Шо тут у вас нового, де всі оті люді шо.... 

Да, я забугром - чіво і вам жилаю!

Всех кого знаю обнял (типа)

Приснись

Звичайні дні, сірі будні.

З тобою стали б казкові, не забутні.

Була б ти поруч, було б все інакше,

Але зараз я один і пишу цей текст без фальші

Тебе нема! Наснись мені хоча би в снах,

Де ти сидиш, така ніжна, на моїх руках,

Дивишся мені просто в очі,

А я в твоїх назавжди потонути хочу!

Де ми в двох і нема нікого на цілім світі!

На світанку теплом своїм тебе зігріти!

Але зараз я один і вже лягаю спати.

Будь ласка наснись мені сьогодні,

Щоб не наснились жахи!

Рядочки.

Під шум дощу і тріск вінілу,

На хвилях FM діапазону,

Крізь світло фар нічних автомобілів,

В твоє місто приходить осінь.

А я не подружився з ним ще й досі.

Цікаво як ти там? Як у тебе справи?

Жаль що ти так і не дізналася,

Який я є насправді...

Місто Л, але не місто Лева,

А життя і далі тече

По артеріям і венам.

Це місто нас ніколи разом не побачить,

Та й не важливо це.

Лише осінь все зрозуміє і пробачить.

З неба краплі, з дерева листочки.

Давно забув, та все ж лови!

Для тебе ці рядочки!

Як в Скіпи "Останній трек про тебе",

Так само і в мене,

Але останній вірш для тебе!

Знаєш, в думках вже рідко я з тобою,

Час таки бере своє, змиває все водою.

Ти сказала "Ні" і не сказала більш нічого.

А я дурак, так і не довів

Що вартий тих очей твоїх казкових.

Твоєї посмішки, твого тепла!

Закономірно що після осені прийде зима!

Що тебе забуду, довкола море інших,

і вже для них складатиму ці сопливі вірші.

Проте цей таки для тебе, надіюсь що останній.

І ти зникнеш з пам'яті, як зоря на небі раннім.

Бажаю щастя, бажаю бути не саменькій!

Ти класна! Хоч і не моя маленька.

Дивно як багато різної хуйні в голові не дає нормально спати. Про нормальний здоровий сон, я забув ще на початку лютого, а можливо і раніше. Так само як вітер на дворі, в моїй голові вихором літають спогади, якісь втрачені надії, нові надії, мрії, успішно пройобані шанси покращити якість свого життя. Про те як люди легко придають справжню дружбу, яка бере свій початок ще з початкових класів. Багато думок і спогадів про Унівєр, одногрупників і однокласників. Вони вже багато чого досягли, добра половина вже сімейна, має малечу і я щиро радий за них! Ловлю себе на думці, що хотів би повернутися на п'ять років назад, на перший курс, але з теперішнім досвідом, тоді б я зробив все по інакшому. А ще здорово заважають спати Наполеонівські плани, які дуже швидко спалахують і так само швидко зникають. Схоже що прийдеться скористатися якимись препаратами для сну, щоб нарешті виспатися.

Частково втратив сон і через одну прекрасну дівчину, з якою познайомився завдяки цьому пабліку. Спілкування з нею і думки про неї, здорово рятують мене від депресії. Ти питалася в мене як я борюся з депресією, ну ось, тепер ти знаєш))) Завдяки їй, я знову почав мріяти... Дуже боюся стати для неї нудним і не цікавим, реально боюся втратити її - хоча це лише мережа... Завжди дивувався як люди можуть щось відчувати до людини, з якою ніколи в реалі не спілкувалися і бачили лише на фото, тепер здається розумію. Про те все ж гадаю що це не правильно. Чекаю весни, чекаю тепла, чекаю поки розтануть сніги і я зможу приїхати в місто мого раннього дитинства... В її місто... Реальність це це мережа, там все по інакшому! Звичайно що вона мені може не сподобатися, не відповідати тому образу який склався в моїй уяві. Про те мене більше хвилює її реакція, і що буде тоді, коли я їй все розповім. Happy End буває лише в вигаданих історіях. А поки залишаю все як є, все таки на даний час вона рятує мене від депресії.

Це була ще одна грань моєї свідомості, це був Провінційний Растаман. Живіть а не існуйте і посміхайтесь - це всіх дратує)))

Піздата

Знаєш, мені так прикольно про тебе писати,

Про не розділену любов, про те яка ти піздата.

Про твоє місто, в якому я знаю лише окремі райони.

Якось не здружився я з ним, ми навіть не добрі знайомі.

Цікаво як ти там? Надіюсь все нормально! Правда?

Друзі, робота, знаю що спорт твоя улюблена справа.

Надіюсь не саменька, біля тебе поруч той самий,

Якому ти даруєш своє тепло і ніжно кличеш "Коханий".

Без пафосу скажу що ти і справді піздата,

Вихована спортом, сама даєш собі раду!

Впевнена, розумна дотепна й красива.

Коли в перше тебе побачив, подумав що побачив диво!

А ти міська, дворова романтика, падікі, клуби.

Знаю що тусуєш з пацанами, які репчину мутять.

Час іде, але не лікує, він міняє нас з середини.

Походу він забив на мене, бо знайомі змінились,

А я той самий до нині.

Думав що не буду більше про тебе писати.

Але надворі зима і я згадав як думав про тебе на парах.

Мріяв про тебе, що колись будуть "Ми", літав десь у змарах.

Як ловив твій погляд на перервах в коридорах,

З надією на щось, але Хепі Енд буває лише в фільмах добрих.

Надіюсь ти щаслива. Ти піздата. Правда!

І поряд той, хто дійсно тебе вартий! 

© Вовка Чижук (ПР)