Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими – чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018

-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Крок стелиться в слід. Слід стелиться в шлях.
І далі - вперед без сумнівів жодних.
Хай місяць в ночі – ліхтарик Творця,
Сіяє й надалі в холодній безодні.

Та думка мене тримає одна:
Не вмію, не зможу, а чи боюся…
Не здійсненні мрії неначе орда
За мною з надією віддано рвуться.

Ось постріл луна, і зграя пташок
Зірвавшись у мить з прилеглого гаю,
Віщує мені: Життя – це ніщо,
Та лише воно здатне вести до раю.

Не згинули ще мої вороги –
Кують свою лють, та сил не втрачають.
Чи може любов’ю їх не зігрів –
Що правда-то правда, та хай пробачають.

Як згадка мені про прожиті дні
(Дитячі, легкі, наївні, летучі),
З’являється птах, і де - той мій гнів?
Сповзає в яри, як туман неминучий.

Знов стелиться ніч рядками на лист,
Та літери ці - з відлунням у скронях.
Мій Боже, молю, вклади у них зміст,
Який я щоразу читаю в долонях.


13.02.18

                мій официальный сайт "Камін для душі":
                         http://lesovihok.avtor.me  
                   та авторска строрінка на Фейсбук
                www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

У час, коли світом керує зима,
Все кригою вкрито, і навіть вуста
Забули про дотик, з’явилась вона…
З’явилась зненацька, неначе не звідки.

Примарилось літо, блакитний лиман,
Єдину її я лиш там розпізнав,
І впевнений я – не відався я снам.
Було це по справжньому реалістично.

Мій сум, що на серці, розвіявся в мить -
Спасінням було для мене ведіння.
До нього торкався, міг з ним говорить,
Бо досі ще в щире кохання я вірив.

Та зустріч, що сталась у шепоті хвиль,
Той погляд, як сонце, стрічка в волоссі…
Мені бракувало лише білих крил,
Мені, хто вважає здійсненними мрії...

Нас пестило море, теплим був вітер,
І танула плоть в поцілунках отих…
Сліди на піску склали магію літер,
Священних, та змитих водою, «Люблю».


09.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

* для учёта хронологии. Следующий стих был написан ре-
лигиозный под названием "Дай нам, Боже...", но опубликован
он был только 05.11.21. Он здесь: http://blog.i.ua/community/2043/2382011/

Я все частіше - день у день,
у небо погляд піднімаю,
і все частіше -  день у день,
душею ніби помираю…


Скажіть, хто зможе пояснити
мені страшні буденні дні,
в яких голодні плачуть діти,
та гинуть люди на війні?


Чому колишні наші браття
віднині стали  ворогами?
Хто розпалив війни багаття,
та прірву утворив між нами?


Чому від геніїв-тиранів
ми кривду маємо терпіти?
Невже це - наші дні останні?
Коли ж любов тоді  творити?


06.02.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

присвячується річниці Дня Незалежності України, та тим, хто 

захищав, і продовжує зараз захищати нашу Матусю-Україну.

               

Україна, моя ти матуся,

бачу сльози твої, що – з неба.

Я на тебе із сумом дивлюся -

в час війни – в дітях є потреба!

 

Бачу сльози твої, рідненька,

ці могили дітей-героїв.

Я вклоняюся їм низенько,

хто життям своїм мир відстоїв.

 

Ти сумуєш за ними, мамо,

в вишиванці вишнево-чорній.

Я за ними сумую так само,

бо вони є брати-герої.

 

Відчуваю твій біль та втому -

скільки їх - на війні полеглих! 

Скільки ж їх не прийшло до дому,

але всі вони… Ні – не вмерли!

 

Бо герої твої не вмирають –

вони – вітер над морем, степом,

над ланами твоїми літають –

журавлями під рідним небом.

 

Україна, моя ти матуся,

в час війни в дітях є потреба!

Я за них, за тебе помолюся,

та за мирне блакитне небо.

 

22.08.17

© Copyright: Виталий Тугай

----------------------------------------

читайте мене  на  моєму офіційному сайті

                  http://lesovihok.avtor.me 

     читайте меня на моём  официальном 

                 сайте "Камин для души"

  

     за ілюстрацію взято полотно художниці з Дніпра,Ольги Рекун

*громадянська лірика

Днем з вогнем не знайти нам любові - 

зіпсувався теперішній світ. 

Що Старий заповіт, а що Новий 

ігнорується не один вік. 

Днем з вогнем не знайти тут любові,

буцім нині на неї - табу.

Лиш байдужість і помста -  у крові,

бур’яном на Землі квітне блуд.

Днем з вогнем не знайти вже любові,

ми без неї змогли існувати.

Ми, напевно, усі не здорові,

та не прагнемо душ рятувати.

Днем з вогнем не знайти вже любові - 

ось про що серце з сумом зітхає.  

Без любові життя помилкове,

та ніхто на це не зважає… 

20.08.17

© Copyright: Виталий Тугай

 читайте мене  на  моєму офіційному сайті
                  http://lesovihok.avtor.me 

     читайте меня на моём  официальном 

                 сайте "Камин для души":

          нарешті спробував написати вірша українською            

серпень-павук 
вже по-тихеньку плете собі бабине літо, 
крок мій, як друк
колишніх, чорних тих машино-писаних літер.

колишніх – так!
літер, що б’ють не папір, як тоді, але душу. 
чорний той знак,
римою закарбувати на серці все ж мушу.

час для подяк – 
осінь дари вже духмяні нам щедро готує,
та на полях
втомлених сонцем нещадним, дощ спрагу вгамує.

м`ої плоди - 
це і скорбота, і посмішка літу, що гасне…
я не один – 
мрії  ведуть до нової весни мене власне.

літо піде -
осінь із сивим дощем з’їсть усю павутину,
але про те,
сам я перлиною в тій павутині застину.

спогади рук
все це без жалю зруйнують, в вітрах зачарують.
серпень-павук…
так, ці комахи і справді у світі існують.

06.08.17

© Copyright: Виталий Тугай