На все є в світі певний час,
А нам його не вистачає.
Вже стих жовтневий з листя вальс
И ось листопад накрапає… 

Якийсь не звичний листопад
З помірно-теплими вітрами
Розносить кольори багать,
Та потім гасить їх дощами.

Дощі в цю пору вже рясні,
Але чомусь ще досі теплі.
Я, наче, у якомусь сні,
Йду містом, без єдиних реплік.

Тому й згадалася весна,
Де сонце майорить привітне,
Та з верби гілочка рясна... 
Вона в душі  ще досі квітне.

- Що маєш, осінь, на меті?
Чому пестуєш, та вражаєш?
Ти, теплим подихом отім ,
Холодний грудень відганяєш.

Аби ж отак було завжди,
Та небо вицвіте блакитне.
Прийдуть зі снігом холоди…
До суму в серці - діло звичне.

Але, напевно, є ще час! 
Чаруй  мене, гони самотність.
І хай  так  буде  кожен раз,
Коли  лякає  незворотність.

05.11.19
© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/