хочу сюда!
 

Татьяна

37 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «день перемоги»

Звернення Українського віртуального опору з приводу Дня Перемоги

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, коли Україна буде святкувати двадцятий рік незалежності України, а з часу завершення другої світової війни пройшло майже 66 років, в нашій державі панує розбрат і ворожнеча, страх і зневіра. Наша українська бидлоеліта розтягуючи кожний день нашу країну, набиваючи свої кишені, їздить по Куршавелям та дивує цілий світ своїми статками та показною ганебною розкішшю в той час, коли половина українського народу знаходиться за межею бідності та ледь животіє. Нова більшість у Верховній раді України фактично є матеріалізацією та основою нової української дійсності, де немає місця Закону, нормам моралі, честі і гідності, опікуванню національними інтересами, а панує грабіжницька ідеологія, що продукує тотальну корупцію в усіх гілках влади, зневагу до простого люду, нищення духовності та української культури, історичної пам’яті та національної ідеї. Обрання Президентом України Віктора Януковича тільки прискорило процес перетворення українського суспільства на кланово-олігархічне, де народу відведено місце укріпаченого злидарювання. Прикриваючись гарними гаслами сьогодні провладна система, маніпулючи національною свідомістю, продукує масовий психоз, розкручує вкрай розкольницькі для суспільства теми, щоб на тлі загальноукраїнського громадянського протистояння спокійно дерибанити бюджетну систему України та розтягувати національні багатства. Десятки років, коли Україна перебувала в радянській окупації, призвели до неоднозначного сприйняття минулого та історичних подій, внаслідок чого суспільство роз’єднане, а примирення так і не відбулось. Сьогодні, як ніколи, всім нам потрібен цивілізований діалог, який дозволить знайти одне правильне рішення та всім разом почати розбудовувати країну. Але на жаль, нашими долями кермує 260 народних манкуртів, які не врахувавши складності сьогоднішньої ситуації примусили всю Україну стати на коліна, зобов’язавши всіх вішати червоні прапори. Проживши 20 років в незалежній Україні, втративши десятки мільйонів наших братів та сестер під час радянської окупації, ми так і не змогли засудити злочини радянської влади та комуністичної партії, а тому радянська символіка до цього часу не заборонена в Україні, тому вирішення таких питань, як вивішування червоних прапорів, перебуває в компетенції тільки територіальних громад, але ж ніяк не кількох десятків людей. Спроба провладної більшості примусово нав’язати свою волю всій Україні та відновити хоча б частково легітимність радянських символів на кшталт червоного прапору є ознакою зародження культу в Україні та скочення в диктатуру. Український віртуальний опір за сьогоднішнього громадського протистояння, коли день Перемоги занапастила і спаплюжила провладна більшість, а святкування перетворюється на відпрацювання нових технологій маніпулювання свідомістю, закликає до однозначного засудження рішення Верховної ради України щодо узаконення червоного прапору. Дійте за власними переконаннями і примусьте владу поважати вас, адже реалізація прийнятого рішення залежить від влади на місцях. Разом з тим, ми схиляємось у доземному поклоні перед нині живими ветеранами, як Червоної Армії, так і Української повстанської армії, які через любов до своєї Батьківщини, до своєї рідної землі не шкодували життя. Сьогодні одні ветерани отримують копійки та намагаються відновити свої права в судах всіх рівнів, а інші взагалі не визнані своєю державою. Вічна вам Слава! Ганьба цій владі! Слава Україні! Слава перемозі!

Є прохання розповсюдити текст звернення.

Форум УВО

Чому день перемоги почали святкувати тільки з 1965 року

ЧОМУ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ПОЧАЛИ СВЯТКУВАТИ ТІЛЬКИ З 1965 РОКУВи ніколи не замислювалися, чому радянський агітпрому 20 років не святкував перемогу над Третім Рейхом?
Здавалося б 9 травня 1946 перша річниця перемоги. Парад, ордена, барабани, повітряні кульки? НУЛЬ! 1950 рік - п'ятиріччя перемоги. НУЛЬ! 1955 - 10 років ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ! НУЛЬ! У країні щорічно з помпою відзначається велика жовтнева революція, річниця Леніна, 1 травня, в кінці кінців, Новий рік.
Але 9 травня раби культурно працюють на перемогу комунізму в колгоспах і заводах. Немає ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці перемоги, немає об'єднань фронтовиків. Навпаки, генералітет відразу після 1945 року трусять арештами та перевірками. Це ще зрозуміло, бо стиль. Але куди дивиться агітпрому? 1960 рік. - НУЛЬ! Святкування починається тільки в 1965 і фронтовиків-переможців починають подавати як безпорадних пенсіонерів, яким треба "допомагати" і поважати. ЧОМУ ??
До 1948 року День Перемоги був неробочим днем, проте Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року вихідним був скасований: замість Дня Перемоги неробочим зробили Новий рік.
Лише через два десятиліття, вже за Брежнєва, в ювілейному 1965 року День Перемоги знову став неробочим

«День Перемоги» в СРСР не святкували 20 років через страх радянської влади перед реальними ветеранами. Коли ж в 1965 баланс ветеранських сил переважив з справжніх фронтовиків на користь ветеранів каральних підрозділів, «девятомай» почали обережно використовувати в цілях пропаганди комуно-фашизму, а далі вже подконорольний владі «девятомай» перетворився просто в помпезні п'яні оргії победобесія для самоствердження нащадків радянських фашистів - чинуш НКВД, КПРС і Комсомолу - фронтовики при цьому використовувалися і використовуються як живі музейні експонати пропагандистів як совка так і постсовка.
Те, що нам люблять брехати про це, що мовляв перші двадцять років святкувань не було тому що треба було працювати і піднімати країну з руїн ... Тому .., тому святкувань не було ... Так це чиста ахінея. Адже 23 лютого, 7 листопада, 1 травня і інші свята, СРСР святкував навіть під час війни.
Відповідь проста. Більшовицького переможного захоплення на континенті не сталося, як планувалося ВКП (б), Адольф Гітлер їх вправно випередив, напавши першим.
Але головна причина була та, що після війни були чоловіки-реальні ветерани, фронтові вовки, які спробували всі «принади» війни. Вони пройшли через вогонь, і їхній дух зломити було вже не так просто, партноменклатуру фронтовики зневажали. Їм було в 45-му років 30-40, і більше. Якщо при них скажеш слово «війна», або ще як нагадаєш про те, що було - тебе могли реально вбити. Розрубати на місці. Серед цих людей були контужені і сильно покалічені. І добре пам'ятали турботу Батька всіх народів - Сталіна і партії про них, як на лінії «Вотан», на форсуванні Дніпра, пам'ятали Ржев і Волхов і багато іншого. Так ось, як раз, через 20 років, ці самі ветерани вже померли, а залишилися інтенданти, тилові щурі та ветерани НКВД-МГБ і особисти СМЕРШу разом з свіжоспеченими 18 літніми зеленоротимі хлопцями, що спробували війну тільки в кінці 1944 і 1945 роках. Ось тоді і було прийнято рішення святкувати 9 травня .... »

(с)

Людей зганятимуть на заходи до Дня …!!!

Викладачів і студентів в Івано-Франківську зганятимуть на заходи до Дня Перемоги? Новину про це стерли!

6 травня Gazeta.ua надрукувала новину, яку було передруковано великою кількістю сайтів. А потім невідомим чином новина з сайту Gazeta.ua зникла (битий лінк). А заодно і з сайтів, які її передрукували, наприклад з ТСН (битий лінк)

Подаємо текст новини з сайту ЗІКу, де вона ще є. Долучаємо скріншот на випадок, якщо і там вона зникне. А також рештки оригінальної статті з Gazeta.ua в кеші гугля. Та скріншот прибраної новини з ТСН

------
В Івано-Франківську студентам і викладачам вищих навчальних закладів наполегливо рекомендують взяти учать в урочистостях з нагоди Дня Перемоги, які 9 травня у місті організовує обласна держадміністрація.

Про це повідомляє Gazeta.ua з посиланням на достовірні джерела.

«На Сході України мене ніхто не примушував ходити на паради, а тут, у Франківську, виганяють примусово!» – обурився один із викладачів приватного греко-католицького Івано-Франківського університету права імені короля Данила Галицького.

«Мабуть, долучимо студентів. Але загальна думка не є дуже схвальною, щоб бути на мітингу з червоними транспарантами. Повірте, це не наша власна ініціатива. Це так треба», – говорять у ректораті одного з прикарпатських ВНЗ.

Там пояснюють, що «лінія іде з гори», і хтось від ВНЗ повинен взяти участь у заходах влади.

«Я нікому нічого не винен, – каже вчитель англійської мови Станіслав. – Я прийшов працювати в освітню сферу не для того, щоб гратись у політику. А вони мене навмисно втягують у неї. Я відмовляюсь».

Від викладачів, які відмовляються брати участь у параді перемоги, вимагають пояснювальні записки.

«Наш ректор – священик Української греко-католицької церкви (Іван Луцький, – ред.), яку комуністична влада вбивала у багно. І він зараз іде на поводу у влади виконувати її забаганки, змушуючи працівників освіти йти на комуністичні збіговиська!» – обурюються викладачі Івано-Франківського університету права імені короля Данила Галицького.

«Ми повертаємось у старі «совєтські» часи», – говорять прикарпатські викладачі.

Довідка.
У квітні Івано-Франківська міська й обласна ради заборонили вивішувати червоні радянські прапори на адмінбудівлях і житлових помешканнях 9 травня й під час інших державних свят.

Джерело Майдан

З Днем Перемоги? Одна цитата.

«Поразительная разница существует между передовой, где льется кровь, где страдание, где смерть, где не поднять головы под пулями и осколками, где голод и страх, непосильная работа, жара летом, мороз зимой, где и жить-то невозможно, - и тылами. Здесь, в тылу, другой мир. Здесь находится начальство, здесь штабы, стоят тяжелые орудия, расположены склады, медсанбаты. Изредка сюда долетают снаряды или сбросит бомбу самолет. Убитые и раненые тут редкость. Не война, а курорт! Те, кто на передовой - не жильцы. Они обречены. Спасение им -  лишь ранение. Те, кто в тылу, останутся живы, если их не переведут вперед, когда иссякнут ряды наступающих. Они останутся живы, вернутся домой и со временем составят основу организаций ветеранов. Отрастят животы, обзаведутся лысинами, украсят грудь памятными медалями, орденами и будут рассказывать, как геройски они воевали, как разгромили Гитлера. И сами в это уверуют! Они-то и похоронят светлую память о тех, кто погиб и кто действительно воевал! Они представят войну, о которой сами мало что знают, в романтическом ореоле. Как все было хорошо, как прекрасно! Какие мы герои! И то, что война - ужас, смерть, голод, подлость, подлость и подлость, отойдет на второй план. Настоящие же фронтовики, которых осталось полтора человека, да и те чокнутые, порченые, будут молчать в тряпочку». Н.Никулин "Воспоминания о войне" (слухати) Це написав не «український буржуазний націоналіст» і не «відщепенець-антисовєтчик», а петербурзький (власне, тоді ще ленінградський) професор-мистецтвознавець, людина тиха і витончена. На фронті - з 1941 по 1945 роки, сержант-артилерист, чотири рази важко поранений, кавалер двох бойових орденів та п'яти медалей (порівняйте з «іконостасами» на грудях деяких «штатних» ветеранів...). Свої спогади писав із середини 1960-х до 1975 року без жодного сподівання на їхню публікацію. Надруковані тільки 2007 року, за два роки до смерті автора, який залишився переконаним: «Война всегда была подлостью, а армия, инструмент убийства - орудием зла».

Ці слова справжнього, а не підсадного фронтовика, який до того ж мав на плечах голову, а не пристрій для носіння капелюха.

Кіровоградська обласна газета обізвала львів'ян фашистами

В номері від 12 травня на першій сторінці в першій статті "День Перемоги" найпопулярніша газета Кіровоградської області (21 канал) пише про червоні прапори, які схвально сприймаються кіровоградцями на відміну від, цитую, "львівських фашистів". Приводжу скановані фрагменти газети.











Не збираюся дискутувати з тими, хто повністю поділяє таке визначення, хто налаштований на загострення протистояння між регіонами, містами України. Думаю, що якщо у НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ з інших міст буде бажання написати листи до редакції газети з висловленням обурення стосовно такого таврування мешканців великого міста, якщо таких листів буде багато, то це було б корисно. Можливо де в кого якісь думки з'являться, щось у голові зачухається?

Якщо продублювати листи ще й на адресу Обласної Держадміністрації (25002, м. Кіровоград, площа Кірова, 1), то може й очільники області звернуть увагу на неприпустимість таких висловлювань.
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая