[Приєднана картинка]«ОФЕЛІЯ»IМіж чорних хвиль, у зоряній дрімотіЯк біла лілія, Офелія пливлаВ прозорому серпанку – незбагненній цноті -Де в хащах лісових сурмить імла.Так декілька віків, як марево сумнеБілявки привид темрява крадеТа віковічно вздовж ріки снує,Під журкотіння хвиль свої пісні пряде.Там вітер не вщуха, з її серпанком грає,В оголені перса цілує, мов коханець.Верба тремтить та плаче, душу крає;Схилився очерет - понурий бранець.Зім’яте латаття зітхає біля неї;В вільшанику проснувся...

Читати далі...