Це їх відразу заспокоїть. Проймуться... Ну гаразд. Чого це я тебе учу тут? Там розберешся. Не маленький. Тільки врахуй - не повертайся до них спиною, поки не видресируєш під себе. Прощавай.


       Дракон хрипко видихнув і насилу змахнувши крилами, спробував злетіти. Важко набравши висоту, він втратив залишки сил і впав на гострі зубці скель. З боку міста долинуло сумне "Аах"!


       Лицар повільно розвернувся і попрямував до міських воріт. Крокуючи через поле він бачив, як натовп топчучи людей кинувася із стін. Дійшовши до воріт, гуркнув по них кулаком. Ні звуку не почулося у відповідь. Знизавши плечима, лицар висадив обидві їх стулки. Важкі ворота звалилися додолу. У хмарі куряви промайнули чоботи утікаючих стражників. Головна вулиця тягнулася від воріт і до самої площі. Бруківка уся була всіяна оберемками квітів та вінків. Через вулиці від будинку до будинку тягнулися святкові гірлянди. З балконів звисали транспаранти на честь Дракона, а також його портрети.


       Гуркочучи обладунками, лицар попрямував до площі. Святково одягнений натовп, що зібралася там, чекав переможця із заклопотано-настороженим видом. Ледве лицар ступив на площу, як бургомістр подав знак музикам, ті перелякано заграли.


       Лицар здивовано оглянув натовп і рушив до підвищення з трибуною. Бургомістр зустрів його коло драбинки і протягнувши на підносі ключі від міських воріт, клюнув носом в плече, хлипнув, але зустрівши холодний погляд лицаря, осікся і поспішив бухнутися на коліна. Натовп негайно наслідував його приклад. Лицар повільно піднявся на підвищення і оглянув площу. Його явно тут не чекали. Місто готувалося до повернення Дракона - переможця і тепер не знало як сприймати такий поворот долі.


- Встаньте люди! Дракона повержено і тепер ви вільні від його ярма. Більше ніхто не стане знущатися з вас, ганьбити ваших дочок і дружин. Більше ніхто не стане по ночах вриватися до ваших будинків і громити їх. Ніхто не стане грабувати вас і принижувати. Віднині ви вільне місто.


       Очі бургомістра спершу округлилися від подиву, потім затуманилися. Він вправно встановив на місце відпалу щелепу.


- Зараз я втомився і хочу відпочити. А вранці ми зустрінемося, щоб вирішити усі ваші нагальні справи - повідомив лицар, так і не дочекавшись вигуків тріумфування. Жінки з натовпу недружньо свердлили його оцінюючими поглядами.


- Де тут гостинний двір?


- Палац Дракона до ваших послуг - гикнув бургомістр.


- Палац так палац - знехотя погодився лицар і зійшов з підвищення.


       Натовп мовчки розступився і він попрямував до замку Дракона, який височів за площею. Бургомістр квапливо дріботав за ним. Вже коло дверей потягнувся до плеча лицаря і видихнув:


- Накажете діву привести?


       Лицар неприязно озирнувся на нього. Бургомістр боязко зіщулився:


- Як буде завгодно панові лицареві.


       Той, не відповідаючи, штовхнув ногою парадні двері і увійшов до будівлі. У спорожнілому замку він знайшов якусь кімнату з ліжком і звалившись на неї прямо в обладунках, забувся глибоким сном. Він був дуже втомленим після важкого, тривалого бою. Всю ніч йому снився регочучий дракон, що перетворювався то на дів, то на бургомістра.


       Ранок розбудив його шумом з площі. Лицар схопився і поспішив до зали. Побачивши двері, що вели на балкон, розкрив їх і вийшов назустріч вранішньому сонцю. Уся площа була заповнена мешканцями міста. На підвищенні надривався бургомістр. В цей час хтось побачивши лицаря, заволав, показуючи на нього. Бургомістр підняв голову.


- Ось він! Ось вбивця нашого обожнюваного Дракона! Безвідповідальний шукач пригод! Він зневажає нас! Він нехтує нашими традиціями! Відмовився від нашого дару - однієї з останніх дів міста! Авантюрист несе анархію і загибель усім нам! Ви чули, що він учора сказав? Ми тепер вільне місто!


- А хіба ми були рабами? Від чого ми вільні тепер? Від уваги і турботи нашого незабутнього Дракона? Від його захисту? Жоден дракончик не смів з’явитися в межах міста, боячись нашого Дракона.


- Жоден в@л@цюга і нахаба не смів збезчестити наших жінок і дівчат! Дракон розірвав би нахабу на шматки.


- А що з нами буде тепер? Хто захистить місто і хто наставлятиме нас?


- Хто забезпечуватиме закон і порядок? Місто осиротіло! І цей в@л@цюга сміє вважати себе визволителем!Смерть йому!


- Смерть йому! - Заволав натовп, а голосніше за усіх кричали і біснувалися жінки.


       Стражники і ремісники вже кинулися до дверей замку.


       Несподівано, обидві стулки парадного входу розлетілися вщент. У дверному отворі стояв лицар з важкою виблискуючою сокирою в руках. Очі його були недобре примружені, а на губах грала зловісна усмішка.


       Щось дуже знайоме було в цьому для натовпу і він мимоволі подався назад. Начальник стражників, котрий був забарився, несподівано звалився з розкбитою головою. Виблискуюче лезо сокири забарвилося яскраво-червоною кровю. Лицар, гримнувши обладунками, зробив крок вперед. Натовп в страху розступився в обидві сторони.


       Лицар нестримно кинувся вперед і вмить виявився на підвищенні. Переляканий бургомістр отримавши удар ногою в живіт впав на коліна.


       Лицар повернувся до площі.


- А з чого ви вирішили, що я звільнив вас? - недобре запитав він.


- Хто вам сказав, що я прийшов вас звільняти? Я переміг вашого хазяїна в бою і завоював це місто. І віднині ви належите мені з усіма вашим начинням. За правом переможця! Оскільки ви не розумієте іншої мови, то нехай буде по-вашому.


       Бургомістр неспокійно заворушився біля ніг. Лицар схопив його за комір.


- Коли я говорю, то усі мовчать і не дихають!


       Він відвів кулак в панцерній рукавиці і припечатав обличчя бургомістра. Той звично хлипнув. Потім підніс долоню до рота, виплюнув скривавлене кришиво зубів. Здивовано подивився на них, підняв очі на лицаря. Раптом його розбиті губи роз’їхалися в щасливій посмішці.


- Хажяїн. - радісно прошамкав бургомістр - шпрафшній хажяїн. Він пірнув головою вниз до чобіт лицаря.


       Лицар недбало, носком чобота відкинув бургомістра.


- Досить. А коли вже визнав, негідник, то не забувай про свої обов’язки. До вечора щоб були накриті на площі столи. Поетам приготувати оди. Музикам вигадати новий гімн. Усім гільдіям приготувати дари. Усім дівчатам і жінкам міста завтра з'явитися в палац. Я відберу для себе фрейлін, покоївок і служниць. Завтра оголошу вам розміри нових податей. А зараз, щоб хутко приготували мені обід. І прибрати замок. Інакше полетять голови.


       Він виразно струснув сокирою. Натовп полегшено зітхнувши, традиційно впав на коліна. Життя поверталося у звичну колію.


Лицар повернувся до бургомістра.


- До речі, Дракон мені щось казав щодо твоєї дружини.


- Я одрасуш пшлю жа нею - щасливо прошамкав бургомістр.

P.S. Ну що ж, завдяки Вашій підтримці мені вдалося перемогти у номінації "найкращий блог року". Для мене ця перемога була важливою та викликала чимало різних емоцій. Гадаю, Вам теж було цікаво спостерігати за перебігом подій та тут... Можу тільки відзначити, що без підтримки Вас усіх, моїх читачів, цього досягнути не вдалося б. Ще раз висловлюю свою глибоку повагу та вдячність!!!

P.P.S. За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://basik.ru/what_to_read/dragon/short/.


79%, 23 голоси

3%, 1 голос

17%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 14

Що ж... Вирішив опублікувати ще одну оповідку про дракона та лицаря... До деякої міри вже звично, хоча й дехто вважає, що слід було б трішки підкоригувати тематику... Не знаю, на цей момент немає ні відповідного настрою, ані натхнення. Власне, сподіваюся, що ця оповідка сподобається не менше аніж попередні... Тож... Бажаю приємного читання... Та прослуховування.


       Дракон був маленький, не більше кішки. Він неквапливо вибрався з печери і влаштувався на пласкому камені.
- Н-ну? 
       Лицар не відразу зрозумів, що це говорить дракон. Тонким голосом - але не дитячим, а як горбань на ярмарку. Трохи надтріснуто.
- Повтори, що ти там кричав. А то я не усе розчув, - маленьке чудовисько задерло голову, і в такт словам з пащі трохи висовувався роздвоєний язик. 
       Лицар невпевнено повторив:
- Виходь на чесний бій, о злісне і підступне чудисько.
- А далі?
- Викрадач дів. Руйнівник маєтностей. Прокляття мирного краю.
- Відмінно! - захопився дракон. - Ну, давай!
- Що давати? - не зрозумів лицар.
- Битися! - дракончик підстрибнув і видихнув золотаву стрічечку полум'я.
- А-а іншого дракона тут немає? - лицар спробував зазирнути до темряви лігва.
- Ні. Лише я. Ну, давай битися. За усіма правилами, - дракончик набув поважного вигляду і все тим же несолідно-пискливим голоском заговорив: - Послухай же, о жалюгідний смертний, слова спадкоємця древньої раси. Віднині правлю тут я, і усе, що навкруги - моє. І пребуде моїм навіки. Якщо не бажаєш ти визнати моє священне право на цю землю, бийся зі мною, і будь переможений та зганьблений.
- Ти це серйозно? - лицар досі не міг повірити, що це і є тутешній дракон.
- Так, мені набри.. Я стомлений бесідою! І матиму честь атакувати вас, тільки-но ви повідомите мені, під яким ім'ям або кличкою відомі, щоб ваша загибель не виявилася марною.
- Що-що?
- Ім'я своє назви, бовдуре. Увійдеш до легенд. Як тридцять сьомий лицар, переможений мною. На коня можеш сісти. Е-е, почекай, звати тебе як?
- Джоджо.
- Не той, - радісно заявив монстрик. Дочекався, поки здивований супротивник здеретося на сідло. І злетів. 
       У такому безглуздому поєдинку Джоджо брав участь уперше. Дракон був буквально всюди. Він вився навкруги. Він видихав полум'я - несильне, але пекуче. Він налітав, пашів вогнем і вправно підносився геть. 
       Дістати його списом не було анінайменшої можливості. Навіть відмахнутися не виходило. Вірний кінь ледве слухався поводів - пританцьовував, хропів, мотав головою. Лицар випустив безглуздого списа і дістав меч. Краще не стало: він вже стомився, та й дракон допік його сильно. В буквальному розумінні допік, крізь щілини в обладунках. Піт заливав очі, опіки боліли, у голові паморочилося. 
       Дракон припинив атаки. Завис у повітрі, швидко тріпочучи крилами. Джоджо змахнув мечем. Не дістав. Дракон не зрушив з місця.
- Здайся.
- Ш-що?
- Здайтеся, сер лицар. Визнайте себе переможеним.
- Ні за що! - лицар підвівся на стременах, сподіваючись застати дракона зненацька. Той легким піруетом вислизнув від атаки і злетів вище, так що лицар втратив його з виду. Шолом заважав дивитися - а без шолома давно б волосся згоріло. 
       Кінь побачив небезпеку раніше, аніж вершник. Благородній тварині теж не подобалося, що на неї пашать полум'ям. Кінь відпрянув убік, спіткнувся, і вершник не втримався у сідлі. Він зрозумів, що летить і з гуркотом звалився на камені. 
       Лицар розплющив очі. Першим, що він побачив, був дракон, котрий сидів на камені неподалік самого його обличчя. Першим, що він почув, був голос дракона.
- Живий. Ось і чудово. Чи визнаєте ви себе переможеним у чесному бою, сер лицар Джоджо?
- Не визнаю. Бій нечесний.
- Далі битимемося? 
       Лицар сів. Зняв шолом і панцерні рукавиці. Помацав ґулю на голові. Шиплячи від болю, почав розстібати ремінці кіраси.
- Битимемося?
- Не будемо.
- Тоді здайся.
- Коня мого не бачив, а? Гаразд, гаразд, здаюся, - оскільки дракон знову видихнув вогонь, трохи не обпаливши лицареві волосся.
- За усіма правилами здайся.
- Визнаю себе переможеним і віддаю себе на милість переможця, сер дракон, не знаю Вашого імені.
- Обійдешся, ім'я йому ще.. Контрибуцію давай.
- Чого-о?
- Матеріальні та інші цінності. Викуп. За збереження твого життя. А то з'їм. 
       Дракон не жартував. Він злетів і завис, тріпочучи крилами, за кілька кроків від лицаря. 
       Лицар зітхнув.
- Коня не віддам. Хоч з'їж мене. Без коня нікуди.
- Потрібний він мені... Та ти його упіймай спочатку. До речі, упіймай. У тебе в сумках напевно що-небудь корисне знайдеться.
- Ніа, - лицар був білявий і молодий, зараз він здавався зовсім хлопчиськом.
       Обличчя у нього було червоне. - Сорочка, плащ, хліба небагацько. Ну, ще міді трохи.
- Золота немає? - розчаровано примружився дракон.
- Вибач.
- Що ж з тобою робити? Хліб давай сюди.
- Навіщо? - здивувався Джоджо. - Невже Ви, сер дракон, черствим хлібом живитеся?
- І сиром теж. Не брешіть, сер лицар, сир у вас теж є. Ловіть свого коня.
- А якщо я коня упіймаю і ходу звідси? 
       Дракон сторопів:
- Ти ж мені здався, диво. Це не за правилами буде. Свої ж лицарі тебе не зрозуміють.
- А вони дізнаються?
- Обов'язково, - поважно відповів дракончик, - ти тут не лише не перший. Ти ще й не останній. Знову ж таки, звідкіля ти знаєш - раптом я літаю швидше, аніж твоя шкапа скаче. 
       Джоджо кивнув. 
       Він пустив коня пастися а сам розділив з драконом їжу й жував всухом'ятку. Дракон набив черево. Сумно подивився на лицаря. Пішов до печери. Задкуючи, витягнув булькаючу барильце - завбільшки куди більше від себе.
- Пригощайтесь, сер переможений. Репарації.
- Теж від лицарів?
- Від місцевого селянства. Хіба вам не розповідали, що злісне чудисько обклало їх непомірними податями?
- Розповідали. Тільки...
- Тільки селянинові теж жити якось потрібно. Я доки маленький, багато не з'їм. Хоча на апетит не скаржуся. А баронові завжди можна сказати, що оброк платити нічим, дракон усе пожер. З дракона який попит?
- Відомо який. Знайдеться герой, переможе.
- Досі не знайшлося, - дракон позіхнув. - Тебе ж теж барон найняв?
- Угу. Тільки ніхто не сказав... - лицар зам'явся.
- Що я маленький, - допоміг йому дракон. - І це правильно. Ти теж усім кажи, що я зростом зо два коні, а завдовжки з чотири. І увесь в лусці, і вогнем дихаю.
- Чого б це?
- Ні, ну можеш УСЮ правду розповісти. Що переміг тебе дракон завдовжки в лікоть. Репарації узяв. Пивом пригощав.
Білявий замислився.
- А ти розумний!
- Не скаржимося, - скромно відповів дракон. 
       Вони помовчали. І ще помовчали.
- Ну що ж, бувайте здорові, сер лицар, - нарешті висловився дракон, - Вам пора.
- Точно?
- Точніше не буває. Сподіваюся я, що поняття честі не порожній звук для вас, і не скористаєтеся ви перемир'ям, щоб вдарити мені в спину. 
       Лицар поперхнувся пивом. Утер губи і встав:
- Я-то не скористаюся. Але може знайтися яка-небудь сволота. Спробує.
- Нехай спробує, - відгукнувся дракончик. - Думаєш що-небудь вийде? 
       Лицар доніс барильце, що неабияк полегшало, до печери. Потоптався. Зітхнув:
- Бувайте здорові, сер дракон...
 

 За оригінальний текст оповідки хочу висловити подяку
 

© Red 2 the Ranger

38%, 8 голосів

38%, 8 голосів

24%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 11

Білий Лицар


     Навчання  Ґарта (Garthe) скінчилося. Він був готовий стати Білим Лицарем, дійсним членом Товариства Білого Лицаря. Тоді б його називали "сер Ґарт". Він мав би право битися з Чорними Лицарями. Білі Лицарі були упевнені, що він може упоратися з подібною роботою.


- У битві з Чорним Лицарем я дав би йому 50 на 50, якщо Чорний Лицар не буде таким вже й хорошим бійцем" - сказав один з Білих Лицарів .


       Одного дня, незадовго до посвяти у лицарі, наставник сказав Ґарту, що йому слід зайнятися "вправлянням" свого коня. Ґарт ненавидів подібне. Під цим малося на увазі ходіння поруч з конем по дорозі, через луги і назад. Це було нудно. Тільки-но він перетнув один з лугів, як озирнувся і не побачив табір. Добре, якщо він не міг бачити табір, то "табір не міг бачити і його", а чому б йому тоді йти пішки?


       Він скочив на коня ззаду і вдарив його по ребрах аби той почав рухатися. Кінь повернув голову і подивився на Ґарта. Потім він вкусив Ґарта за ногу і допоміг трішки відпочити на землі.


       Ґарт, підвівшись, втупився у коня. Кінь відповів тим же. Ґарт подумав про свої 150 фунтів та конячі 700 фунтів. Далі він подумав про яблуко, яке узяв аби трішки перекусити. Він простягнув яблуко коню, чухаючи йому за вухами. Ґарту здалося, що кіньське "муркотіння" подібне до муркотіння новонародженого кошеняти. Ґарт знову заскочив на коня. Кінь повернув голову і подивився на Ґарта.


- Ні-ні. Тільки-но надумаєшся, можеш іти куди забажаєш. У жодному разі бити не буду, я обіцяю.


       Тоді кінь перейшов на галоп. Ґарт міг тільки триматися. Кінь промайнув над луками подібно до торнадо і поскакав галопом по дорозі. Курява летіла вусібіч. Потім, кінь зненацька виставив передні ноги вперед аби зупинитися. На дорозі стояла черниця. Кінь зупинився лишень за два фути від черниці. Ґарт зупинився не набагато далі порівняно з конем.


       Ґарт встав і привітав черницю.


- Доброго ранку, сестра", сказав він.


- Хм... Так, доброго. Подивіться лишень", - вона відповіла і вказала за спину Ґартові.


       Ґарт повернув голову, щоб подивитися. Не побачивши чого-небудь, він сказав про це "святій сестрі".


- Ви не бачите цю нечепуру? Ви сліпі? - вона відповіла неприємним тоном.


       Ґарт озирнувся. Так, неподалік була нечепурна на вигляд дівчина. Він подумав, що вона є кам'яною, коли уперше подивився у той бік. Це було найнеприємніша нечепура, яку він коли-небудь бачив. Він подивився на нечепуру і нечепура подивилася на Ґарта. Ґарт озирнувся і сказав черниці,
що він бачив нечепуру.

       "Ну то й що?" -  подумав Ґарт.


- Насправді вона не така. Це Чарівна Принцеса. Зла Відьма перетворила її на нечепуру... І вона такою лишатиметься допоки не зустріне на своєму шляху красивого, молодого принца, котрий поцілує її. Потім вона перетвориться знову на Чарівну Принцесу і вони заживуть довго та щасливо.


       "Ну то й що?" -  подумав Ґарт. Потім він сказав це саме черниці.


       Черниця відповіла Ґартові, що він не є красивим, молодим принцом, але йому доведеться це зробити. Вона сказала йому піти й поцілувати нечепуру. Ґарт подумав десь майже секунду й відповів: "ні"! Черниця після цього попорпалася у своїх широких рукавах і витягла звідти не паличку, але довжелезну лінійку.


        "Ого!", - подумав Ґарт. "Ого!", - подумав кінь.

 

- Не змушуйте мене використовувати це, - "добра сестра" сказала Ґарту.


       Ґарт підійшов і нахилився до нечепури. Він трішки подивився на неї... Нечепура подивилася на Ґарта. Потім Ґарт швидко поцілував нечепуру і відскочив назад й убік. Нечепура відскочила так само. Потім Ґарт почекав коли нечепура знову перетвориться на Чарівну принцесу. Разом з тим невідомо, на що чекала нечепура. 


       Ґарт почув квоктання позаду себе. Він повернувся, щоб бачити одяг черниці, що впав на дорогу. Він тільки зараз побачив, що "черниця" й була саме тією Злою Відьмою.


       "Ти дурень. Я не перетворюю чарівних принцес на нечепур. Я перетворюю їх на жаб. Ти тільки-но цілувалися з нечепуою і став таким же"... Й сміючись вона відлетіла на своїй мітлі.

       ... Дракону лишалося тільки посміхатися споглядаючи на цю сценку з висоти його польоту.

P.S. Чергова оповідка з цієї "лицарської серії" може видатися не зовсім однозначною, але в мене було значне бажання відпочити й не перейматися "тонкощами та нюансами". Загалом, не вважаю, що ця історія когось до чогось зобов'язує чи створює якісь "недоречні уявлення щодо належного стану речей"... Та й навряд вона якось вплине на "світобудову чи політику"...

Отже, можу лише сподіватися, що ознайомлення з нею видалося Вам приємним.

Р.P.S. За оригнальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://www.dizzydragon.com/whiteknight.html.

© Don Roble..2000-03


33%, 7 голосів

24%, 5 голосів

43%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 16



Подорож додому
Вітаю усіх... Час плине, люди змінюються... Хоча не завжди й не за будь-яких обставин. Деякі життєві пригоди здаються або ж подібними, або ж неймовірно ірраціональними... Що ж, сподіваюся, що ця оповідка викличе у Вас гарний настрій та дозволить хоча б трішки відволіктися від повсякдення. 
Приємного читання!

       Сер Гуіл, лицар Круглого Столу та лорд Манору на Вікхемі-при-Зеленій пустощі-коло-Стратфорду, саме їхав з Камелоту, коли він поглянув униз і побачив, що під ним була корова. Він зліз і покликав свого піхотинця, Джефа. 

       "Джефе, хороший чоловіче, я, здається, їду на корові, а не на моєму вірному коні". 

       Джеф теж це бачив. Він не міг говорити, оскільки захекавшись намагався йти в ногу, а також намагався втриматися від голосного сміху. Останнє напевно мало б своїм наслідком те, що його голова втрапила б на плаху. 

       "Так, мій лорде, це дійсно виглядає саме так", Джеф, нарешті, спромігся хоча б щось вимовити. 

       "І все ж, мій добрий друже, я знаю напевне, що залишив Камелот саме на коні". 

       "Так, сер Гуіл, саме так Ви й вчинили. Це не викликає сумнівів". 

       "Чи можеш ти пояснити, як я опинився верхи на корові?" 

       "Ну, можливо, відьма зурочила Вас й перетворила коня в корову". 

       Сер Гуіл поділяв цю думку. Вона видавалася цілком логічною. Відьми робили подібні речі. Це як хоббі. Однак, він не хотів аби звичайний піхотинець спромігся показати себе розумнішим порівняно з ним. 

       "Ні, я гадаю, й це можливо, що було зурочено нас обох аби змусити нас думати, що я верхи на корові. Я вважаю, що корова, котру ми бачимо, або ж, скоріше, думаємо, що ми бачимо, досі є моїм вірним конем. Ось що я думаю. Чи згодний ти? " 

       Звичайно ж, ні. Чому б відьмі зачаровувати піхотинця? Те, що лицар їде на корові, жодним чином не впливає на життя піхотинця. Ні, тоді це була б дурна ідея. 

       "Так, мій лорде, я гадаю, що Ви кажете цілком вірно". 

       "Так. Я вважаю, що я правий. Ні, відьмі не перехитрити мене. Рушаймо". 

       Сер Гуіл під'їздив до Манору і завважив селян, власних селян, котрі дивилися у протилежний від нього бік. Він мав би поговорити з ними про це. Коли він під'їздив до маєтку, то почув мукання, що долинало від кріпаків. Він вирішив, що й справді поспілкується з ними з цього приводу. 

       Сер Гуіл був першим ковбоєм.
За оригінальний текст оповідки хочу висловити вдячність


© Don Roble, 2000-03
Тім:
 - Рушайте... Але... Рушайте лишень якщо ви люди мужні. Вхід до цієї печери охороняє істота лиха, настільки  жорстока, що жодна людина, котра боролася з нею, не лишилася серед живих.
 Кістки не менш аніж п'ятдесяти чоловіків лежать розкидані у його лігві.
 Так, мужні лицарі, якщо
ви маєте сумніви щодо Вашої сміливості й вашої сили, не йдіть далі, сама смерть чекає на усіх вас зі страхітливими, великими, загостреними зубами.
Король Артур:
 Що за ексцентричний виступ.
Як на мене, доволі промовистий скетч з шоу Монті Пайтона. Чимало людей, чимало справ. Усі ми робимо щось, що в подальшому тією чи іншою мірою відобразиться у житті, самій долі. Чи є тут закономірності, чи є тут втілення ідеалу... Хто знає... Певно, відповідь в кожного буде своя.
За цей цікавий малюнок та можливість його використання при оформленні замітки хочу висловити вдячність його автору, а за тим й застільникові Круглого столу (4s) bigO914.


88%, 23 голоси

8%, 2 голоси

4%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна