Крадії шапок, спідньої білизни та ґвалтівники з Хрещатика, що тероризують Україну в формі з нашивками гордого птаха "Рекет", виконуючи вказівку головного зека проффессора, цього разу напали на місцевих жителів та журналістів на Дніпрі біля Сухолуччя, роблячи спроби відняти шапки та спідню білизну, погрожували зброєю та залякували.

Як органи охорони прав українських громадян служать зеківським посіпакам дивіться журналістський репортаж ТВІ

Пора зекам влаштувати достойне їх життя, УКРАЇНЦІ ми чи бидло перелякане совкове, Майдан чекає.

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.

За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!