Субота, 3 листопада 2018, 

Катерина Тищенко, УП

"Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія й одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра йде до фінішної лінії".

"Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольський сказали омріяне довгоочікуване "так". Помісній автокефальній православній церкві України бути!".

Перша з цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному з двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга – президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами – менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу "не словом, а ділом". Враховуючи ту нечувану динаміку проходження "українського питання" в Константинопольського патріарха, чекати згаданої вище фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилася маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде, якщо буде дозволено сказати, (по)томос…

"Українська правда" продовжує давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи вже українська церква отримала автокефалію?

Буквально в рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів. (Повний текст рішення читайте тут)

Перше – у Варфоломія "підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України".

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально цього ще не сталося, але слова з Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити "Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували".

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається в його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення – скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував "політичні" анафеми, накладені Російською церквою на "Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі не з догматичних причин".

Усі вони "були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою".

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони "утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти".

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою, як РПЦ?

Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз, складається з кількох менших відповідей, які необов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі "грецького" патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному "українському питанні" – поки не відомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання "Чому зараз?". Умовно її можна описати назвою відомого серіалу "Гра престолів".

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення в цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.  

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення в статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і "вмовила" залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне – публічним ляпасом Вселенському патріарху. Один із переданих Варфоломію з Москви "привітів" натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то в майбутньому.

І цей "привіт" на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то в Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.  

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?

7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, у якій повідомлялося про призначення в Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим у Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено "українському питанню".

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва "в рамках підготовки до надання автокефалії".

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод у курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – у Києві ієрархи візьмуть активну участь у підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог із владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?

Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція розташована в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

В обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений у диякони. У 1996 році майбутній владика й екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти, і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл уже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, у яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз у Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже за кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже за рік отримує кафедру з центром у місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковною ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі.

Обидва екзархи Вселенського патріархату українського походження

Обидва екзархи Вселенського патріархату – українського походження

ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА

Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?

Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують у порушенні церковного права, у недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуації додала одна "пікантна" деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів у Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь у храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше Синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але в Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом і нічого в патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і "розкольники" в Елладській церкві.

Куди може завести така практика – ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?

Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки.

Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом.

За томос Синод буде голосувати. У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?

Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва, поки відкрите.

За однією з версій, томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний у Києві. У роботі Собору візьмуть участь усі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля, і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій.

Якщо ж собор пройде після оголошення рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинно відбутись об’єднання українських церков у нову автокефальну?

Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш усе зрозуміло.

Патріарх Філарет в інтерв'ю УП пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які в них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до Вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їхнє число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатися нова церква?

Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже "зайнята".

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічну винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде змінитися.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники УП в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?

Хто буде головою помісної Української православної церкви – буде вирішувати Собор, у який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату – висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це в інтерв'ю УП розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Філарет у колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти в нову церкву? Як будуть ділитися єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

 

Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви

Патріарх Філарет: Якщо Томосу нам не дадуть, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха

Після Томосу

Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.

Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору, іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій.

Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак в обох випадках усе впирається в чинний закон, а він дуже неоднозначний. Сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви у відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес ішов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, у якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій у церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний "під Філарета".

Якщо закон буде ухвалено, то перехід здійснюватиметься загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам.

Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити, – передати святині в безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Сакен Аймурзаєв, Роман Романюк,

https://www.pravda.com.ua/articles/2018/10/11/7194896/

 

П'ятниця, 2 листопада 2018, 

Українська правда

Молимося за Єдину Помісну Православну Церкву! Українській державі - Українська Церква!

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года

Поскольку именно Синодальное решение 1686 года закономерно оказалось в эпицентре нынешнего конфликта – как уже состоявшегося разрыва, так и возможного предстоящего церковного раскола, поскольку именно на это решение ссылаются в оправдание и в обоснование своих позиций все участники конфликта – и сторонники автокефалии православной церкви в Украине, и ее противники в Московском патриархате, и Синод Вселенского патриархата, то имеет смысл пристальнее приглядеться к тому, что именно содержится в этом документе, и чего там нет, информируют Экономические Новости.

Прежде чем анализировать текст упомянутого решения Синода, следует отметить, что оно явилось лишь одним (хотя и важнейшим) в большом пакете документов, принятых в Адрианополе и Константинополе в апреле-июле 1686 г.:

— соборная грамота Московским царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу, а также царевне Софье Алексеевне, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— соборная грамота всем верующим Киевской митрополии, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия Московскому патриарху Иоакиму от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Запорожскому Ивану Самойловичу от 9 мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия царям Иоанну и Петру от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о признании митрополита Гедеона от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о новоустановленном порядке поставления епископов на Киевскую митрополию от июля 1686 г.

Все эти документы подчинены единой логике, внутренне непротиворечивы, излагают и поясняют один и тот же комплекс решений, принятых синодом Вселенского патриархата, очевидно, в апреле-мае 1686 г.

Кроме этого, существует еще серия посланий главного идеолога решений 1686 года – Иерусалимского патриарха Досифея – от апреля 1686 г., представляющих своего рода «черновики» документов, принятых затем Синодом Вселенского патриархата:

— послание Досифея московскому патриарху Иоакиму;

— послание Досифея московским царям Иоанну и Петру;

— послание Досифея царевне Софье;

— послание Досифея православной пастве Польши и Литвы;

— послание Досифея гетману Самойловичу.

Все указанные документы опубликованы в 5-й части первого тома Архива Юго-Западной России. Важнейший из всего комплекса документов – это Соборная грамота московским царям от июня 1686 г. (т.1, часть 5, сс. 177-181). В сети обнаружились также еще несколько вариантов перевода этой грамоты: академический, на русский язык XVII в., с копии, хранящейся в Национальном банке Греции (В.Г.Ченцова, 2017 г.), на более современный русский язык (блогер Ромиос-фос, 7 октября 2018 г.).

Главная часть указанной грамоты – о правах, передаваемых Константинопольским патриархатом Московскому патриарху, – для удобства читателей воспроизводится ниже.

Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника

…

Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно. Тем же убо пиша вкупе иже с нами архиерейским собором и пречестным иже во святом Дусе возлюбленных наших братий и сослужителей, повелеваем, да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая святейшему патриаршескому престолу || (л. 30) великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда, от блаженнейшаго патриарха Московского, его же изберут иже во епархии сей подлежащии боголюбезнии епископи, пречестнии архимандриты, преподобнейшии игумены священных и пречестных монастырей, преподобные иеромонахи, благоговейные иереи, преподобнии монахи61 и бояре и прочии, увещеванием и позволением тамошняго великого преславного гетмана, якоже обычай в том месте обыклый, и восприяти от него еже в мемвранах62 глаголемое деяние, и познавати онаго старейшаго и предстателя своего, якоже от него хиротонисающуся и не от вселенскаго, якоже выше реченно, ради места паче мернаго отстояния и ради часто приключающихся посреди двух царствий брани, и образом снисходительным употребляяйся по своему предревнему || (л. 31) обычаю, и подающу со смотрением ему сицевую волю.

Когда же совершает митрополит сей Киевский в сей епархии божественную и священную безкровную жертву, доспоминает впервых пречестное имя вселенского патриарха, яко сущу источнику и началу и предвосходящу всех, иже повсюду при селении и епархии63, потом патриарха Московского, якоже старейшаго своего, никому в том противящуся или прекословящу ни в чесом, якоже благословно и праведно бывшу. А иже паче писанных помысливший или иначе что восхотевший непослушенство или противность показати, Господню повелению противен будет и от онаго мздовоздательства приимет, яко пренебрегатель патриархов, сущих образов Бога одушевленных и живых. Тем же и явления ради дела сего и утвержения сия написася соборная || (л. 32) издателная грамота и во священном кодике написася же нашей Христовой Великия церкви и списавшися. И вручися блаженнейшему патриарху Московскому кир Иоакиму в лете спасительном 1686-м.

61 Исправлено черными чернилами из: монанахи.

62 Помета на левом поле теми же чернилами и тем же почерком, с отсылкой в тексте: ставленая грамота.

63 В греческом тексте: предстоящу везде над всеми приходами и епархиями.

http://www.drevnyaya.ru/vyp/2017_2/part_9.pdf

Копия неизменная патриаршего и синодального послания, данного блаженейшему патриарху Московии, называемого письмом издания, о том, что бы быть митрополии Киевской подлежащей сему патриаршему трону и рукополагаться избранному митрополиту Киевскому от него

…

Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прошение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно. И пишет вместе с синодом священных архиерееев и пречестных во святом Духе возлюбленных ее братий и сослужителей определяет, да будет святейшая епархия Киева подлежащей святейшему патриаршему трону великого и богоспасаемого города Московии, то есть рукополагаться в нем тогда, когда приключится нужда, тому, кого изберут сей епархии подлежащие боголюбивейшие епископы, почтенейшие архимандриты, преподобнейшие кафигумены священных и почтенных монастырей, преподобнейшие иеромонахи, благоговейнейшие иереи, преподобные монахи и начальники и прочие, по предложению и разрешению славного великого тамошнего гетмана, согласно возобладавшему в том месте обычаю, и получать от того так называемое, на пергаменте, деяние, и знать его как своего старца и предстоящего ему, будучи им рукоположенным, а не вселенским [патриархом], как выше сказано, по причине обширности территории, и постоянно случающихся между двумя царствами войнами, и образом снисходительным это использовать согласно его древнему обычаю, дано, по икономии, это разрешение.

Когда же будет совершать митрополит Киева в сей общине божественную и священную и безкровную жертву, то поминает в первых почтеннейшее имя вселенского патриарха как действительно источника и начала и надлежащего над всеми [там] общинами и епархиями, а затем московского патриарха как своего старца, ни в чем ему не противящемуся и не противоречащему совершенно как благословно и праведно. Помысливший же противно тому, что написанно, или по как-то по-иному возжелавший неповиновение и противостояние показать, Господнему повелению противостоит, и от него возмездие получит, как тот, кто презрел патриархов, кои есть одушевленные и живые образы Божии». Поэтому для объявления и удостоверения этого дела написано сие синодальное послание в священном кодексе нашей Христовой Великой Церкви, и подписанной вручено блаженейшему патриарху Московии киру Иоакиму в спасительный год 1686 месяц июнь, индикта.

Таким образом, своим синодальным решением 1686 г. Константинопольский патриархат предоставил Московскому патриарху по сути дела единственное право – право хиротонии (рукоположения, возведения в сан) Киевского митрополита, по-прежнему избираемого по древнему обычаю, независимо от Москвы, и то только в исключительных условиях военных действий, постоянно происходивших между двумя государствами (вероятно, Московией и Речью Посполитой).

Разбору соборной грамоты посвящено немало работ. Его ключевые выводы лучше всего сформулированы, очевидно, крупнейшим специалистом по этому вопросу епископом Григорием (В.М.Лурье, Русское православие между Киевом и Москвой, 2009):

«Основные тезисы соборной грамоты к московским царям, то есть главного документа о дальнейшей судьбе Киевской митрополии, сводятся к следующему:

Мы удовлетворяем просьбу, выраженную в царских грамотах и в прошении гетмана Запорожского, хотя она и противоречит церковным правилам: «соизволихом бытии воли вашей <…>, аще и по церковным уставом сие дело есть возбранено» (с. 178). То есть мы говорим вам «да», но делаем это лишь в качестве большого одолжения. Дальше будет видно, что это «да» относится не совсем к тому, о чем просили просители.

А именно, эта просьба противоречит тем «священным правилам», которые «повелевают, яко да сохраняются всякия церкви оправданныя, непоколебимыя и недвижимыя» (с. 178), то есть

границы всех церквей должны, в принципе, сохраняться непоколебимо и неподвижно в том виде, как они засвидетельствованы.

Но мы понимаем, что на практике не всегда можно следовать этому принципу, и что сейчас православная паства Киевской митрополии находится в трудном положении, когда сама ее

вера находится под угрозой. Поэтому мы одобряем хиротонию от Московского патриарха того кандидата, который был выбран «общим советом оной епархии» (с. 178–179). Тут отдается справедливость главному «практическому» аргументу Москвы относительно опасности унии, но тут же делается акцент на том, что одобряется лишь хиротония избранного на месте кандидата, а не назначенного Москвой. Митрополит Гедеон и на самом деле был избран на месте, но грамота, не упоминавшая в данном случае Гедеона, а излагавшая общие принципы, требовала сохранения такого порядка и на будущее (что, впрочем, уже пообещали московские власти в своем сентябрьском 1685 года послании в Киев).

Рукоположенный в Москве Киевский митрополит подсуден патриарху Московскому (с. 179). Таким образом, Московский патриархат становится для Киевского митрополита первичной

инстанцией церковного суда.

Затем было сформулировано важнейшее и абсолютно неприемлемое для Москвы требование. Ввиду его исключительной важности процитируем его целиком:

«Однако для того, чтобы сохранялась там (в митрополии) честь Вселенского престола, и чтобы не было пренебрежения и значительного нарушения в относящихся к нему (церковных) правилах, мы повелели, чтобы в митрополии сей тот, кто будет в то время митрополитом, возносил за священными литургиями на месте патриаршего имени сначала имя патриарха Вселенского, а потом, в соответствии с правилами, патриарха Московского. Последнее по причине хиротонии, которую он получает от (патриарха) Московского, и поэтому должен, согласно правилам, поминать его, а первое – ради памяти древних привилегий Вселенского престола».

Это же требование сформулировано с немного другим обоснованием в остальных документах…

Но и без всякого дальнейшего анализа очевидно, что речь о переуступке Киевской митрополии не шла: Константинополь лишь согласился делегировать Москве какую-то часть собственных прав, так и не отступаясь от юрисдикции над Киевом».

В соборной грамоте гетману Самойловичу от 9 мая 1686 г. патриарх Дионисий «предлагает при любой нужде обращаться в Константинополь, чем ненавязчиво, но отчетливо подчеркивает сохранение собственной юрисдикции над Киевом: «И если когда-либо случится у вас нужда в Великой Церкви Христовой («Великая Церковь» – одно из официальных наименований Константинопольского патриархата), не смущаясь, обратитесь к ее материнской утробе, и получите несомненное разрешение ваших вопросов, и ответы, и предписания». Эта фраза в общем контексте переписки читается как прозрачный намек на сохранение юрисдикции Константинополя над Киевом, а не как простое следствие первенства чести Константинопольского престола».

В майской 1686 г. грамоте патриарха Дионисия московским царям «особый акцент делается на подробностях процедуры избрания кандидата на Киевскую митрополию (с. 174–175). Этим дается понять, что назначение кандидата из Москвы категорически неприемлемо. Обоснование необходимости поминать вначале Константинопольского патриарха тут дано с наибольшей подробностью: «…потому что от него все благое во все пределы вселенной подается, и он является источником всего, и, действуя в порядке снисхождения, по вышеназванным причинам (имеется в виду необходимость дать пастыря украинской пастве), он передает престолу патриарха Московского подчинение сего (то есть митрополита Киевского)». Вот тут уже сказано без всяких экивоков, что подчинение Московскому патриарху Киевского митрополита становится возможным лишь в более общих рамках подчинения этого митрополита патриарху Константинопольскому».

«Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:

Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.

Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.

На будущее митрополиты Киевские могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.

В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.

В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.

Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).

Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств».

«Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.

Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола».

В свете анализа как имеющихся текстов (двух соборных грамот 1686 г., сопроводительных посланий Константинопольского патриарха Дионисия IV, других документов) неопровержимо следует, что никакой передачи канонической территории Киевской митрополии Московскому патриархату в 1686 году с юридической точки зрения не было.

Поэтому высказанное в предыдущем посте авторское мнение «Синодальное письмо Константинопольского патриархата 1686 годапередавало Московскому патриарху… контроль над территорией всей Киевской митрополии» оказалось более близким к желаемой интерпретации решения 1686 г. со стороны Московского патриархата, нежели соответствующим содержанию оригинального текста Синодального письма Константинопольского патриархата.

Отсутствие юридической передачи канонической территории Киевской митрополии Москве в 1686 г. позволило Константинопольскому патриархату в 1924 г. признать на части исторической территории Киевской митрополии создание автокефальной Польской православной церкви, а в 1942-44 г. – осуществить временное восстановление автокефальной Белорусской православной церкви (формально провозглашенной еще в 1923 г.).

Таким образом, Заявление Синода РПЦ от 15 октября 2018 г. в части утверждений о якобы передаче Константинопольским патриархатом Киевской митрополии и ее канонической территории Московскому патриархату подтверждения в документах 1686 г. не находит.

Опубліковано текст рішення Синоду щодо української церкви 11 Жовтня, 20:330 17 0 0 Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії церкві України Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного. Про це у Facebook повідомив речник УПЦ КП Євстратій Зоря з посиланням на джерела. Священний Синод детально та тривалий час обговорював церковну справу України в присутності Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфільського та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського, Патріарших Екзархів в Україні, та ухвалив після розширеного обговорення: 1) Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України. 2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували. 3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою. 4) Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя. 5) Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа. Як повідомлялося, Синод Константинопольського Патріархату сьогодні ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській Церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний Архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться Патріархом. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/opublikovano-tekst-rishennya-sinodu-shchodo-ukrajinskoji-cerkvi--535596.html

Синод Вселенської патріархії визнав ієрархів УПЦ КП та УАПЦ канонічними - грецькі ЗМІ 11 Жовтня, 15:170 214 0 0 Синод Вселенської патріархії Грецьке видання зауважує, що деталі та умови рішення синоду поки невідомі Синод Вселенської патріархії ухвалив рішення про відновлення канонічного статусу предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ. Це означає зняття анафеми з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української провославної автокефальної церкви Макарія. Як повідомляє відоме грецьке видання orthodoxia.info, згідно з отриманою інформацією з власних джерел, обидва предстоятелі направили Вселенському патріарху свої прохання про апеляцію, після чого було ухвалено таке рішення. Проте грецьке видання зауважує, що деталі та умови такого кроку поки невідомі. Отже, слід очікувати офіційного релізу з Фанару. Саме ці дві церкви, а також частина церков Московського патріархату мають утворити нову українську православну церкву. Рішення про надання автокефалії має ухвалити Вселенський патріархат.  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/sinod-vselenskoji-patriarhiji-viznav-ijerarhiv-upc-kp-ta-uapc-kanonichnimi-grecki-zmi--535491.html

Андрій Юраш: Понад 50% громад УПЦ МП перейдуть до єдиної помісної церкви Ярослав Коцюба 4 Жовтня, 10:200 235 0 0 Андрій Юраш фото з відкритих джерел Директор департаменту у справах релігій: СБУ має перевірити парамілітарні структури Московського патріархату За оперативною інформацією СБУ, проросійські сили в Україні готуються до повномасштабних провокацій, результатом яких має стати захоплення культових споруд. Мета Росії – створити «керований хаос». Боротьба проти надання автокефалії може набути організованої форми у різних містах України з подальшим направленням делегацій до столиці для блокування органів державної влади. Так кажуть у Службі безпеки. Якщо раніше війна проти Томосу велася переважно за межами країни, то після призначення Вселенським престолом екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфілійського та єпископа Іларіона Едмонтонського, з уст прихильників УПЦ МП все частіше лунають погрози про можливе кровопролиття в Україні. З 1 жовтня Московський патріархат розпочав безстрокові акції протесту та пікети під вікнами приміщення, де начебто мешкають екзархи. Попри перші малочисельні акції в СБУ прогнозують, що вони поширюватимуться по всій Україні. Директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» розповів, що при УПЦ МП вже давно функціонують проросійські парамілітарні структури. Чиновник нагадав, що нещодавно керуючий справами УПЦ МП Антоній Паканич фактично закликав вірян чинити опір. Юраш вважає, що це дуже серйозна заява, на яку мають відреагувати правоохоронні органи. «Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі» Пане Андрію, ви як керівник департаменту Міністерства культури у справах релігії зустрічалися з константинопольськими екзархами? Ми перебуваємо в регулярних контактах і маємо можливість обмінюватися інформацією. Зараз крім робочих у нас запланована серія офіційних зустрічей. Десь наприкінці поточного тижня відбудеться зустріч екзархів з міністром (Євгеном Нищуком – «Главком»). На ній вони мають розповісти про завдання своєї місії, а також проінформувати, як просувається підготовка до надання Томосу. Екзархи повідомляли, наскільки тривалою буде їхня місія в Україні? Про це опосередковано було сказано під час зустрічі константинопольських послів з президентом. На наш погляд, після того, як Вселенська патріархія повернулася до тези про Україну як свою канонічну територію, логічно, щоб ця місія і їхнє представництво були постійними. Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі, потрібно усвідомлювати характер процесів. А Україні завжди потрібна комунікація з духовною особою, першим за честю першоієрархом православного світу, який на відміну від першоієрарха московського, вирішив проявити не формальну любов, не прихильність лише до однієї структури, а до всієї православної української громади. І таким чином дав можливість відчути себе членами православної Церкви абсолютно всім: і тим, хто прагне створення помісної Церкви, і тим, хто хоче залишатися в Московському патріархаті. Натомість Москва не розуміє, що ті, хто ще з 1989 року почали процес руху до автокефалії, за жодних обставин не будуть членами російської церкви, і ніколи не повернуться до Московського патріархату. Представники Константинополя затребували з вашого департаменту якісь документи чи статистичні дані? Ні. Всі статистичні дані щодо кожної області і кожної релігійної організації абсолютно відкриті – на сайті міністерства. Екзархи постійно перебувають в Україні? Вони мають обов’язки в тих єпархіях, які очолюють і за які вони відповідають. Тому екзархи можуть від’їжджати з України і повертатися сюди. Будь-яка робота передбачає відрядження. «Вже з 1995 року почалося зростання кількості києвоцентричних православних громад» 1 жовтня прихильники УПЦ Московського патріархату розпочали у Києві протести і пікети під приміщенням, в якому нібито зупинилися екзархи. На вашу думку, чого насправді добиваються протестувальники? Україна – вільна держава. Протести – одна з форм самовиявлення. Але ми маємо розуміти, що це не просто звичайні зібрання людей, які самоорганізувалися і вийшли на пікети. Перед цим у ЗМІ було опубліковано багато повідомлень про те, що цим протестам передувала організаційна нарада під головуванням керуючого справами УПЦ Московського патріархату Антонія Паканича за участі конкретних священиків кількох єпархій. Це ті єпархії, які вже були колись втягнуті у протистояння. Там навіть сформовані спеціальні служби, які можуть організовувати подібні протести і привозити людей. Тобто це насправді підготовлена, організована, спрямована акція, яка вкладається у рамки моделі, яку сьогодні намагається реалізувати МП – демонстрація альтернативної позиції, максимальне опонування процедурі отримання Томосу. Але акція, попри попередньо заявлену підготовку, була досить малолюдною. Так, там було, можливо, до півсотні людей. Бо це формалізована і штучно організована акція. І ці люди не висловлювали думку соборної православної громади, яка є набагато більшою. На жаль, Московський патріархат ніколи не хоче дослухатися до даних соціології та ігнорує об’єктивні статистичні дані. І тому ця структура живе у вигаданому світі. Десятки соціологічних досліджень, починаючи з 1999 року, показують превалювання вірян, які не орієнтуються на Московський патріархат. Але зараз МП спекулює на кількості своїх парафій, яка є найбільшою з усіх православних церков. Треба зрозуміти, чому виникла така диспропорція. По-перше, УПЦ МП є частиною і спадкоємицею Московського патріархату, єдиної дозволеної структури в Радянському Союзі. Тобто були абсолютно різні стартові умови в УПЦ МП, Київського патріархату і УАПЦ. Коли незалежні від МП структури почали формуватися, УПЦ в єдності з Московським патріархатом вже мала 10 тисяч парафій! Вона входила у цей «змагальний період» з вже готовою матеріальною базою, з системою монастирів, духовних навчальних закладів, з підтримкою Москви. І ця різниця стартового потенціалу далася взнаки. По-друге, мережа Московського патріархату була по всій Україні. І тому ці регіональні структури на рівні єпархіальних управлінь, комісій, адміністративних органів сприяли поширенню УПЦ МП. Наприклад, Київський патріархат у багатьох регіонах починав з нуля. Але вже з 1995 року проявилася інша тенденція: почалося зростання відсотка києвоцентричних громад. Тому потенціал зростання Київського патріархату в масштабах всієї держави був і є набагато сильнішим, аніж розвиток УПЦ МП. «Для УПЦ МП громада – це структурна одиниця, яка має перебувати у феодальному володінні» Нещодавно в Богородчанах на Франківщині стався конфлікт навколо церковного майна. З цієї ситуації Московський патріархат намагався роздути великий скандал. Що там насправді відбулося? Це чергова маніпуляція. По-перше, якщо подивитися на первинні повідомлення на офіційному сайті УПЦ МП, на інших сайтах, що відразу розтиражували інформацію, і потім пройшли навіть на російських інформагенціях, то фактично там не було жодного слова правди. Спочатку ледь не розповідали, що захопили церкву. Але про храм мова навіть не йшлася. Конфлікт виник навколо господарських приміщень – келійних корпусів – колишнього домініканського монастиря. Тобто це навіть не православна, а колишня римо-католицька будівля? Так. По-друге, було повідомлення, що приміщення захопив «Правий сектор». Як виявилося пізніше, жодного представника цієї організації там і близько не було. Про «Правий сектор» російські ЗМІ пишуть тоді, коли треба більше загострити ситуацію. Там були присутні представники районної влади, депутати, які ще раніше віддали ці приміщенні в оренду місцевій музичній школі. Свято-Троїцький храм в Богородчанах По-третє, було написано про те, що хтось отримав травму руки, забиття голови, про госпіталізацію. Але насправді жодна людина до лікарні не зверталася. І ніяких насильницьких дій там також зафіксовано не було. Тому зараз представники УПЦ МП щодо ситуації в Богородчанах замовкли, бо намагання створити з неї скандал перекреслені об’єктивними фактами. Проте це зайвий раз демонструє, як маніпулюють і жонглюють неправдою ідеологічно-пропагандистські структури Московського патріархату. Я можу абсолютно стверджувати, що використання засобів пропаганди є властивим для російських інформаційних каналів. Наприклад, як це буває під час переходів парафії з однієї юрисдикції до іншої. Є дані про те, скільки за час війни з початку 2014 року перейшло громад УПЦ МП до Київського патріархату? Такі ситуації виникли майже у 120 громадах. Приблизно третина з них відразу перейшли в Київський патріархат. В іншій третині відбувся перехід стихійним способом, коли більшість громади всупереч меншості стала на бік УПЦ КП. Ще в третині тривають протистояння, коли в храми не допускаються священики або здійснюються почергові богослужіння. З юридичної точки зору, позиція УПЦ МП виглядає абсурдною: вона апріорі не хоче визнавати право громад вирішувати свою долю. Для них громада –  якась структурна одиниця, яка довічно, до другого пришестя, має перебувати у феодальному володінні МП. Наш закон дає можливість абсолютно вільно вірянам змінювати свою релігійну юрисдикцію. І ніхто цьому не може перешкодити. І саме громада володіє усім майном, і має повне право цим майном розпоряджатися – це може бути  храм, будинок священика, автомобілі тощо. А УПЦ МП категорично виступає проти цього. Вона називає переходи громад до іншої юрисдикції «захопленнями храмів», що абсолютно не пов’язується з реаліями та законом. І тому щоразу на різних міжнародних заходах нам доводиться пояснювати, що українське релігійне законодавство є одним із найліберальніших у Європі. «Ми обмінюємося інформацією з СБУ» Чи є загрози справжньої релігійної війни з кровопролиттям, про що говорили Вадим Новинський та інші представники УПЦ МП? Якщо Новинський та інші, хто цим лякає, спровокують та запустять механізм протистояння, то певні конфлікти можливі. Ви якось контролюєте ситуацію? Коли мова йде про конфлікти, то ситуацію мають контролювати правоохоронні органи. Ви взаємодієте з СБУ? Звичайно, ми обмінюємося інформацією. До речі, треба розуміти, що відповідно до існуючої моделі державно-церковних взаємин, реєстрація місцевих громад на рівні регіонів і всі інші моменти, пов’язані з їхнім функціонуванням, належить до компетенції обласних державних адміністрацій, де існують відповідні профільні підрозділи, що займаються релігійними питаннями. Тому ця ситуація повинна також контролюватися ОДА. Сьогодні Росія і проросійські структури в Україні свідомо йдуть на провокування конфліктів. Вони не хочуть діяти в рамках закону, хочуть діяти правом сили. Задля чого створюються групи реагування, як ми могли це бачити в Катеринівці три роки тому. Там місцева громада перейшла до Київського патріархату. Відразу до них приїхали кілька автобусів молодиків, які намагалися спровокувати силове протистояння. Тому, якщо виникне конфлікт із насильством, то він буде на совісті тих, хто не хоче визнавати існуючу легітимну правову базу, яка дозволяє цих конфліктів уникати. До речі, і це незаперечний факт, що в більшості судових справ, пов’язаних з вирішенням питання власності громад, юристи УПЦ МП навіть не намагаються апелювати до закону. Вони прагнуть відшуковувати такі положення базового законодавства, які стосуються лише матеріальної сторони справи. Тобто вони змагаються не за людей, а за майно? Так. На якій підставі охороною об’єктів УПЦ МП займаються парамілітарні, так звані козацькі організації? Очевидно, в кращому випадку – це якісь громадські об’єднання. Хоча переважно це організовані та профінансовані місцевим духовенством чи спонсорами парамілітарні групи. Яскравий приклад – організація «Радомир» у Запорізькій єпархії Московського патріархату. Це відома структура, яка намагається організувати вишкіл буквально з дитсадка до пенсійного віку. Вони згуртовують активних парафіян, які підтримують проросійську орієнтацію. І там не лише фізична й релігійна підготовка. Там, зокрема, читають лекції на політичні теми певної спрямованості. Пару тижнів тому в одному з інтерв’ю той же митрополит Антоній Паканич, апелюючи до соціальної доктрини УПЦ МП, говорив про «право на опір». Тобто вже відверто говориться і підводиться певна ідеологічна лінія під те, що закону не існує, а є їхнє бачення і їхнє бажання, як має бути організований спротив і опір. І в рамках цієї насильницької парадигми можна діяти. Це вкрай серйозна заява, яка має бути вивчена Службою безпеки і всім правоохоронними структурами. Ці парамілітарні організації Московського патріархату озброєні? Я не знаю. Поки що зброя під час конфліктів не застосовувалася. З боку представників УПЦ МП рефреном звучать обвинувачення греко-католиків у тому, що це нібито вони просувають в Україні автокефалію. Зокрема, про це у своєму відкритому листі до патріарха Варфоломія написали народний депутат Андрій Деркач з соратниками. Це знову ж таки спекуляції та маніпуляції. Греко-католицька церква чітко заявила про свою позицію: всі процеси, які зараз відбуваються, це внутрішні справи православних спільнот, в яких УГКЦ не бере участі. Тому з боку представників МП – це апелювання до давніх фобій, поширених серед певної частини православних, намагання законсервувати православну ідентичність на дуже давніх антикатолицьких сюжетах. На вашу думку, помісна православна церква та УГКЦ знайдуть спільну платформу, щоб уникнути конфліктів у майбутньому після появи домінуючої православної конфесії? Не з’явиться домінуючої конфесії. Її і зараз немає. У нас всі рівні перед законом, правовий статус найменшої і найбільшої релігійних структур однаковий. Кількість громад в якійсь окремій релігійній організації не надає їй виняткових можливостей і прав. Читайте також Закон про єдине вікно на митниці сьогодні набув чинності 4 Жовтня, 10:01 Депутат від БПП визнав, що його соратники з фракції деградують 4 Жовтня, 09:32 У «табачників» за останні роки випарувався страх і перед владою - експерт 4 Жовтня, 09:30 Проект «Стіна»: Рада візьметься за облаштування державного кордону 4 Жовтня, 08:36 Не треба вчитися розмовляти українською! Починайте спілкуватися 4 Жовтня, 08:21 Денісова: клопотання Балуха про умовно-дострокове звільнення зіграє на руку Кремлю 4 Жовтня, 07:58 «Майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква» На вашу думку, які будуть найконфліктніші регіони після надання автокефалії Українській церкві? Я думаю, що проблемних у нас взагалі не буде. Бо якщо дотримуватися законодавства, гарантувати всім право вільного вибору, то серйозних конфліктів ніде не повинно виникнути. Ми розуміємо, що існують окремі області, наприклад, на півдні і сході країни, з домінувальною орієнтацією на Московський патріархат. І якщо більшість тих громад вирішить залишитися в єдності з РПЦ - жодних проблем у цьому не має. Натомість є регіони, де абсолютна більшість вірян і духовенства києвоцентричної ідентичності. І я переконаний, що держава мусить забезпечити їм право такого вибору. За вашими прогнозами, який відсоток громад УПЦ МП перейде до помісної автокефальної церкви? Думаю, що половина або й більше структур УПЦ в єдності з Московським патріархатом після надання Томосу і завершення конституювання помісної церкви приєднаються відразу чи в найближчій перспективі. Багато духовенства зараз перебуває в очікуванні. Вони зайняли спостережну позицію. У Верховній Раді лежить законопроект №5309, який передбачає перейменування УПЦ Московського патріархату. Ваш департамент робив правову оцінку цього документа? Так, ми ознайомлені з цим законопроектом. І наскільки відомо, він підтриманий Комітетом Верховної Ради з питань культури та духовності. І я думаю, що після надання Томосу і відповідно до базової традиції, яка склалася в усіх державах, майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква». Адже УПЦ МП де-факто є структурним підрозділом Московського патріархату, про що йде мова в 10 главі статуту РПЦ, а також в 3 параграфі 1 розділу статуту самої УПЦ. Тому я думаю, що абсолютно є логічним, коли віряни зможуть чітко зрозуміти юрисдикційне підпорядкування своїх спільнот – до кого вони належать. Тобто УПЦ МП таки буде перейменована на «екзархат РПЦ в Україні»? Це вже справа самих вірян УПЦ МП. Народні депутати не можуть визначити статус цієї організації, це може зробити лише сама церква. Зокрема, в УПЦ МП розглядаються кілька варіантів. Може залишатися і теперішній статус напівавтономії, може стати екзархатом, а може переформатуватися на окремі митрополії РПЦ. До речі, якщо ми глибше поглянемо на пропагандистські кампанії, які проводить УПЦ МП, то вони мають чисто внутрішню спрямованість. Адже в Москві вже розуміють, що отримання Томосу – невідворотній процес. Завдання, що виконується в межах оцих маніпулятивних технологій – просто намагання зберегти максимальну кількість вірян і духовенства в межах майбутньої реорганізованої церковної структури на території України. Чи відомо, коли може відбутися об’єднавчий Собор? Ймовірно, це питання буде вирішене на найближчому засіданні Священного синоду Константинопольського патріархату. Спочатку екзархи мають відзвітуватися про ситуацію в Україні. І лише на основі їхнього аналізу і моніторингу можна буде говорити про якісь певні речі. Звісно, щоб провести такий об’єднавчий Собор, потрібно, щоб з боку Вселенського патріархату надійшов потужний сигнал про те, що автокефалія майбутній помісній церкві вже надається. Томос – невідворотнє чи може бути форс-мажор? Я абсолютно в цьому переконаний, що Томос буде. Константинополь зробив вже всі необхідні заяви. І якщо зараз відступити від цієї позиції, то це означатиме велику дипломатичну поразку Константинополя, яка йому дорожче коштуватиме, ніж навіть поглиблення конфронтації з Московським патріархатом. Даруючи Томос Константинополь стверджує себе як формотворчу церкву, і водночас отримує потужного і вдячного союзника у майбутній православній спільноті. Якщо зазирнути наперед: де може бути резиденція патріарха автокефальної УПЦ? В Софії Київській? Чи варто збудувати абсолютно новітній православний центр? Це вже справа самої церкви (посміхається). Уявімо, що ченці Києво-Печерської лаври через день принесуть ключі від монастиря і скажуть, що їм було видіння про те, що вони мають приєднатися до єдиної помісної церкви. «Лаври знаходяться у державній власності» До речі, кому зараз належать Києво-Печерська та Почаївська лаври? Лаври у державній власності. Такі об’єкти національного значення нікому у власність не передаються. Нижня частина Києво-Печерської і Почаївська лавра передані на 50 років в оренду УПЦ МП. Відомо, що Почаївська лавра передавалася в оренду Московському патріархату з порушеннями законодавства. Можна через суд цю оренду перервати? Тут немає підстав для суду. Держава надала оренду і в прерогативах державних органів вирішувати її подальшу долю. Тобто, якщо буде зрозуміло, що під час передачі лаври в оренду існували порушення, це може стати підставою для перегляду договору. Це питання в компетенції Кабінету міністрів. Яка на сьогодні ситуація щодо незаконно зведеного монастиря УПЦ МП біля Історичного музею в Києві? Так званий «Десятинний монастир УПЦ (МП)» біля Національного музею (передній план). Фото: Радіо Свобода Зараз щодо цього питання триває суд. Підготовлено безліч документів, які засвідчують, що це було самовільне захоплення території. Жодна державна інституція не надавала дозволу. По-перше, там зареєстрована релігійна громада, але діє монастир, юридичною адресою якого є хутір Вільний в Голосіївському районі столиці. По-друге, приміщення було легітимізоване в невідомий спосіб. Спочатку воно заявлялося як тимчасова споруда. А на виході з’явилися зовсім інші документи. Тому суд триває, і, я думаю, що незабаром ця ситуація вирішиться.  Читайте також: Митрополит УПЦ МП Митрофан: У нашій церкві є протилежні думки щодо автокефалії Чи доцільно на цьому місці після отримання автокефалії відбудувати Десятинну церкву, яка б стала символом правонаступності помісної Української церкви від давньої Київської митрополії? На це запитання мають відповісти археологи. Адже не залишилося відомостей про первісний вигляд Десятинної церкви. Вона кілька разів руйнувалася та відновлювалася. Нещодавно в Глухові Сумської області виник скандал навколо запланованого аудиту Міністерством  культури місцевої церкви УПЦ МП. Ви можете прояснити деталі? Це не в компетенції нашого департаменту. Цим питанням займаються управління історичної спадщини міністерства, музейне управління, а також відділ переміщення культурних цінностей. Наскільки я розумію ситуацію, народні депутати були стурбовані можливим вивезенням за межі України історичних та культурних пам’яток, що зберігаються у Спасо-Преображенській церкві, яка є частиною великого Глухівського заповідника. Були такі випадки, коли цінності справді вивозилися? Можливо. Втім я не знаю жодного задокументованого випадку. Але доцільно було б провести аудит храмів? На це запитання краще б відповіли фахівці профільних управлінь. Добре, але ж церковні цінності можуть на лише вивозити, а й викрадати. Наприклад, нещодавно з’явилася інформація про крадіжку, а потім швидке знайдення ікони святого Георгія Переможця в Києво-Печерській лаврі. Кому належить майно в церквах, які входять до комплексів державних заповідників? Це складне запитання. Деяке майно могло вже бути надбане самою церковною організацією. Очевидно, якщо мова йде про все те, що є історичною спадщиною, воно, звісно, має бути під контролем держави. На вашу думку, після створення помісної автокефальної церкви, можна через міжнародні суди вимагати повернення церковних історичних та культурних цінностей, що були вивезені з України? Наприклад, повернути з Москви вкрадену ікону Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, вивезені після зруйнування більшовиками залишків унікальної мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря тощо. Адже навіть в 20-х роках минулого століття була створена паритетна комісія з фахівців України та РРФСР щодо повернення вивезених культурних цінностей. Наряд чи ми зараз могли б ревізувати справи багатосотрічної давнини. «Стаття 30-та закону «Про свободу совісті» зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні» Окружний адміністративний суд Києва ухвалив позов ГО «Неурядова організація верховенство права» до президента Порошенка щодо його звернення через Верховну Раду до Вселенського престолу з проханням надати Томос про автокефалію. На вашу думку, які шанси у цієї справи? Сподіваюся, що у цьому випадку суд проявить фаховість і компетентність. Адже жодних порушень з боку президента немає. Стаття 30 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» навіть зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні. І в цьому контексті, я думаю, жодні технології та ідеологічні впливи не завадять суддям ухвалити справедливе рішення. Тобто президент мав незаперечне право звертатися з ініціативою до Константинопольського патріархату? Чому президент має бути обмежений у своїх повноваженнях, тим паче, що закон йому такі повноваження делегує? На мою думку, якби глава держави не робив нічого, тоді б це було якимось порушенням. Президент не обмежував нічиїх прав, жодної релігійної організації, навпаки, він сприяє реалізації прав значної частини соціуму, яка хоче мати помісну православну церкву.  Читайте також: Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату Ярослав Коцюба, для «Главкома» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/andriy-yurash-ponad-50-gromad-upc-mp-pereydut-do-jedinoji-pomisnoji-cerkvi-533380.html

У Синоді РПЦ, який збереться сьогодні у Мінську, не засідає жоден білорус 15 Жовтня, 10:560 37 0 0 Фото: Svaboda.org Щодо російського патріарха Кирила в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?» Синод Російської православної церкви в Мінську проходить в історичний момент для православ'я у світі. Після того як Українська церква отримає незалежність з рук Вселенського патріархату, на те саме по праву може розраховувати і Білоруська. Про це пише білоруське видання «Наша Ніва».  «На тлі України ідея про білоруську автокефалію, яка ще рік тому здавалася чимось фантастичним і тому недискусійним, набуває цілком відчутні форми. У головах білоруського кліру відбувається революція, в цей же час патріарх московський прилітає сюди, щоб позначати територію і погрозити українському православ'ю, яке вважає «своїм», - пише видання.  ЗМІ звертає увагу: щодо російського патріарха Кирила (Гундяєва) в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?»  «Було б логічно, якби в Константинополі Кирило обговорив з Варфоломієм, як разом видати Україні Томос - це дозволило б Москві зберегти обличчя. А що він зробив замість цього? Доводив Варфоломію, що українська нація - новоутворення, а тому і церква повинна підкорятися Москві. Це сором», - говорить джерело в церковних колах. До речі, на синоді РПЦ мало що немає жодної людини, яка би захищала білоруську позицію, там взагалі немає жодного білоруса. Православні Білорусі представлені там рязанським митрополитом, який за чотири роки жодного разу не продемонстрував еволюції своїх поглядів.  «Немає причин думати, що колись в майбутньому він стане для білорусів «своїм». Тут Павло (Пономарьов) продовжує займатися тим, чим займався в США, Ізраїлі або Австрії - просуває інтереси Москви. Показово, що навіть Лукашенко перестав зустрічатися з митрополитом Павлом. Якщо спочатку антипатія висловлювалася в порушенні протоколу (на Різдво Лукашенко повинен був провести півгодини в Свято-Духовому соборі разом з Павлом, але пробув лише 15 хвилин), то на Великдень він взагалі запалив свічку разом з ... митрополитом Філаретом, повністю проігнорувавши Павла», - пише видання.  Зазначається, що Лукашенко відмовився від зустрічі з Павлом і в рамках заходів Синоду.  «Цікаво, чи вистачить у сьогоднішнього глави Білорусі сміливості поставити питання про те, щоб керівником Білоруського екзархату став білорус і щоб білоруська держава теж отримала свою самоврядну церкву?», - резюмує ЗМІ. За підсумками синоду Російської православної церкви, який збереться у Мінську, буде ухвалено рішення щодо відповіді Константинополю на його дії з українського питання. У РПЦ обіцяють жорсткі кроки. Також російська сторона переконує, що УПЦ МП є єдиною канонічно визнаною та продовжить своє служіння навіть після створення єдиної помісної церкви в Україні. Наразі у Філарета закликали УАПЦ і Московський патріархат почати готувати об’єднавчий собор. Втім, як відомо синод РПЦ в Мінську готує «жорстку відповідь» на дії Константинополя. Крім того стало відомо, що московська церква хоче анафеми для Варфоломія за зняття прокляття з Філарета. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду щодо української церкви.  Більше читайте у матеріалах «Главкома»: Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/u-sinodi-rpc-yakiy-zberetsya-sogodni-u-minsku-ne-zasidaje-zhoden-bilorus--536315.html

З'явився повний текст рішення Синоду РПЦ про розрив відносин з Константинополем 15 Жовтня, 23:250 2 0 0 Синод Російської Православної Церкви Для всіх священнослужителів РПЦ неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в обрядах, що здійснюються в її храмах Російська православна церква (РПЦ) 15 жовтня на засіданні Синоду прийняла рішення про повне припинення євхаристійних відносин з Константинопольським патріархатом. Повний текст рішення опублікований на сайті РПЦ.   «Зі щирим болем Священний Синод Російської Православної Церкви сприйняв опубліковане 11 жовтня 2018 року повідомлення Константинопольської Патріархії про прийняті рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату: про підтвердження наміру «надати автокефалію Українській Церкві»; про відкриття в Києві «ставропігії» Константинопольського Патріарха; про «відновлення в архієрейському або ієрейському чині» лідерів українського розколу і їх послідовників і «повернення їх вірних до церковного спілкування»; про «скасування дії» соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату», - йдеться у заяві. Також зазначається, що «ці беззаконні рішення Синод Константинопольської Церкви прийняв в односторонньому порядку, проігнорувавши заклики Української Православної Церкви і всієї повноти Російської Православної Церкви, а також братських Помісних Православних Церков, їх Предстоятелів і архієреїв до всеправославного обговорення питання». «Вступ до спілкування з тими, що пішли в розкол, а тим паче відлученими від Церкви рівносильно ухиленню в розкол і суворо засуджується канонами Святої Церкви…Рішення Константинопольського Патріархату про «відновлення» канонічного статусу та прийняття в спілкування колишнього митрополита Філарета Денисенка, відлученого від Церкви, ігнорує ряд послідовних рішень Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, правомірність яких не підлягає сумніву», - наголосили в РПЦ. «Лицемірно виправдовуючись прагненням до відновлення єдності українського Православ'я, Константинопольська Патріархія своїми безрозсудними і політично вмотивованими рішеннями вносить ще більшу поділ і посилює страждання канонічної Православної Церкви України», - додали в Російській православній церкві. В РПЦ зазначили, що «відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян — участь в обрядах, що здійснюються в її храмах». Нагадаємо, на засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви, що відбулося 15 жовтня в Мінську, було прийнято заяву Синоду «в зв'язку з посяганням Константинопольського Патріархату на канонічну територію Російської Православної Церкви». В РПЦ заявили, що члени Священного Синоду «визнали неможливим подальше перебування в євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом». В УПЦ КП заявили, що Синод РПЦ повторює політику Кремля. Нагадаємо, у понеділок, 15 жовтня, у Мінську під головуванням російського патріарха Кирила пройшло засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Перед засіданням Синоду Кирило заявив, що зустріч має «дуже важливий» статус, і анонсував «певні рішення стосовно України». Також 15 жовтня у Мінську російський патріарх Кирило зустрівся з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду Константинопольського Патріархату щодо української церкви. ОПИТУВАННЯ Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/zyavivsya-povniy-tekst-rishennya-sinodu-rpc-pro-rozriv-vidnosin-z-konstantinopolem-536423.html