Дорогі співвітчизники, вітаю вас з             

       Великим Святом – з Днем Незалежності!     

Хай рідна наша Україна – миролюбива Держава лише росте та процвітає.

Нехай вона як найшвидше звільниться від війни, від того окупанта, який

приніс на нашу землю страждання та кровопролиття.

а тепер від мене мій авторський вірш написаній в честь нашої
матінки - України:
http://photo.i.ua/user/4922326/369670/15203793/

Ой, як же мені набридла ця Зима  
Вже хочеться тепла, п"яного повітря, короче, весни хочеться...
Давайте, колєгі, доб"ємо скоріше цю зиму , А зброю пропоную
таку: хто - піснею, а хто віршом своїм про весну... Так, хоч на душі
потеплішає, а тоді може й в нашому світі...

І ось мій вклад у цю добру справу - новий трохи іронічній вірш Порізи 

---------------------------------------------------------------------

Рятуй, зима, рятуй своє рядно!
Вже води весняні його тріпають.
Порізи роблять…  Біль  –  тобі, та все одно,
приходе час, коли сніга вмирають.

Навряд чи хто, як тільки ти сама
скорботу чорну ту все не вгамуєш.
Не клич мороз, бо час минає вже. Дарма
за втрату снігу немічно лютуєш.

Царівна мати сніжних місяців,
похмурих воронів, та білих зайців,
Второпай вже собі, що солов’їний спів,
мені так любий, часто сниться вранці.


Порізи чорні глибше, глибше все
на білих та холодних простирадлах.
Привітне сонце хай нам з кожним днем несе
тепло небесне, щоб весна настала.


09.02.19

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими – чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018

-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Я все частіше - день у день,
у небо погляд піднімаю,
і все частіше -  день у день,
душею ніби помираю…


Скажіть, хто зможе пояснити
мені страшні буденні дні,
в яких голодні плачуть діти,
та гинуть люди на війні?


Чому колишні наші браття
віднині стали  ворогами?
Хто розпалив війни багаття,
та прірву утворив між нами?


Чому від геніїв-тиранів
ми кривду маємо терпіти?
Невже це - наші дні останні?
Коли ж любов тоді  творити?


06.02.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Сумнівні тіні дня розтали...
Мені не буде вороття -
По сходах в небо - від буття,
І вже не грішними ногами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Лиш Той, що небо стереже
Від тих, хто не збагнув нірвани.

Він смертю гоїть людські  рани.
Душевні та тілесні теж.
Дарує  простір весь без меж
Тому,  хто день прожив останній.

Дарує мить, щоб все згадати.
Від перших кроків  у житті
До дня, коли на самоті
Збагнути, як це - помирати…

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти,
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А я десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім.
Якою? - Ще не знаю сам.
Та все тепло своє віддам,
Яке в житті я мав до нині.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків.
Здме вітер стрічки із вінків,
Та я ще буду вас любити.

А потім все зітреться часом -
Ім’я, світлини, та вірші.
Та все одно  - моїй душі, 
Бо будемо тоді ми разом. ..

01.12.20

                        © Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.

------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

присвячується річниці Дня Незалежності України, та тим, хто 

захищав, і продовжує зараз захищати нашу Матусю-Україну.

               

Україна, моя ти матуся,

бачу сльози твої, що – з неба.

Я на тебе із сумом дивлюся -

в час війни – в дітях є потреба!

 

Бачу сльози твої, рідненька,

ці могили дітей-героїв.

Я вклоняюся їм низенько,

хто життям своїм мир відстоїв.

 

Ти сумуєш за ними, мамо,

в вишиванці вишнево-чорній.

Я за ними сумую так само,

бо вони є брати-герої.

 

Відчуваю твій біль та втому -

скільки їх - на війні полеглих! 

Скільки ж їх не прийшло до дому,

але всі вони… Ні – не вмерли!

 

Бо герої твої не вмирають –

вони – вітер над морем, степом,

над ланами твоїми літають –

журавлями під рідним небом.

 

Україна, моя ти матуся,

в час війни в дітях є потреба!

Я за них, за тебе помолюся,

та за мирне блакитне небо.

 

22.08.17

© Copyright: Виталий Тугай

----------------------------------------

читайте мене  на  моєму офіційному сайті

                  http://lesovihok.avtor.me 

     читайте меня на моём  официальном 

                 сайте "Камин для души"

  

     за ілюстрацію взято полотно художниці з Дніпра,Ольги Рекун

1.
З рудим, останнім, мокрим снігом,
З духмяним, милим серцю, цвітом,
З приємно-теплими вітрами
Любов прийде, пройти між нами.
Бо ми вже зовсім не такі.
Як понад двадцять тому років
Давно, давно поодинокі.
Ми, як поранені пташки,
В собі шукаем тільки спокій.

2.
Ой, довго, довго серце нило,
Аж двадцять весен народилось.
Перемололось, все стерпілось...
Життя із часом все змінило.
Жаліти стало небо нас,
Дощем спокійним - не грозою,
Наповнив келихи журбою,
І цей, бузком духм'янний час,
Так плакало, як мы з тобою.

3.
Та з часом весни гоять рани.
Хіба з тобою це ми знали?!
Був кожен травень, як останній -
Жага і смуток обійнялись.
Тепер мы зовсім не такі.
Вже понад двадцять весен поспіль,
Як трави нам не стрелять постіль,
І ми не вірим у казки,
Але є ті, що вірять досі.

З рудим останнім мокрим снігом,
Прийшла весна... Милуйтесь дивом...


17.03.20

© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

*цей вірш - текст до нової пісні, хоча мелодії при написанні, я не відчув.

*громадянська лірика

Днем з вогнем не знайти нам любові - 

зіпсувався теперішній світ. 

Що Старий заповіт, а що Новий 

ігнорується не один вік. 

Днем з вогнем не знайти тут любові,

буцім нині на неї - табу.

Лиш байдужість і помста -  у крові,

бур’яном на Землі квітне блуд.

Днем з вогнем не знайти вже любові,

ми без неї змогли існувати.

Ми, напевно, усі не здорові,

та не прагнемо душ рятувати.

Днем з вогнем не знайти вже любові - 

ось про що серце з сумом зітхає.  

Без любові життя помилкове,

та ніхто на це не зважає… 

20.08.17

© Copyright: Виталий Тугай

 читайте мене  на  моєму офіційному сайті
                  http://lesovihok.avtor.me 

     читайте меня на моём  официальном 

                 сайте "Камин для души":

Життя минає… Наче все без змін,
та невгомонний час  - це наш загальний ворог
звичайно бреше нам живим усім,
що все повернеться в звичайний кругообіг.

09.02.19

із серіїї "Життєві нотатки"

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/