Мені здається, що націоналіст - це той, хто боронить свою землю від окупантів. А інтернаціоналіст - це окупант, який нав'язує силою зброї свої порядки у чужій країні.

А що думаєте ви з цього приводу?

Моя мати з сестрами і моєю бабулею жили у 1943 році в містечку Молочанську Запорізької області. Старша сестра, Надія, 1925 року народження працювала на окопах, які споруджувала радянська влада на Пришибських висотах, ще в 1941 році. Потім, на ті самі окопи її погнали німці. У 1943 вона якось звідти втекла до матері. Містечко було знищено з вогнеметів. Кам’яні споруди мінувалися і підривалися. Сім’я переховувалася у кущах біля цвинтаря в районі лікарні. Спорудили там окоп і в ньому ховалися. Там же у кущах переховували і корову. Коли почалися бойові дії, то за словами моєї бабулі, вдень було темно, як поночі від пилу і диму, а вночі було світло, як удень, від вибухів, та освітлювальних ракет, яких німці не шкодували. Вночи, повз них, по шляху, що пролягав між болотом з очеретом і кущами коло цвинтаря гнали на гору тисячі майже не озброєних і у військове не одягнених вояк. На ранок з тих вояк поверталися по кілька солдатів.

Одної ночі, за словами бабулі, їхню схованку надибали радянські розвідники і були тим збентежені. Вони порадили негайно тікати за залізницю, бо за їх словами цю територію постійно обстрілюють і німецька і радянська артилерії. Довелося похапки збирати сякі-такі речі і рушати. Якісь рушники, одіяла, матраци кинули на корову, тай подалися геть. Метрів за 300, на вулиці Шевченка зробили привал, заховавшись за залишки стіни кам’яного корівника. Перевіривши, поки діти переводили дух амуніцію, нині покійна (як і її діти) Анна Миколаївна виявила, що в окопі забули крупу. Довелося послати за мукою доньку Надію. Надія на диво скоро повернулася. За її словами від їхнього схованка не залишилося й сліду. Чи то снаряд туди влучив, чи бомба, невідомо.

Це налякало Анну Миколаївну  і вона зрозуміла, що й справді треба скоріше тікати за залізницю, на Схід. До полотна залізниці дійшли вже на світанку. Виявили за нею окопи. То була перша лінія оборони радянських військ. Командир їх облаяв і наказав забиратися негайно в степ. Пішли далі на Схід. Зовсім вже розвиднилось і пересування їх помітили німці з Пришибської висоти. Справа, спереду, зліва пролунало кілька вибухів. Сім’я бігла вперед на Схід з усіх сил. Нарешті добігли на колгоспний тік. Тут, моя мати, п. Марія Іванівна, побачила ситих солдат та командирів і почула відбірну російську лайку. Мою бабцю, Анну Михайлівну з дітьми і коровою там наказали розстріляти, бо вони видали німцям розташування радянських окопів. На щастя, нагодився начальник шпиталю, який шукав для поранених хоч якусь жратву.   Він вмовив командира сім’ю не розстрілювати, а разом з коровою віддати на потреби шпиталю. Пояснив, що пораненим буде якась крапля молока, санітаркам допомога, корові пастухи. Так моя тітонька Ольга і її братик Іванко стали чабанами. Правда ненадовго. Царство їм, моїм рідним, усім – небесне!

У 1984 році, випадково, я дізнався, що до самого розвалу Сересерії, вівся ретельний облік тих громадян держави, чиї родичі були під окупацією. Виявилось, що я винен, що моїх рідних комуняки тікаючи кинули на поталу фашистам, а потім, їх же, й мене заодно, звинуватили у тому. Ніколи ж загарбник, окупант не визнає вину за собою. Окуповані завжди винні самі!!!

З того часу, комуністи, рашисти й фашисти для мене карти одної масті. Українці мають зрозуміти, що українська мова, українська культура, українська держава, мужня українська влада не потрібні нікому в Світі, ні Обамі, ні Клінтону, ні цій німецькій фрейлін, ні міфічній Європі.  Українцям самим і лише їм однім, необхідна як повітря мужня українська влада, українська потужна держава, українська мова, як основа української культури, і українська культура, як відшліфована тисячоліттями технологія виживання, життя і панування на нашій Богом даній Землі!

...Дуже схоже, що лалала допригавсь...Сибірь дався чути, це всім вже давно відомо, на Дальному сході підозріла тиша з боку Китаю та Піднебесної (Курільські острови), тепер з іншого боку раші світить клопіт-Карелія) Що тут скажеш-вітаю, лалала) Не сиділось тобі спокійно під цицькою кабаївською)

посилання

Фінляндія замислилась про повернення Карелії 

01.09.2014 10:49

Карелія У Гельсінкі влаштують публічну дискусію про повернення Карелії. Кілька громадських організацій Фінляндії, що виступають за повернення колишніх фінських територій, втрачених цією країною в роки Другої світової війни, мають намір на початку вересня влаштувати в Гельсінкі публічну дискусію про шляхи повернення Карелії. Дискусію мають провести в Балдер-залі, розташованому на вулиці Алексантерінкату, в самому центрі фінської столиці. У числі ініціаторів акції - відома організація "ProKarelia", клуб "Karelia" та журнал "Karjalan kuvalehti". Як повідомляють у соцмережі ВКонтакте, в результаті двох радянсько-фінляндських воєн в період 1939-1940 та 1941-1944 років Фінляндія втратила значну частину своєї території в Північному Приладожье, на Карельському перешийку і в районі Печенги. Сотні тисяч фінських карелів були змушені покинути свої будинки і евакуюватися вглиб країни.
Читайте більше тут: http://expres.ua/world/2014/09/01/113188-finlyandiya-zamyslylas-povernennya-kareliyi

Олесь Олексійович Бузина (1969-2015) – вважав себе письменником. Він написав 6 книжок („Вурдулак Тарас Шевченко”, „Поверніть жінкам гареми”, „Таємна історія України- Русі”,  „Революція на болоті”, „Вурдулак Тарас Шевченко, або Підроблений Кобзар”, „Ангел Тарас Шевченко”).

Усі книжки російською, судячи з назв, одна книжка ображає українських жінок, а три, є намаганням очорнити українського живописця-маляра, філософа, поета і вчителя, навіть царем визнаного академіка гравюри – Тараса Шевченка.

 

Олесь героїчно і нахабно здійснив замах на все найсвятіше, що залишилося в Україні, що існувало в офіціозі навіть рабовласницького Есересеру.

Тому його залюбки кришували як російські спецслужби, так і українські сракоохоронні органи. Останні сподівалися виловити на нього екстремістів з українських радикальних партій.

Російські спецслужби високо оцінили талант Олеся паплюжити українські стрижалі і, через агентів в українській владі, добре оплатили його працю, що критично відгукнулося на самооцінці „письменника”.

Він перестав чути оточуючих, які по-дружньому намагалися повернути його на землю, закликаючи „писати книжки. Не займатися критикою Путіна з Обамою”. Про що його, просто у прямому ефірі, просять по телефону в останньому інтерв’ю!

Чим Олесь зачепив ВВП, закликом відпустити, знайшовши будь-який привід, Надію Савченко, інших полонених, чи намаганням довести українофобам, що Україна Є?!

Про то, дізнаємось з мемуарів прислуги Путіна по його смерті. Як вони, звернуть увагу на цей випадок.

Ще з сімнадцятого століття стало зрозуміло завдання загарбника-ворога. Використати українця, по можливості на повну і знищити.

Його доля – наука! Українцю, не допомогай ворогові! Не паплюж своє! Не будуй власне ім’я  на паплюженні великих українців! 

 

Последнее интервью Олеся Бузини 13 апреля 2015 года https://www.youtube.com/watch?v=erSD2W3OJn4

Радио „Вести”

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}