хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «любовна лірика»

Пахнуть світанки цілунків ваніллю



Ніжність долонь, теплота їх безкрая,

Затишок щирих ласкавих очей …
Як же тебе мені не вистачає
В мареві днів, в напівтіні ночей…

Пахнуть світанки цілунків ваніллю,

Тільки такі недосяжні вони…
От би напитись якогось чар-зілля
Й стати сльозою цілунків отих.

Плачуть дощами самотність і втрати,

Біль оживає краплинами сліз,
Та поцілунків твоїх аромати
Їм не розмити дощам всім на злість.

Навіть як скажуть, що це божевілля,

Навіть якщо не здолати розлук,
Я відчуватиму запах ванілі,
Кави, твоїх поцілунків і рук…

Наркотик


Місяць як скибка лимону в вікні,

Тьмяні зірки, й ті за хмарами плачуть…
Тиша. Не сміє ніхто самоті
Свято порушити болі й невдачі.

Кілька краплинок в бокалі вина,

Дим сигаретний проймає свідомість…
І не важливо чия вже вина –
Бо все одно тепер «тільки знайомі»…

Десь полетіти б в нікуди, за тьму,

Просто вхопитись за вітер і зникнуть
Там де немає «навіщо», «чому»…
Щезнеш, – без тебе за мить одну звикнуть…

Час мабуть лікар, хоча… швидше яд –

П’єш і звикаєш…– наркотик… Світанок…
От якби залпом всі дози підряд
Випити можна було б на останок…

"Я тебе не люблю..."

Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Це лиш тільки гормони, горілка і кава.
Грім ударив зненацька
Блискавкою засліпив
І здалося на мить,
Що це зірка щаслива упала.

Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Просто взяв що тоді
Опинилось мені під рукою.
Випадкове весло
І мій човен кудись понесло,
І за зіркою я загадав
Хай пливе...
Тільки поруч з тобою.

[ Далі ]

Юрко Покальчук

Лише хризантеми

Сумую без тебе...

Хвилини роками.

Засмучене небо в зірковій імлі…

Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,

знайти тільки ще би тебе в суєті…

На тебе чекаю …

роки чи століття –

байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…

Без тебе зникаю…

Зів’ялим суцвіттям

усмішка.

Згоряю.

Сльоза із повік.

Без тебе не мрію.

І знову дилеми,

«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…

Лише пломеніють твої хризантеми,

даючи надію любити тебе…

М.....

Люблю Тебе!!! 
Я люблю тебе!можливо так... 
але це почуття немов безхмарне небо у душі 
Душа болить,душа кричить, 
люблю тебе ... 
сумую за тобою ,і плаче серденько моє 
чому ти не зімною 
чому,скажи мені чому... 
Вибач,що серед усіх вибрав я тебе 
тебе я вибрав-ні ,не я ,а серденько моє! 
Любов моя до тебе ,як сонечко 
що сходить і заходить -та незгасає. 
незнаю чи будеш ти зімною 
незнаю чи хватить сили 
почуттів моїх до тебе 
не муч мене , 
не мовчи крізь сльози 
не залишай мене самого 
з біллю у душі, 
а будь зі мною 
бо серце моє є твоїм... 
Так хочу я тебе обійняти ніжно 
обійняти і поцілувати, 
і буде все цвісти в саду 
бо знай що я тебе люблю!!! 
пам'ятатиму про тебе я 
та знов і знов про тебе 
як усміхалась ти мені у вісні 
як дарувала ти мені ці квіти весняні 
як дарувала ти тепло моїй душі 
заплачу я ,це тільки сон 
це тільки сон...а жаль, що сон 
Нічого, біль мине ... 
і я піду у сад 
піду , та пам'ятатиму про тебе 
та серце моє вже нете.. 
і знов заплачу я 
заплачуть квіти у саду 
бо я кохаю і це прекрасно 
Я Люблю Тебе!!! 
саме так-Тебе Люблю !!!

Візьми мене за руку

Візьми мене за руку й поклич бажанням ночі,
Літати вище неба я ще не розучилась…
Коли зі мною поруч твої бездонні очі,
У мене за плечима могутні й вільні крила.

Візьми в свої долоні мої останні мрії,

Я віддаю без бою тобі усе, що маю,
Давай образи й сльози ми попелом розвієм
І віднайдем частинку загубленого раю.

Візьми мене за руку і заховай від вітру –

У серці, у долонях – це зовсім не важливо,
Лиш тільки б вдвох з тобою летіти на край світу,
Лиш тільки б нам летіти… і буду я щаслива…

Пробач

Пробач, що я в життя твоє ввірвалась, Що, дозволу не запитавши твого, Я так бездумно й грішно закохалась, Тобі взамін не даючи нічого… Пробач, що я у снах тобі писала Із почуттів заплутані картини, Я не зуміла, але так бажала З тобою поруч бути безупинно… Я так хотіла… Потайки присяду, Коли ти спиш, на ліжко біля тебе, Збиратиму любов свою розп’яту Шматочками заплаканого неба. Я твого сну, повір, не потривожу, Торкнусь очей, лиш так, щоб не проснулись… В житті ми стали тільки перехожі, Що мимо пролітаючи спіткнулись…

Як ніхто ще не смів

Розвіваю усі думки
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.

Я тебе обійму дощем

Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…

Розіллюсь я в тобі за край
,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…

Я тобі напишу про ніч,

Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти  мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.

У осінніх рядках мольби

Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…

І ридає цей світ нехай

Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!

Про тебе я мрію…

Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Ти підеш

Ти підеш, не лишивши й слідів,
озирнутись назад не посмієш,
а я буду сльозами віршів
розмивати сполохані мрії…

Ти підеш, залишивши мені

лиш думки, дико сплутані снами,
що стікатимуть знову по склі
то чорнилом, то сіро дощами.

Ти підеш… Я присплю крадькома

всі бажання і пристрасті ночі,
та коли тебе поруч нема,
то чомусь не всміхаються очі…

Ти пробач… за цей сум у рядках,

за ці сльози дощу і чорнила…
Ти від мене втікай, але так,
щоб тебе я знайти не зуміла…