хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «крим»

В Сімферополі можуть заборонити вшанування жертв Голодомору

Міськвиконком Сімферополя звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим з вимогою заборонити Конгресу Українських Націоналістів проводити мітинг приурочений вшануванню пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій в Україні. Про це сьогодні повідомив голова Кримської обласної організації КУН Василь Овчарук.

4 листопада о 12.00 Конгрес Українських Націоналістів планує провести пікет на площі перед будівлею ВР Криму.

«Ми звернулися в міськраду з заявкою на проведення мітингу під стінами Верховної Ради Криму з вимогою вшанувати пам'ять жертв голодоморів та політичних репресій 1921-1923рр, 1932-1933рр, однак Сімферопольська міська рада заборонила проведення акції і рекомендувала провести в парку Тараса Шевченка. І в той же день подала позов до Окружного адміністративного суду з вимогою заборонити Конгресу проводити будь-які масові заходи», - сказав лідер Кримських націоналістів Овчарук.

«Подібні дії міськвиконкому суперечать Конституції України та Указу Президента України «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні»,- зазначив Василь Овчарук.

Овчарук також повідомив, що сьогодні о 15.00 в приміщенні Окружного адміністративного суду АРК. відбудеться розгляд справи за позовом Сімферопольської міської ради.

З "Майдану".

В Криму с*ака (якщо що - я про мистецтво)

Світлина від Венедикта Венедиктова.

 lol
Художник Іван Владіміров. Мені сподбалося про нього почитати. https://harmfulgrumpy.livejournal.com/1343201.html


Новини Кримнаш №90

1. 42 крымскотатарские организации не намерены признавать оккупацию Крыма.
2. Единственная украиноязычная газета Крыма будет доступна только в электронном виде читайте —svitlytsia.crimea.ua
3. Намечается гоблинизация аптек. Алкооборона вперед! Хотя, это уже не смешно…
4. Помните о «банкирше», ходившей на “референдум”, которая с мая безработная? Теперь ей в 3 раза уменьшили пенсию по потере кормильца.
5. Севастополь. Урожайный день на маски-шоу. Вооруженные люди заняли офис Vega Телеком.
6. В Севастополе очень активна военная авиация оккупантов. В Симферополе тоже.
7. Понял, как отрезвлять ватников. Нужно делать вид, что ты за РФ, но уже начал разочаровываться и приводить факты: уровень жизни, курс рубля… Тогда они принимают вас за своего и даже начинают задумываться. Видели бы вы их лица при этом — незабываемые впечатления!
8. Севастополь погряз в дерьме. Обидно и досадно. Довести любимый город до такого позорища (Севастопольский форум).
9. В дом арестованного крымского активиста Сейдамета Гемеджи снова пришли с обыском.
10. Лоза — Макаревичу: «Неужели не понятно: не было бы референдума — сегодня бомбы падали бы на Симф”. Не было бы референдума, не было вообще ничего!!!
11. Крым на самом деле не оккупировали, а «национализировали». Сейчас так называют отжатие прибыльного бизнеса в Крыму.
12. Отдых в Крыму в этом году может подорожать на 30%. Хорошо хоть никто об этом не узнает.
13. Сидят три бабушки и плачут: Крымская татарка вспоминает — ДЕПОРТАЦИЮ, Украинка — ГОЛОДОМОР, а Русская — похороны СТАЛИНА…
14. Почему в центре Симферополя столько военных в полной экипировке? Это точно не алкооборона…
15. Как только рашисты начинают получать — сразу идет атака на наш мирный город (крымчане комментирую обстрел мирного Краматорска российско-террористическими войсками).
16. Господи! Услышь мольбу миллионов людей! Спаси нашу Украину! (реакция крымчан на обстрел Краматорска и войну орков против нас).
17. Морские торговые порты Крыма в 2014 г. снизили грузооборот на 82%. Зато…))
18. Сегодня крымский бизнес ещё больше влился в российскую действительность… Там отдали тут отжали, вот экономика по-крымски.
19. Цены на детскую одежду ужас! Для кого они теперь? Продавец уверяет, что в конце месяца придёт товар в разы дороже!
20. В Крыму отжали Укртелеком, последняя ниточка доступной связи с материком оборвана оккупантами. Перестали работать выжившие украинские моб. операторы МТС Украина (работала на базе Тримоба), сам Тримоб и интернет от Укртелекома + стационарные.
21. Отключение связи Укртелекома оккупанты преподнесли как инициативу Украины. Та же схема, что и ранее с МТС, Киевстаром, Лайфом.
22. В Крыму полиция, пожарные и скорая перестали отвечать на звонки с мобильных.
23. Весенний ремонт городских дорог в Крыму под угрозой срыва из-за отсутствия финансирования.
24. Интересно, когда крымчан новая родина погонит на войну?
25. “У мужа пенсия была 14000 руб, а сейчас выдали 6000” (Севастопольский форум).
26. Аксёнов, когда пиарил мегазарплаты и мегапенсии Крымоботам, забыл упомянуть, что на них купить возможно только дешевую еду, и дорогу на работу.
27. Ну вот, ребята 1937 год наступил! Позвонил друг, говорит — будь осторожен. Соседи слышали, что ты не рад что КрымНаш, могут сообщить в органы.
28. Я понял — в Крыму ценовой фашизм! Скоро местная вата будет просить Путина ввести войска в магазины)
29. Очередная гоблинизация в Крыму. «Алкооборона» блокирует работу «Массандры». Благоприятный бизнес климат приглашает инвесторов)))
P.S. Крым — глубокая зрадница.
КРЫМский бандеровец @CrimeaUA1


Крим — це Україна! Cумую за Кримом, але поки там окупанти...

May be an image of просто неба, castle та текст
дуже люблю #Крим, сумую за #Кримом, але поки там російські окупанти, не буду туди їздити.
жила в Криму майже 4 роки, в #Гурзуфі, працювала в дитячому таборі "Артек" - місце таке чудове, клімат, кіпариси, магнолії, лаври, оливи, платани та інші південні рослини, природа, море, лагуна, Ведмідь-гора, скали Близнюки, скала Шаляпіна, Пушкінський грот -- просто казка! #Артек називали королівством без королів і без підданних ... але тепер там російський триколор і #кримнаш :(
тому і не їжджу до Криму вже 8 років :(

На святкуванні організованому Партією районів, помер дід Мороз

С святом Вас дорогі Українці !

Ось Вам і повчальна історія про кримські гастролі щипачів членів Партії районів. Ще одне свято со слезамі на глазах, завдяки лохторату Данбаському (коли вони вже покаяться) .

У Криму на дитячому ранку, організованому Партією районів, помер Дід Мороз

Учора, 18 грудня, на дитячому ранку, організованому Кримською організацією Партії районів для сімферопольських дітей-інвалідів, помер актор який грав роль Діда Мороза.

Про це повідомляє Крым. Комментарии. "Ранок проходив у кінотеатрі Космос. Дід Мороз вийшов у червоній шапці, трохи побув на сцені та почав зі сцени спускатися і там, де сиділи гості від Партії районів, упав", - розповіла очевидець. За її словами, актора забрали, за лаштунками з нього зняли костюм, шапки та гаманця виявлено не було, в костюм переодягнули іншого актора, який вийшов на сцену і закінчив виступ.

"Перші ряди, звичайно, переполошилися. Батьки заспокоювали дітей, щось придумували. Ми сиділи на одному з останніх рядів, на щастя, дитина не зрозуміла, у чому справа. Співробітники кінотеатру викликали швидку, однак, коли вона приїхала, актор був уже мертвий", - розповіла одна з мам.

http://ua.korrespondent.net/ukraine/events/1296183-u-krimu-na-dityachomu-ranku-organizovanomu-partieyu-regioniv-pomer-did-moroz


25%, 3 голоси

0%, 0 голосів

75%, 9 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Поход выходного дня, осень 2009. День первый.

Осень…

В один прекрасный день, выйдя из подъезда, я был сражён осенью. Сырое тёплое утро, наполненное мягким, едва заметным туманом, и опавшими листьями. Это сочетание тёплой влаги и пожухлой листвы вмиг окунуло меня в приятные воспоминания об осенних походах… Запахи, кажется, наиболее отчётливо запоминаются из всех восприятий человека, и именно в тот прекрасный день мне так захотелось в поход, что внутри аж что-то защекотало, и в очередной раз накрыли мысли о суетности нашей жизни, мелочности наших каждодневных проблем и нерешительности рисковать и авантюрить. А ещё на мне висел долг – сводить в поход сестру Сашку.

Итак, самый важный этап подготовки к походу состоялся – ЗАХОТЕЛОСЬ! Теперь осталось найти подходящее время и компанию. В очередной раз надумал приобрести до похода новый телеобъектив.

Дальнейшие события протекали, в принципе, как обычно, но с необычным итогом – уже дважды я твёрдо собирался покупать объектив, и оба раза не успевал выбрать модель или цену и оставался со своим старым набором. В этот раз всё же купил. Pentax DA 50-200 ED WR очутился у меня буквально за день до выезда. С компанией тоже всё закончилось необычно. Сестру Сашку мне не дали в связи с осенней погодой и отсутствием у неё обуви и одежды для такой погоды. Серёга, хоть и грозился на эти же выходные идти, но накануне у него всё поменялось. Остальной народ тоже не мог составить мне компанию. Чувствуя, что всё накрывается ввиду отсутствия попутчиков, начал подумывать о тех, с кем не ходил ни разу, но собирался исправить это упущение. Андрей из Киева был в ауте из-за не так давно поломанной ноги, Рома Iagodka® из того же Киева только недавно побывал в Крыму, причём не совсем успешно. Оставалась Яна, которая хотела/не хотела идти со сменой планов примерно раз в сутки (в общем-то, по погоде – если тепло и ясно, то хотела идти, если сыро и прохладно - то осталась бы дома). И только Петя (мой дядя из Днепропетровска) решил спасти меня, во что бы то ни стало – если не будет компании, то он пойдёт. И буквально за пару дней до намеченных выходных у него пошёл камень.

Но у меня ведь камень не пошёл!!! И тогда я пошёл к камням!

Я пошёл один. Взял у Серёги палатку Hannah Lighter – сэкономил килограмм веса и немного места, взял котелки самые маленькие, опять же, новый объектив был значительно легче старого Юпитера… Пока не купил билеты, сам не верил, что еду в Крым, особенно смотря на себя в зеркало и рассматривая конъюнктивит в левом глазе. Но в определённый момент я билеты взял, и дальше отступать было затратно. Вот такая стратегия.

Несмотря на наличие билетов, в намеченное время я на вокзал не приехал, и поезд уехал без меня. Проспал. Но я не отчаялся и поехал другим поездом. Разве может моим планам помешать опоздание на поезд? Ввиду позднего приезда, принял решение не выпендриваться с маршрутом, и идти на Джурлу. Это я в поезде ещё всё обдумал, за чаем.

 

Проход мимо таксистов:

- Куда ехать, парень?

- До Ангара. – Это я ответил так, чтоб поржать.

- Давай, поехали, по цене маршрутки – семь-пятьдесят!

Я вначале не понял, почему такой бесплатный сыр… Семь-пятьдесят до Ангара – даже если это семь с половиной евро - для таксистов мало. И я задал наводящий вопрос:

- Это за километр?

- Ну да! Так ведь машина-то хорошая – BMW!

Но я был уже далеко... Маршрутки по 20 гривен… А вот и автовокзал – автобусы по 12 гривен. А, ну да, – ещё 65 копеек за рюкзак. Долго ползли до Перевального. На маршрут я в итоге  вышел только в 13:15

 

 

О Боже!

Запах-то, запах-то какой!!!

Вот он – поход, вот она – осень, вот он – этот тёплый влажный воздух, который чувствуется всем телом, такой вязкий, такой осязаемый - ощущаю, как он проходит через ноздри и наполняет всего меня – хочется вдыхать, вдыхать, вдыхать, и не останавливаться для выдоха, хочется пропитаться изнутри запахом опавших листьев, которые шуршат под ногами, словно разговаривают со мной. Ни с чем не спутать этот аромат – есть в нём что-то похожее на сухофрукты, есть в нём оттенки мёда, нотки цветочных запахов, привкус вина и крепкого чая, и всё это замешано на влажном тёплом тумане, который был здесь утром, а потом спрятался под корой буков, в пожухлой листве, и теперь наполняет весь лес этим незабываемым ароматом, за которым я сюда и приехал.

 

Вначале показалось, что рюкзак слишком лёгкий – даже испугался, что что-то забыл. Но, вроде, визуально всё помнилось – и палатка, и спальник, и котлы с горелкой…

Первые минуты эйфории от воздуха прошли – и о себе напомнил пустой желудок. В ход пошли пирожки и немного сыра, перекус состоялся на ходу в целях экономии времени. Но вообще-то это неправильно, больше так решил не перекусывать – здоровье дороже.

После лёгкого пополнения нутра взялся за фотоаппарат – и скорость передвижения заметно уменьшилась. Но самое приятное было в том, что это никого не волновало, не напрягало, не заставляло нервничать и кричать на меня. И мне понравилось идти одному.

 

На первой поляне, с которой открывается хорошая панорама Чатыр-Дага, я спрятал в рюкзак кофту, подпоясал штаны, пока не потерял, и сфотографировался на фоне Чердака. Ай, да поход – никто не видит – делай, чё хош… Хоть сидя фотографируйся, а хоть и лёжа, прикрыв от удовольствия глаза.

 

  

Дальше вверх, с заходом на родник и пополнением запаса воды, и выход на перевал Ман. И весь путь наполнен верчением головой, примериванием через видоискатель и спуском затвора, с регулярной сменой объективов. Новый 50-200 радовал. Очень чётко отделял ветки от заднего плана, особенно подчёркивая вкрапления зелени среди блеклых жёлто-коричневых листьев букового леса.

 

  

Аромат осенних листьев сменялся сосновым, который тоже ни с чем не спутать – разве только с запахом Нового Года. Так я и шёл – то Новый Год, то Осень…

 

                                              

 

На перевале Ман небрежно валялась группа из четвёртой школы. Больше я о них ничего не знаю, но за 5 минут моего пребывания рядом с ними они несколько раз упоминали свою alma mater. Любят, видать. С проводником им только не очень повезло – в четвёртом часу она их разложила на Мане нежиться в ожидании воды из родника, хотя ночёвка должна была быть у них в Хапхале. Я не смог не выразить своих сомнений по поводу успешности сегодняшнего их перехода, но этим и ограничился, и почапал дальше.

Вверх по каменистому склону, тропкой в живописную балочку, и далее грунтовкой сквозь лес, к выходу на обрыв. Как всегда, меня здесь ждала Исчезающая Сосна. В этот день сплошного тумана не было, и она никуда не исчезала, а с удовольствием позировала. Ещё бы! На 200 мм фокусного расстояния обалденные портреты выходят.

 

                                              

 

Помимо портретов сосны, сделал несколько собственных. Но не с эстетической целью, а с диагностической. Надо было оценить состояние конъюнктивита. После двух кадров, где я вышел неплохо, но глаза, как следует, не видать, я подстроил камеру и сделал жуткий снимок. Зато глаз был во всей красе. Во всей красноте, то есть. Но, кажется, уже лучше. Антибиотики, как-никак…

 

                                          

 

Закапав пару капель и загрузив пару - тройку пирожков, я двинулся дальше – по траверсу, с которого сегодня открывалась тихая осенняя панорама. Небо такое глубокое, такое бездонное… летом не бывает такого неба. А под небом прямо от моих ног убегало вниз целое море осыпавшихся буков. Море волной накрывало Эльх-Каю, подмывало остов Пахкал-Каи, и плескалось вокруг Чатыр-Дага, и дальше, сливаясь с лёгкой дымкой, уплывало к Бабугану. И сверкающими янтарями из леса на меня смотрели ярко-жёлтые кроны одиночных деревьев, затесавшихся среди букового мира.

 

                                        

 

Потихоньку внизу из дымки начали образовываться маленькие облачка, которые по мере моего продвижения траверсом и продвижения Солнца по бездонному небу, становились всё больше и многочисленнее. Они напоминали барашков, которые вечером все сбегались к пастуху – такие белые, сбившиеся в кучку, пушистые комочки.

Перемахнув через бугор соснячка, и в очередной раз вдохнув немного Нового Года, я спустился на грунтовку, и не преминул заново снять теперь уже новым объективом то большое интересное каменное изваяние, которое в прошлый раз неудачно у меня сфотографировалось.

 

                                        

 

                                        

 

Солнце я проводил, будучи около седла. Дальше вниз грунтовкой – и я на стоянке «Верхняя Джурла». Идти дальше вниз я не стал. Во-первых, у меня сильно была растёрта ботинком нога. Во-вторых, время уже было довольно позднее, а ещё надо было раздобыть дров. Ну и с занятостью стоянки можно было прогадать – тут хоть и было много народу, но место я всё же для палатки нашёл. А на Нижней Джурле могло быть хуже – у школьников как раз каникулы начались.

 

                                        

 

Порыскав в темноте по склону, я разжился дровами не столько для приготовления ужина, сколько для уюта. Супец сварился на горелочке, а костёр грел тем временем душу. Эх, если б ещё рядом стоявшие студенты вели себя потише, и не матерились на всю округу…

Супа я сожрал почти полный литровый котёл. Потом ещё пол-литра чая выдул. Сам такой прыти от себя не ожидал. Но организм знает, что ему необходимо, поэтому я его не сдерживал.

После трапезы захотелось общения, и ещё захотелось подальше уйти от студентов, которые матерились на всю округу, – я дохромал до Седла и устроил сеанс сотовой связи с материком. А потом меня потянуло развлекаться. И мы вдвоём с Пентаксом часа полтора недурно развлекались, последствия чего можно оценить теперь. Ограничиться съёмкой Ориона и Млечного Пути не удалось – и в качестве фотоматериала в ход пошёл я. Подействовал просмотр накануне похода ночных съёмок Ромы Iagodka®. Да и собственный Зенитный опыт вспомнился. Задумка на сей раз была следующая: вспышка пыхает мне в рот – и свет, преломившись в моих светлых и гениальных мозгах, разлетается из моих ушей…

 

                                        

 

После нескольких не совсем удачных попыток я эту затею оставил, но в итоге выяснилось следующее: одному это сложно организовать, чтоб выглядело правдоподобно; налобный фонарь с двумя диодами не подходит для имитации разлетающихся лучей от вспышки; Если просто вспыхнуть в рот – получается портрет Чеширского Кота (в красных тонах).

 

                                        

 

На этом жажда развлечений была утолена, я похромал к уютной Hannah Lighter.

Вспомнил про ребят из четвёртой школы… Отчего-то переживал за них – только б они не ломанулись в Хапхал по темноте. Так ведь очень легко отбить интерес к походам, если с первого раза испортить всё впечатление.

Студенты матерились на всю округу…

Полезная вещь – термометр – столько любопытства удовлетворяет. Вернее, если термометра нет – то абсолютно всё равно, какая температура на улице и в палатке. А если он есть – то всё время интересно, сколько же градусов. Ночью было около девяти по Цельсию.

Студенты матерились и пели песни на всю округу…

Несколько раз ночью просыпался, укутывался в спальник поплотнее. Студенты по очереди бодрствовали и занимались привычным делом.

 

День второй

 

Неострів Крим



Після дуже очікуваної, але водночас і несподіваної перемоги Євромайдану центр революційних подій і фокус уваги світових ЗМІ перемістився з Києва до Криму. Там тривають антиукраїнські мітинги, озброєні люди захоплюють урядові будівлі, відбуваються провокації міжетнічних протистоянь, місцевий парламент в стані облоги відправляє уряд у відставку й оголошує референдум...
Що ж, кримська карта як дестабілізуючий чинник розігрується вже не вперше і – до ворожки не ходи – не востаннє.
Дивно було б очікувати у Криму чогось іншого. Попри те, що півострів ось уже 60 років формально належить Україні, лише невелика частина кримчан вважає Київ своєю столицею. І навіть після здобуття незалежності ніхто не робив спроб переконати їх в іншому. Українських політиків у Криму цікавили зовсім інші справи. Упродовж останнього десятиліття найбільш ласі шматки кримських земель поза будь-яким легітимним полем захоплювали люди з вищого керівництва чи наближені до уряду олігархи.
Особливого загострення ситуація набула після приходу до влади Віктора Януковича. Влада, сформована Партією регіонів, розглядаючи Крим як власну вотчину, заповнила його своїми намісниками. Останні соціальних проблем не вирішували, жодного стратегічно плану розвитку півострова й не розробляти. Кримських татар, запрошених свого часу назад до своєї Батьківщини, цілковито покинули напризволяще. З курортного раю Крим вперто перетворювався на найбільш криміногенний куточок України.
Територією півострова без жодних проблем шастали агенти ФСБ, «працюючи» з відвертими українофобами та схильним до злочинних дій контингентом. А консульство Росії тим часом масово роздавало кримчанам російські паспорти.
Логічним розвитком описаної ситуації стало те, що після падіння режиму Віктора Януковича в Севастополі почалися масові акції протесту, на яких звучали заклики відмовитися від підпорядкування легітимній українській владі. У невідомо який спосіб начальником міста вибрали громадянина Росії. Олії до вогню підливав і кримський парламент, видаючи відозви до Москви ввести до Криму війська, аби «захистити від бандерівців».
Добре, що кримськотатарська громада на півострові залишається тим стабілізуючим чинником, який рятує ситуацію, не дає їй цілковито перетворитися на хаос. Контрольований хаос…

Англійський лейтенант – рятівник Криму
На початку 1990-х, коли в Криму теж було неспокійно, коли між Києвом і Москвою йшли суперечки за Чорноморський флот, за статус півострова, за Севастополь, ми зачитувалися романом Василя Аксьонова «Острів Крим», написаним ще 1979 року.
Автор у притаманній йому іронічній манері оповідає історію Криму, котрий залишився незалежним від СРСР саме тому, що був островом, а не півостровом. Хтось скаже: «Острів-півострів – яка різниця?». А різниця дуже суттєва для розвитку сюжету альтернативної історії: не було твердого ґрунту для того, щоб війська Робітничо-селянської Червоної армії змогли героїчно вступити на кримську землю. Не було тоді в більшовиків і потужного флоту, аби взяти острів з моря. Тож вони чекали, коли кригою затягне прибережні води.[ Читати далі ]

Гароди гуской слави !

"Гароди гуской слави" у комзомбаріків є, хоча не розумію чому не "Міста кривавого побоїща спровокованого комунофашистським режимом" їх не назвали діди пукінят майбутніх.  

 Цікаво чому нема "доріг масової героїчної втечі", чи наприклад "героїчного розстрілу мирного населення", чи "чекістської слави позаду лінії фронту", та й "героїчним тюрмам мільйонникам" забуто  почесті заслужені віддати, й "героїчні три голодомори" влаштовані доблесними героїчними натхненниками пракомзомбі чомусь забуто, хоч павлику маразову пам'ятники поставили за "героїчну здачу батьків за пару колосків" як пракомзомбі учили, щось занадто вибірково пам'ять зомбокомчіп підблоковує убогим комунофашистам.

Раз комунофашисти вирішили згадати славу срусру то необхідно й криваві злочини не забувати бо любі досягнення економічні не варті людського життя.


86%, 19 голосів

0%, 0 голосів

14%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

І ще про громадянство України - Севастополь, пише Олена Соколан

На правах реклами. Відмовитися від громадянства окупантів в Севастополі можна за адресою Пушкіна, 2. Кабінет 4. з собою мати - оригінал і ксерокопію паспорта. І ручку. аби заповнити заяву на відмову. Час - до 18.04.
І на правах емоцій. Сьогодні у черзі на відмову від громадянства Росії стояла з Героями України. Так-так, малолітні патріоти зі СНУЯіЕП, які за день до того демонстративно лишили урочисте підняття триколору і заспівали українській гімн, сьогодні прийшли до паспортного столу. гучно, українською спитали - хто крайній на відмову від російського громадянства? Бабусьок аж покривило... А мені, каюся, так легко стало на душі...Я, звичайно, причепилася до хлопців із питаннями. а вони мені - чесно кажучи, думали, ми одні будемо... а тут така черга. А я їм кажу - і я думала, що буду одна...такий собі самофлешмоб "відмовся від російського паспорта". Сказали, що їм дали часу довчитися до кінця року, з бюджету злітять всі непокірні - про це буцімто попередило їх керівництво вишу. Таких у "Голандії" - 70%!! Тепер не знають, де їм подітися. Мовляв, Одеса й Київ не гумові - місць для всіх студентів-ядерників не вистачає. Арсеній Яценюк, ви казали, що для вас то справа честі. Влаштуйте героїв на нормальні навчальні місця. Думається мені, серед них майбутній міністр енергетики))) Слава Україні!
P.S. І - таки да, я від громадянства відмовилася...

Україна – «особистий проект» Путіна



Лілія Шевцова: Україна – «особистий проект» Путіна

Лілія Шевцова – російський політолог, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Московського Центру Карнегі.  Вона прибула до Львова – міста, де народилася – у доволі напружений час – коли російські війська чинили інвазію в Криму. Саме інтерв’ю відбувалося на тлі голосування у Раді Федерації Росії (яку очолює Матвієнко - також жінка з України, що народилась і виросла в Черкасах!) щодо надання Володимиру Путіну права на введення військ в Україну.  Тому й не дивно, що ця тема домінувала в розмові.

- Чому, на Вашу думку, перемога Майдану була такою болісною для Путіна?

- Можу лише припускати, бо дуже складно бути психологом Путіна й передбачати, що коїться в його свідомості, його мізках. Очевидно, на це є кілька причин. Перша: з 2004 року Путін приділяв особливу увагу Україні. Вона була його, так би мовити, особистим проектом, як і Сочі-2014. Путін докладав багато зусиль саме на формування впливів на Україну. А він не любить програвати.

- Тобто «український проект» був для нього значно ближчим ніж, наприклад, білоруський?

- На відміну від Білорусі, Україна має для Путіна надзвичайне значення, оскільки є ключовою для російської політичної еліти взагалі. Це ж, передовсім, місце народження російської держави. Як для сербів Косово було певним центром, колискою Сербії. Так і Україна, а передовсім місто Київ є для багатьох росіян «російським містом». Цей стереотип глибоко засів у ментальності російського політичного класу і російського суспільства. По-третє, думаю, Путін розуміє, що поразка в Україні й успіх українського Майдану може подати «поганий приклад» для російського громадянина, для російського суспільства. Тому успіх чи поразка Майдану є для Путіна екзистенційним питанням. І мова йде навіть не про імперські настрої Путіна, прагнення просто впливати, хоча в Росії неоімперські настрої посилюються. А мова йде про те, що крах авторитарної влади в Україні – найбільшій слов’янській державі, яку Путін вважає продовженням Росії – підриватиме позиції російського самодержав’я. Оце цілий комплекс пояснень, які вказують на інтерес Путіна до України.
Але є ще одна причина. Російська влада переконана, що Захід зазнає поразки, що епоха Заходу минула.

- Ви маєте на увазі відступ Заходу в Сирії та інших стратегічних питаннях?

- Ні, мова йде про те, що захід взагалі зараз переживає кризу. І це ще було до Сирії. Просто ліберальна демократія вичерпала певний потенціал і зараз перебуває у пошуках нового обличчя. Але це – аж ніяк не відхід Заходу зі сцени, це – переформатування західних ліберальних демократій. І Путін вловив, він розуміє цей елемент. І цей напрямок зафіксовано у новій (2013 року) зовнішньополітичній концепції.

- Росія зараз намагається захопити ті сфери, які тимчасово покинув Захід?

- Так, Путін намагається не просто стримати Захід, а вчинити експансію, зайняти вакуум. З Україною і відбувається реалізація цієї концепції: стримування Заходу й експансія на глобальній політичній сцені.
[ Читати далі ]