http://vk.com/anti_cop

Безумно круто. Питер.

Правда не в полную силу, но надеюсь скоро будет доступны все его сервисы!

В данный момент у пользователей есть доступ только к каталогу. При попытке просмотреть фильмы пользователь видит только прерол (рекламу), а просмотр самих фильмов невозможен.

Администраторы сайта в первую очередь подключили каталог. Сайт работает не в штатном режиме, продолжаются восстановительные работы. Сколько они будут продолжаться - пока не известно.

ex.ua

Сейчас я попытаюсь вкратце пересказать довольно странный сон, увиденный на вторую бессонную ночь в эпизодах полудремы, на фоне пограничной миалгии левой задней конечности без применения медикаментозных препаратов.

Так вот - еду я себе спокойно на своей, вернее дочкиной, бело-ржавой девятке по городу и никого не трогаю (это я уже сон рассказываю). Делаю правый поворот по зеленой стрелочке на красный и вдруг вынужден объехать заглохшую в правом ряду красную мазду. И тут, оппаньки-хлопаньки, здравствуйте, приехали. Стоят родимые и радушно улыбаются во все неполных двадцать пять. Я не расист, Брэма уважаю и ничего против зеброатрибутики никогда не имел. Однако, согласитесь, что полосатые палочки в руках лиц придорожной наружности редко вызывают радостное умиление.

Короче, по мою душу, как и ожидалось. Останавливают, подходят. Два таких странно-дерганных зеброукраинца. Один низенький и смешной, чем-то на Галустяна Мишу похож, другой - высокий и заикается. Что-то среднее между Арни Шварценегером в молодости и вторым из кроликов, который худой.

Показывают мне жестами - мол, развернись носом взад, паркуйся и выходи. Делать нечего, подчиняюсь.Обычно я не выхожу. Только документы показываю через шелочку, да и то не сразу, а только после парочки анекдотов. Но тут, во-первых сон, а во-вторых - они очень угрожающе настаивали на своем. Я конечно тоже умею настаивать. Лучше всего получается на мандариновых корочках или листьях мелиссы. Но тут и случай совсем другой.

Пришлось выйти, сориентировав транспортное средство сообразно полученному предписанию. Стоптанными каблуками кедов шаркнул и приготовился выслушивать приговор, зажав в левой потной ладошке документы, а в правой - ключи от машины.

- Руки вперед, ладошки разжать, два шага назад.

Неожиданно. Забрали у меня и документы и ключи и дублоны. Они в левой ладошке с документами были. И вкрадчиво так говорят: - Садись милок на заднее правое сидение в свою девяточку, будем учить тебя ездить правильно.

В общем, расклад такой. Я на заднем сиденье справа сижу, слева меня прижимает толстый низенький, который на Галустяна похож. А на пассажирском сиденье впереди сидит тощий Шварценегер в очках. Думаю про себя - будут сейчас протокол выписывать или раскрутят баксов на триста. И главное, даже жопа не йокнула про западло. И тут худой поворачивается ко мне так злорадно,- А вот зря ты про жопу подумал. Щас то и йокнет...И машину с ручника снимает. А мы-то под уклон стояли.

Блин, я со своего места ничего сделать не могу, машина все разгоняется, уже километров 70-80 с горки херячит по городу неуправляемая. А эти два гада сидят, гогочут. У меня даже во сне все поседело и нога еще больше разболелась.

О том, что машина вдрабадан разлетится даже не думал. Главное, не задавить бы кого - ведь час пик, люди из под колес еле уворачиваются, перекрестки пролетаем насквозь зиг-загом как броуновский шизанутый пятый элемент. Потный такой весь уже, даже памперс вспотел. Ведь эти ж ментяры отмажутся полюбасу, а мне в тюрягу не хочется. Впрочем, как и насмерть разбиться. И как в воду глядел - впереди Т-образный перекресток и конкретно хана. Начинаю во сне молитву какую-нибудь вспоминать. А эти два зебропридурка по-прежнему гогочут, куда-то по рации звонят, анеки травят. А выпрыгнуть-то я никак не могу, потому что Галустян мне правую руку средством от бородавок заморозил, а на левую своей жопой сел.

Развязка казалась близкой и неотвратимой. Однако и тут подстава. За полсекунды до гибели очкастый прямо с пассажирского места своими длиннющими оглоблями повернул машину в нужную сторону, притормозил, заехал прямо на второй этаж МРЭО ГАИ и остановился.  - Выходи, говорят хором.  Ну вышли. Сейчас, думаю, расстреливать будут. Дальше у меня даже во сне фантазии не хватило. А длинный очки тряпочкой протер и басом гундявым говорит: 

- Ну что, Санек, саечка с тебя за испуг. Программа розыгрыш, Мелитопольское отделение. Понимаешь, мне нужно  УЗИ сердца сделать, а у тебя мест свободных нет в записи. Поможешь, а? А мы тебе за это фотку в паспорт бесплатно вклеим? Ну не будь букой, соглашайся.

- Иди ты в жопу,- хотел было сказать я, но вслух сказал, -Конечно сделаю. В четверг устроит?   - Заметано, Санек, - оживился Арни в молодости. -Тут еще вот Галустяну геморой нужно посмотреть. Только так, чтобы он ни о чем не догадался.

Это было даже для сна чересчур и я окончательно решил, что с меня хватит. Пока я трепался с очкатым гаишником, подлый Галустян угнал машину, а в мой портфель написала милицейская овчарка.

Мелочь, конечно. Но гаишников недолюбливаю и продолжаю настаивать на своем. Лучше всего получается на мандариновых корочках или листьях мелиссы.

Сегодня на работу не ходили. Сколько можно, в конце концов! Решили поехать в лес. Обидно только, что опухший нос распугал все грибы. Даже ни одной поганки. Ну не возвращаться же с пустыми руками, елы палы! Пришлось поднапрячься и таки найти кое что для души и живота.

Через пару часов вернулись с добычей и почти довольные. Вот смотрите сами - несколько арбузов и шишек нашли. Один арбуз, правда уже слопали, а вот остальные завтра вместе с Алисой зарежем.  Нет, как-то не хорошо вышло. Алису мы резать не будем. Правильнее так - завтра мы с Алисой вместе будем резать остальные арбузы. Самый маленький смешной такой, кривенький и меньше яблока.

По пути в лес и обратно сильно удивлялись парадной форме ментов. Это в связи с вынесением приговора Тимошенке что-ли вырядились? Другого повода в интернете не нашел, кроме Дня вооруженных сил Абхазии. Ну еще ровно 50 лет назад (11 октября 1961 года) на испытательном полигоне в Семипалатинске был произведен первый подземный ядерный взрыв. Неужели все так сильно запутанно? Что празднуют менты сегодня?

«Украинская милиция…

                                                С такими друзьями президенту враги не нужны».                                                Е. Киселев «Большая политика», эфир от 2.09.2011

Как уже сообщали украинские СМИ, 4 сентября в Броварском районе произошло ЧП. Был застрелен майор милиции. Из первоначальных (потом появилась другая версия – об «отработке заведения») пояснений пресс-службы МВД стало известно, что майор зашел ночью в генделик, и сел пить кофе. Заметив, что группа людей ведет себя излишне шумно, он сделал им замечание. Один из шумных посетителей обиделся, пошел домой, взял ружье, вернулся, и, дождавшись, когда правоохранитель выйдет из питейного заведения, выстрелил ему в живот. Это то, что рассказывает пресс-служба.

А теперь позвольте высказать мое личное мнение по данному инциденту. О

том, как сотрудники органов пьют ночами «кофе» в областных барах, ходят легенды. Поверить в то, что кроме кофе майор милиции ничего там не употреблял, очень сложно. Практически невозможно. В то, что было сделано «замечание», а не начался банальный «старт» на отдыхающих граждан, тоже поверить трудно. Слишком хорошо народ знает людей в форме, чтобы поверить в спокойное и адекватное «замечание» со стороны наделенного властью (майор милиции на периферии – это отнюдь не пешка) и прикрытого законом человека с волшебным удостоверением в кармане.

Мы можем предположить, что, приняв на грудь, гражданин, привыкший

находиться вне законов нормального человеческого общения, начал качать права. Что он там посетителям сделал – об этом мы, скорее всего, никогда не узнаем. Свидетели под диктовку следователя напишут сказку братьев Гримм, подозреваемому отобьют все внутренности, и он признается еще в десятке убийств. Но сделал что-то очень отвратительное. Потому что, будучи юристом (а убийца по образованию – юрист) сходить за ружьем, взять его, подождать, пока жертва выйдет из бара, и нажать на курок – непросто. Слишком много времени на то, чтобы обдумать последствия своего поступка. Обдумал. Выстрелил. Убил.

В России волна убийств милиционеров прокатилась совсем недавно. Это тема

отдельной статьи, в которой мы поразмыслим над причинами доведения народа русского до точки кипения в вопросе отношений с правоохранителями. Народ украинский закипает. Он достаточно медлителен и добродушен, он ленив и неповоротен. Но достанут, и, если уж сорвет крышку, не остановить будет этой веселой кровавой вакханалии. Повиснут многие, тысячи повиснут на улицах городов, аки гирлянды украсив собой вход в новое будущее, где машина уничтожения человечности под названием «МВД» отсутствует.

4 сентября 2011 года, Почтовая площадь. Я с коллегой-журналисткой решил

зайти в Макдональдс, выпить шейк, обговорить рабочие моменты. Мы поднимались по лестнице перехода, когда сзади кто-то оттолкнул и меня, и коллегу, сопроводив свои слова отборнейшей бранью. Если свести ее смысл к чему-то более или менее внятному, получится – «какого хрена тут расходились, дорогу». Растолкав нас, мимо пронеслось тело с почти наголо обритой головой, в спортивном костюме и кроссовках. От тела разило спиртным, и вело оно за руку двух детей дошкольного, на вид, возраста.

Памятуя, чем заканчиваются в итоге попытки дать неадекватному подонку достойный ответ,

я мат и толчки проигнорировал. Человек, спотыкаясь, протопал в Макдональдс, в «ресторан для всей семьи», и исчез в двери заведения.

Я подошел к охраннику Макдональдс, и поинтересовался – пропускают ли в зал пьяных граждан? Охранник ответил, что не пропускают. Когда я ему доверительно сообщил, что только что в ресторан быстрого питания прошел совершенно неадекватный и пьяный парень, охранник отправился на его поиски.

Мы с коллегой выбрали место на летней площадке, перебросились парой фраз, я

неспешно спустился к кассам, вниз. Еще на лестнице услышал громкий мат и крики. Кричал и пьяно матерился уже знакомый мне бритоголовый гражданин в спортивном костюме. Как оказалось, ему не понравился чернокожий парень, стоявший в очереди. Он обложил его с ног до головы, рассказал, что думает о цвете его кожи, и предложил «выйти». Причина – очередь ОБЯЗАНА была его пропустить. Наверное, потому что по-другому быть не должно. Однако парень с цветом кожи, не устроившим пьяного посетителя, оказался не один, а в компании. Интеллигентного вида молодые ребята посоветовали буйному «расслабиться», и идти своей дорогой. Буйный не унимался, и орал на суржике о том, что «всем конец», и «всех порешу».

Когда темнокожий пацан согласился выйти, боец с перегаром вдруг изменил

позицию, и начал звонить «братве», которая «сейчас приедет, и всем будет п…ц». Этот момент я решил запечатлеть на камеру.

Спортивный костюм, увидев, что его снимают, несколько раз попытался вырвать у

меня мобильный телефон. Обратите внимание на поведение охранника Макдональдс. Он просто стоит, не предпринимая серьезных попыток вывести пьяного дебошира. Продолжая звонить, и дождавшись, пока парень, которого он оскорбил по расовому признаку, встанет назад в очередь, бритоголовый вышел из помещения. И тут началось самое интересное. Одному из ребят он предъявил… удостоверение сотрудника МВД!

Я поначалу думал, что мне померещилось. Абсолютно неадекватный, с

чудовищным запахом перегара, со сбитыми костяшками на руках (с сукровицей, явно недавно кого-то избивал), с характерными для жителей трущоб шрамами от сигаретных окурков на запястьях (это дурацкая дворовая бахвала – сигареты об себя гасить), с лицом типичного Шарикова гражданин – сотрудник милиции? Да. Младший сержант Мартынец Александр Анатольевич.

Приехал наряд милиции. Поняв, что дело начинает отчетливо пахнуть жареным,

сержант, еще пять минут назад угрожавший «всех потерять», начал трезветь. Глазки забегали, и он превратился чуть ли не в ягненка. У него моментально не стало претензий к людям, которых он задевал. Его коллега, вполне нормальный, к слову, правоохранитель, прибывший по вызову, спокойно опросил свидетелей, и, вдохнув ароматы, источаемые младшим сержантом Мартынцом, усадил того в служебное авто.

«Вызовем его начальство, и проведем профилактическую беседу». Какую «беседу» можно проводить с этим гопником, имеющим в кармане удостоверение,

дающее ему ВЛАСТЬ – непонятно. Бесед может быть две: в кабинете начальника, подписывающего приказ об увольнении, и, если парни напишут заявление – в кабинете судьи. Хулигана увезли на Ярославскую, 20, у парней и у меня переписали данные.

Теперь обращу ваше внимание на два аспекта данной истории. Первый –

Макдональдс на самом деле стал опаснее последней пивнухи, и вот почему – в пивнухе есть вышибала, а в «ресторане для всей семьи» отсутствует нормальная охрана. Когда на меня и мою жену там напал неадекватный внештатный осведомитель МВД, никто не вмешался, никто не заступился, не вывел дебошира из зала. Когда я сам решил вопрос (в меру радикально), Макдональдс предпочел любыми путями отбеливать свою репутацию, и, проконсультировавшись с милицией, «потерял» видео из зала.

Лишь после обращения в центральный офис компании в США, видео с Макдональдс на Политехе «нашлось». Неужели и на Почтовой видео из зала таинственным образом пропадет, а на камерах останется лишь то, как культурный, но на нетвердых ногах, младший сержант с двумя детьми заходит в зал? Не

думаю. Свидетелей – хоть отбавляй, и, наученный горьким опытом, я лично переписал их данные. Почему, имея колоссальные прибыли, украинские Макди экономят на охране – непонятно. Наверное, фишка такая. Одно лишь отличие в пользу Макдональдс на Почтовой от того, в котором я был вынужден применить оружие – эти хоть милицию вызвали (в моем случае на 102 позвонил я).

Аспект номер два – свои своего будут теперь отмазывать. Честь мундира, и все

такое… В свете того, как, обычно, представляются на суд общественности инциденты с участием милиционеров, надо ожидать очередной басни. Я даже знаю – какой. Студенты начали приставать к спокойно стоящему человеку. Мирный и спокойный человек сделал им замечание, но они продолжили грубо и цинично над ним измываться. Даже избить попытались, и тогда он предъявил им служебное удостоверение. Никто никого «черножопым» не называл, и «п…ц» устроить не обещал. Освидетельствования на наличие алкоголя в крови тоже никто, разумеется, не сделает, и завтра кто-то из ЦОС МВД Киева бодро отрапортует: «имели место хулиганские действия в отношении сотрудника МВД Мартынца, но он их бесстрашно пресек!»

А теперь ответьте самим себе на вопрос – так отчего люди берутся за ножи и

винтовки, отчего в правоохранителей палят? И когда, наконец, граждане в погонах поймут, что эта страна не принадлежит им, а люди иногда готовы бороться?

P.S. Мы

отправили официальный запрос по поводу инцидента в ЦОС МВД. Нас интересует судьба младшего сержанта милиции Александра Мартынца, и мы надеемся, правоохранители наш запрос не «продинамят» по обыкновению. Иначе «Обозреватель» попросту подаст в суд на ГУМВД, и выиграет.

Арест чимкентских поцанов в Чуйской долине.

Отважных планокуров не сломили издевательства казахских мусоров и они дали достойный отпор беснующемуся краснопогонному быдлу. Два баула плана, который смельчаки бережно собрали, чтобы отогнать невинно страдающей братве на одну из чимкентских зон, были потеряны, но  это не сломило боевой дух собирателей гонджубаса и они дали яростный отпор мусорам прямо в их логове.

Пожелаем же мужественным борцам с ментовским беспределом, выстоять в нелёгкой борьбе и выйти на свободу  раньше несправедливо повешенного им мусорами срока. Пусть для них звучит эта пестня в исполнении ВИА "Красное дерево" ДК коноплеводов  Павлоградского пенькового завода.

Чернігівські міліціонери вшанували загиблих у бою з махновцями 90 років тому радянських міліціонерів і російських червоноармійців. При цьому селянських повстанців називали не інакше, як "бандформування"...

"29 квітня 2011 року, чернігівські міліціонери, бійці внутрішніх військ та представники районної влади вшанували у Гоголівському сквері, що у Ніжині, міліціонерів, які загинули 90 років назад від рук махновських бандформувань" - так повідомили офіційні видання.

Насправді ж очільник обласної міліції Олександр Михайлик, перший заступник міністра МВС Леонід Зима, керівник УМВС у Чернігівській області Олександр Михайлик, міський голова Михайло Приходько, голова Ніжинської РДА Володимир Другаков та інші "служиві люди" вшанували загиблих ніжинських міліціонерів та червоноармійців-росіян із продзагону. На мітингу виступав депутат Ніжинської міської ради Анатолій Походня, дід якого залишився живим після того бою.

У свій час публіцист Віктор Рог написав: "Сьогодні на чорних "Мерседесах" їздять ті, батьки яких їздили на чорних "Волгах".

Тож правду про ті події ми й пропонуємо Вам, шановні читачі.

Ответ большевику Дыбенко

Большевику не веря, Кричали все в одно: Не ври, как сивый мерин, Мы все идём к Махно!" Поезія Нестора Махно

За радянську владу без комуністів

Напередодні у журналі "Моменти" (додатку до офіційної газети МВС України "Іменем Закону") з'явилася стаття журналіста Олександра Іващенка "Поле міліцейської слави", яка розповідає про той давній бій.

"Тієї пам'ятної весни 1921 року плани угруповання махновців, які рвалися доЧернігівської губернії, були набагато ширші, ніж одноразові розбійні напади. Їхньою основною метою було захоплення Ніжина, а разом із ним -розташованих там армійських складів, у яких зберігалося чимало зброї та боєприпасів.

Захоплення ніжинського арсеналу, - пише Олександр Іващенко, -потопило б у вогні і в хаосі всю Чернігівську губернію. Хто нині може знати, скільки сотень, тисяч людських життів було врятовано того квітневого ранку під Дорогинкою?"

Сучасні міліціонери досі вважають легендарних махновців ідейними ворогами

1 березня 1921 року зусиллями більшовицької влади на Чернігівщині розпочався "продовольчий місяць" - продовження політики продрозкладки, системи заготівель сільськогосподарських продуктів, введеної рішеннями Раднаркому.

Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба та інших продуктів. Тож і не дивно, що на початку 1921 року до Нестора Махна прибула делегація селян від декількох повітів із проханням "відвідати" їхні краї.

"У квітні 1921 року загону Феодосія Щуся, що налічував 500-600 шабель і 90-100 тачанок, - пише чернігівський історик Євген Населевець у журналі "Сіверянський літопис",

- вдалося пробитися на Чернігівщину. За підрахунком місцевих селян, його кількість збільшилася до 1000 осіб. Багато бійців було вдягнуто у червоноармійську форму, що вводило в оману супротивника.

Бойовий шлях загону проліг по багатьох населених пунктах південних повітів Чернігівської губернії, де нищилися установи радянської влади, комуністи, комнезамівці. Мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.

Рейд супроводжувався безперервними боями з підрозділами Червоної Армії,

міліції та ЧК. Губернською військовою нарадою був розроблений план протидії махновцям, яким передбачалося відстояти артилерійські склади у Ніжині і не допустити з'єднання загону Щуся із загоном отамана Галаки, що діяв на Городнянщині.

Махновці. У безкозирці - Щусь

Начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному виступити із загоном міліції на с. Дорогинку, зайнявши його до приходу махновців, використати гарні природні умови для влаштування засідки.

У Ніжині був сформований загін у складі близько 150 осіб: з ніжинської повітової міліції - 40 піших і 15 кінних, а також з продовольчої роти 90 червоноармійців - вихідців з Росії. Очолив його начальник повітовоїміліції Н. Точоний. Усі бійці загону були озброєні рушницями і гранатами, мали 2 ручних і 2 станкових кулемети.  29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки,але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина".

Пізніше один із червоноармійців, який побував у полоні у махновців, розповідав, що загони Щуся рухалися під червоними прапорами. На тачанках спереду було написано "Не уйдёшь", а ззаду - "Не догонишь". Полонених червоноармійців махновці, як і раніше, відпускали, попередньо їх роззброївши, роздягнувши і забравши гроші.

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Віктор Ємельянов, завідувач історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, на основі архівних документів відобразив деталі того бою.

Він наводить свідчення одного з учасників бою Калістрата Січкаря, який зазначає, що командира міліції Наума Точоного замість організації оборони першого охопила паніка, він пришпорив свого коня і на очах усього загону втік з поля бою, а за ним помчали 4 кінні міліціонери.Як свідчать архіви, у своїх спогадах Точоний змальовує зовсім по-іншому хід бою, показуючи в першу чергу свій героїзм, а всіх загиблих називає боягузами.

Махновський загін Щуся. Спробуйте знайти командира

Віктор Ємельянов зазначив:

"Я нічому не дивуюсь у цій державі й обурений сьогоднішніми заходами стосовно загиблих під Дорогинкою. А особливо дурістю тих людей, які всупереч історичній правді зробили новий напис на пам'ятнику загиблим міліціонерам: "Хай не згасає слава ніжинських міліціонерів, які ціною свого життя захистили Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року". Для порівняння, старий напис звучав так: "Вічна пам'ять працівникам ніжинської міліції, які віддали життя за радянську владу".

Безумовно,вшановувати загиблих потрібно, а особливо загиблих у братовбивчій війні. Але для чого творити нові міфи? Кому вигідно відновлювати комуністичну міфологію? Чи не робиться це для того, щоб просто відволікати увагу народу від існуючих проблем, які чекають свого розв'язання?

Політичний "бандитизм" Дуже шкода, що автор вбачає у діях махновців тільки дії, що підпадають під статтю Кримінального кодексу "Бандитизм".З метою аргументації цього він наводить факти, згідно з якими махновці на винокурному заводі у с. Дубов'язівка розстріляли 16 міліціонерів, у Парафіївці пограбували пошту, у с. Лосинівка "бандитами були вбиті член виконкому, комнезам і троє міліціонерів".

Автор особливо наполягає на тому, що махновці постійно вчиняли масові розстріли міліціонерів. У цьому він тотожний офіційним зведенням комуністичних органів того часу.

Махновці, холодноярівці та інші повстанці 1920-их (ФОТО)

Продовження масових реквізицій більшовиків, які спочатку виправдовували умовами військового часу, після ліквідації зовнішнього фронту викликало масові селянські повстання. В офіційних зведеннях вони отримали назву  "політичного або куркульського бандитизму".

9 лютого 1921 року тодішній головнокомандувач усіх збройних сил Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Лєніну про стан боротьбіз бандитизмом констатував "...Банда Махна користується повною підтримкою та співчуттям місцевого населення, яке її забезпечувало і комплектувало".

Безкозирка у Щуся збереглася з часів його служби на броненосці "Йоанн Златоуст"

"Аналізуючи доповідь російського головнокомандувача, - вважає доктор юридичних наук, генерал-майор міліції Іван Білас, - ставимо логічне запитання: що ж це були за "банди" на території України, котрі повністю підтримувалися місцевим населенням та комплектуванням за його ж рахунок, "банди", що вели завзяту боротьбу з насаджуваною владою?

Цілком очевидно, що російським більшовикам завжди було вигідно таврувати національно-визвольну боротьбу українського народу не інакше як "бандитизмом", видаючи себе за "миротворців та носіїв щастя", маючи на меті зберегти "єдину та недєліму Росію".

Хотілося б також нагадати, що в ті часи йшла громадянська війна, більшовицька влада прийшла в Україну на багнетах червоноармійських штиків, подолавши законний уряд УНР. А ще на території України існували й інші "влади", зокрема махновська, яка виступала "за радянську владу без комуністів".

Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини. Їх порівнювали з Махном

Більшовики розгорнули широкі репресії проти своїх політичних супротивників, зокрема членів махновської Революційної повстанської армії України, згадаймо віроломне знищення їхніх загонів у Криму військами Червоної армії після спільної перемоги над Врангелем.

У Чернігівській губернії до 1922 року існували концентраційні табори примусових робіт, у кожному з яких перебувало, як мінімум 600 осіб. Потрапляли туди люди за "співпрацю з повстанцями, агітацію проти радянської влади, організації мітингів із закликами "непідкорення владі".

Мірою покарання у таких випадках у кращому разі було ув'язнення до концтабору або штраф у розмірі до 10000 карбованців (для порівняння: пуд хліба тоді коштував у середньому 300 карбованців).

Нові (старі) герої

Міліціонери представляли озброєний орган радянської влади, частину його репресивного апарату.

"Поширення в Україні селянських повстань, - пише Іван Білас, - та збройний спротив військових формувань перших же років насильницького впровадження радянської влади, які стали реальною загрозою подальшому буттю більшовицької державності в Україні, обумовили створення при РНУ УСРР постійної наради по боротьбі з національно-визвольним рухом".

Встановлення пам'ятника та публікацію статті журналіст журналу "Моменти" аргументує тим, що "втрачаючи пам'ять про героїв, таких, як ніжинські міліціонери, ми втрачаємо те, чому немає ціни. Особливо нині - коли так гостро стоїть виховання молодого покоління, зокрема й майбутніх міліціонерів у дусі патріотизму".

Анархісти-махновці - теж патріоти рідного краю

Зрозуміло, про який патріотизм йдеться. Адже у загоні Точоного більшу частину складали 90 червоноармійців продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував зерно у селян.

Звичайно, частина загиблих були й уродженці Ніжинщини, які, я впевнений, бажали перемоги соціалізму і боролися за права народу. За це ж саме боролися й махновці, їхня мета - запровадження такої форми суспільного устрою, при якому буде встановлено самостійний творчий рух звільнених мас, більшовики ж бажали встановлення соціалістичної держави.

Ще не вмерла анархія. За що боровся Нестор Махно

Отже, на полі під Дорогинкою у смертельному двобої зійшлися носії двох ідеологій - комуністичної та анархічної. І цілком логічно було б встановити пам'ятник Примиренню, який вшановував не тільки загиблих міліціонерів, а й загиблих повстанців.

Виникає запитання: кого наступного буде вшановано після цього? Можна встановити, наприклад, пам'ятник "професійному чекісту" Івану Біксону, керівнику чернігівського ЧК, або навіть Єжову. Вони ж бо долучилися до розгрому бандитизму!

Про закінчення рейду анархістів можна знову ж таки прочитати в праці Населевця:

"1 травня Щусь повів наступ з Козар на Носівку, але під натиском більшовицьких загонів, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. 3 травня відбувся бій з частинами 546 полку під с.Лихачевим на межі Козелецького повіту, де повстанці зазнали значних втрат.

На початку травня виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину для підтримки місцевого повстання, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув".

Безумовно, вшановувувати жертв громадянської війни потрібно. Але для чого творити нові міфи? Чи не логічніше було б встановити пам'ятний знак ВСІМ загиблим у тому братовбивчому бою.

Зразки "зібрання" до купи різноманітних шматків історичної пам'яті в історії відомі. У 1959 році в Іспанії, генерал Франко відкрив величний меморіальний комплекс Долина полеглих - неподалік старовинного королівського замку Ескоріал.

Під найбільшим у світі хрестом було перепоховано прах усіх жертв громадянської війни в Іспанії (тих, зрозуміло, чиї могили вдалося відшукати) - і націоналістів, і республіканців. І хоча напис на пам'ятнику був: "Полеглим за Бога та Іспанію", що ніби "відтинало" атеїстів-республіканців, і в самій Іспанії і поза її межами символічний крок Франко було сприйнято як перший сигнал до національного примирення, після громадянської війни.

У США після закінчення громадянської війни, спромоглися встановити монументи, які би вшановували солдат Півдня і Півночі. Ці дії дозволили знов спаяти американську націю воєдино: на півночі демонстративно встановлювалися пам'ятники солдатам Півдня, на Півдні - мешканцям півночі.

Показовий наступний приклад. Під час Громадянської війни штат Кентуккі розколовся: 90 тис. кентукців стали солдатами армії Півночі, 35 тис. - армії Півдня. Проте нині в штаті височіють 72 пам'ятники солдатам Конфедерації (Півдні) і лише два - солдатам армії Союзу (Півночі).

Олександр ЯСЕНЧУК, Микола НАУМЕНКО, спеціально для Історичної Правди

Олександр Ясенчук Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/15/45844/