хочу сюди!
-
-
39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років
Замітки з міткою «рішення»
Рішення проблеми ям на дорозі.
- 28.03.18, 17:18
Дуже сподіваюсь, що адміністрація сайту залишить цю замітку.
Нарешті ми з вами маємо рішення однієї з найбільш обговорюваних проблем сучасності.
Тепер покращити стан доріг у великих містах, містечках, на подвір'ях будинків та в усіх точках планети, які Вас хвилюють, може кожна людина самостійно.
У продажу з'явилась суміш "холодний асфальт", вагою 25 кг, з якою можна працювати навіть у дощову погоду.
Зверніть увагу та за бажання скористайтесь можливістю взяти на себе відповідальність за рішення загальної проблеми.
https://besplatka.ua/uk/obyavlenie/holodnyi-asfalt-rockphalt-25-kg-99bc14
2
Як вирішить громада - так і буду діяти
- 06.02.18, 17:54
- Ми любимо тебе, Україно!
Чесно кажучи хоч я вважаюсь співмодератором співтовариства "Ми любимо тебе, Україно" де чітко вказано параметри його змісту: "Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.
Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику."
Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику."
але намагався дотримуватися норм демократії і надавати кожному слово, тому і не реагував на різні критичні випади, однак всьому є колись межа. Питання, врешті, не в мені, а в нашому співтоваристві: або воно відповідає задекларованим принципам, або воно деградує до того рівня, що в ньому нікого не залишиться з тих, хто виконує всі його положення.
Новоявлений пан Сети та староспечений Мольфар постійно порушують принципи нашого співтовариства і друкують матеріали абсолютно іншого формату, тому я ставлю на голосування наступне.
Хто за видалення з співтовариства "Ми любимо тебе, Україно" Сети і Мольфара, а тоді будемо діяти далі.
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
2
Три завдання для сучасної молоді
- 12.02.17, 21:16
- Ми любимо тебе, Україно!
“ Хороше рішення — результат досвіду. А досвід — результат поганих рішень. ”
Уолтер Рістон
Три завдання для сучасної молоді
Мирослав МАРИНОВИЧ
Завдання перше: створити політичну альтернативу
Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.
Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.
Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.
Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.
Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.
Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати
Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.
Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.
Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?
Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».
Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді
Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.
Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.
Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».
По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.
По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.
Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.
*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837
Уолтер Рістон
Три завдання для сучасної молоді
Мирослав МАРИНОВИЧ
Завдання перше: створити політичну альтернативу
Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.
Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.
Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.
Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.
Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.
Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати
Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.
Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.
Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?
Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».
Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді
Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.
Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.
Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».
По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.
По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.
Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.
*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837
3
Українська мова і «русский мир». Рецепти дерусифікації
18 жовтня 2016, 23:51
(Рубрика «Точка зору»)
Стаття доктора філологічних наук, професора Лариси Масенко «Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний» порушує багато гострих питань щодо функціонування державної української мови в Україні.
Авторитетний мовознавець Лариса Масенко робить закономірні висновки:
«Відсутністю державної підтримки української мови скористались представники п’ятої колони… В умовах функціональної нерівноправності двох мов, успадкованої від періоду колоніальної залежності України від Росії, це загрожує витісненням української мови з усіх сфер суспільного життя на більшій частині території країни…
Антиукраїнський Закон Ківалова-Колесніченка досі лишається чинним. І це означає, що й нинішнє керівництво, навіть в умовах розв’язаної Росією війни проти України, не усвідомлює, чи не хоче усвідомити того незаперечного факту, що деукраїнізація мовно-культурного простору прокладає шлях «русскому миру» всередину країни».
На жаль, це в Україні здатні зрозуміти далеко не всі. Доводиться чути, що мова сьогодні – це нібито не основне, а от закінчиться війна з Росією та почне підніматися економіка (а з нею і рівень життя), мовне питання вирішиться ледве не автоматично.
Хоча це є фундаментальною помилкою, на яку українці нині не мають просто права.
Використати мовний досвід Ізраїлю
Так сталося, що дякуючи професії, довелося відвідати чимало країн. Але в жодній із них колишні радянські громадяни не могли жити і працювати, не вивчивши мову країни свого перебування. Адже це просто неможливо.
Декілька років тому мені пощастило побувати в Ізраїлі на курсах для журналістів, які були організовані міністерством закордонних справ цієї країни.
В Ізраїлі вразило звичайно багато чого, але, можливо, найбільше те, що колись майже мертва мова іврит за відносно короткий проміжок історичного часу була повернута у функціональний оббіг єврейського народу.
І якщо на початку проголошення державності Ізраїлю іврит не був рідною мовою для більшості дорослих репатріантів, і її їм доводилося вчити з нуля, то вже своїх дітей ізраїльтяни спочатку вчили івриту, а вже потім іншим мовам.
Хоча важливість вивчення івриту явно усвідомили не всі. Так, у містечку Кфар-Саба під Тель-Авівом довелося поспілкуватися з репатріанткою з російського Біробіджану.
У Біробіджані вона працювала головним бухгалтером якогось великого підприємства, а у Кфар-Сабі спромоглася влаштуватися лише прибиральницею. Чим дуже була незадоволена і вважала це ледве не дискримінацією.
Втім, проблема виявилася дуже простою. Ця репатріантка не змогла (чи не захотіла) вивчити державну мову Ізраїлю – іврит. Бо вважала, що в країні, де значний відсоток російськомовних, це просто непотрібно.
А виявилося, що це зовсім не так. І вона почала задумуватися про повернення назад до Росії, оскільки незнання мови країни свого перебування стало непереборним бар’єром для влаштування в Ізраїлі на пристойну роботу.
В Україні сьогодні усе відбувається з похибкою до навпаки.
Ті, хто не бажають вивчати державну українську мову, з усіх сил намагаються законсервувати ситуацію з російською таким чином, аби з часом проблема вживання української мови відпала взагалі.
Через те, що переважна більшість її носіїв або перейшли на російську мову, або ж були витіснені на маргінеси суспільного життя.
Стан справ ускладнюється ще й тим, що для тих, хто видає себе за українські еліти, споконвічна мова країни їхнього проживання переважно не складає суттєвої цінності.
Рецепти дерусифікації
Аналізуючи шляхи припинення русифікації України, необхідно враховувати також і такий фактор, як мотивації принципово російськомовних ігнорувати українську мову.
Мова може йти не лише про небажання виходити з зони звичного «мовного комфорту» від перебування серед російськомовного оточення, а й про спробу законсервувати подібну аномальну ситуацію, якщо не назавжди, то принаймні на максимально розтягнутий час.
Роблячи перші кроки на шляху до дерусифікації, потрібно передбачити адміністративну відповідальність за ігнорування української мови, або публічне вживання російської мови під час своєї діяльності чиновниками, які перебувають на державній службі.
І ця відповідальність має застосовуватись незалежно від посади та службового рангу того, чи іншого держслужбовця. Що мусить бути чітко і однозначно прописано в українських законах.
Адже і зараз можна подати судовий позов щодо ігнорування державним чиновником української мови.
Але що можна написати у такому позові? Що чиновник порушує статтю 10 Конституції України. Суддя з цим погодиться. А що далі? За якою статтею його притягти до відповідальності?
Тому на напрямку дерусифікації України потрібно було б зробити низку кроків.
Перший: якнайшвидше скасувати, як антиукраїнський, антиконституційний і антидержавний Закон Ківалова-Колесніченка.
Другий: ухвалити новий закон, який би враховував реальні потреби відродження і утвердження української мови як державної. Підключивши до його підготовки провідних мовознавців України.
Третій: в законі «Про функціонування державної української мови в Україні» передбачити адміністративну відповідальність і звільнення з посади, котру вони займають, тих держслужбовців, які продовжуватимуть ігнорувати вживання української мови під час виконання ними службових обов’язків.
Четвертий: законодавчо зобов’язати персонал вишів, шкіл і дитячих садочків викладати і спілкуватися у стінах цих установ виключно українською мовою.
П’ятий: встановити суворий державний контроль над тим, щоб контент передач, які транслюють телебачення і радіо в Україні, був не менше, аніж на 70-80 відсотків україномовним.
Волонтери української мови
Українське громадянське суспільство мусить взяти мовне питання під свій контроль. І діяти так, як це вже було з обороною України.
Потрібно ініціювати волонтерський рух, тепер вже для відновлення природного середовища функціонування української мови.
Для цього потрібно започатковувати нові масові громадянські ініціативи, організувати безкоштовні мовні курси, створювати мовні клуби за інтересами, проводити флешмоби.
Проте українська мова буде популярною лише тоді, коли громадяни України почнуть масово читати українською.
Потрібно зробити так, щоб українська книга сама йшла до свого читача. І поширення українських книжок може стати можливим через створення мережі «Народних бібліотек української книги».
Щоб волонтери української мови поширювали загальнодоступні книжки з цих бібліотек за місцем проживання людей.
Потрібно розгорнути мережі мобільних бібліотек, які б доносили українську книжку до свого масового читача в містах, містечках і селах. Формуючи таким чином цільову масову аудиторію української книги.
Головне – призвичаїти громадян (і особливо молодь) до думки, що зовсім не все одно, якою мовою ви послуговуєтеся під час спілкування.
І що українська мова – це не «бандерівщина» і не сільський провінціалізм, як це намагалася переконати українців колоніальна російська влада в часи СРСР, а самоповага, причетність до свого українського народу і шлях у майбутнє.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.
http://www.radiosvoboda.org/a/28060826.html
18 жовтня 2016, 23:51
(Рубрика «Точка зору»)
Стаття доктора філологічних наук, професора Лариси Масенко «Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний» порушує багато гострих питань щодо функціонування державної української мови в Україні.
Авторитетний мовознавець Лариса Масенко робить закономірні висновки:
«Відсутністю державної підтримки української мови скористались представники п’ятої колони… В умовах функціональної нерівноправності двох мов, успадкованої від періоду колоніальної залежності України від Росії, це загрожує витісненням української мови з усіх сфер суспільного життя на більшій частині території країни…
Антиукраїнський Закон Ківалова-Колесніченка досі лишається чинним. І це означає, що й нинішнє керівництво, навіть в умовах розв’язаної Росією війни проти України, не усвідомлює, чи не хоче усвідомити того незаперечного факту, що деукраїнізація мовно-культурного простору прокладає шлях «русскому миру» всередину країни».
На жаль, це в Україні здатні зрозуміти далеко не всі. Доводиться чути, що мова сьогодні – це нібито не основне, а от закінчиться війна з Росією та почне підніматися економіка (а з нею і рівень життя), мовне питання вирішиться ледве не автоматично.
Хоча це є фундаментальною помилкою, на яку українці нині не мають просто права.
Використати мовний досвід Ізраїлю
Так сталося, що дякуючи професії, довелося відвідати чимало країн. Але в жодній із них колишні радянські громадяни не могли жити і працювати, не вивчивши мову країни свого перебування. Адже це просто неможливо.
Декілька років тому мені пощастило побувати в Ізраїлі на курсах для журналістів, які були організовані міністерством закордонних справ цієї країни.
В Ізраїлі вразило звичайно багато чого, але, можливо, найбільше те, що колись майже мертва мова іврит за відносно короткий проміжок історичного часу була повернута у функціональний оббіг єврейського народу.
І якщо на початку проголошення державності Ізраїлю іврит не був рідною мовою для більшості дорослих репатріантів, і її їм доводилося вчити з нуля, то вже своїх дітей ізраїльтяни спочатку вчили івриту, а вже потім іншим мовам.
Хоча важливість вивчення івриту явно усвідомили не всі. Так, у містечку Кфар-Саба під Тель-Авівом довелося поспілкуватися з репатріанткою з російського Біробіджану.
У Біробіджані вона працювала головним бухгалтером якогось великого підприємства, а у Кфар-Сабі спромоглася влаштуватися лише прибиральницею. Чим дуже була незадоволена і вважала це ледве не дискримінацією.
Втім, проблема виявилася дуже простою. Ця репатріантка не змогла (чи не захотіла) вивчити державну мову Ізраїлю – іврит. Бо вважала, що в країні, де значний відсоток російськомовних, це просто непотрібно.
А виявилося, що це зовсім не так. І вона почала задумуватися про повернення назад до Росії, оскільки незнання мови країни свого перебування стало непереборним бар’єром для влаштування в Ізраїлі на пристойну роботу.
В Україні сьогодні усе відбувається з похибкою до навпаки.
Ті, хто не бажають вивчати державну українську мову, з усіх сил намагаються законсервувати ситуацію з російською таким чином, аби з часом проблема вживання української мови відпала взагалі.
Через те, що переважна більшість її носіїв або перейшли на російську мову, або ж були витіснені на маргінеси суспільного життя.
Стан справ ускладнюється ще й тим, що для тих, хто видає себе за українські еліти, споконвічна мова країни їхнього проживання переважно не складає суттєвої цінності.
Рецепти дерусифікації
Аналізуючи шляхи припинення русифікації України, необхідно враховувати також і такий фактор, як мотивації принципово російськомовних ігнорувати українську мову.
Мова може йти не лише про небажання виходити з зони звичного «мовного комфорту» від перебування серед російськомовного оточення, а й про спробу законсервувати подібну аномальну ситуацію, якщо не назавжди, то принаймні на максимально розтягнутий час.
Роблячи перші кроки на шляху до дерусифікації, потрібно передбачити адміністративну відповідальність за ігнорування української мови, або публічне вживання російської мови під час своєї діяльності чиновниками, які перебувають на державній службі.
І ця відповідальність має застосовуватись незалежно від посади та службового рангу того, чи іншого держслужбовця. Що мусить бути чітко і однозначно прописано в українських законах.
Адже і зараз можна подати судовий позов щодо ігнорування державним чиновником української мови.
Але що можна написати у такому позові? Що чиновник порушує статтю 10 Конституції України. Суддя з цим погодиться. А що далі? За якою статтею його притягти до відповідальності?
Тому на напрямку дерусифікації України потрібно було б зробити низку кроків.
Перший: якнайшвидше скасувати, як антиукраїнський, антиконституційний і антидержавний Закон Ківалова-Колесніченка.
Другий: ухвалити новий закон, який би враховував реальні потреби відродження і утвердження української мови як державної. Підключивши до його підготовки провідних мовознавців України.
Третій: в законі «Про функціонування державної української мови в Україні» передбачити адміністративну відповідальність і звільнення з посади, котру вони займають, тих держслужбовців, які продовжуватимуть ігнорувати вживання української мови під час виконання ними службових обов’язків.
Четвертий: законодавчо зобов’язати персонал вишів, шкіл і дитячих садочків викладати і спілкуватися у стінах цих установ виключно українською мовою.
П’ятий: встановити суворий державний контроль над тим, щоб контент передач, які транслюють телебачення і радіо в Україні, був не менше, аніж на 70-80 відсотків україномовним.
Волонтери української мови
Українське громадянське суспільство мусить взяти мовне питання під свій контроль. І діяти так, як це вже було з обороною України.
Потрібно ініціювати волонтерський рух, тепер вже для відновлення природного середовища функціонування української мови.
Для цього потрібно започатковувати нові масові громадянські ініціативи, організувати безкоштовні мовні курси, створювати мовні клуби за інтересами, проводити флешмоби.
Проте українська мова буде популярною лише тоді, коли громадяни України почнуть масово читати українською.
Потрібно зробити так, щоб українська книга сама йшла до свого читача. І поширення українських книжок може стати можливим через створення мережі «Народних бібліотек української книги».
Щоб волонтери української мови поширювали загальнодоступні книжки з цих бібліотек за місцем проживання людей.
Потрібно розгорнути мережі мобільних бібліотек, які б доносили українську книжку до свого масового читача в містах, містечках і селах. Формуючи таким чином цільову масову аудиторію української книги.
Головне – призвичаїти громадян (і особливо молодь) до думки, що зовсім не все одно, якою мовою ви послуговуєтеся під час спілкування.
І що українська мова – це не «бандерівщина» і не сільський провінціалізм, як це намагалася переконати українців колоніальна російська влада в часи СРСР, а самоповага, причетність до свого українського народу і шлях у майбутнє.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.
http://www.radiosvoboda.org/a/28060826.html
15
Як навчитись самостійно приймати рішення та правильна ініціатив
- 14.07.16, 06:42
Чому ми боїмося робити вибір: головні причини
Діти часто живуть за розпорядком, складеним батьками. Мами / тата / бабусі краще знають, як правильно і старанно ведуть в обхід граблів. Тому нерідко діти виростають без необхідного багажу власного життєвого досвіду. В результаті дорослі «діти» не відрізняють особисті бажання і бажання родичів або навіть соціальні очікування.
Ще одна причина - соціальні очікування. Ми часто чуємо «це неправильно / так не прийнято / що люди скажуть / є таке слово« треба »» та ін. В таких умовах особисті бажання і прагнення - не беруться до уваги. І коли-не будь людина звикає заганяти вглиб свої бажання заради боргу, перестаючи робити власний вибір і приймати власні рішення.
При цьому прийняття рішення може і повинно бути в радість. Цьому можна навчитися.
Діти часто живуть за розпорядком, складеним батьками. Мами / тата / бабусі краще знають, як правильно і старанно ведуть в обхід граблів. Тому нерідко діти виростають без необхідного багажу власного життєвого досвіду. В результаті дорослі «діти» не відрізняють особисті бажання і бажання родичів або навіть соціальні очікування.
Ще одна причина - соціальні очікування. Ми часто чуємо «це неправильно / так не прийнято / що люди скажуть / є таке слово« треба »» та ін. В таких умовах особисті бажання і прагнення - не беруться до уваги. І коли-не будь людина звикає заганяти вглиб свої бажання заради боргу, перестаючи робити власний вибір і приймати власні рішення.
При цьому прийняття рішення може і повинно бути в радість. Цьому можна навчитися.
Без плану Б
Якщо вам складно зважитися на велику авантюру, зважитеся на маленьку. Наприклад, не піддавайтеся на вмовляння друзів, якщо вирішили провести вечір вдома з книгою. Або, наприклад, купили річ? Викиньте чек на виході з магазину, щоб не повертати її. З'їжте ту страву, яка першою прийшла в голову або попалася на очі в меню. Приймайте маленькі рішення і не з'ясовуйте, що з цього приводу думають інші. Ви вирішили - ви зробили. Помилилися? З гордістю прийміть цей факт.
Самоаналіз
Відмовтеся від волання до інших «а що ти думаєш з приводу цієї сукні / хлопця / роботи?", Не стомлюйте їх опитуваннями «а чи був я правий? чи достатньо я компетентний для цього? ».
Тільки ви знаєте, чого хочете насправді, і що щиро вас радує. Хоча часто ці бажання доводиться «викопувати» з-під купи чужих думок. Вчіться відчувати себе, чути слабкий поклик своїх бажань. Тому всі питання переадресовуйте собі і мужньо приймайте рішення.
Навчіться розуміти особисті емоції - навчіться ставити правильні (свої!) цілі, і, що важливо, досягати їх. Задайте собі питання - «Це те, що я виберу, проживаючи останній день свого життя? Цей вибір зробить щасливим мене або батьків / подругу / друга? ».
Зрозуміти власні емоції, бажання тіла і душі допомагає практика відмови від певного почуття - зору, слуху, голосу. На вибір зав'яжіть очі, закрийте вуха або не розкривайте рота протягом пари годин або дня. Ви відразу відчуєте, наскільки тісний ваш зв'язок з собою , які бажання є істинними.
3. Правильно формулюйте свої бажання
Забудьте формулювання «Хочу, але ... неможливо / далеко / дорого». Чому дорого? Тому що, наприклад, ви мало заробляєте, багато витрачаєте або навмання прикинули бюджет поїздки. Чому неможливо? Тому що ви, наприклад, не знайдете час на вивчення мови, пошук альтернатив і нікому не кажіть про свої бажання. Не боріться з собою. Усвідомте факт, що ви боретеся зі здоровим глуздом оточуючих людей, які вирішили за вас, що що-не будь складно і неможливо.
Вирішіть, чого хочете, і хоча б спробуйте подолати нав'язані «але». Спочатку це складно - немає практики самоаналізу з розкладанням дій і причин на дрібні «шматочки», зате є звичка вибирати найпростіший шлях відмовок. Але при бажанні ви зможете знайти своє і зробити крок назустріч власним бажанням.
4. Попрацюйте над самооцінкою
Невпевнені в собі люди твердо переконані, що вони недостойні більшого. І в цьому вони праві, але рівно до того моменту, як не почнуть «прокачувати» самооцінку. Займіться тілесними практиками (йога, контактна імпровізація, танці, акторська майстерність) - побачте, що світ став простішим і люди зрозумілішими. Займіться спортом - побачите, як фізична краса перетворює вашу силу духу. Змініть гардероб і звички - побачите, який різноманітний світ, скільки вражень вам відкрилося
Якщо вам складно зважитися на велику авантюру, зважитеся на маленьку. Наприклад, не піддавайтеся на вмовляння друзів, якщо вирішили провести вечір вдома з книгою. Або, наприклад, купили річ? Викиньте чек на виході з магазину, щоб не повертати її. З'їжте ту страву, яка першою прийшла в голову або попалася на очі в меню. Приймайте маленькі рішення і не з'ясовуйте, що з цього приводу думають інші. Ви вирішили - ви зробили. Помилилися? З гордістю прийміть цей факт.
Самоаналіз
Відмовтеся від волання до інших «а що ти думаєш з приводу цієї сукні / хлопця / роботи?", Не стомлюйте їх опитуваннями «а чи був я правий? чи достатньо я компетентний для цього? ».
Тільки ви знаєте, чого хочете насправді, і що щиро вас радує. Хоча часто ці бажання доводиться «викопувати» з-під купи чужих думок. Вчіться відчувати себе, чути слабкий поклик своїх бажань. Тому всі питання переадресовуйте собі і мужньо приймайте рішення.
Навчіться розуміти особисті емоції - навчіться ставити правильні (свої!) цілі, і, що важливо, досягати їх. Задайте собі питання - «Це те, що я виберу, проживаючи останній день свого життя? Цей вибір зробить щасливим мене або батьків / подругу / друга? ».
Зрозуміти власні емоції, бажання тіла і душі допомагає практика відмови від певного почуття - зору, слуху, голосу. На вибір зав'яжіть очі, закрийте вуха або не розкривайте рота протягом пари годин або дня. Ви відразу відчуєте, наскільки тісний ваш зв'язок з собою , які бажання є істинними.
3. Правильно формулюйте свої бажання
Забудьте формулювання «Хочу, але ... неможливо / далеко / дорого». Чому дорого? Тому що, наприклад, ви мало заробляєте, багато витрачаєте або навмання прикинули бюджет поїздки. Чому неможливо? Тому що ви, наприклад, не знайдете час на вивчення мови, пошук альтернатив і нікому не кажіть про свої бажання. Не боріться з собою. Усвідомте факт, що ви боретеся зі здоровим глуздом оточуючих людей, які вирішили за вас, що що-не будь складно і неможливо.
Вирішіть, чого хочете, і хоча б спробуйте подолати нав'язані «але». Спочатку це складно - немає практики самоаналізу з розкладанням дій і причин на дрібні «шматочки», зате є звичка вибирати найпростіший шлях відмовок. Але при бажанні ви зможете знайти своє і зробити крок назустріч власним бажанням.
4. Попрацюйте над самооцінкою
Невпевнені в собі люди твердо переконані, що вони недостойні більшого. І в цьому вони праві, але рівно до того моменту, як не почнуть «прокачувати» самооцінку. Займіться тілесними практиками (йога, контактна імпровізація, танці, акторська майстерність) - побачте, що світ став простішим і люди зрозумілішими. Займіться спортом - побачите, як фізична краса перетворює вашу силу духу. Змініть гардероб і звички - побачите, який різноманітний світ, скільки вражень вам відкрилося
Думайте, спостерігайте, говоріть
У посадових інструкціях пункт «зобов'язаний проявляти ініціативу» відсутній. Дійсно, це ж не функція і не професійний навик. А показник, що людина в стані діяти самостійно. Він вказує на прагнення працівника поліпшити виробничий процес, навіть якщо його про це не просять.
Напевно під час роботи ви стикаєтеся з побутовими нюансами, які вас не влаштовують, - говорите про них. З'явилися ідеї, як зробити щось краще, витративши менше коштів (час, фінанси, люди), - озвучуйте. Впевнені, що ваша рекламна кампанія прославить певний бренд або компанію в цілому, - пропонуйте.
Дійте в рамках повноважень
Доречність ініціативи визначається посадою ініціатора, його роллю в компанії і розумінням, що в ній взагалі відбувається.
Чого очікує, наприклад, глава банку від касира? Щоб він точно і швидко виконував свою роботу, не допускаючи помилок. А ось для деяких професій ініціатива просто must-have. Інертний бренд-менеджер, журналіст, піарник, інженер або менеджер з продажу стає неефективним і підлягає заміні. Ви ж цього не хочете?
Що може зробити ініціативу недоречною:
Некомпетентність - беріться за виконання завдання, якщо впевнені, що для цього у вас достатньо знань і досвіду.
Слабкі аргументи - пропонуйте ідею тільки, якщо знаєте, для чого компанії потрібно те чи інше нововведення, як будете досягати поставленої мети.
Несвоєчасність - перш ніж виступити з ініціативою, прорахуйте вигоду, яку отримає фірма в сьогоденні, а не в ефемерному майбутньому.
Озвучуйте ідеї в потрібному місці і потрібним людям
До ініціативних працівників керівники ставляться по-різному. На формування ставлення впливає форма власності підприємства, як склалася корпоративна культура, особисте бачення глави компанії, особливості колективу.
Наприклад, якщо ви державний службовець (мова не про депутата або публічного політика), то зробити навіть маленьку революцію у вашій сфері дуже складно. В таких організаціях існують непорушні внутрішні правила, традиції, регламент і панує сувора субординація. Та й людина, якій ви хочете розповісти про свої плани, відділена приймальнею, секретарем або помічником, і всі ваші ідеї ризикують потрапити в їх схованки. Але ніхто не забороняє спробувати.
Як показує практика, в приватних компаніях нововведення, навпаки, вітається. Молоді структури, особливо ті, що освоюють перспективні напрямки ринку (IT, інтернет, продажу), впроваджують програми підтримки ініціатив, які не тільки дають можливість кожному співробітнику показати свою залученість в процес, а й отримати додатковий дохід.
Продумайте суть ініціативи, її презентацію
Перед походом до керівника підготуйте розгорнуту усну або письмову презентацію ваших ідей про розвиток компанії або удосконалення роботи ділянок, які погано налагоджені. Не полінуйтеся додати цифри, продумайте аргументи, які доводять позитивний результат нововведення, і список кроків, за якими буде реалізовуватися ініціатива. З такою доказовою базою у вас є шанс бути почутим.
Беріть відповідальність
Якщо ваша ідея була сприйнята начальством, будьте готові взяти на себе відповідальність за її виконання. Це продемонструє ваш інтелект і рівень професійного розвитку, підвищить ступінь довіри до вашої персони з боку керівництва.
Не бійтеся негативного досвіду, якщо колись у минулому ваша ініціатива була відкинута. Втілюйте корисні ідеї та беріться за нові. Адже проактивна людина - це людина з високим потенціалом.
У посадових інструкціях пункт «зобов'язаний проявляти ініціативу» відсутній. Дійсно, це ж не функція і не професійний навик. А показник, що людина в стані діяти самостійно. Він вказує на прагнення працівника поліпшити виробничий процес, навіть якщо його про це не просять.
Напевно під час роботи ви стикаєтеся з побутовими нюансами, які вас не влаштовують, - говорите про них. З'явилися ідеї, як зробити щось краще, витративши менше коштів (час, фінанси, люди), - озвучуйте. Впевнені, що ваша рекламна кампанія прославить певний бренд або компанію в цілому, - пропонуйте.
Дійте в рамках повноважень
Доречність ініціативи визначається посадою ініціатора, його роллю в компанії і розумінням, що в ній взагалі відбувається.
Чого очікує, наприклад, глава банку від касира? Щоб він точно і швидко виконував свою роботу, не допускаючи помилок. А ось для деяких професій ініціатива просто must-have. Інертний бренд-менеджер, журналіст, піарник, інженер або менеджер з продажу стає неефективним і підлягає заміні. Ви ж цього не хочете?
Що може зробити ініціативу недоречною:
Некомпетентність - беріться за виконання завдання, якщо впевнені, що для цього у вас достатньо знань і досвіду.
Слабкі аргументи - пропонуйте ідею тільки, якщо знаєте, для чого компанії потрібно те чи інше нововведення, як будете досягати поставленої мети.
Несвоєчасність - перш ніж виступити з ініціативою, прорахуйте вигоду, яку отримає фірма в сьогоденні, а не в ефемерному майбутньому.
Озвучуйте ідеї в потрібному місці і потрібним людям
До ініціативних працівників керівники ставляться по-різному. На формування ставлення впливає форма власності підприємства, як склалася корпоративна культура, особисте бачення глави компанії, особливості колективу.
Наприклад, якщо ви державний службовець (мова не про депутата або публічного політика), то зробити навіть маленьку революцію у вашій сфері дуже складно. В таких організаціях існують непорушні внутрішні правила, традиції, регламент і панує сувора субординація. Та й людина, якій ви хочете розповісти про свої плани, відділена приймальнею, секретарем або помічником, і всі ваші ідеї ризикують потрапити в їх схованки. Але ніхто не забороняє спробувати.
Як показує практика, в приватних компаніях нововведення, навпаки, вітається. Молоді структури, особливо ті, що освоюють перспективні напрямки ринку (IT, інтернет, продажу), впроваджують програми підтримки ініціатив, які не тільки дають можливість кожному співробітнику показати свою залученість в процес, а й отримати додатковий дохід.
Продумайте суть ініціативи, її презентацію
Перед походом до керівника підготуйте розгорнуту усну або письмову презентацію ваших ідей про розвиток компанії або удосконалення роботи ділянок, які погано налагоджені. Не полінуйтеся додати цифри, продумайте аргументи, які доводять позитивний результат нововведення, і список кроків, за якими буде реалізовуватися ініціатива. З такою доказовою базою у вас є шанс бути почутим.
Беріть відповідальність
Якщо ваша ідея була сприйнята начальством, будьте готові взяти на себе відповідальність за її виконання. Це продемонструє ваш інтелект і рівень професійного розвитку, підвищить ступінь довіри до вашої персони з боку керівництва.
Не бійтеся негативного досвіду, якщо колись у минулому ваша ініціатива була відкинута. Втілюйте корисні ідеї та беріться за нові. Адже проактивна людина - це людина з високим потенціалом.
0
Більшість рішень ви приймаєте підсвідомо.
- 22.07.15, 21:16
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
Більшість рішень ви приймаєте підсвідомо.
Хоча нам подобається думати, що всі наші рішення ретельно контролюються і продумані, дослідження говорять про те, що повсякденні рішення насправді є підсвідомими, і в цього є причина.
Кожну секунду наш мозок атакують більше 11 мільйонів одиниць даних, і так як ми не можемо все це ретельно проаналізувати, всю цю жахливо трудомістку роботу бере на себе підсвідомість.
4
Про самостійність дітей
- 16.04.15, 09:16
Помітила, що деякі з моїх знайомих (їх так багато!) ніколи не питають про бажання своїх дітей.Наприклад:
-У вас так багато іграшок, і вони вже не по віку, роздайте їх комусь,- показуючи на коробку у нас.
Я кажу:
- Син проти.
-От я би ще його питала!- з подивом відповідає.
Інша знайома:
-Поїхали у музей Пирогово на вихідних.
Кажу:
-Зараз спитаю сина.
Спитала.Не хоче.
- Ми не поїдемо, Антон не хоче (йому 7 років, для довідки).
-Ну ти даєш, та я б ще його питала, взяла та й повезла би.
Тут я не витримую:
-Та я сама там вже була, ради нього хіба що, але він сказав не хоче!
-Ну не хочеш то не хочеш. (я тільки усміхнулась).
У магазині, купляємо чупа-чупс.Купили не смачний, треба ще один.
-Тошка, тобі такий?- повертаюсь, а нема його, вибіг.Беру на свій розсуд.Виходжу, дитя сидить на сходах.Дивиться здивовано:
-Мама, ти шо, сама купила мені чупик?! 
(не порадилась) 
(не порадилась) Коли був маленький, до садка йти можна було двома дорогами, різними.Питала, якою підемо.Показував мені рукою з коляски - сьогодні їдемо так.Добре.Яка різниця якою дорогою,все одно прийдемо в садок, головне щоб вирішував.Я так міркувала.
Натрапила на статтю http://www.vospitaj.com/blog/kak-moya-mat-ubivala-vo-mne-vzroslogo-ili-ty-vsegda-budesh-moim-rebenkom/
Задумалась...
12
