хочу сюда!
 

Леся

41 год, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-46 лет

Заметки с меткой «крим»

Крах економіки анексованого Криму. Дно, чи тільки початок?

На тлі економічної кризи в Росії та глобальної пандемії, український аналітик Юрій Федоренко аналізує поточний розвиток подій у Криму в контексті істотного зниження практично всіх економічних показників.

Багатостраждальний півостров зараз переживає важкі часи. До проблематик та протиріч території, на якій діє окупаційний режим, додались виклики сьогодення, пов’язані з пандемією коронавірусу та погіршенням кліматичного становища. Що буде з економікою Криму, яка, незважаючи на гучні заяви Кремля про швидку індустріалізацію Криму, практично базувалася на туристичному та аграрному секторі? Принаймні у малому та середньому приватному бізнесі домінували саме ці напрямки.

Карантинні заходи по попередженню епідемії коронавірусу залишили майже порожніми 770 готелів, 4,5 тисячі міні-готелів і 14 тисяч приватних квартир для відпочиваючих. Загальне заповнення місць зараз складає лише 3-5% (за рахунок тих, хто знаходиться на півострові у відрядженні). Броні відкриваються тільки з 1 червня. І то це поки лише попередня дата. Ніхто сьогодні не скаже, чи знімуть всі обмеження. Броньовані і вже оплачені місця на квітень і травень або переносяться на літні місяці і навіть вже на осінь, або готелі змушені повертати гроші. Це дуже болісно, оскільки попереднє бронювання дозволяло готелям провести ремонт перед початком сезону. Витрати скорочено до самого мінімуму. Менеджери готелів дивляться в майбутнє похмуро. За їхніми оцінками, якщо карантин продовжать до 1 липня, то 25% готелів не зможуть відкритися. Карантин до 1 серпня знищить готельний та загалом туристичний бізнес майже повністю. Разом з ним постраждають і супутні напрямки, такі як роздрібна торгівля, громадське харчування, культурно-розважальна діяльність, транспортні послуги.

АПК півострова напряму залежить від кліматичних умов. За даними метеостанції Сімферополя, за січень-квітень випало лише 44% норми опадів. Запас вологи у ґрунті невеликий, вітер його сушить. В середині квітня має розпочатись посівна ярових. Якщо до цього часу не буде дощу, то вона пройде в пересушений ґрунт, що як мінімум дасть знижений врожай. Якщо ще й влітку буде посуха, то кримське зернове господарство може зіткнутися із загибеллю частини посівів. Сухість весни також позначиться на озимих.

Додає проблем у роботу АПК і загроза пандемії та пов’язані з нею заходи. Карантинні обмеження призвели до проблем з недостатністю працівників галузі. Під загрозою наповнення насіннєвого фонду аграрних підприємств, забезпечення посівної засобами агрохімії, запчастинами, логістика та інші складові виробничого циклу.

З огляду на загальні проблеми у материковій частині Росії, заяви Кремля про спроможність без втрат подолати кризу, для окупованого Криму виглядають досить таки сумнівно та навряд чи можуть заспокоїти кримчан. Які і так почуваються «у себе дома, як на чужині».

Що чекає економіку анексованого Криму


Багатостраждальний півостров зараз переживає важкі часи. До проблематик та протиріч території, на якій діє окупаційний режим, додались виклики сьогодення, пов’язані з пандемією коронавірусу та погіршенням кліматичного становища. Що буде з економікою Криму, яка, незважаючи на гучні заяви Кремля про швидку індустріалізацію Криму, практично базувалася на туристичному та аграрному секторі? Принаймні у малому та середньому приватному бізнесі домінували саме ці напрямки.

Карантинні заходи по попередженню епідемії коронавірусу залишили майже порожніми 770 готелів, 4,5 тисячі міні-готелів і 14 тисяч приватних квартир для відпочиваючих. Загальне заповнення місць зараз складає лише 3-5% (за рахунок тих, хто знаходиться на півострові у відрядженні). Броні відкриваються тільки з 1 червня. І то це поки лише попередня дата. Ніхто сьогодні не скаже, чи знімуть всі обмеження.

[ Читать дальше ]

Третього не дано!

Шість років тому – 1 березня 2014 року – рада федерації Росії під головуванням Матвієнко дала дозвіл Путіну на використання військ проти України. Так почалася чергова загарбницька війна Росії, яка триває по сьогоднішній день, забравши життя понад 13 тисяч українців.

Є лише два способи зупинити цю розв’язану Кремлем війну. Один, який вимагає Путін – підняти руки і здатися, виконавши Мінські домовленості, формулу Штайнмаєра і всяку іншу нав’язану нам зовні дурню, суть якої одна – капітуляція і розвал України.

Другий шлях – гідно боротися і перемогти, добившись справедливого миру і повернення наших територій – Криму і Донбасу.

Третього не дано!

Дякую всім захисникам України, які мужньо відбивають російську агресію.

Дякую всім, хто в найважчому 2014 році організовував оборону проти ворога.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Поки не пізно

«Примус силою до братських відносин – єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямку»;

«України немає. Є українство. Тобто, специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство»;

«Однак, яка саме це буде Україна, в яких межах вона буде існувати і навіть, можливо, скільки буде Україн – питання відкриті».

Це – цитати із інтерв’ю Суркова, колишнього помічника президента Росії. У нас, українців, не повинно бути жодного сумніву, що це не особиста позиція ображеного відставкою чиновника, а справжня політика Кремля. Путін марить відродженням російської імперії. Для нього існування справді незалежної України – головна перепона на шляху до його «величі».

Кремль може погодитися на «декілька Україн» і примусити нас до «братерства», але визнати незалежну державу – ніколи! Тому дитячі сподівання нашої влади на мир із Росією марні, на жаль. Єдиний спосіб закінчити війну, звільнити від посійської окупації наш Крим і Донбас, примусити Кремль до миру – це стати сильними самим і бути єдиним фронтом із цивілізованим світом. Нинішня українська влада має якнайшвидше усвідомить цю істину, поки не пізно.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Для України настають темні часи

В інтерв‘ю західним журналістам Зеленський заявив, що для переговорів по Криму треба інший формат. Це означає, що на Нормандській зустрічі тема повернення нашого Криму – табу! Зате на зустрічі в Парижі обговорять питання нового контракту на транзит російського газу через Україну.

Пов‘язувати російський газовий транзит із виведенням з Донбасу російських військ і деокупацією – найгірше, що може бути. А відмова Зеленського говорити в Парижі про звільнення Криму, тому що цього не хочуть інші учасники зустрічі – це взагалі принизлива для українців катастрофа!

Вже очевидно, що повістка дня в Парижі сформована і вона не українська! На цій зустрічі проти України будуть усі четверо учасників, у тому числі й ті, які формально представляють Україну.

Для України настають темні часи! Об‘єднуємося, щоб перемагати!


Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії


Добре, коли все добре

Чому іспанці захоплюються дівчиною, від якої ми відвернулися".

Ось уже кілька тижнів поспіль в іспанських ЗМІ не вщухає бум навколо Лії Мотречко. 

Її запрошують на радіо й телебачення, і навіть на аудієнцію до королівського палацу в Севільї. "Диво", "Її історія — особлива!", — пишуть про Лію іспанські газети. Приїхавши із сім'єю до Іспанії з України і геть не знаючи мови, за пів року навчання в школі дівчина стала найкращою ученицею в провінції Севілья. 

"Su casa es una fiesta. El orgullo del instituto. Її випадок — це торжество. Гордість школи", — пише про українську дівчину місцева преса. "Лія почала навчатись у школі, не знаючи іспанської, але вона робить неймовірні успіхи, — зазначає Yahoo noticias. — Та годі, немає нічого незвичного в тому, що наприкінці кожного навчального року є найкращий учень. Але історія Лії особлива". Що ж у ній особливого?

Сім'я Мотречків родом із Криму, з маленького селища біля Красноперекопська. Тато мав невеликий бізнес — фермерство, у сім'ї був власний затишний будинок, яким опікувалася мама. А Лія навчалася в класі з українською мовою викладання, і це для родини було принципово. 

"Я з українсько-кримськотатарської сім'ї, — пояснює Лія. — Мама — кримська татарка, тато — українець". 

Коли Крим окупували, сім'я відмовилася від російського громадянства, а потім і взагалі вирішила поїхати від "русского мира" до Херсона.

Як і всім переселенцям, сім'ї Мотречків на новому місці було нелегко. Тато намагався розпочати бізнес з нуля, а Лія пішла до школи, де навчалася, як завжди, старанно і на "відмінно". Дівчина мріяла стати дипломатом, тому ретельно вивчала англійську та вступила до ліцею з ухилом "міжнародні відносини". Дуже захоплювалася історією, — нарис Лії про боротьбу українського і кримськотатарського народу проти імперського режиму Росії і тоталітарного режиму СРСР визнали одним із найкращих, він здобув нагороду від Меджлісу. А есе про українську революцію 1917–1921 рр. принесло перемогу в конкурсі учнівських робіт. Щасливий кінець? От і ні.

Усім нам відомо, що престижні ліцеї, м'яко кажучи, не завжди безкоштовні. У ліцеї, де навчалася Лія, батьки сплачували за навчання 9 тис. грн на рік. Ні, це була не приватна школа, а комунальна, на балансі міста, пояснює тато Лії Едуард Мотречко. "Ми намагалися перевести Лію на бюджетне місце, або принаймні отримати знижку в оплаті, адже донька була відмінницею, та ще й переселенкою. Але нічого не вийшло", — каже Едуард.

"Керівництво ліцею та, відповідно, міськрада категорично відмовили Мотречкам, — згадує Борис Бабін, тодішній представник президента в АР Крим. — Наскільки мені відомо, навіть у Міносвіти "вмили руки" і сказали, що нічого зробити не можуть. Ані міськрада, ані виконком, ані керівництво навчального закладу на такі "непідйомні" для суспільства фінансові витрати погодитися ніяк не могли. Ба більше, ці панове за спиною батьків постійно нарікали на "надмірний патріотизм" дитини, який справді контрастував з багатим внутрішнім "русским миром" тамтешніх чиновників. Сім'я Мотречків хотіла знати, наскільки вона потрібна власній країні. Після того як усі категорично відмовили у знижці на навчання бодай на гривню, питання відпало. На Херсонщині, у регіоні феодального ладу і підсічно-вогневого господарювання, навіть працьовитий у режимі 24/7 дрібний бізнесмен виявився не в змозі забезпечити собі гідне життя чесною працею. Усе, чого він просив, — знижка на навчання дитини. Отже, ця сім'я вирішила шукати кращої долі за кордоном і набула статусу біженців в Іспанії".

В Іспанії життя почалося з того, що місяць довелося чекати рішення з Мадрида стосовно того, чи буде надано сім'ї політичний притулок як кримчанам. А в цей час Лія почала вивчати іспанську, — на щастя, допомогло знання англійської та відеоуроки на Ютубі.

І ось коли все вирішилося позитивно, сім'я Мотречків отримала житло в Севільї, і Лія пішла навчатися до однієї з місцевих шкіл. Попервах на уроках вона мало що розуміла, але вчителі та однокласники дуже підтримували дівчинку, всіляко допомагали їй і навіть дозволяли писати контрольні англійською. Однак Лія відмовлялася — вона мала намір вивчити іспанську. Допомагало те, що Лії легко даються мови. Буквально два тижні потому дівчина вже розуміла загалом, про що говорять на уроках.

Навчання в новій школі вразило. "Тут усі дуже доброзичливі й відкриті, — каже Лія. — Першого ж дня до мене підбігли всі однокласники, відразу запитали, як мене звати, а потім всюди зі мною ходили, все показували. Вчителі тут інші. Я звикла, що в Україні вони дуже строгі, я завжди відчувала їхній тиск, часом вони кричали, коли чогось не розуміла. Звісно, я не вундеркінд, але ж я прийшла до школи, щоб навчатися. І ще оця традиція: учитель зайшов до класу чи вийшов — потрібно встати. Я в іспанській школі попервах вставала, і на мене всі поглядали з подивом. Тут учителі інакше спілкуються з учнями — на рівних і з повагою, тут легко й цікаво навчатися. Напевно, вперше в житті я ходила до школи залюбки. А ще в іспанських школярів багато вільного часу після уроків. В Україні такого не було — я приходила додому після занять і до ночі робила уроки. Але я вдячна українській школі — все-таки у мене гарна база знань".

Після трьох місяців навчання Лія Мотречко найкраще за всіх у школі склала іспит з іспанської — отримала дев'ять балів з десяти можливих (хоча для того, щоб скласти цей тест, достатньо було й п'яти балів). І цей результат став найкращим не лише у школі Лії, а й у всій провінції. Дівчину запросили до королівського палацу в Севільї, де вручили нагороду "За академічні і особисті успіхи".

"Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя"

"Тут до дітей ставляться з трепетом, — каже Едуард Мотречко. — Якщо дитина виявила старанність і досягла певного рівня, для іспанців це дуже важливо, вони готові її на руках носити".

За традицією Міністерство освіти Іспанії виплачує найкращому учневі грошову премію. Але справа загальмувалася, бо виявилося, що у сім'ї Мотречків на той момент навіть не було банківського рахунку. І як же були шоковані чиновники, коли з'ясувалося, що найкраща учениця Севільї почала вивчати іспанську лише недавно. Представник міністерства навіть приїздив до Лії, аби особисто познайомитися. Так про неї дізналася вся країна.

"Історія цієї 17-річної дівчинки — одна з історій двох тисяч українських біженців, які приїхали до Іспанії за останній рік, але у неї несподіваний кінець: дівчинка здобула нагороду за найкращі академічні досягнення", — написала Huffington Post.

У всіх своїх інтерв'ю і навіть під час нагородження в королівському палаці Лія розповідала про рідний Крим, про те, що він окупований, і що там порушують права людини. "Тут усі були далекі від цього, — згадує Лія. — Коли я прийшла до школи, ніхто не знав, хто такі кримські татари, що таке Крим, не чув про те, що його окупувала Росія. Навіть мій учитель у школі не знав, що існує українська мова, гадав, що в Україні лише російська. Газети написали: "чудова історія дівчинки з Криму".

Тепер Лія має визначитися, де навчатиметься далі. Адже вона закінчила 4-й клас основної школи (це приблизно як у нас 9-й) і далі має вступити до старшої профільної школи — її тут називають коледжем або "бакалавратом" (у нас це 10–11 клас). "Я збираюся вступати на "міжнародний бакалаврат", — каже Лія. — Після нього, склавши випускні іспити, зможу вступати до найкращих університетів Америки або Європи. До речі, з мого класу лише троє, включно зі мною, склали іспити так, що зможуть вступити до старшої школи. Решта підуть до "технікумів", як це називають в Україні, або залишаться на другий рік".

Дівчина обрала коледж неподалік від дому й уже збиралася нести туди документи, як раптом виявила у електронній пошті лист із дуже престижної у Севільї школи. Лія подивилася в Інтернеті — виявилося, що ця школа належить до сотні найкращих в Іспанії. Туди важко потрапити навіть місцевим, адже потрібно мати не лише високі оцінки, а й заможну сім'ю, оскільки навчання коштує 12 тис. євро на рік. Адміністрація школи написала Лії, що хотіла б бачити її серед своїх учнів, і запросила обговорити формальності.

"Ми тоді не знали, що це Міністерство освіти Іспанії виділило зі свого фонду кошти на навчання Лії, — розповідає тато Едуард. — Від неї потрібна була лише згода. Ми були вражені, бо нікого ні про що не просили. Згадалося, як у Херсоні бігали через шкільну плату в 300 євро на рік і випрошували знижку. А тут нам міністерство саме дало грант у 24 тис. євро, якраз на всі роки навчання в коледжі".

Але й це не всі дива, які посипалися на Лію. Несподівано її запросили до Мадрида для участі у тренінгу з лідерства та комунікації для дівчат. Фінансує цю програму великий бізнес, і для участі в ній добирають за конкурсом 40 дівчат із різних провінцій Іспанії. Лію покликали без жодних конкурсів.

Коли ми скайпом розмовляли з Лією Мотречко, дівчина просто сяяла від щастя. Сказала, що виїхала з України не назавжди — от закінчить університет, стане політиком або дипломатом і повернеться. Це ж саме вона стверджує і в численних інтерв'ю іспанській пресі. "Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя", — сказала мені Лія.

"Я б хотіла допомогти Україні повернути Крим і стати найкращою країною для життя"

Коли я готувала цей матеріал, у мене була сильна спокуса назвати школу в Херсоні, де навчалася талановита школярка, та інші конкретні деталі. Але Лія не погодилася. А може, це не так і важливо. Важливо інше. Ця дівчина виявилася непотрібною Україні, а от Україна їй дуже потрібна. Згадайте цю історію та подібні до неї, коли розмірковуватимете над тим, як українська молодь "голосує ногами"

І ще раз про ЗЕбілів

Peker Vladimir, Только что вернулся из Крыма. Только полный идиот может
рискнуть в этом году пожертвовать собственным отпуском ради того, чтобы
отдохнуть на военной базе. Немерянно нагнали войск и техники. Над пляжем
постоянно то вертолеты. то истребители. Рев ужасный...
Фантазеры из турагенств продают путевки на разрушенные и до сих пор не
восстановленные штормами пляжи Крыма и предлагают питаться в закрытых
ресторанах, которые, судя по всему, так и не откроются. Посетил, кстати,
в Судаке своего приятеля. У него при Украине было в двух дворах
(частный сектор) почти 60 койко-мест, где отдыхали всегда люди из
Тернополя. Теперь по понятным причинам они не едут. Мужик в ужасе.
Звонит туда,приглашает на отдых, а его, понятное дело, посылают. Короче,
нужно быть объективным. Крым сегодня-это военная база без пляжей,
электричества и пресной воды. Так что, думайте пред тем, как принимать
решение туда ехать. Сегодня тур на Кипр обойдется дешевле при совершенно
другом сервисе. Да, забыл...В Севастополе большой выброс мазута с
какого-то из кораблей ЧФ РФ. Пляжи и порт загажены нефтепродуктами.
Касательно заполненности отелей Крыма на 90%, о которых твердят
российские СМИ, извините, не хотелось бы выглядеть грубым....,Но
позвольте им (СМИ) не поверить. Сейчас по каким-то государственным
программам правительства РФ пытаются организовать поездки за счет
бюджета сотрудников бюджетной сферы. Например, в санатории «Судак»
организуют какие-то семинары, слеты и прочую ерунду, дабы только
заполнить никому не нужные номера и столовую. Реально из собственного
кармана никто не платит. Вот, те, кому удалось попасть под эти программы
как-то и выживают. Остальные воют от отсутствия туристов.
Самолетом дорого.. Пляжи Крыма, говорите...? Севастополь и Ялта не
показатель. Посмотрите Симеиз, Коктебель, Партенит ....не говорю уже о
Черноморске и прочих забытых властью РФ и Богом городках.
Завлекать туристов из России?:)))Чем? Отсутствием нормальных пляжей,
электричества и пресной воды? Бешеными ценами на продукты и
обслуживание? Вы знаете, сколько стоит такси из Симферополя до Ялты или
Судака? За эти деньги можно слетать (!!!) на другой курорт. А частный
сектор "гнет цены" не от хорошей жизни, а потому, что РФ обложила их
налогами и теперь они платят за каждую койку. Это им в Украине жилось
плохо при налоговой вольнице. А теперь у них все хорошо:))).
Короче, не стану вас больше утомлять. Крым-это черная дыра для
экстремалов и журналистов-стрингеров. Был там вынужденно в командировке и
ответственно заявляю, что только идиот потратит на Крым время, деньги и
даже здоровье.

Лук про кримчан та даунбасян. Московская люмпениада.

Надо понимать, что подавляющее большинство обитателей Крыма и Донбасса, призывавших на свои головы «русский мир» — это пролы. Самостоятельному человеку пенсия — это технический вопрос. Нет, ну в целом, конечно, хорошо бы повыше… но он ориентируется на общий бизнес-климат, как рыба на чистую воду.


Можно сколько угодно махать у него перед лицом флагом любой расцветки, он прежде всего смотрит на условия работы. Шо сколько стоит, кому сколько заносить, где шо лежит — и так далее. Если ему не нравится — он сначала пытается противодействовать на своем уровне (кстати, взятка — это тоже вид противодействия бесправию), а если не тянет — то
сваливает в другое место.


Я говорил об этом в передаче Пятого канала у Ромы Чайки. Меня тогда поразил человек, который с яростью бичевал мир за несправедливость, упирая на то, что он сорок лет проработал ГРОЗом. И поэтому требует двойного уважения и два чая этому джентельмену.


Так, стоп. ГРОЗ — работа тяжелая, необходимая и уважаемая.


Но это звание рядового. Дальше следуют разные цеховые должности, и если ты не анацефал, то ты неизбежно доберешься за сорок лет хотя бы до начальника участка или шото типа того — я в гномьей иерархии не силен. Допустим, у тебя нет способностей и желания идти в инженеры, но на сержантскую должность, хотя бы в силу выслуги лет, ты попадешь неизбежно.


Как блять можно проработать сорок лет рядовым, и этим еще гордиться? Это надо косячить всю дорогу, сбривая лычки, или быть уникалом, с трудом попадающим в рукава?


Жизнь сложная. Бывает ты слетаешь с вершин и берешь в руки метлу. Но это не значит, что ты сорок лет ей промахал. Что-то в ней случалось и получше. По крайней мере, ты старался.


Сорок лет грозом и библиотекарша на пенсии, отрицательный баланс по всем колонкам учета, нулевая перспектива во всем — это и есть пророссийская кадровая основа оккупированных территорий.


И теперь русские удивляются — почему содержать эти изобильные пажити так дорого?


Да потому блять. Делая ставку на лузеров, приходится или брать на себя их проблемы, или выгонять их из хаты на мороз.




***

Заранее извиняюсь перед зоозащитниками.


Итак, некий делавар решил приватизировать делянку земли, на которой находится зооприют, чтобы там построить заправку. Чтобы переписать участок упирает на хуевые условия содержания животных, давит на жалость, и вообще заносит кому надо. Он делает рывок, и в его расположении оказывается гектар земли с вольерами, в которых сидит примерно двести собак, а сколько точно — не знает никто, потому что персонал уволен.


Собаки воют, требуют жрать, клетки надо чистить, и вообще — пора строить бензозаправку.


Причем собаки сами по себе не против нового начальства, они виляют хвостами и готовы ему всячески служить. Но вот проблема — новому делавару их служба вообще нахуй никак не нужна. Особенно если их настолько одхуя дохуя.


Делавар чешет репу. То есть собаки послужили ему хорошей отмычкой при сделке, да и он сам не против животных, чисто душевно — но это же блять пиздец, куда их девать! В эту собачью упряжку можно запрячь атомоход имени Ленина! Ну вот нахуя на одном гектаре столько псов?


Тут же набегают зоозащитники с журналистами, начинают снимать все это чудо и транслировать в прайм-тайм.


Делавар, скрипя зубами, закупает вагон колбасных обрезков для собак, и начинает размещать на бигбордах социальную рекламу «Возьми себе друга». Его сроки по бензозаправке поджимают.


«Да шоб вы все сдохли все побыстрее, суки! И кобеля тоже...» - думает делавар.


И поскольку устроить мгновенный собакоцид с помощью изониазида делавару мешают зоозащитники с видеокамерами, он просто понемногу сокращает дозу колбасных обрезков.


Так вот, собаки в данном симулякре безответны. Они однозначно жертвы человечьих игр. В отличие от двуногих долбоебов из Крыма и Ордлы, которые сами подписывали акт по передаче своего питомника под чужую бензозаправку. Собственными лапами.


Не осознавая, что их социальная и экономическая ценность в «русском мире» равна не то шо нулю, а нулю минус расходы на их содержание. Все, что способно самостоятельно хоть как-то прожить, бежит от «русского мира» как от чумы. Даже супербогатые оттуда на всякий случай вывозят деньги. Вот нахуй вы там нужны вообще, крымороссы? Грозы, пенсионеры и прочие виды фантастических тварей? Из жалости, да? Москва слезам не верит.



Без обид, просто возьмите калькулятор, посчитайте свое содержание и пользу от вас, а потом дайте емкий ответ не больше чем на одно предложение. Хау мач из зе фиш?


Как говорил почтальон Печкин — таких как вы на шапку троих надо. А там, в России, сейчас одна шапка на троих.


Нулевые и отрицательные продуценты, люмпен и пенсионария, решили поучаствовать в геополитических играх в качестве акторов. Не, ну чо, охуенная была идея. Сорок лет ГРОЗом, триста лет пенсионеркой, сейчас мы вместе переделим этот мир! До основанья, а затем... а затем - шо? Мы наш, мы новый мир построим! "Владимир Владимирович, я сорок лет проработала в библиотеке..." - и это обращение к человеку которому похуй кто и сколько проработал в каких-то ебучих библиотеках.



Да он вообще не понимает - зачем нужны библиотеки, если есть интернет, и в целом - почему эти люди еще живут? И имеют наглость при этом просить денег? При том что их из жалости, по их же просьбе взяли в Россию.

И в этом моменте я начинаю Путина понимать. Как тогда в студии у Ромы Чайки. Когда человек, сорок лет жизни проработавший катальщиком тачки, а потом оравший "Путин введи", в прямом эфире начинает учить укропов политике, геополитике и политэкономике, сидя без работы и еды в новообретенном ОРДЛО.

Так шо держитесь, денег нет. Доброго вам настроения. Доедайте колбасные обрезки и больше не гавкайте. Потому шо в ход таки пойдет изониазид с церукалом, когда окончательно достанете нервы делавара, и ему станет похуй на зоозащитников.


Привет, Микилай Янивич Азиров. А я же говорил — напалм и рапс. А вы еще обижались на мой фашизмус. Но так вышло, что напалм и рапс с новопокоренным населением будет делать ваша новая родина — Россия.


Идите теперь, повозмущайтесь в своем твиттере.

Звідси


Відео в тему. Жирік у севасі у березні 2014. 
Відео не хоче вставлятися, тому дивіться за посиланням