хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «зміни в конституцію»

Хто нас веде: Вашингтон чи все-таки Москва?

      З кожним днем стає все страшніше жити в рідній державі. Від усвідомлення того, куди й до чого нас ведуть. Ухопивши за два роги одразу. Один із них – Петро Порошенко. Зі своїм гидотним бізнесом, заводами й фабриками в РФ. Давно зрозумівши, що за своє шоколадне лайно і інше начиння, він готовий віддати хоч і пів України. Його міцно затисли попід руки й ведуть. А він, брехливий від природи, обманює, морочить усім нам українцям голови на кожному кроці, що ось чекайте, все врятує якась там буцімто децентралізація, негайні зміни до  Конституції. Наче вона молоко дає. Як і безвізовий режим про який не припиняє пудрити мізки з першого дня обрання на пост глави держави. А де він? У два брехливі писки разом зі своїм підпасичем Гройсманом, заливають нам так майстерно, а ми раденькі всі слухати та вірити,  аж роти пороззявляли. А як же ж гарно, зверніть увагу, підібрав тут  за природою головного «конституціаліста». Ледь що, пан Гройсман на словах, як на цимбалах, уже готовий симпозіум лауреатів Нобелівської премії проводити на користь правоти свого патрона. Тільки який нобелівець побажає втручатися в сморідні та нечестиві, не кашерні справи Банкової?

                Ну, а другий ріг, звичайно ж, це пан Яценюк. Прихопили його на мільйонах. А це ж, не забувайте, американські гроші: бо МВФ годується з Вашингтона. Тут і акти Миколи Гордієнка, голови Держфінслужби на мільярди вкраденого справі тиску на прем’єра посприяли. А звідти, щоб ви знали, приплющують, не то, що якийсь там Барна, вхопивши за циркулі побіля трибуни.

                Я, наївний зрадів тому, що головні злодії напередодні посварилися. Думав, нарешті почубляться, обкидаються болотом, поштовхають одні одних з бантин. (Про це читайте тут). Ні, їм обом пригрозили. І тому під оливами головних українських злодіїв знову мир та спокій, тільки поскрипування ресор при вивозі вкраденого.

                Ви, звичайно ж, запитаєте: а хто, власне, ухопив керманичів за роги?

                Почну здалека. 22 травня 1949 року з вікна психіатричної лікарні, з істеричними криками «Руські йдіть!», викинувся головнокомандуючий збройними силами США. Тоді там справді панувала подібна істерія. Московітів в Америці боялися. Нині все помінялося. За океаном добре знають, що нині важливо не те, скільки ти маєш танків і літаків, навіть ракет дальнього радіусу дії, а які твої засоби впливу на загальні світові ресурси. На курс долара США, на ціну нафти, на діяльність Інтернету, всесвітньої банківської системи. І ви добре знаєте, в чиїх це руках знаходиться. І як діє.

                Але є третій і вкрай важливий компонент змін по відношенню до травня, приміром, того ж таки 1949 року. Що Росія та США, як два найважливіших гравці на світовій арені, не зважаючи на подеколи відвертий антоганізм, гостру противагу, вряди-годи навіть загострену конфліктність з окремих позицій, усе таки за певних умов та обставин УМІЮТЬ сісти за стіл і домовитись.

                А тепер погодьтесь зі мною і скажіть, що в останні дні, не зважаючи на якусь дивовижну істерію з проштовхуванням дикунських, антиукраїнських поправок до Конституції України, які ж, звичайно, підірвуть мир, спокій у  нашій державі, невідомо чим ще закінчаться, ніхто чомусь не каже, а де центр цього рукотворного, зміїного вулкану. Хто править усім цим хаосом у нашій державі? А що це справді крикливиця, можна навіть судити з того, що Конституційний суд України до розгляду справи про конституційність певних змін в Основному законі приступить 30 січня ц.р., тобто у суботу. (Читайте повідомлення про це тут). Так пече, горить. Ви відчуваєте. У кого ж?

                Відкриваю цю таємницю, до якої, до речі, не міг докопатися, допетрати ніхто. Ні журналісти, ні політки. Просто ні там, ні там немає справжніх аналітиків. Треба визнати це.

                Так ось, 15 січня, в Калінінграді – РФ, в умовах закритого режиму зустрілися і мали тривалі  секретні переговори упродовж понад восьми годин помічник Держсекретаря США з питань безпеки в Європі і Євразії Вікторія Нуланд та помічник глави Росії Владислав Сурков. Про це читайте тут.

 Про що вони говорили? Та звісно ж про Україну, і насамперед про неї. Підкреслю, без України. Чим все закінчилося видно з хаотичних дій нашого парламенту, якого, немовби би дворового пса на ланцюгу націлили на взяття певної прешкоди. З Москви, чи Вашингтона, це вже не так важливо, адже він узгоджений в обох столицях, прибув циркуляр до Києва, але все одно написаний у Кремлі, як валити суверенітет і цілісність нашої держави. І одразу почалися ходи зі змінами до Регламенту роботи парламенту, суттєвого приближення моменту визнання захоплених російсько-терористичними військами територій Донбасу  зонами особливого статусу. Тільки вносяться зміни до Основного закону, як починають діяти три страшних статті раніше вже в подібний спосіб прийнятого Верховною Радою, підписаного главоюдержави закону. Всі, хто убивав наших людей, а за даними П. Порошенка терористи вже поклали, за станом на 29 січня 2016 року,  до сирих могил 2269 наших вояки і ще значно більше цивільних громадян, тут же стануть недоторканними. Як Ганна Гопко чи Олег Ляшко. Вони прощені. Їх ніхто не має права переслідувати, чи бодай дорікати за війну проти України. Це, по-перше. По-друге, мають відбутися вибори в тій же ж дикунській ДонЛугандонії.  Призначення бандитами й терористами своїх міліціянтів\поліціянтів, прокурорів, судів. Мерів, перів і всякого іншого керівного зброду з числа ж, зрозуміло, тих, хто ще нині бігає там з автоматами, стріляє в бік ЗСУ. По-третє, все це шуйло-буйло щедро сідає на бюджет України. Ми зі своїх відрахувань маємо відбудувати для них житло, сплатити за газ, за електроенергію. Видавати зарплату. Напевне ж, визнати всіх тих, хто убивав наших людей героями, учасниками бойових дій, платити пенсії тим, хто з  них поранений, контужений і по самі вінця путлєролюб.

Думаю, що це єдиний прецедент у світовій історії зі здачі своїх союзників агресору. Фактично розбирання на столі організму живої держави, без анестезії. Країни, яка прагне стати демократичним європейським сувереном. Їй ампутують душу, серце, розбирають на органи. І при цьому мило усміхаються: терпи!  

Ця зараза вся з ЛуганДонії невдовзі, бо блок-постів уже не буде, неодмінно стане частиною нашого державного організму і вона почне розширюватись, розповзатися вглиб України. Сюди, де нині створено Кремлем тисячі підривних груп з числа представників п’ятої колони, груп прихованих і відвертих українофобів, а також засланих терористичних московітських формувань. Звичайно ж, не для того, щоб відлежуватись роками, а виступити зі зброєю за першим сигналом про наступ.

Американці хороші люди. І, можливо, вони й хочуть добра Україні і українцям. Але вони все таки далекі від нас люди. З іншого кінця планети. Як вони все добре, сердечно сприймають, насамперед наші болі й тривоги, виклав  під час свого виступу у Верховній Раді віце-президент США Джо Байден. І поки він говорив про Майдан, про Небесну сотню все і всім було зрозумілим. Але коли перейшов до головного, то виявилося, що далі заговорив виключно словами Путлєра. Сказав, як по ним писаному. І в першу голову про те, що Україна має змінити свій державний устрій – стати федеративною державою. Утворити на своєму тілі бандитський анклав у віддертому від нашої території Донбасі.

А вони, там у Вашингтоні, не подумали запитати про це у нас, чи потрібно, чи влаштовує подібне українців? Не горстку людей на Банковій, а 45-ть мільйонів? Чи заради цього, щоб сказав нам Байден поміняти курс на двадцять п’ятому році незалежності так довго боролися проти московітського ярма, поклали стільки своїх героїв у боротьбі за територіальну цілісність і суверенітет держави?

Весь парламент, слухаючи цей екстранеординарний наказ з Вашингтона, сидів у мертвому оціпенінні, але ніхто нічого не міг відповісти, заперечити Джо Байдену. Це було ЦУ з Вашингтонського обкому. А фактично через пані Нуланд, вона, до речі, вже не вперше проводить таємні наради в РФ, донесені  з Москви до Білого дому вказівки для Києва. Дідусь Джо їх тільки озвучив.

Американці звикли розуміти, що вони найсильніші у світі. Що їх ніхто і ні в чому не може обійти, обіграти. І жорстоко помиляються, сідаючи за стіл переговорів з московітами. Жодному слову яких, це добре знаємо ми, українці, вірити не можна. Ні єдиному! До того ж, пан Сурков, помічник В. Путіна, насправді ніякий не Сурков, він людина Кавказьких гір – чеченець. Напористий, хитрий, підступний.  Йому обіграти простодушну й довірливу Нуланд, що наперсточнику на козі об’їхати малолітку. А заручником цих уже звичних програшів виявляється Україна, яку партнери наші, як не прикро визнавати це, здають і в цілому, і по шматках. Їм не поясниш цих дратівливих тонкощів, вони цього просто не розуміють.

Що робити? Звичайно ж, виступати всім народом на захист суверенітету і цілісності України. На оборону тіла нині діючої Конституції. Ніяких особливих статусів для терористів і вбивць, для тих, хто живе московським розумом. Ніяких змін до Конституції! Святині не змінюють у війну! Не будемо ми нашим віковічним ворогам прощати смертей наших дітей і батьків. Не будемо їх фінансувати. Бандити і терористи мають відповісти за свої злочини. Якщо мають за що, нехай їх утримують за власний кошт пани Порошенко, Яценюк, Гройсман і ті 239 товстосумів з парламенту, котрі минулого тижня голосували за зміни в Регламенті ВР, щоб наблизити час внесення поправок до Основного закону держави. Треба у законний спосіб об’єднуватися в громадські організації і добиватися зміни влади злодіїв, які через свою протиправну діяльність знаходяться на гачку іноземних емісарів, управляються ними. Треба розвінчувати і витягувати на світло замаскованих і відвертих ординців «п’ятої колони», російських диверсантів. Насамперед  підспудних діячів-московітів в органах державної влади,  правоохоронних структурах. Якщо влада не може провести очищення на управлінських бантинах, то це зробить народ. Як би кому від того образливо і боляче не було.   

А взагалі, щоб покласти край усім непристойним  і дратівливим танцям побіля Конституції, надати їй закисного, броньованого імунітету перед різного роду перекинчиками відносно подій на Донбасі та в Криму, слід, як я уже писав, (читати тут), прийняти поправку до закону України «Про боротьбу з тероризмом». Такий законопроект №1840, проголосований у першому читанні,  з 26 січня минулого року пилиться в Верховній раді. На ньому накладено з Банкової жорстке табу на розгляд. Можна здогадатися звідкіля поступила найвища команда. Ним буде визнано, що так звані ДНР та ЛНР – терористичні організації. Що насправді відповідатиме дійсності. Тоді всі, хто там воює, керує, надихає до колабораціонізму і ненависті до України будуть визнані бандитами і терористами. Це означає, що тут же ми забудемо про ідіотські Мінські угоди, які склепані в Кремлі Медведчуком-Сурковим, і буквально визнають нас винними у тому, що Путлєр варвар, злочинець і окупант. Як у тій байці: ти винен, що я хочу їсти.  Але ми за це чомусь, і без того понісши значні втрати, ще й  маємо розплачуватися життями людей, втратою територій, інфраструктури. І головне, нас ніхто, після внесення поправок до закону, не посміє більше змушувати брати до складу держави терористичний анклав, геть насичений озброєними варварами. Посадити з ними за стіл переговорів. Є чітке і жорстке міжнародне правило: з терористами переговорів не ведуть. Їх або роззброюють, судять, або, коли не здаються, - знищують.  Третього, не дано. В нашій нинішній ситуації сильні світу цього, либонь, грають проти усталених правил. А піддослідними вибрані стражденні українці.

Українці мають діяти рішуче, напористо, як учиняють нині французи. У них лише стрельнули терористи, мсьє Олланд тут же заявив: «Це війна!» Оголосив надзвичайний стан поки не виловили, не винищили всіх причетних до терактів. А у нас – велика вітчизняна АТО, котра не знає ні кінця, ні краю. А найстрашніше, здається, що віддаляє від перемоги.  Якийсь абсурд, і, звичайно ж, абсолютна бездарність вищого керівництва держави. Далі. Французи прийняли закон про те, що всі, хто замішані в тероризмі тут же позбавляються французького громадянства і депортуються за межі держави. Щоб не жити поруч з вічною загрозою смерті для людей. І це правильно. Хіба, скажіть, людиножерів Гіві чи Моторолу можна будь-коли перевиховати?  Як вовка не їсти овець. Нехай би спробувала провести подібний педагогічний експеримент пані Нуланд чи Байден. Минулої середи, коли на засіданні уряду один з міністрів, темношкіра мадам спробувала було виступити проти цих жорстких, драконівських профілактичних мір, їй тут же показали на двері. Безпосередньо на засіданні уряду.  Вона більше не міністр. Нехай йде на вулицю і протестує… Думаю ці кадри Євроньюсу ви, друзі, бачили. Вони – наука для нас, державотворців.

А нам нав’язують взяти під своє крило тисячі убивць, терористів, бандитів, диверсантів, українофобів. Працевлаштувати їх у владі (!), поставити на фінансове забезпечення. Усе це робиться з однією метою, щоб конфлікт у центрі Європи з міжнародного перетворити на внутрішній. Ціною смерті  України, як суверенної демократичної держави. І ці всі злодії у владі, які першими прибігли з Майдану на Печерські пагорби, захоплюючи керівні пости 2014 року, все взяли під козирок до неухильного виконання. Тепер ганяють, як пси у блохах, вирячивши очі, мовби підпалені, твердять: «Найголовніше зараз внести зміни до Конституції…» Мізки і совість вам треба поміняти, панове, зрадники України, а вже тоді доторкатися  до Основного закону України. 

***

До всіх моїх друзів в Інтернет мережі! До українців! 

Розповсюджуйте цю публікацію, вона допоможе людям зрозуміти, що відбувається насправді з маніпуляціями довкруги Конституції України, де сховані пружини цього деструктивного процесу.  

Чорні круки над конституцією

 Півтора року знадобилося владі дл я того, щоб доказати всім: затіяні нею зміни до Конституції України – шлях авантюри і повного абсурду. І веде він лише до одного – повного розвалу держави, починаючи з втрати унітарності України. Вельми прикро, що про це говорити доводиться саме напередодні святого Дня злуки, але й мовчати також не можна.

         Почнемо з Конституції. Дивіться, ось частина друга статті 157 Основного закону України. В ній чітко й однозначно записано: «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

         Чи треба доводити те, що в Україні триває кровопролитна війна, якщо всі випуски новин радіо- телеканалів починаються з фронтових новин: скільки поранено бійців, скільки убито.  Коли про  війну на Сході України відомо всьому світові і ми несемо колосальні жертви, збитки, репутаційні втрати. Хіба родинам, яким привозять гроби батьків і синів легше від того, що глава держави називає це не війною, а АТО. Напевне, великим вітчизняним АТО.  Бійню цю він не називає війною, тому, що це може зашкодити розвитку його приватного бізнесу.  Нагадаю, що 2014 року П. Порошенко офіційно заробив на ґешефтах у Росії та Україні 365 млн. грн., його банк збільшив обороти у сім разів, проти попереднього року, тоді, коли у всіх без винятку підприємців України сталося значне всихання бізнесу. За 2015-ий, думаю, ми вже не отримаємо правдивої інформації. Швидше за все, глава держави покаже, що він голий, як турецький святий. У чому він найбільш удосконалився – бути нещирим.

         Так звані мінські угоди – найбільша поразка Порошенка, як глави держави. Вони показали, що він не просто нульовий, а буквально провальний дипломат, при університетському фаховому диплому. Позаяк погодився торгувати державним устроєм держави. Та ще й на догоду Путлєру. Допусив можливість диктувати йому, яким має наш суспільний договір. Яке діло Путіна, Меркель, Олланда до того, що ми записуємо в своєму Основному договорі? 

         Що насправді сталося? Взявши перед кремлівським шулером зобов’язання внести поправки до Конституції України про надання областям Донбасу якогось особливого статусу, президент Порошенко цим самим перевищив свої конституційні повноваження. При чому, як нікудишній гравець за столом перемовин, він пов’язав Україну зобов’язанням і щодо строків правових змін Основного закону. Особливо підкреслю цю обставину: в парламентсько-президентській державі президент не є особою №1 в прийнятті подібних рішень. Він лише може першочергово, як суб’єкт законодавчої ініціативи, ініціювати розгляд цієї справи. І не більше.

         Думаю, що в історії розбудов держав світу ви не знайдете прикладу того, щоб не програвши війни, не потрапивши в міжнародний полон, економічно-фінансову чи ще будь-яку ізоляцію,  абияка країна добровільно, в порядку власної ініціативи (за винятком,зрозуміло, повної бездарності керівництва) вирішила змінити свій державний устрій. Бо так краще її розвалити сусіду, який точить на неї зуба з першого дня проголошення незалежності. А подібне в Мінську сталося після 12 лютого 2015 року.

         Що було далі? Слово мав би взяти парламент, як вища і головна ланка державного устрою в Україні. Якби Україна хоч трішки була б правовою державою, то правляча коаліція, чи хоч би певна група народних депутатів України мала б поставити перед главою держави питання: від чийого імені ви, вельможний пане, діяли в групі з Меркель, Олланд і Путін? Що це за зміни в Конституцію ви там вигадали і чи давала Верховна Рада, як основний гравець в парламентсько-президентській державі вам дозвіл на подібний волюнтаризм? Але найбільша проблема нашого нинішнього часу полягає в тому, що в Україні немає опозиції як такої. Про це читайте у моїй статті тут.  А це означає, що навіть писнути будь-хто боїться про правовий статус учиненого самоуправства.

         Це, по-перше. По-друге. Якщо вносити зміни до Конституції, то цим мала б займатися Верховна Рада. Цю справу чомусь осідлав дорадчий орган при президентові, так звана конституційна комісія (КК), яка в не правовий спосіб стала поганяй лом знову ж таки парламенту. Відтак, головним конституціоналістом у державі став пан Гросйман, який був призначений зверхником КК. Той, який ще два роки тому в основному займався тим, що старанно опікувався чи вчасно вивезено сміття у Вінниці, чи підметені вулиці обласного центру і таке інше.

                Як проламує цей діяч за завданням зверху потрібні рішення у парламенті, ми бачимо заледве не кожного робочого дня парламенту. Там уже криміналу, як на мене, зібралося на багато років ув’язнення. А як нахабно бреше в очі всім цей діяч, сподобляючись своєму шефу і кумиру, про це нинішніми днями розповіла Марина Ставнійчук, в одній з своїх публікацій. Вона, зокрема, пише: «19 червня 2015-го. спікер парламенту В.Гройсман передавши на розгляд Венеційській комісї проект змін до Конституції стосовно децентралізації. За три дні, 24 червня, з'явився попередній її висновок (CDL-PI (+2015) 008). У трьох пунктах документа оцінки європейських експертів були позитивні, в двадцяти шести містилися суттєві критичні зауваження. Однак українська влада одразу повідомила, що Венеційська комісія схвалила проект змін до Конституції».

         Це така порядність нинішньої влади: три осколки правди в двадцяти шести літрах брудної брехні. Ось фірмовий коктейль Гройсмана-Порошенка, з яким вони удвох підігнали до розгляду ситуацію в парламенті сумнозвісного 31 серпня 2015 року, що, цілком закономірно, викликало небувалий громадянський спротив суспільства, невиправдані, просто таки дикі жертви правоохоронців, які повністю на совісті влади. Маються на увазі голосування щодо проекту поправок до Конституції в законопроект №2217а, для направлення їх до Конституційного суду. Їх протиправно наобіцяв учинити в Основному законі держави своїм подільникам у Мінську пан Порошенко. При цьому підкреслю: ніякі Мінські угоди від 12 лютого 2015 року парламент не ратифікував. Отже, вони нікчемні і не можуть братися до виконання парламентом. Позаяк подібна «дипломатія» це туалетний папір від Кучми, Медведчука і двох бандитів-терористів з Донецька та Луганська. Їх скасувати, як я уже писав, що сплюнути крізь зуби: варто визнати так звані ДНР та ЛНР терористичними організаціями, а для цього належить проголосувати за зареєстрований ще 26.01.2015 року законопроект №1840. І прощай мінський зашморг путіна-медведчука. Тільки б почули це все на горі, де всі глухі від дурманливого опіуму влади.