Мало всього – ще і тугу вовчу 

в оце щоденне людське улюлю! 

А я потерплю, а я перемовчу, 

аж поки згіркне слово «люблю». 

Оці Ніагари блуду і бруду, 

а я пересилю, русява, як Русь, 

а я переб’юся, а я перебуду,

 а я переплачу, пересміюсь! 

Це переждати, пережадати, 

це передвічне вперехрест, 

це як перЕстріт – тебе перестріти, 

це як переступ – слово і жест. 

Перенебачу, переночую, 

передощиться, переболю, 

а я переднюю, переночую, 

а я перегодом перелюблю. 

А я утечу в кошлаті Карпати, 

а я цю любов задушу і уб’ю… 

Зорі стозорі, 

ви що – телепати? 

Чого ж ви так дивитесь в душу мою?

Шановна, Ліно Василівно Костенко!

            Вітаю Вас, Ліно Василівно, з наступаючи Днем народження. 19 березня Вам виповниться вісімдесят два роки. Кажуть, нечемно запитувати у жінки про її вік. Можливо, й Ви трохи соромитесь, коли хтось говорить про Ваш вік, але ж я хочу сказати Вам, поважна поетесо, що ті роки, які Ви вже прожили – це роки, які зараховано часом Відродження і Ви відіграли тут не останню роль. Тому Вам не слід переживати за кількість Вашого життєвого досвіду, виміряного роками.

            Ваше життя, несучись швидким потоком, приносило  чисту воду в море української літератури. За часи радянської системи Ваш потік намагались зупинити, будуючи греблі заборон, мулячи воду критикою. Але воістину чисті струмені Ваших поетичних слів не зважали ні на греблі, ні на мул, вони лишились такими ж чистими як з початку…

            Ліно Василівно, ми зараз вивчаємо вашу творчість, скоро будемо читати одну з перлин Вашої творчої скарбниці – роман «Маруся Чурай». Я впевнений, що цей поетичний твір збагатить скарб моїх власних перлин з української літератури.

            Ліно Василівно, я зачитуюсь Вашими творами. Дякую, що Ви у нас є!

Із пошаною ___________________

Учень 11 класу

ЗОШ №61

Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада. Немає дат, немає фактів голих, усе дійшло у вимірах легенд. Але в курганах скіфських — не монголи. На пекторалі — теж не Орієнт. Лише прапам'ять долітає звідти, перемиває золотий пісок. Багато міг би розказати вітер, але у вітру голос пересох... Про скіфів добре згадував Есхіл. В Гомера є, що скіфи — справедливі. В цьому краю царів і пастухів суворі люди, горді і вродливі. Любили степ, і волю, і пісні. Приносили присягу при вогні. Стріляли з лука, билися мечами. Зі списа їли здимлений шашлик. Недаром "скіф" колись і означало — суворий, грізний, воїн-степовик.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.  Землі немає, то буде небо....

Людина нібито не літає...  А крила має. А крила має!

http://blog.i.ua/user/1727364/363787/#p1  

(  Відеододаток до замітки від 02.12.09, 22:11 )

Арсен Аваков:

7 лютого в Харківському театрі опери і балету був аншлаг - Ліна Костенка презентувала свій роман "Записки українського самашедшого". Близько 2 тисяч в залі і стільки ж, напевно, не потрапили в зал. Дві години Ліна Костенка була на сцені. Думаю зустріч з нею допомогла знайти відповіді на питання, які багатьох сьогодні хвилюють. Пропоную вашій увазі відеоверсію творчого вечора Ліни Костенка в Харкові.

частина перша:

частина друга: