Докладніше: Спецслужби УНР
24 січня 1919 року, за часів Директорії Української Народної Республіки, було створено перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів, а також стосовно країн - потенційних супротивників і можливих союзників.
Козацький марш
(гімн зовнішньої розвідки України - Б.Г.)
Хтось та й вродиться з нас нещасливо,
Та я знаю, яким був мій рід.
Пресвята Богородице Діво,
Вирушаєм сьогодні в похід.
Затріпочуть хоругви крилами,
Запорізький лунатиме марш.
Hе заручені ми із дівками,
Увесь полк неодружений наш.
Помолюсь я і в путь, так, як водиться,
Треба йти до чужих вже сторон –
Борони Ти мене, Богородице,
Щоби я не потрапив в полон.
А якщо ненароком загину,
Хай мене поховають за дня,
Понесуть на руках побратими,
Поведуть вороного коня.
Коли вдарять нараз із мушкетів,
Загуде полковий тулумбас;
Дух мій, Діво, тоді вже відлетить
Аж на Січ, в Україну, до нас.
Хтось та й вродиться з нас нещасливо,
Та я знаю, яким був мій рід.
Пресвята Богородице Діво,
Вирушаєм сьогодні в похід.
Автор Андрій Чернюк
Вперше прозвучала в 1989 році на фестивалі Червона Рута.
В усіх пісенниках зазначена як народна.
Після відновлення незалежності
14 жовтня 2004 Президент України Леонід Кучма підписав Указ «Про Службу зовнішньої розвідки України», в якому йшлося про утворення на базі Департаменту розвідки та розвідувальних підрозділів регіональних органів Служби безпеки України Службу зовнішньої розвідки України як спеціального державного органу.[3] Іншим Указом від того ж числа Леонід Кучма призначав Головою новоствореної служби Олега Синянського.
21 жовтня 2004 Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони схвалив проект Закону про Службу зовнішньої розвідки (СЗР), внесений президентом України Леонідом Кучмою, який одночасно підписав указ про створення СЗР.
Першим керівником СЗР став Олег Синянський. Першому керівникові СЗР України в 2004 році виповнилося 34 роки. У 1992 році він закінчив Військовий інститут іноземних мов в Москві, володіє англійською, арабською мовами та івритом. У 1992–1994 працював перекладачем в Міністерстві оборони, з 1995 року — в МЗС України, після чого — в президентській адміністрації. Олег Синянський пробув на посаді голови Служби зовнішньої розвідки України до квітня 2005 р.
З квітня 2005 р. до червня 2010 р. цю організацію очолював Микола Маломуж.
18 червня 2010 року указом Президента України № 703/20 Головою Служби зовнішньої розвідки України призначено Ілляшова Григорія Олексійовича.
З 27 лютого 2014 р.до червня 2016 р. Головою Служби зовнішньої розвідки України був Гвоздь Віктор Іванович.[4]
19 жовтня 2018 року Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов взяв участь у церемонії закладання фундаменту першої будівлі оновленої штаб-квартири української зовнішньої розвідки.[5][6][7]
1 лютого 2019 р. Указом Президента України була затверджена нова символіка Служби зовнішньої розвідки України[8].
Структура
Апарат управління Служби зовнішньої розвідки України
Підрозділи агентурної розвідки
Підрозділ технічної розвідки
Інформаційно-аналітичний підрозділ
Підрозділ протидії зовнішнім загрозам національної безпеки держави
Оперативно-технічний підрозділ
Підрозділ власної безпеки
Підрозділи забезпечення
Академія зовнішньої розвідки
Керівники
Керівники розвідорганів Гетьманщини
1648—1654 — Лаврін Капуста, очільник козацької розвідки Богдана Хмельницького[9]
Керівники розвідорганів Українскої Народної Республіки
1918—1918 — Кущ Віктор Максимович, начальник відділу 1-го квартирмейстерства (розвідка) Генерального штабу УД
1919—1919 — Колосовський Володимир Васильович, начальник розвідочного відділ військової розвідки УД, УНР[10].
1919—1919 — Ткачук А., начальник відділу закордонної інформації політичного департаменту МВС УНР
1919—1919 — Ліпко Петро Іванович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР
1919—1919 — Грецов (Греців) Сергій Сергійович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР.
1919—1920 — Снігірів Борис Євгенович, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР[11]
1919—1920 — Родіон Ковальський, начальник розвідчого відділу Української Галицької Армії (УГА)[12].
1920—1920 — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідочної управи Генерального штабу Збройних сил УНР
1920—1921 — Красовський Микола Олександрович, начальник ІНФІБРО Армії УНР.
1921—1927 — Кузьмінський Олександр Хомич, начальник Розвідувального відділу Партизансько-Повстанського Штабу ДЦ УНР.
1927—1934 — Недайкаша Василь Донатович, першого (розвідувального) сектора ІІ секції Генштабу Військового міністерства ДЦ УНР.
1934—1936 — Шевченко Володимир Якович, начальник розвідки й контррозвідки Державного центру УНР.
Керівники розвідорганів Радянської України
1926—1930 — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ ДПУ УРСР.
1930—1931 — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1931—1932 — Леопольд Даниїл Самуїлович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1932—1933 — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Іноземного відділення ДПУ УCРР.
1934—1935 — Карелін Володимир Петрович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
1935—1936 — Сапір Абрам Володимирович, начальник Іноземного відділення УДБ НКВС УРСР.
1936—1937 — Самойлов Самуїл Ісаакович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937 — Соколинський Давид Мойсейович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937 — Чердак Мойсей Григорович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1937—1937 — Стирне Володимир Андрійович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1938—1938 — Лістенгурт Михайло Олександрович, начальник Третього управління НКВС УРСР
1938—1938 — Тимошенко Михайло Лукич, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1938—1939 — Громовенко Євген Федорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1939—1940 — Шевченко Микола Григорович, начальник П'ятого управління НКВС УРСР
1940—1941 — Савченко Сергій Романович, начальник Першого управління НКВС УРСР
1941—1942 — Леонов Валентин Іванович, начальник Першого управління НКВС УРСР[13]
1942—1945 — Цвєтухін Федір Андрійович, начальник Першого управління НКВС УРСР, НКДБ УРСР[14]
1945—1949 — Погрібний Микола Павлович, начальник Першого управління НКДБ УРСР, МДБ УРСР[15]
1950—1953 — Бурлаченко Григорій Федорович, Начальник підрозділу зовнішньої розвідки — 1-й відділу МДБ УРСР[16]
1954—1959 — Ткаченко Андрій Купріянович, начальник 1-го (розвідувального) відділу КДБ при Раді Міністрів УРСР[17]
1959—1966 — Савчук Прокіп Демидович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[18]
1967—1971 — М'якушко Василь Омелянович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[19]
1971—1984 — Тимофеєв Павло Васильович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[20]
1984—1989 — Макаров Леонід Олексійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР[21]
1989—1991 — Повжик Володимир Порфирійович, начальник 1-го (розвідувального) управління КДБ УРСР
Керівники розвідорганів України
1991—1992 — Ковтун Георгій Кирилович, Заступник Голови СБУ — начальник Головного управління розвідки СНБУ/СБУ[22]
1993—1995 — Шарков Олександр Костянтинович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
1995—1998 — Абрамов В'ячеслав Володимирович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
1999—2000 — Рожен Леонід Миколайович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
2000—2003 — Черевань Олександр Вікторович, начальник Головного управління розвідки СБУ[22]
2003—2003 — Копка Петро Миколайович, в.о. начальника Головного управління розвідки СБУ[22]
2003—2005 — Синянський Олег Григорович, начальник Департаменту розвідки СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2005—2005 — Чорнозуб Валерій Петрович, в.о. Голови Служби Зовнішньої розвідки України[22]
2005—2010 — Маломуж Микола Григорович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2010—2014 — Ілляшов Григорій Олексійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2014—2016 — Гвоздь Віктор Іванович, Голова Служби зовнішньої розвідки України[22]
2016—2017 — Разінков Ігор Прокопович, т.в.о. Голови Служби зовнішньої розвідки України[23]
2017 — по 13 березня 2019 р. Божок Єгор Валерійович, Голова Служби зовнішньої розвідки України.[24],[25]
16 березня — 11 червня 2019 р. Т.в.о. Голови служби Алєксєєнко Андрій Вікторович[26][27][28]
11 червня — 11 вересня 2019 р. — Бухарєв Владислав Вікторович[29][30]
З 20 вересня 2019 р. — по т.ч. Євдокимов Валерій Володимирович[31]
Ветерани СЗРУ
Показувати повністю
Василь Верещака[32]
Боржинський Федір Кіндратович
Тютюнник Юрій Йосипович
Змієнко Всеволод Юхимович
Святогоров Олександр Пантелеймонович
Хілько Федір Ілліч
Савченко Сергій Романович
Кудря Іван Данилович
М'якушко Василь Омелянович
Дунайський Ігор Іванович
Литвиненко Іван Данилович[33]
Березняк Євген Степанович[34]
Басараб Ольга Михайлівна[35]
Глущенко Микола Петрович[36]
Змієнко Всеволод Юхимович[37]
Шарков Олександр Костянтинович[38]
Руденко Григорій Матвійович[39]
Хижняк Ігор Володимирович[40]
Спірін Павло Олександрович[41]
Логінов Борис Ілліч[42]
Лобачов Геннадій Сергійович[43]
Ільченко Василь Олексійович[44]
Бердніков Володимир Федорович[45]
Баронін Анатолій Вікторович[46]
Побережник Семен Якович[47]
Неєжмаков Анатолій Васильович[48]
Семенов Семен Маркович[49]
Лобачов Геннадій Сергійович[50]
Койнов Віталій Дмитрович[51]
Бейм Борис Ісаакович[52]
Іван Вислоцький[53]
Дьомін Валентин Сергійович[54]
Баронін Анатолій Вікторович[55]
Захараш Дмитро Петрович[56]
Калін Юрій Михайлович[57]
Богомазов Костянтин Пантелеймонович[58]
Міцкевич Євген Петрович[59]
Зарубіна Єлизавета Юліївна[60]
Навчальні заклади
Докладніше: Інститут служби зовнішньої розвідки України
Служба зовнішньої розвідки України має власну систему професійної підготовки співробітників. Зокрема, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 310-р утворено Інститут Служби зовнішньої розвідки України як відомчий вищий навчальний заклад, що здійснює згідно з державним замовленням підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації співробітників Служби зовнішньої розвідки України.
Навчальний процес в Інституті організований з урахуванням вимог Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, інструкцій та наказів Голови Служби зовнішньої розвідки України.
Основними напрямами освітньої діяльності Інституту є: підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальностями «Агентурна розвідка» та «Технічна розвідка»; перепідготовка та підвищення кваліфікації керівного, оперативного і оперативно-технічного складу[61].
Традиції
Символіка
Емблема СЗР у 2003—2019 роках.
Відомчі заохочувальні відзнаки
25 років сумлінної служби
20 років сумлінної служби
15 років сумлінної служби
10 років сумлінної служби
Повний перелік нагород СЗР України був затверджений Указом Президента України від 30 травня 2012 року № 365.[62]
Див. також: Нагородна система України
Див. також
Загін спеціального призначення «Рубін»
Головне управління розвідки Міністерства оборони України
Департамент контррозвідки Служби безпеки України
Поклик до братів-слов’ян
Чи довго ще кривді і гвалту тлумити
Святе наше право розвою?
Невже не одної ми матері діти.
Невже не брати між собою?
За віщо ж зневага? Для чого не милі
Братам наші щирі жадання?
Кого ми чіпали, кому ми вчинили
Чи кривду, чи зле руйнування?
Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині.
Бажаємо ми і тепер небагато:
Рідного розвою родині.
Щоб дума славутня і мова співоча
Ширіли й пишались в народі.
Ми всіх пригорнули до серця охоче
Якби нам хоч трошки свободи!
Чому не ймеш віри ти, брате москалю?
Невже ти лякаєшся зради?
З тобою недолі нас кревно з’єднали,-
Не буде між нами розради.
З тобою давно ми працюєм на полі і
Розросту науки й освіти,
З тобою давно ми шукаємо волі -
Її нам з тобою ділити.
А ти, брате ляше, невже так до суду
Між нас буде нелад невдячний?
Ой скинь бо з очей ти сю давню полуду
Та праведно глянь, необачний!
Ми тільки за наше лягали кістками,
Коли нам чинилися шкоди.
Ніколи не гралися ми кайданами
Чужої не гнули свободи.
Хай чех оповіда, чи ми не стояли
За волю братерню горою?
Та з Жижкою ж вкупі діди наші дбали
Й здобули козацького строю!
Хай сербин розкаже, чи ми не братались,
Оружно з ним в щасті і в горі?
За віру, за волю чи ж ми не рубались
На горах, на полі, на морі?
Спитай у словака - і той не з гадає
Від нас коли-небудь образи:
Злоби не було в нашім серці й немає -
Ми хтіли б загоїти врази.
До згоди ж, до гурту, до купи, слов’яне!
Забудьмо недавнії чвари,
Вгамуймо, братове, розладдя погане:
Встають-бо на заході хмари!
Спізнаймося сами, вважаймо на брата -
Тоді нас ніхто не здолає,
Тоді не дамо ми німоті урвати
Ні цяти слов’янського краю!
Подаймо ж ми руки на вічне кохання
І крикнім на бенкеті згоди:
- Ми цілому світу бажаєм братання,
Поради, освіти й свободи!
1871 р. Михайло Старицький
