хочу сюда!
 

Svitlana

41 год, лев, познакомится с парнем в возрасте 33-50 лет

Заметки с меткой «крим»

Ганебний перелік, оновлено

Ось, звідси сайт мінкульту москальщини. Даоі мовою оригіналу.

За пів доби перелік ганьби зріс зі 104 до 178. Тому відредагував і надсилаю знов. Нові фамілії не виділяв, бо копирсатись неприємно. Новий текст виділив жирним курсивом. А в кінці - позитив! smile


Деятели культуры России — в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму

В дни, когда решается судьба Крыма и наших соотечественников, деятели культуры России не могут быть равнодушными наблюдателями с холодным сердцем.

Наша общая история и общие корни, наша культура и ее духовные истоки, наши фундаментальные ценности и язык объединили нас навсегда.

Мы хотим, чтобы общность наших народов и наших культур имела прочное будущее.

Вот почему мы твердо заявляем о поддержке позиции Президента Российской Федерации по Украине и Крыму.




1. Абдуллин Р.К., ректор Казанской государственной консерватории (академии) им. Н.Г.Жиганова.

2. Азаров Н.Н., ректор Академии хорового искусства имени В.С.Попова.

3. Алимов С.А., народный художник России.

4. Антонов Д.Б., директор Государственного НИИ реставрации.

5. Антонова И.А., президент ГМИИ им. А.С.Пушкина.

6. Апанаева Г.М., директор Школы-студии (техникума) при Государственном академическом ансамбле народного танца им. Игоря Моисеева.

7. Артюшкина Е.А., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Петербург-концерт».

8. Бабенко А.О., заслуженная артистка России.

9. Бабкина Н.М., народная артистка России.

10. Багдасарян Р.О., народный артист России.

11. Бак Д.П., директор Государственного литературного музея.

12. Баталов А.В., народный артист СССР.

13. Башмет Ю.А., народный артист СССР.

14. Безродная С.Б., народная артистка России, художественный руководитель «Вивальди-оркестра».

15. Безруков С.В., народный артист России.

16. Белонович Г.И., директор Государственного дома-музея П.И.Чайковского.

17. Бобков К.В., директор Государственного литературно-мемориального музея-заповедника А.П.Чехова.

18. Богачева И.П., народная артистка СССР.

19. Бондарчук Ф.С., режиссер.

20. Бондарчук Н.С., заслуженная артистка России.

21. Бортко В.В., народный артист России.

22. Бояков Э.В., ректор Воронежской государственной академии искусств.

23. Боярский М.С., народный артист РСФСР.

24. Боярский П.В., заместитель директора Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

25. Брызгалов М.А., директор Государственного центрального музея имени Глинки.

26.Бужор М.Н., артист эстрады.


27.Буйвол А.А., художественный руководитель Ансамбля песни и пляски донских казаков им. А.Квасова (Ростовская обл.).

28. Булдаков А.И., народный артист России.

29. «Бурановские бабушки», фольклорный коллектив:
Байсарова Г.И., народная артистка Удмуртской Республики;
Бегишева А.Г., народная артистка Удмуртской Республики;
Дородова З.С., народная артистка Удмуртской Республики;
Конева Г.Н., народная артистка Удмуртской Республики;
Пугачева Н.Я., народная артистка Удмуртской Республики;
Пятченко В.С., народная артистка Удмуртской Республики;
Туктарева О.Н., народная артистка Удмуртской Республики;
Шкляева Е.С., народная артистка Удмуртской Республики.

30. Бурляев Н.П., народный артист России.

31. Буров Н.В., народный артист России.

32. Бусыгин А.Е., директор Государственного музея-усадьбы «Архангельское».

33. Бутман И.М., народный артист России.

34. Быстрицкая Э.А., народная артистка РСФСР.

35. Валерия, народная артистка России.

36. Веденяпина М.А., директор Российской государственной детской библиотеки.

37. Вислый А.И., генеральный директор Российской государственной библиотеки.

38. Ворона В.И., ректор Государственного музыкально-педагогического института им. М.М.Ипполитова-Иванова.

39. Гагарина Е.Ю., генеральный директор Государственного историко-культурного музея-заповедника «Московский Кремль».

40. Газманов О.М., народный артист России.

41.Гальцев Ю.Н., художественный руководитель СПб ГУБК «Театр эстрады им. А.Райкина».

42. Гантварг М.Х., ректор федерального государственного бюджетного образовательного учреждения высшего профессионального образования «Санкт-Петербургская государственная консерватория (академия) имени Н.А.Римского-Корсакова».

43. Гасташева Н.Г., народная артистка Российской Федерации.

44. Гергиев В.А., художественный руководитель Государственного академического Мариинского театра.

45.Герзмава Х.Л., народная артистка России и Республики Абхазия.

46. Градковский В.Б., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Санкт-Петербургский академический театр им. Ленсовета».

47. Гронский В.Г., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Государственный мемориальный музей А.В.Суворова».

48. Гуськов А.Г., народный артист России.

49. Говорухин С.С., народный артист России.

50. Гордеев В.М., народный артист СССР.

51. Грачевский Б.Е., руководитель детского киножурнала «Ералаш».

52. Гунин Б.Г., директор Владимирского отделения Союза театральных деятелей России.

53. Гусев В.А., директор Русского музея.

54.Гурцкая Д.Г., заслуженная артистка России.

55. Давлетьяров Р.Ф., президент Гильдии продюсеров России.

56. Демидов В.П., директор Академического музыкального колледжа при Московской государственной консерватории им. П.И.Чайковского.

57. Дружинина С.С., заслуженный деятель искусств РСФСР.

58. Егорова Н.С., народная артистка России.

59. Ефимов А.В., директор Государственного республиканского центра русского фольклора.

60. Житенев С.Ю., заместитель директора Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

61. Забаровский В.И., директор Музея ВОВ на Поклонной горе.

62.Задорнов М.Н., писатель-сатирик.

63. Запашный А.В., народный артист России.

64. Запашный Э.В., директор Большого Московского государственного цирка на проспекте Вернадского.

65. Захарченко В.Г., художественный руководитель Государственного академического кубанского казачьего хора.

66. Зенгин С.С., ректор Краснодарского государственного университета культуры.

67. Кальницкая Е.Я., генеральный директор ГМЗ «Петергоф».

68. Кара Ю.В., сценарист.

69. Кехман В.А., генеральный директор Михайловского театра.

70. Клебанов И.С., народный артист России.

71. Клюев Б.В., народный артист России.

72. Князев Е.В., ректор Театрального института им. Б.Щукина.

73. Ковальчук А.Н., председатель Союза художников России.

74. Колякин А.Н., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Государственный музей истории Санкт-Петербурга».

75. Константинов А.Д., писатель.

76. Корчмар Г.О., заслуженный деятель искусств Российской Федерации.

77. Крок К.И., директор Государственного академического театра им. Е.Вахтангова.

78. Кролл А.А., народный артист России.

79. Кубалов Э.Т., руководитель Государственного ордена Дружбы народов академического ансамбля танца «Алан» Республики Северная Осетия — Алания.

80. Кудрина Е.Л., ректор Кемеровского государственного университета культуры и искусств.

81. Кузнецова Т.В., и. о. ректора Московского государственного университета культуры и искусств.

82. Курленя К.М., ректор Новосибирской государственной консерватории (академии) имени М.И.Глинки.

83. Куруленко Э.А., ректор Самарской государственной академии культуры и искусств.

84. Лаврецова С.В., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Театр юных зрителей им. А.А.Брянцева».

85.Лавринович Э.В., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Большой концертный зал «Октябрьский».

86. Лановой В.С., народный артист СССР.

87. Лаптев Ю.К., народный артист Российской Федерации.

88. Левыкин А.К., директор Государственного исторического музея.

89. Леонова М.К., ректор Московской государственной академии хореографии.

90. Лещенко Л.В., народный артист РСФСР.

91. Лесовой А.Н., генеральный директор ВХНРЦ им. И.Э.Грабаря.

92. Липс Ф.Р., профессор Российской академии музыки им. Гнесиных.

93. Литвинов Н.В., заслуженный артист России.

94. Лунгин П.С., народный артист России.

95. Любимов Б.Н., ректор Высшего театрального училища (института) им. М.С.Щепкина при Государственном академическом Малом театре России.

96. Малышев В.С., ректор Всероссийского государственного университета кинематографии имени С.А.Герасимова.

97. Мастранджело Ф., художественный руководитель СПб ГАУК «Театр «Мюзик-холл».

98. Маяровская Г.В., ректор Российской академии музыки имени Гнесиных.

99. Мацуев Д.Л., народный артист России.

100. Мелик-Пашаева К.Л., ректор Российской академии театрального искусства — ГИТИС.

101. Мельникова А.Р., заслуженная артистка России.

102. Месхиев Д.Д., председатель Союза кинематографистов Санкт-Петербурга.

103. Мечетина Е.В., пианистка.

104. Милованов Л.П., народный артист России.

105. Мирошниченко С.В., режиссер.

106. Михайлов А.Я., народный артист России.

107. Михайловский С.И., ректор Санкт-Петербургского государственного академического института живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Е.Репина.

108. Могучий А.А., художественный руководитель Большого драматического театра имени Товстоногова.

109. Морозов А.В., директор Московского государственного академического художественного училища памяти 1905 года.

110. Мостыканов А.В., ректор Астраханской государственной консерватории (академии).

111. Музакаева М.А., народная артистка Чеченской Республики.

112. Мукасей А.М., народный артист России.

113. Назаров Ю.В., народный артист России.

114. Никоненко С.П., народный артист РСФСР.

115. Овчинников В.П., директор Центральной музыкальной школы при Московской государственной консерватории имени П.И.Чайковского.

116. Окольников И.Я., директор Хакасского национального театра кукол «Сказка».

117. Окоров А.В., и. о. директора Российского института культурологии.

118. Параджанов Г.Г., режиссер.

119. Пашина О.А., научный секретарь Государственного института искусствознания, доктор искусствознания.

120. Пермякова А.А., директор — художественный руководитель Хора имени Пятницкого.

121. Пичул В.В., кинорежиссер.

122. Пожигайло П.А., исполнительный директор Всероссийского хорового общества.

123. Поляков Ю.М., драматург.

124. Пореченков М.Е., заслуженный артист России.

125. Пригожин И.И., продюсер.

126. Расторгуев Н.В., народный артист России.

127. Розум Ю.А., народный артист России.

128. Романов В.В., директор Санкт-Петербургского музыкального лицея Комитета по культуре.

129. Рудин И.А., пианист.

130. Рушанин В.Я., ректор Челябинской государственной академии культуры и искусств.

131. Савина В.М., директор Государственного училища циркового и эстрадного искусства им. М.Н.Румянцева (Карандаша).

132. Семенова Л.А., директор Молодежного театра на Фонтанке.

133. Сенчина Л.П., народная артистка России.

134. Серейчик С.С., директор Центральной библиотеки им. М.Ю.Лермонтова.

135. Сиповская Н.В., директор Государственного института искусствознания, доктор искусствознания.

136. Сладковский А.В., главный дирижер и художественный руководитель Государственного симфонического оркестра Республики Татарстан.

137. Соколов А.С., ректор Московской государственной консерватории имени П.И.Чайковского.

138. Соломин Ю.М., художественный руководитель Государственного академического малого театра России.

139. Спивак С.Я., художественный руководитель Молодежного театра на Фонтанке.

140. Спиваков В.Т., народный артист СССР.

141. Стадлер С.В., народный артист России.

142. Стеблов Е.Ю., народный артист России.

143. Степанова Л.А., директор национального ансамбля песни и танца Карелии «Кантеле».

144. Табаков О.П., художественный руководитель МХТ им. А.П.Чехова.

145. Талызина В.И., народная артистка России.

146. Таратынова О.В., директор ГМЗ «Царское Село».

147. Теличкина В.И., народная артистка России.

148. Тимофеев В.Н., директор СПб ГБУК «Государственный музей городской скульптуры».

149. Томская Л.И., генеральный директор «Петербург-кино».

150. Трофимов С.В., заслуженный артист России.

151. Тургаев А.С., ректор Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств.

152. Угольников И.С., председатель Телерадиовещательной организации Союзного государства.

153. Урин В.Г., генеральный директор Государственного академического Большого театра России.

154. Учитель А.Е., народный артист России.

155. Файзиев Д.Х., кинорежиссер.

156. Федоров В.В., президент Российской государственной библиотеки.

157. Фертельмейстер Э.Б., ректор Нижегородской государственной консерватории (академии) им. М.И.Глинки.

158. Фокин В.В., народный артист России, художественный руководитель Александринского театра.

159. Фурманов Р.Д., художественный руководитель Санкт-Петербургского театра «Русская антреприза» имени Андрея Миронова.

160. Хазанов Г.В., народный артист РСФСР.

161. Харатьян Д.В., народный артист России.

162. Хомова О.С., директор Государственной академической капеллы Санкт-Петербурга.

163. Хотиненко В.И., режиссер.

164. Церетели З.К., президент Российской академии художеств.

165. Цискаридзе Н.М., народный артист России.

166. Чалова З.В., директор Центральной городской публичной библиотеки им. В.В.Маяковского.

167. Чепуров А.А., и. о. ректора Санкт-Петербургской государственной академии театрального искусства.

168. Чурсина Л.А., народная артистка СССР.

169. Шалашов А.А., генеральный директор Московской государственной академической филармонии.

170. Шахназаров К.Г., генеральный директор киноконцерна «Мосфильм».

171. Шварцкопф Ю.А., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Санкт-Петербургский государственный театр музыкальной комедии».

172. Шевельков В.А., актер, режиссер.

173. Шевченков А.В., заслуженный артист России.

174. Шуб С.Г., директор Санкт-Петербургского государственного бюджетного учреждения культуры «Театр-фестиваль «Балтийский дом».

175. Щербакова Е.А., художественный руководитель Государственного академического ансамбля народного танца им. Игоря Моисеева.

176. Юдин П.Е., директор Государственного НИИ культурного и природного наследия имени Д.С.Лихачева.

177. Юсупов Р.Р., ректор Казанского государственного университета культуры и искусств.

178. Якупов А.Н., ректор Российской государственной специализированной академии искусств.

У цьому переліку не став нікого виділяти, бо забагато. Кожен може за бажанням знайти, чи НЕ знайти,  улюбленого актора. Особисто мене прикро вразила наявність тут таких людей, як Табаков, Баталов, Цискарідзе, Учитель, Герман, Башмет, Бортко...Що казати, багато кого... Часткові виправдання подібних осіб кисельовщиною та острахом перед режимом не приймаю. Це ж того, "властители дум" типу. Тому мають не їсти локшину з вух, яку вішає туди агітпроп, а мати власну думку. Тим більше, комп'ютери з виходом в інтернет мають - отож. Стосовно остраху - ці люди є самодостатніми. А тому мають всі можливості, на відміну від слюсаря Іванова, висловлювати власну думку. Так само, як роблять інші їх колеги. Або принаймні не підписувати ганебних листів.

При тому, не можу не відмітити також позицію таких поважних людей, як Б.Г., Юрій Шевчук, Макаревіч... Якщо хтось не в курсі - вони за нас. А ще - Лія Ахеджакова. Маленька немолода жінка. У ефірі радіо "Свобода" сказала, що як би над нею не знущалися, вона ніколи не підтримує захоплення Криму....


Як стає відомо, деякі люди з цього переліку потрапили сюди абсолютно без власної участі. Як такі факти ставатимуть мені відомі - буду їх тут додавати. А поки що:

Могучий Андрей - не підписував  http://www.ukrinform.ua/rus/news/rossiyskiy_regisser_moguchiy_ya_ne_podpisivalsya_za_okkupatsiyu_krima_1612344

Розум Юрий -  не підписував https://www.facebook.com/ekaterina.barabash/posts/10202490023443840?comment_id=6435583&offset=0&total_comments=23

Дмитрий Харатьян потрапив у обидва переліки shock Думаю, що скоріше він все ж таки у другому. Бо у перший людей включали по за їх бажання. Що таке було з другим - дуже сумніваюся.

А тим часом...

12.03.2014 13:18

В Тбилиси отменили гастроли театра Безрукова за его поддержку оккупации Крыма

Запланированный в Тбилиси спектакль театра Сергея Безрукова отменен в связи с его поддержкой оккупации Крыма. Об этом заявляет Палата культуры Грузии. "Никогда в Грузию не привезу ни одного актера, кто примет антидемократическое решение перед нашей страной, в любой форме. Это то же самое, что поддержать оккупацию Абхазии и Цхинвальского региона", - заявляет президент Палаты культуры Давид Окиташвили. Что касается непорседственно заявления Палаты, в нем отмечается, что "в связи с распространенным сегодня письмом народных артистов России, которые поддерживают президента Владимира Путина в оккупации территории соседней Украины, Палата культуры Грузии приняла решение отменить запланированный в мае гастроли театра Сергея Безрукова в Тбилиси. Мы еще раз хотим заявить о поддержке суверенитета и территориальной целостности Украины и дружественному нам геройскому украинскому народу", - говорится в заявлении.


Обіцяний позитив. моя добра подруга ab absurdo розкопала альтернативний список діячів культури москальщини, яки знайшли в собі розум і мужність висловитись на нашу підтримку. Стирив в ab absurdo тут

АДЕКВАТНЫЕ российские коллеги составили список тех замечательных и настоящих людей, кто поддержал Украину. Этот список ПОТРЯСАЕТ СВОИМ ВЕЛИЧИЕМ! НАСЛАЖДАЙТЕСЬ!!!!
Лия Ахеджакова
Олег Басилашвили
Армен Джигарханян
Эльдар Рязанов
Юрий Шевчук
Борис Гребенщиков
Сергей Юрский
Андрей Макаревич
Валентин Гафт
Андрей Мягков
Михаил Жванецкий
Сергей Гармаш
Марк Захаров
Елена Яковлева
Галина Волчек
Андрей Кончаловский
Владимир Гостюхин
Федор Добронравов
Леонид Броневой
Александра Яковлева
Александр Балуев
Юрий Стоянов
Станислав Садальский
Александр Розенбаум
Даниил Гранин
Марат Башаров
Сергей Маковецкий
Дмитрий Харатьян
Михаил Кокшенов
Эманнуил Виторган
Леонид Куравлев
Наталья Фатеева
Борис Акунин

Дай Боже їм здоров'я!

Слава Україні!

Із особистої переписки кримчан...............(жахливо!)

Необхідно, щоб це переповіли всім мешканцям південно-східних регіонів, щоб кожна комуно-бабуся знала, що може трапитись з її онуками, якщо їх захищатимуть садюги із Чечні! Люди, не маємо права схибити!!!

Із особистої переписки кримчан...............

"Девчонка пишет, у нее шурин под Евпаторией служит. Знаешь, как русские сегодня взяли базу? Без единого выстрела, хотя главный в штабе - патриот Украины до мозга костей, а родился и вырос в Крыму... Они готовы были умереть, защищая флаг своей страныРусские окружили школу и детский садик. А у военной части сказали - не сложите оружие - войдем к детям...Наташа билась в истерике, она никогда НИКОГДА никому не желала зла. Сегодня она пожелала.. пережить то, что пережила она. И отцы этих детей... которые верны присяге...но которые превыше всего ценят жизнь своих детей...У меня сейчас катятся слезы по щекам...Она ненавидит русских. Всех, кто с такой радостью потирая ладошками стремится отобрать Крым... ...А папы...папы молча положили автоматы на землю...А русские на ТВ расскажут ,что без капли крови... " 



Офіційна заява УВО з приводу дій влади.

  Дорогі друзі! В цей складний час ми звертаємось до Вас із зверненням, аби висловити свою позицію щодо антиукраїнської діяльності нинішньої влади.

 http://play.ukr.net/img/avatars/b_2cf42ede39dfca92b90624.jpeg

   В травні 2010-го року Україна стояла не межі громадянської війни через недалекоглядні і холуйські дії новообраної влади донецького мафіозного клану на чолі з Януковичем.

   Саме тоді ця влада задарма віддала Крим Росії. З офіційної точки зору нам обіцяли знижку на газ у розмірі 30%. Сьогодні тарифи, в тому числі і на газ зростають на 50% за ініціативи Азарова, Тігіпка і за повної згоди Януковича. То-ж де-ж обіцяна знижка на газ? Чому простий українець, простий робітник, проста домогосподарка має зараз платити більше лише за те що при владі знаходяться московські холуї?    Сьогодні державний борг України складає вже 40% від ВВП, при попередньому уряді ця цифра була вдвічі меншою. Яка команда проФФесіоналів? Жити на кредити, аби наступні покоління простих українців за Януковича віддавали борги? Українець! Чи згоден Ти, аби твої діти тяжко працювали і недоїдали, щоб віддати той борг, який взяв Янукович?    Азаров з телеекранів на невідомій мові каже про те що за півроку ВВП України виріс на 6,5%. За прогнозами всесвітньовідомого і авторитетного агенства Moody`s ВВП України в 2010-му році виросте на 3,5% (ЗА РІК). То кому Ти, українець, більше довірєш - партійній бонзі Азарову, чи світовим експертам? Чи відчуваєш Ти, українець, покращення твого життя вже сьогодні?    За ініціативою Тігіпка пенсійний вік в Україні підвищується до 65-ти років. Більшість чоловік в Україні не доживає до 62 років, жінок до 67 років. Чи згоден Ти, українець, працювати на владу Януковича до останнього подиху, немаючи права вийти на пенсію?    Новий податковий кодекс, що прийнято за ініціативою Партії Регіонів надає податковій небачені досьогодні права. Чи згоден Ти, українець, аби державні мужі багатіли за Твій рахунок?    Янукович взяв відпустку на два місяці і поїхав відпочивати до Криму. Чи можеш Ти, українцю, хоч на хвилинку уявити, що Ти за свою зарплатню із своєю відпусткою поїдеш на два місяці до Криму і ні в чому собі не будеш відмовляти?    Україна за час правління Януковича вже опинилася в міжнародній ізоляції. Українцю, Ти бачив аби до України приїхав лідер якоїсь європейської держави, чи Ти бачиш лише те, що до України їдуть хазяїва Януковича - московські господарі?   Український Віртуальний Опір не вважає Януковича легітимним Президентом України і Ми готові боротися з антиукраїнською владою в українському і міжнародному інформаційних просторах.  

  Українці - єднайтесь і будьмо готові відстоювати Україну від ворога, що зараз прийшов до влади у нашій неньці-Україні.

     Слава Україні!

Патріотичний флешмоб української гімназії у Сімферополі

Старшокласники вишукувались у літери, які склали слово "Україна", а учні молодших класів стали поруч великим колом. Незвичний флешмоб присвятили Дню соборності та свободи України. http://video.bigmir.net/show/286082/ “Ми хочемо зробити свято, щоб усі знали, що Україна найкраща держава в світі”, - каже учень гімназії Руслан.

“Ми найбільш патріотична школа і в Криму, і в Україні. Ми любимо Україну. дійсно щиро. й хочемо проявити це в таке свято”, - каже учениця гімназії Настя Вознікова.

Загалом в акції взяли участь більше 800 чоловік. Кожен з учасників акції мав на собі українську символіку: стрічки кольору прапора України та жовто-блакитні кульки. До того ж учні кожного з класів виголошували патріотичні гасла.

Цьогоріч вирішили відзначити свято в незвичний спосіб, - каже керівництво гімназії, - не обмежуватись традиційними лекціями та концертами, а так щоб дітям запам’яталось.

“Ми провели класні години, ми розказали, але щось хотілось для дітей радісне. Дозволити їм багато, день же свободи - хочете розмальовуйтесь, як хочете одягайтесь, символіка українська”, - каже директор гімназії Наталя Руденко.

День соборності та свободи України відзначатимуть 22 січня.

Крик душі із Севастополя

Крик души, если позволите.
Близкий и родной Севастополь, в котором прожил всю жизнь, пережил развал сэсэсэрэ и «перестройку» стал ярмом на шее, черно-серым туманом лжи, ненависти, предательства и тупости. Основная масса его жителей стала напоминать мне американские фильмы о зомби, с их стеклянными бессмысленными глазами, непроизвольно текущей слюной, бредущих неизвестно куда, неизвестно зачем… Не могу, как раньше выходить на улицу, ехать в маршрутке, общаться на работе — кругом зомби — безжалостные, бессмысленные, психически неадекватные. Ощущаю себя одним из тех людей, которые сидят, спрятавшись в каком-нибудь здании и решают, как им выбраться незаметно из города зомби-мертвецов, проскочить мимо них и вырваться на свободу. К людям. С этими ощущениями ничего невозможно поделать, с ними приходится выживать.
Немного обидно, когда украинцы называют всех без исключения крымчан предателями. Обидно, но я их понимаю. Они имеют на это право. Там некогда разбираться, кто есть кто в Крыму. Идет война, не до этого пока.
Пару слов о жизни в Севастополе. Вот эта пара слов: ПЛОХО ВСЁ. То есть, АБСОЛЮТНО ВСЁ! Нет ничего, чтобы стало лучше за этот год. Да ладно бы лучше, всё стало хуже — зарплаты, цены, обслуживание, дороги, образование, лечение и т. д. до бесконечности. Но самое главное, ИСЧЕЗЛА СВОБОДА. Свобода исчезла во всем, исчезла даже мечта о свободе. Кто жил в ссср, кто мечтал о свободе тогда — меня поймет.
Когда уже заткнется этот зомбоящик — телевидение? Местное тв — мечта тв ссср. 12 часов в сутки — черно-белое документальное убожество о совдепии и ее прелестях, остальное время — оголтелая ложь про Украину и тупые обещания о том, как будет хорошо жить в Крыму. И так уже целый год!
Оставить комментарий на местом вата-форуме невозможно, если этот комментарий идет в разрез с мнением рашаТВ и ватным сознанием модераторов. Сразу бан. Заметил, что во всех темах на этом «форуме» в основном отписываются 200-300 постоянных «членов». Они активны, они забивают баки всему остальному люду, они вопят даже буквами, вопят громко, по-советски убедительно.
ПрАва человека на митинги, собрания, протесты тут не существует, если эти мероприятия против властей или их действий. На кой черт, скажите мне, надо протестовать, если ты «за»? Оказывается, можно и нужно! Периодически власти организовывают бригады орков и ватанов, те выходят с флажками, портретами Луноликого и тупыми, бессмысленными транспарантами и табличками на площадь Нахимова, визжат часа два за ссср, путена, расею или против хунты, США или гейропейцев. Расходятся. Местное ТВ (см. выше) дня три перемалывает это сборище, восхищаясь смелой гражданской позицией митингующих. Боже, как же я радовался, когда развалилась совдепия, исчез стыд и страх! И вот опять всё то же самое, только еще в более уродливой форме.
Право человека на свою собственную гражданскую позицию преследуется по расейским законам, которые созданы для подавления инакомыслия. Не дай Бог, если ты прикрепишь себе значок с украинской символикой, на стекло в салоне авто — флажок Украины, на улице или в транспорте заговоришь по-украински, прилюдно заявишь, что Крым — Украина или жизнь стала хуже из-за аннексии. В большинстве случаев тебя ждет кутузка с последующим судом. Иногда — физическая расправа зомби-отморозков. Доносительство на соседа стало нормой. Как в 1930-50 годах. Весь мир идет вперед в своем развитии, лишь россия упорно рвется назад…
Интересный факт. Теперь дикие побережья Севастополя будут контролироваться «самообороной» (от кого???) на предмет вылавливания возле моря на пустынных побережьях нудистов. Последние будут соответствующе наказываться. Боюсь представить себе как… Кому помешали нудисты в безлюдных местах? Никому, просто они — агенты «Гейропы», которая насаждает нам свою гейропейскую культуру… Шабаш дураков…
Свою позицию не скрываю, бояться мне нечего уже. Правда, доказывать что-либо перестал — споры с зомби бессмысленны. Задаю иногда только пару вопросов вскользь — что стало лучше? Ответы разные, суть одна — «зато у нас нет фашистов, бандеровцев и войны» и «а что, НА Украине лучше?». Других вариантов не встречается. На вопрос — когда уже станет хорошо в Крыму, ответ один без вариантов — «скоро уже». После вопроса — «а вы доживете до этого?», человек становится злым на тебя и уходит, либо становится злым и начинает брызгать слюной про США и глобальные интересы НАТО в Крыму.
Да, аусвайс получил. И на «разоблачения» местной гопоты отвечаю — разве у Штирлица не было фашистского паспорта, когда он работал в тылу врага? Не получил бы — был бы без работы, об этом в известность поставили сразу. Ничего, этот грех средней руки и замолю потом, когда придет время. Украина меня простит, уверен.
С голоду я пока не умираю. Пока. Но морально, психологически и с гуманной точки зрения уже почти мертв. Надежда только на то, что появится возможность уехать отсюда на Родину. А вдруг, получится дожить до того момента, когда всё вернется на круги своя? Правда, верится в это с трудом…
P. S. Сегодня на работе среди почитателей «новой жизни» завязалось обсуждение возросших до небес цен, оплаты услуг и т. п. в свете инициативы руководства предприятия заморозить зарплаты в 2015 году, которые ранее обещали поднять до 30 (!)))) тысяч. Вопрос ко мне:
— Ну, а ты что думаешь?
— Я об этом вам говорил еще в марте 2014, год назад. Предупреждал. Крымнаш.
Молчание. Одинокий голос:
-а НА Украине что, сейчас лучше?
Через полминуты еще один:
— Дать бы тебе в морду…
))) Занавес. Руцкий мир.
И последнее. Очень хорошая фраза о том, как становятся зомби обычные люди. Чтобы отличить правду от лжи — нужно иметь ум. Чтобы ложь принимать за правду — нужны лишь уши. Думайте, господа, думайте…

Севастополь. Украина.

https://crimeaua1.wordpress.com

Кримчани без участі влади відмітили день Незалежності


24 серпня в Сімферополі біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся урочистий мітинг до Дня Незалежності України, на який зібралося кількасот чоловік різних національностей Криму.
Квіти до пам’ятника поклали представники патріотичних політичних партій та громадських організацій, громадяни-патріоти.

Над площею майоріли державні прапори, прапори Української Народної партії, Конгресу Українських націоналістів, кримськотатарські національні прапори. Наприкінці виступили дитячі колективи з піснями, танцями та віршами Кобзаря. Жодного представника кримської влади на святі не було.

«Приємно, що кримські діти, які на мітингу співали українські пісні та декламували українські вірши, гарно знають національну культуру та чудово володіють українською мовою», — прокоментував ситуацію голова Кримської організації УНП Олег ФОМУШКІН, який із захопленням слухав співи та декламування малят та рукоплескав національним українським танцям дитячих колективів Української гімназії Сімферополя.

За його словами, «навіть діти кримськотатарського народу добре володіють державною мовою та є більшими патріотами України на відміну від проросійської верхівки кримської влади, яка й досі показово демонструє на своєму робочому місці небажання розмовляти українською».

З особистих вражень від Дня Незалежності в Києві --- влада самоусунулась від організації державного свята --- українці організували для себе свято САМОСТІЙНО.
Салют до розгляду не беру взагалі. В буквальному сенсі "жалкое зрєліщє".

"Подарунок Хрущова". Як Україна відбудувала Крим.

   Жодного "подарунка Хрущова" не було. 19 лютого 1954 року на прохання Кремля Україна взялася рятувати украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням.

Здавалося б, політичні діячі, які не мають ніяких стосунків зі спеціалістами з психіатрії, не повинні серйозно перейматися проблемами, на яких історія і саме життя вже давно поставили крапку.

У таких випадках люди зважають на нову історичну ситуацію. З врахуванням її вони і намагаються опікуватися реальними земними справами, перш за все дбати про добробут та благополуччя у своїх оселі, селі, місті і загалом у державі.

Незважаючи на юридичну бездоганність оформлення передачі в 1954 році Кримської області Україні та цілу низку міждержавних і міжнародних угод та експертиз, питання про легітимність цього акту продовжує хвилювати російських політиків.

Викликає подив, що деякі проросійськи налаштовані депутати кримського парламенту (а вони, до речі, є теж громадянами України і мали б опікуватися інтересами держави, у якій вони живуть і яка їх годує), аби підняти свій підупалий політичний рейтинг у суспільстві, продовжують експлуатувати акт приєднання Криму до України у 1954 році.

Намагаючись посіяти розбрат та неспокій у суспільстві, збурити кримське населення, яке тільки почало оговтуватися від політичних і етнічних протистоянь, вони знову нав'язують своїм виборцям думку про неправомочність рішень вищих законодавчих органів СРСР, РРФСР та УРСР стосовно приєднання Кримської області, називають це "подарком Хрущёва", якого виставляють не те що симпатиком, а затятим українським націоналістом.

   Аби внести певну ясність у це питання і покласти край політичним провокаціям, інсинуаціям, спекуляціям і пліткам ще раз повернемося до визначної події, яка відбулася у лютому 1954 року - прийняття рішення про введення Кримської області до складу Української РСР.

Ми свідомо не використовуємо авторитетні джерела, вирішивши поглянути на проблему зсередини, тобто із самого Криму. Для цього нам довелося вдатися до вивчення регіональних статистичних матеріалів та проглянути кримську пресу, що видавалася напередодні передачі області, тобто упродовж всього 1953 року і з початку наступного 1954-го до самого травня.

Опрацювавши ці джерела, дійшли висновку, що витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році.

Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч.

Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії.

Уже в перші дні і місяці після визволення Криму від фашистських окупантів сільське господарство, занедбане війною, зазнало величезних збитків. Сталінсько-беріївські опричники, ніби навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли повинні були закладатися основи майбутнього урожаю.

У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні дарунки землі. По моторошно безлюдних, понищених та пограбованих татарських селищах та садибах бродили лише зголоднілі коти та собаки.

Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості.

Ще важче переселенцям давалася вельми складна й специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у своєму житті.

Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га).

До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році).

Навіть досить побіжне ознайомлення зі статистикою для кожної неупередженої людини переконливо покаже справжню причину "щедрого дарунку Хрущова".

Отже, наберімося терпіння, аби осмислити ці унікальні статистичні дані:

В 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц/га, в 1940-му - 10,7, а в 1950 році - 3,9 ц/га. Відповідно, врожайність провідної зернової культури - озимої пшениці становила 13,1 ц/га в 1913 році, 11,5 ц/га в 1940-му і 4,4 ц/га в 1950 році.

Ще до революції кримські селяни в середньому по регіону в посушливому степу одержували по 5 ц/га соняшнику. В 1940 році, за колгоспно-радгоспної системи господарювання, спромоглися підвищити цей показник лише на 0,8 ц/га. А в 1950 році врожайність соняшнику в Криму становила 1,7 ц/га.

Порівняно з довоєнним періодом вдвічі зменшилась урожайність тютюнових плантацій (з 7 ц/га до 3,3 ц/га), картоплі (з 68 ц/га до 35 ц/га), овочів (з 120 ц/га до 61 ц/га) і в 2,5 раза - винограду (з 26,1 ц/га до 11,5 ц/га).

Істотно знизилась і врожайність садів. У сприятливому для садівництва 1950 році середня врожайність кримського саду становила 42,7 ц/га, а в 1940-му цей показник складав 53,6 ц/га. В наступні роки врожай фруктів у кримських садах зменшився майже вдвічі і варіював у межах 20 - 22 ц/га. В дореволюційні часи майже такий урожай у приватних садах збирали з одного - двох дерев кримських Синапів.

Аби можливі опоненти не звинуватили нас у перебільшенні господарських негараздів Криму, спробуємо на економічний стан регіону у післявоєнні роки подивитися очима самих мешканців області. Для цього погортаємо пожовтілі від часу сторінки "Крымской правды" - органу Кримського обкому КПРС.

У жовтні 1958 року Рада міністрів України вирішила будувати найдовшу у світі тролейбусну лінію Сімферополь-Алушта-Ялта. Перша черга цієї лінії, Сімферополь — Алушта, довжиною 52 км, була побудована та здана в експлуатацію в рекордні терміни — за 11 місяців. Її будували фахівці більш ніж 80 підприємств із 10 міст України.

На фото з Вікіпедії - відкриття лінії на Алушту

Не будемо аналізувати весь період, а зосередимо увагу лише на 1953 році, що віддзеркалює стан економіки, зокрема сільськогосподарського виробництва, напередодні передачі області до складу України.

І зупинимося лише на деяких галузях: виноградарстві, садівництві та овочівництві...

Перший секретар Ялтинського міськкому партії С. Медунов у газеті "Крымская правда" від 1 вересня 1953 року повідомляє:

"Переважна більшість виноградників посаджена багато років тому. Так, у радгоспі "Гурзуф" 80 га виноградників закладено 80 - 100 років тому, а в радгоспі "Гірський" - 60 - 70 років тому. Ці насадження безсистемні, сильно зріджені.

Урожайність таких виноградників - 12 ц/га. Незважаючи на це, в районі реконструйована лише десята частина площі. Виноградарство ведеться по-старому. Не всі насадження поставлені на шпалеру. Виноградні кущі уражені мільдью та оїдіумом".

Про рівень догляду за виноградниками свідчить і професор П. Т. Болгарєв: "Після садіння рослини лишаються беззахисними від худоби та сільськогосподарських шкідників. Не приділяли належної уваги і догляду за ними. Тому посаджені рослини гинули, державі і колгоспам завдавалося великої шкоди. Темпи посадки попередніх років не можна визнати задовільними" ("Крымская правда", 8 жовтня 1953 рік).

Майже половину продукції заводи Кримського винтресту змушені були виготовляти з привізного виноматеріалу, оскільки власного винограду в господарствах вирощували дуже мало.

Зазначені автори пишуть:

"Упродовж останніх років радгоспи збирають вельми низькі врожаї і погано забезпечують сировиною заводи. Нові плантації розширюються повільно, а старі скорочуються та зріджуються.

Замість оновлення плантацій трест пропонує радгоспам списувати старі виноградники як економічно збиткові. В радгоспі "Сонячна долина" списано 30 га виноградників, у радгоспі "Феодосійський" заплановано списати 24 га занедбаних плантацій.

Повільно створюються нові плантації. Замість 210 га по тресту їх посаджено лише 31 га. У радгоспі "Сонячна долина" одержали лише 16,1 ц/га винограду, тоді як до війни вирощували по 60 ц/га сонячних ягід. У господарстві низька культура агротехніки. На 316 га міжряддя плантацій зовсім не оброблені. Старі безсистемні насадження взагалі не обробляються" ("Крымская правда" від 7 червня 1953 р.).

До війни алуштинські виноградники славилися високими врожаями і забезпечували виробництво унікальних марочних вин. Проте упродовж десяти післявоєнних років нові господарі так і не спромоглися відродити цю галузь.

"Минулої осені, як і раніше, виноградарі та садівники району не порадували Батьківщину й себе достатком винограду і фруктів. Майже всюди урожай був досить низький...

В колгоспі ім. Маленкова сад посаджено давно. Минулої осені мали б зібрати перші плоди, а їх зовсім не було. Та й чи можна сподіватися на виконання плану і тепер, якщо сад перетворено у випас для худоби" ("Крымская правда", 16 січня 1954 р.).

Навіть через десять років після війни овочівництво в Криму не досягало довоєнних показників і було неспроможним задовольнити потреби місцевого населення. Газета "Крымская правда" у передовій статті 14 серпня 1953 року, аналізуючи стан галузі, писала:

Як же оцінювала стан сільського господарства області в перші післявоєнні роки обласна партійна організація і яку роль відігравала вона у відродженні галузі?

Якщо оцінювати діяльність партійних і господарських органів за кінцевими результатами, то слід визнати, що внесок обласної "керівної і спрямовуючої сили" у той час у розбудову сільського господарства був досить низьким, а діяльність її - малоефективною.

Виявилася безперспективною орієнтація обласного керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону лише за рахунок переселенців з Росії. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозумілим, що у цьому вельми складному і примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися лише люди з степовою землеробською культурою.

Сьогодні нинішній головний редактор незалежної від совісті та історичної правди газети "Крымская правда" Михайло Бахарєв та його "боевая подруга" Тетяна Рябчикова, безнадійно хворі на українофобію, намагаються переконати довірливого читача в тому, що "украинское нашествие на Крым" започаткував 1954 рік.

Про історичні українські корені на цій землі не варто дискутувати з фахівцями такого ґатунку. Але ж теперішній шеф "Крымской правды" мав би читати видання своїх попередників. Їх рідна "Крымская правда" 12 січня 1954 року - ще до передачі Криму Україні - писала:

"Глибокої осені 1952 року в колгосп ім. Калініна Зуйського району прибули переселенці. Їх було 86 сімей, всі з України, з Чернігівщини. Тривалий час у колгоспі не ладилося з тваринництвом. Для худоби не вистачало приміщень, кормів, на фермі дуже низькою була трудова дисципліна. Потрібно було вживати рішучих заходів".

Найрішучішим заходом, виявляється, стало переселення у Крим працьовитих українських селян.

"За два роки, - пише кореспондент цієї газети І. Поляков, - у колгоспі здали в експлуатацію свинарник та телятник, кожний на 100 голів, і корівник на 120 голів". "Тепер корівники колгоспу, - захоплюється кореспондент, - являють собою світлі теплі приміщення. На фермах діють підвісна дорога, автопоїлки, працює кормокухня".

На жаль, така ідилічна картина спостерігалася не на всіх фермах і не в кожне кримське село в 1952 році переселяли сотні сімей українських селян. Цей процес значно пожвавішає впродовж весни 1954 року і триватиме в 60 - 70-ті роки.

Шлюз на Північно-кримському каналі (1960-ті). Гігантська іригаційна споруда, побудована у 1961-1971 рр, постачає дніпровську воду з "материку" у Крим - в степові райони, в Сімферополь, Феодосію, Керч, Судак...

На початку 90-х років, коли розбурхані Москвою сепаратистські пристрасті досягли апогею, а Крим став яблуком розбрату між Україною і Росією, знаного журналіста Олексія Аджубея певні шовіністичні сили намагалися використати в обґрунтуванні вигадок про "хрущовський дарунок Україні".

На їхнє замовлення в часописі "Новое время" № 6 за 1992 рік він видрукував статтю з тенденційною назвою "Как Хрущёв Крым Украине отдал". Правда, досвідчений журналіст увів ще й другу назву - "Воспоминания на заданную тему".

Олексій Аджубей цією публікацією, на мій погляд, зробив ведмежу послугу замовникам, оскільки в ній фактично підтверджує економічну вимушеність передачі Криму. Кримська дійсність 1953 року, зображена ним, просто вражає своєю безнадійністю.

За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги.

"Це зараз я пишу: приїхали, - зазначає Аджубей, - а вони кричали: "Нас пригнали". З натовпу лунали і зовсім істеричні крики: "Картопля тут не росте, капуста в'яне". Або раптом вкрай сумне: "Блощиці заїли".

"Чого ж ви їхали у Крим?" - питав Хрущов. - І натовп заволав: "Нас обманули".

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. По приїзді у Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки в Крим.

Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. "Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку", - переконував він.

Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням колективної думки вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії - Маленкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна - воно б не відбулося.

Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з наукової точки зору не витримують критики і є кон'юнктурно-спекулятивними.

Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Все це брутальні шовіністичні вигадки.

Як людина, що найбільше зналася на сільському господарстві і відповідала за його стан, він справді міг запропонувати шляхи виходу Криму з економічної кризи. В Кремлі добре знали про тісну інтеграцію Криму з економікою України.

Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними.

Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

Це сьогодні керована україноненависником Михайлом Бахарєвим "Крымская правда" галасує про утиски та жахливе пограбування Криму київськими "дядьками". Але ж були часи, коли ще до передачі області Україні та ж "Крымская правда" постійно вшановувала український народ за його величезну допомогу півострову.

Ось що писала ця газета 17 січня 1954 року:

"Не остаются в долгу и украинцы. Они деятельно помогают крымчанам строить прекрасные города и курорты, развивать промышленное производство. На стройки города-героя Севастополя, курортной Ялты непрерывным потоком идут с Украины мощные отечественные механизмы и оборудование.

Столица Украины - Киев шлет сюда мощные механические погрузчики, автоматические дозаторные устройства для бетонных заводов; Харьков дает башенные и электромостовые краны, тракторы; Николаев - транспортеры для бетонных заводов, бульдозеры; Днепропетровск и Дебальцево - корытные мойки для предприятий, производящих флюсовый известняк; Осипенко (Бердянск) - дорожные машины; Кременчуг - асфальтно-бетонные смесители; Прилуки - раствороносы для механизации штукатурных робот; Мелитополь присылает компрессоры последних выпусков".

На підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін.

Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика).

А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки.

Січневий пленум Кримського обкому теж був складовою частиною розробленої в Кремлі програми вирішення кримської проблеми. Ще в 1953 році одна із престижних центральних вулиць міста була перейменована у бульвар Івана Франка.

Про існування відповідної програми у вищого керівництва країни свідчить і довідка під грифом "Секретно" "О состоянии сельського хозяйства Крымской области" від 4 січня 1954 року, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ О. І. Кириченка. Її порівняно недавно знайдено у Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України. Ф-1-ОПЗО. Спр. 3590. Арк. 109 - 110).

Вже сама назва, а тим більше зміст цього надзвичайно цінного документа переконливо засвідчують справжню причину перепідпорядкування Криму.

Дата надходження доповідної записки першій особі в республіці є доказом серйозного підходу керівництва СРСР до вирішення кримської економічної проблеми. Тому про якісь спонтанні рішення однієї, хоч і досить високої посадової особи у державі не може бути й мови.

Шкода, що цей важливий документ до цього часу лишається маловідомим. Запитаймо у нинішніх недолугих кримських політичних крикунів та розповсюджувачів міфу про "подарок
Хрущёва": для чого б це першому секретарю ЦК КПУ забивати голову інформацією про ганебний стан сільського господарства у Кримській області, яка підпорядкована Російській РФСР?

Навіщо Олексію Кириченку опікуватися чужою бідою, коли й у власній хаті проблем було достатньо? У зазначеній довідці у концентрованому вигляді і без ідеологічної тріскотні висвітлено справжній катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.

Загалом довідка підтверджує всі раніше названі кризові проблеми кримської економіки.

Тож на підставі цього документа маємо можливість з'ясувати, що ж "дарувало", а точніше, нав'язувало кремлівське керівництво Україні та яким, за висловом сучасних політиків, був цей "орден на грудях планети" у 1954 році?

З довідки дізнаємося, що в 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня.

За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року.

Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки.

В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь.

У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.

Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Через це Рада Міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 млн. крб.

Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області.

Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць.

Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі" (ЦДАГО: Ф-1-ОП 52. Спр. 490. Ар. 9. Цит. за Василем Чумаком, 1993). Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій.

"Минуло десять років після закінчення війни, - говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (1954 року) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсеєв, - трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови?

В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир... Багато з цих питань неодноразово ставилися перед вищими організаціями - Радою Міністрів РРСФР і міністерствами. Але..." (ЦДАГОУ: Ф.1. - Оп. 52. - Спр. 4990. - Арк. 125).

"Хто відбудовує Кіровський район Керчі - центральну частину міста? - запитував з тієї ж трибуни секретар міськкому Смородін і сам же відповідав: - Ніхто! Нема такого будівельного тресту... Такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста...".

Відповідні рішення (доповідач наводить конкретні приклади) були прийняті урядами РРСФР та СРСР ще в 1952 - 1953 рр., та ось "уже 1954 рік", а будівництво багатьох об'єктів, зокрема "морського вокзалу, молокозаводу та ін. так і не розпочато" (там же. Арк. 115 - 116). (Цитата з книги М. Лукінюка, с. 193).

Ознайомившись із цими приголомшливими документами, добре поміркуймо ось над чим: є передача Кримської області до складу УРСР "щедрим дарунком" чи накинутим економічним ярмом?

Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією.

Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій.

Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.

16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз'єднання України з Росією.

Засідання відбувалося в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 року "Крымская правда" писала: "Как большой радостный праздник встречают трудящиеся Крыма знаменательную дату - 300-летие воссоединения Украины с Россией".

В обласному театрі впродовж травня - червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука "Богдан Хмельницький". 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг.

Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон "Харчовик". Про його масштаби можна судити з того, що лише чисельність зведеного хору міста Сімферополя та Таврійського військового округу складала 1000 осіб. Ця потужна громада співаків серед інших пісень виконала і "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка.

 

   Як відомо, з юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання, яке деякі російські політики, позбавлені історичної пам'яті, піддають ще й нині сумніву.

Всіх їх відсилаємо, аби подолали історичну безграмотність, до відповідних документів, а "гаспадина" Бахарєва - до архівних підшивок, зокрема до газети "Крымская правда" від 19 лютого 1954 року. Нехай випускник київської ВПШ надолужує змарнований там час та виправдовує гроші українських платників податків.

Після належного проходження "кримського питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР".

"Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет: утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики".

У пресі, в тому числі і кримській, його було опубліковано 27 лютого. Наступного дня, 28 лютого 1954 року, газета "Крымская правда" вже вийшла як орган Кримського обкому КПУ.

Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР. Закон було прийнято у такій редакції:

"О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.
ЗАКОН ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР

Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета ССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР".

Наприкінці березня 1954 року в Києві відбувся XVIII з'їзд КПУ. Виступаючи на ньому, перший секретар Кримського обкому Д. С. Полянський зазначив:

"Сегодня на съезде мне хотелось бы кратко доложить вам о самой молодой области Украинской республики - Крыме. Решение Верховного Совета СССР о передаче Крымской области в состав Украинской республики является свидетельством дальнейшего укрепления единства и нерушимой дружбы русского и украинского народов в великой и могучей семье народов Советского Союза.
Крым и Украину роднит, помимо общности экономики, территориальной близости, тесных хозяйственных и культурных связей, еще и общность многовекового исторического развития.

Передача Крыма в состав Украинской республики, безусловно, положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины.

Трудящиеся Крымской области с исключительным удовлетворением встретили заявление секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Украины тов. Кириченко о том, что со стороны правительства Украинской республики и Центрального Комитета Коммунистической партии Украины будет уделено должное внимание дальнейшему развитию народного хозяйства Крыма и повышению материального благосостояния трудящихся области. В этом трудящиеся Крымской области убеждены".

Безперечно, Дмитро Полянський не помилився, сподіваючись на економічну підтримку Кримської області Україною. Треба відверто визнати, що вона, за рахунок зменшення фінансування інших областей та капіталовкладень в інші регіони України, була всебічною і величезною.

Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.

Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова.

Тож орденом "на грудях планети", за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.

Джерело: "Кримська світлиця"

Петро Вольвач
Старший науковий співробітник ВІКЦ в м. Сімферополі.
Голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка.
Академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим

Міф, як Хрущов Україні Крим подарував



Міф про те, як «заскочили» українці в Криму «на всьо готовенькое», імперські історики дуже полюбляють. Але чи справді міг Микита Хрущов відіграти вирішальну роль у питанні передачі Криму Україні? Як відомо, Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р., після розвінчання Берії. У той час його становище було досить непевним, і взятися за таке «слизьке» й важке питання, як територіальне, було для нього рівноцінно самогубству. Це визнає і зять Хрущова Олексій Аджубей у своїх спогадах «Як Хрущов Крим Україні віддав. Спогад на задану тему»: «Хрущов далеко не був повновладним хазяїном становища. У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди – Маленков, Голова Ради Міністрів і Голова Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилась далеко не перша роль». Але якщо не Хрущов, то хто, як і чому вирішив питання про передачу Криму зі складу Росії до України?
Спробуємо відтворити події того часу. Після Другої світової війни економіка Криму зазнала страшних збитків. Майже все тут було перетворене на руїни. Та найбільшими були людські втрати: населення Криму скоротилось майже наполовину і становило 780 тисяч. Замість того, щоб якомога швидше розпочати відбудову, сталінсько–беріївські опричники завдали ще одного удару: внаслідок абсурдних звинувачень у зраді з Криму депортували корінне населення – татар, а також греків, болгар, вірмен. Унаслідок чого кількість громадян скоротилась ще майже на 230 тисяч. Після цього півострів спорожнів, народне господарство занепадало. Відтак у Крим почали вербувати російське населення. Аджубей згадує поїздку з Хрущовим восени 1953 року до степової зони Криму. Там Микиту Сергійовича неабияк вразили натовпи переселенців, які скаржилися, що не вистачає харчів, є проблеми з житлом. «Нові» кримчани переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. «Це я зараз пишу «приїхали», –пише Олексій Аджубей, а вони кричали: «Нас прігналі!». З натовпу лунали скарги: «картохатут не росте», «капуста в'яне» та «клопи заїли». «Чого ж ви їхали?» – питав Хрущов, і натовп видихав: «Обманулі». Микита Сергійович одразу ж наполіг на поїздці до Києва. І вже ввечері на прийомі у Марийському палаці він ще й ще повертався до кримських проблем і отриманих там неприємних вражень. Умовляв українців допомогти відродженню кримських земель: «Там южане нужни, кто любіт садочки, кукурузу, а не картошку», – переконував він.
Тому стверджувати, що Хрущов подарував Крим Україні у зв'язку із 300-річчям возз'єднання України з Росією, немає жодних підстав. Хоча цей міф сьогодні активно насаджується багатьма російськими політиками, які не утруднюють себе пошуками істини та свідомо перекручують і підтасовують факти.
Кримська область тягарем своїх складних проблем висіла на Росії. Як свідчить аналітична довідка про стан сільського господарства Кримської області від 4 січня 1954 року, що була підготовлена для тодішнього Першого секретаря ЦК КПУ Кириченка, в області нараховувалося 304 колгоспи, лише 3 з яких освоїли польові та кормові сівозміни. Врожайність овочів, картоплі, кормових коренеплодів значно відставала від рівня 1940 року. Наприклад, картоплі збирали тільки 30 центнерів з гектара (сьогодні – 100 ц/га!). Не кращим було становище у садівництві, виноградарстві – врожайність тут була меншою, ніж у дикорослих рослин, а площі під сади і виноградники, порівняно з довоєнним часом, значно скоротилися й становили по садах–86%, по виноградниках – 79% від рівня 1940 року. Жахливим було становище у тваринництві – колгоспи і радгоспи Криму були забезпечені кормами для худоби взимку 1953 року лише на 37%. У довідці наголошується, що степова частина Кримської області вкрай погано забезпечена водою. На січень 1954 року зрошуваних земель налічувалось всього 40 тисяч гектарів із майже 700 тисяч га посівних площ. Важко повірити, але в тогочасному Криму діяло лише 34 хлібобулочні магазини, 18 – м'ясо–рибних, 8 – молочних, 28 – книжкових, 2 магазини тканин, 9 – взуття, 5 – будматеріалів. Майже половина сіл області зовсім не мала крамниць, повністю припинилася торгівля овочами, картоплею у державному секторі. Ось до чого довів Крим сталінський режим.
Повоєнна Україна теж переживала важкі часи: населення республіки скоротилось на 15 мільйонів осіб, у 1946-47 роках багато областей, особливо на Півдні, були вражені голодом. Але навіть у таких умовах УРСР простягнула руку допомоги Криму. До півострова надходили продукти харчування, промислові товари, Укрводбуд розпочав будівництво Сімферопольського та Старокримського водосховищ Північно–Кримського каналу. Тобто було покладено початок розв'язанню найболючішої на півострові проблеми – водної. Посилилось співробітництво в галузі важкої промисловості. Економіки України і Криму у повоєнні роки дедалі тісніше переплітались, утворюючи єдиний організм. Щоправда, це злиття в народно–господарський комплекс юридично не було оформлене.
Тож владні органи Російської Федерації висловилися за доцільність передачі Кримської області до складу УРСР, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР». Остаточним рішенням щодо цього став закон, ухвалений Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 р. Додам, що це рішення не суперечило законодавству РРФСР, УРСР і СРСР і відповідало чинним нормам міжнародного права.
Криму, який мав слабку сировинну, енергетичну і промислову базу, це приєднання дало чимало плюсів. Передусім, розпочалося вирішення найпекучішої для півострова проблеми: забезпечення міст водою і зрошення земель степової зони Криму. Сьогодні з Дніпра п'ють практично всі міста Криму. А що дала зрошувальна система півострову – зрозуміло бодай з такого прикладу: у 1950 році Крим збирав 8 тисяч тонн винограду, сьогодні – 400 тисяч. Зрошення дозволило на півострові навіть рис вирощувати.



28 лютого 2014 р. Крим був нагло окупований військами Російської Федерації та добровільно-примусово приєднаний під своє управління, а Україна втратила Крим.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
31
предыдущая
следующая