хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «схід»

Китайський гороскоп для Щура (Миші) на 2024 рік


#ЩурДеревяногоДракона #МишаЗеленийДракон #гороскопЩур #східнийгороскопМиша #народженихрікЩури #ЩуррікДеревяногоДракона #МишауспіхДракон

Гарний рік для соціальних контактів, романтики та творчості.

Не стійте на місці, будьте ініціативнішими і досягнете успіху. В цьому вам допоможуть візити до інших міст і країн, нові знання та підвищення кваліфікації. Наповнюйте своє життя тими подіями, які допоможуть розширити світогляд та розкрити творчий потенціал.

Крім того настає сприятливий час для зачаття та народження дитини. А якщо ваша сім'я і так численна, постарайтеся приділяти більше часу спілкуванню з дітьми, у них багато чого можна навчитися. Як кажуть: «Устами немовляти каже істина!». © Сергій Гіль https://фэн-шуй

#ЩурДеревяногоДракона #МишаЗеленийДракон #гороскопЩур #східнийгороскопМиша #народженихрікЩури #ЩуррікДеревяногоДракона #МишауспіхДракон

Залізне весілля


Баба Зіна поставила каструлю на плиту. Поки дід впіймає півня, заріже, кров спустить дивись вже й вода закипить.

Всі думки про майбутній холодець вибив потужній вибух. Від вибуху захитались стіни, дошки на підлозі пішли хвилями, а баба Зіну рухнула на лавку.

-              От іроди! Ніяк не вгамуються, хай їм грець – вилаялась та промовила – Це ж зовсім близько бахнуло! Півник, мабуть, вже на димарі, як його тепер зловиш?

Вийшла на ганок. Заклякла. Двору більше не було. Від забору залишились лиш верії, та де ніде, чорніли зламані дошки. На місці сараю зяяла воронка від вибуху. Погріб провалився сам в себе, з ями тирчали арматурини зі шматтями бетону. Сонячні проміні не проникали через густий дим.

Дід Митрофан лежав на спині біля ганка. Зламана кісточка правої ноги були викривлена під прямим кутом. Груди справа здибились горбом, очі закотились, білки рясніли розірваними капілярами.

-      Митя, Митечко… да що ж це… Як жеж так? – баба Зіна підбігла до свого діда – Живий? Га? Живий, я тебе запитала? Живий, живий… Господи, твоя воля! Лікар. Потрібен лікар.

Подивилась навкруги. Починався перший листопадовий сніг. Він падав великими білими хлопавками змішуючись з курячим пір’ям.

-      Де, його взяти, лікаря того? Хіба в райцентрі. Далеко… - примовляла старенька та тягнула з-за хати здорові дощаті санки – пусте. Я тебе до солдатиків відтягну, а вони швиденько літаком до лікарні довезуть.

Поставила одну лижу на нижню сходинку, почала затягувати діда на санчата.

-      Чого, чого стогнеш? Чи мені легко? Я терплю, терпи і ти. От так. Так.

Затягнула, вклала. Прислухалась. Навкруги грохали вибухи, тріскотали постріли. Вирішила йти через город – там, наче, тихіше.

-      От я зараз тебе покатаю, старий! Ти тільки солому та дрова тут возив, а я от – смикнула, проте санчата навіть не ворухнулись. Сніг падав та відразу танув, перетворюючи все навкруги в брудну мішанку.

 Баба Зіна накинула вірьовку від санчат собі на плечі, перехопила руками. Запрігшись, стала тягнути всією вагою свого тіла. Санчата зіскочили зі сходинки, дід застогнав, баба Зіна рушила.

-      Змерз там старий? Мабуть, що ні. Ти завжди гарячий був! Катались з пагорба, мороз тріщить, а ми з тобою в сніг впали, ти під куфайку вже лізеш. Дурень старий. Це зараз старий. Тоді ніт, тоді просто дурень був. Руки без рукавиць, а обпікають.

Перетягнула через город, через польовий шлях. Виїхали на незасіяне поле. Санчата стали вгрузати в чорнозем, залишаючи глибокі канави. Ноги застрягали в грунті. Чоботи спадали. Дуже швидко баба Зіна знесилено впала біля санчат.

-      Все старий. Більше не зможу ні кроку. Що ти очі закотив? Кажу сили не залишилось ні краплі.

Дід Митрофан почав здригуватись від нестатку кисню. Дихав все тяжче, аж поки задушливий напад не вигнув тіло підковою.

-      От же ж. Ви тільки погляньте на нього! Розходився. Відпочила вже. Спробую, потягну скільки-нескільки.

Баба Зіна вже звично впряглась та почала рахувати кроки:

-      Р-р-раз, два… пітнадцять… ще два кроки і все… тридцять…

Коли дійшла до шістдесяти п’яти щось пригадала.

-      Ранком семеска, від внученьки, від Оленки, прийшла. Як там їй в Європі тій живеться? Тяжко, знамо. Вітаю пише, з залізним весіллям. Це нас з тобою старий, ага. Золота була, діамантова, а тепер залізна. От як! От я й вирішила холодця на свято приготувати. Будь він неладен.

Права нога провалилася в якусь дірку. Чи то нору, чи може ямку від снаряду. Коли витягнула ногу, чобіт залишився в землі. Діставати не стала. Зрозуміла, якщо присяде вже не підніметься. Йшла далі в одному чоботі.

-      П’ятсот шістнадцять… Що кажеш? А, нічого, хропиш. Ну-ну. Тут завжди перший був. Коли Нюрку рожала, навкруги бруд, сляковть, така як і зараз. Ти мене на підводі в райцентр повіз, коні грузнуть. Шкода скотини, але нічого не вдієш. Їхати треба. Поступила я тоді до пологового вже вночі. А ти заснув на підводі під вікнами. Хропів так, що всі три поверхи глаз цілу ніч не зімкнули.

Коли обходила бездонну воронку помітила, що здалеку мерехтить вогник.

-      Дванадцять тищ двісті сімдесят чотири… Он вже солдатики. Наші, а як інакше? Це коли вперше прийшли було не зрозуміло. А потім пояснили, що освободили они наш хутор от фашистской хунти. Ковалнки та Черненки ті виїхали. А ми зістались. Довелось, щоправда хлопцям військовим віддати хряка нашого. Ну вони молоді їм їсти треба. Нехай. Потім прийшли інші, і знову кажуть звільнили Трьохізбенку. Тоді Коткови з Гусейновими втекли. Залишись ми одні на весь хутір. Потім знов і знов звільняли. Хто крайній нас звільним – піди зрозумій. А коли всі хочуть нас так звільнити, які ж вони раді будуть коли ми самі до них явимось.

Єдиний чобіт зліз і тягнувся, зачепившись за халявою. Боса нога змерзла та в синцях майже не слухалась. Мозолі на руках в котре вже тріснули та гноїлись. Із пошматованих плечей бігла кров, збиралась в рукавах та капала.

Але баба Зіна нічого цього не помічала. Єдине, що її лякало це зупинитись. Здавалось, що буде йти поки рахує. І вона рахувала:

-      Дев’ятнадцять тищ дев’ятсот дев’яносто вісім …

-      Стій! Жодного руху! – почула старенька голос над головою

Звідки взялись ці дві фігури в військовій формі було не зрозуміло.

-      Що везеш?

-      Дід мій. Лікар нам потрібен.

Військовий підійшов до санчат. Склонився. Обшукав. Спробував намацати пульс на шиї. Глянув на свого напарника, потім на стареньку. Піджав губи та повів головою справа на ліво.

Баба Зіна зробила крок до свого діда. Рухнула так, наче в тілі не залишилось жодної цільної кістки:

-      Не відпущу одного! 

Комусь - День космонавтики, а кому - початок війни

Слов’янськ: хроніки окупації та свободи

Три роки тому, 12 квітня, місто було захоплене російськими найманцями. «День» нагадав, як це було і наскільки змінилися настрої людей+
11 квітня, 2017 -



Цього похмурого весняного дня група невідомих бойовиків, які пізніше представилися «Народним ополченням Донбасу», захопила міське відділення міліції і міськраду, проголосивши Слов’янськ частиною псевдореспубліки «ДНР». Над будівлями спустили прапори України і підняли російські. «Зелені чоловічки» були озброєні легкою стрілецькою зброєю, свій арсенал вони поповнили за рахунок запасів міської міліції. Пістолети роздали місцевим сепаратистам, здебільшого — люмпен-пролетаріату, що чекає приходу Росії і Путіна. Окупація Слов’янська тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року, який патріоти в місті називають своїм другим «днем народження».

Зараз, три роки по тому, місто сповнене українських прапорів, соціальних проектів і потихеньку змінюється. На жаль, для багатьох свобода залишилась формальним поняттям — горизонт сприйняття залишився тим самим, як і питання «ну і що?». Активісти з бажанням контролювати владу — є, але їх небагато, натомість у більшості залишилась патологічна прихильність до политиків-«кидал», які обіцяють усі блага, й одразу, з позбавлених смаку бігбордів, і традиції колосального досвіду локального феодалізму. Нікуди не дінешся — силами АТО не звільниш окуповані за довгі роки російської пропаганди голови. Шлях до свободи лежить через тривалу і системну роботу.

«День» цієї весни вперше приїхав до Слов’янська з XVIII Міжнародною фотовиставкою, презентацією Бібліотеки «Дня» і комплектами книжок для всіх шкіл та бібліотек міста (а просто зараз Дні «Дня» тривають у Маріуполі, до 14 квітня встигніть відвідати Центр сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі, вхід вільний. — Прим.). Приїзд нашого «інтелектуального десанту» був сприйнятий у Слов’янську «на ура», в день відкриття в Центральній бібліотеці міста, де експонувалися кращі фотороботи України, було не пробитися, а викладачі місцевих шкіл водили на фотовиставку цілі класи учнів, викладаючи за фотографіями новітню історію України... (Детальніше читайте у статті «Слов’янськ: пізнання українського світу», «День» №48 від 21.03.2017).

Пам’ятаєте дитячу задачу про кілограм вати і кілограм заліза? Вага однакова, поки не впустиш на ногу... Свідомі городяни Слов’янська, незважаючи на програш у кількості, дивують своєю активністю і самовіддачею. Дивлячись на них, про майбутнє Донеччини думаєш з оптимізмом.

У третю річницю трагічного початку «російської весни» на Донбасі «День» запитав у журналіста, солдата-добровольця ЗСУ, упродовж тривалого часу єдиного опозиційного кандидата і, нарешті, мера Слов’янська 2014—2015 рр. Олега ЗОНТОВА про захоплення міста, причини реваншу старих політичних еліт, інформаційну ситуацію на Донбасі і значення приїзду Фотовиставки «Дня».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«МАЛИ МІСЦЕ ЗЛОЧИННА ЗМОВА І ЗДАЧА»

Три роки тому, 12 квітня 2014 року, відбулося захоплення Слов’янського міськвідділу міліції. На тлі тогочасних подій у Донецьку, Луганську і Харкові, де тоді ще так звані сепаратисти захоплювали будівлі обласних державних адміністрацій та інших держструктур, ніхто не міг припустити, що ця подія слугуватиме початком активних бойових дій на Донбасі. Що ви спостерігали в ті дні?

— Ми одразу поставились до цього серйозно, передусім тому, що у всіх попередніх захопленнях, які здійснювалися в Донецьку або Луганській області, не брали відкритої участі професійні військові. А ось 12 квітня у Слов’янську вперше з’явилися під час захоплення спеціально навчені росіяни. Це було чути і видно за говором, інтонацією, поведінкою, розмовою, а найголовніше — виправкою й амуніцією. Тоді ми з журналістами висаджували алею на честь трагічно загиблого Ігоря Александрова в міському парку, а одразу після того — побігли висвітлювати події. І побачили, що відбувається щось серйозне.

Антитерористичну операцію було оголошено буквально наступного дня після захоплення Слов’янська, а точніше — двох адміністративних будівель: міськвідділу міліції й СБУ. 14 квітня до міста сепаратистам надійшло військове підкріплення, і був зайнятий виконком.

Чому не спрацювало СБУ, правоохоронні органи в Слов’янську?

— Швидше за все, це були злочинна змова і здача. 12 квітня о 5-й ранку найбільш боєздатна частина міськвідділу міліції в кількості 40 осіб у повному озброєнні, зі стрілецькою зброєю, і навіть БТР-ом, який був у Слов’янську, була відправлена на захист до Донецька. А вже о 8-й ранку розпочався штурм. Як потім підтвердили очевидці, на той момент підрозділ Стрілкова-Гіркіна був уже два дні в місті — ночували під прикриттям церкви в будівлі «Вілли Марія» (священики Московського патріархату відіграли рокову роль у захопленні міста і відкрито підтримали сепаратистів. — Авт.). Там же в ніч перед захопленням вони зібрали кілька десятків місцевих маргінальних осіб — чи то наркоманів, чи то з кримінальним минулим, які потім і стали основою так званого ополчення. Також у цей час у нас не було керівника міськвідділу міліції. Буквально за тиждень до подій він перевівся в Мелітополь, і в Слов’янську було призначено виконувача обов’язків. Коли, прибувши на місце, я поставив йому запитання, що відбувається і чому ви здали зброю, надійшла команда мене заарештувати. Надалі підтвердилося, що він був у змові із сепаратистами. Склалася взагалі парадоксальна ситуація, коли міська міліція зброю здала бандитам, а на патрулювання вони її отримували у цих же бандитів.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО РУХУ І ПАТРІОТИЧНОГО АКТИВІЗМУ ПОТРІБНО СТВОРЮВАТИ УМОВИ»

Що змінилося в Слов’янську після трьох років звільнення?

— Слов’янськ — перше місто, яке трагічно потрапило в окупацію, але й першим було звільнене. Коли в перші два-три місяці після цього я почав керувати містом, то не міг не створити своєрідні «інкубаторські», тепличні умови для розвитку суспільного руху в місті і патріотичного активізму. Ця війна сколихнула розумові процеси, відчуття самоідентифікації, сприяла груповій згуртованості, кількісному і якісному зростанню громадських організацій і активістів. В інших містах залишились керувати ті самі люди, які були і до, і під час окупації. Звичайно, до «тепличних умов» там ще далеко.

Але чому в Слов’янську все-таки не відбулося якісного оновлення еліт?

— Його не відбулося скрізь. Тому що не створюються умови для цього. Еліту потрібно ростити, і не важливо, скільки їй буде років — 20 чи 50. Дехто приходить до усвідомлення, що може щось дати своїй державі, в 40—50 років. Малий і середній бізнес, який раніше був індиферентним до політики, нині в неї пішов на хвилі війни, і їх необхідно підтримувати. Донбас — український, але, на жаль, не даремно був обраний як ґрунт для розпалювання ненависті. Частина населення досі живе ще принципами і посттравматичними синдромами Радянського Союзу. І тому тема Росії там досить популярна. Плюс завжди визрівала невдоволеність відносинами регіону і центру. Те ж саме, коли зараз є труднощі з відновленням Донецької області, нарікають на Київ, що влада там не розбереться. Хоча зараз усе робити можна і на місцях, і коштів вистачає, але потрібна, що називається, політична воля. Важливо нашу громадськість підтримувати. Не лише щоб міжнародні донори давали гроші на розвиток громад, створювали хаби і креативні простори, але й сама держава створювала умови для активізму. Важливо доводити будь-які дії до кінця. Спочатку було багато розмов про впровадження військово-цивільних адміністрацій на всіх рівнях у Донецькій області. А зараз у нас вийшло три рівні керівництва: з одного боку, військово-цивільні адміністрації, з другого боку — ті міські ради і мери, яких не переобирали з 2010 року, і з третього — ті, яких переобрали, але які створюють лояльне поле для реваншу «прорегіональних» або проросійсько орієнтованих сил.

Можливо, впровадження військово-цивільних адміністрацій дало б час на «нарощування м’язів» патріотичним організаціям і рухам. Адже до війни у них на це не було часу. За Януковича будь-яка опозиція піддавалась пресингу, гонінням, на декого заводили кримінальні справи. Режим старої партійної еліти, зрощеної з криміналітетом, час знищити.

«ЗА ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ В ОБЛАСТІ НІХТО НЕ ВІДПОВІДАЄ»

Наскільки змінився зараз інформаційний простір на Донбасі?

— Помітно, що знизився рейтинг російських каналів на підконтрольній території. Завдяки прийнятій стратегії і зникненню з кабельних каналів у великих містах російських каналів зник і ефект пропаганди. Хоча в сільській місцевості «за старою звичкою» багато хто через супутник продовжує дивитися. Туди, в умовах майже тотальної відсутності інтернету, актуально доносити друковану пресу, але таких видань із проукраїнською позицією в Донецькій області майже немає. Державних дотацій або грантів на проукраїнську тематику в публікаціях теж немає, хоча це постійно обговорюється. ДонОДА зараз запустили комунальну газету «Вісті Донеччини», її завозять на блокпости, в адміністрації, але до людей вона не потрапляє. Є просування в радіомовленні — після відновлення телевежі на Карачуні з’явились нові частоти і станції — «Радіо Донбасу», «Армія.FM».

За великим рахунком, за інформаційну політику в області ніхто не відповідає. Є чимало суб’єктів, хто хоче на це впливати — Мінінформполітики, Нацкомітет з телемовлення, Інформаційний департамент в ОДА, але координації дій немає. Зокрема немає координації і з міжнародними організаціями, які цим займаються. Нині створено міжвідомчу комісію на рівні уряду, одне з поставлених завдань якої — скоординувати питання інформаційного забезпечення, але поки що результатів немає. Так само не регулюються культурні заходи, не «розводяться в часі», належним чином не висвітлюються. Гадаю, це багато в чому залежить від позиції обласного керівництва. У військово-обласній адміністрації достатньо повноважень, щоб узяти це під контроль.

«День» ЧЕКАЄ БАГАТО ВДЯЧНИХ СЛОВ’ЯНЦІВ»

Фотовиставка «Дня» є, по суті, безпрецедентним волонтерським проектом. Цієї весни з експозицією ми поїхали одразу до двох міст у Донецькій області. Якою була реакція на неї у Слов’янську?

— Є кілька аспектів — особовий і суспільний. Почнемо з особового — мені фотовиставка однозначно сподобалася. Змістовно, візуально привабливо, яскраво і по-філософському. Як психолог, вважаю, що саме такі заходи якраз найбільш ефективні для світоглядної роботи. Адже не менше 70 відсотків усіх людей — візуали. Тобто вони приймають рішення, обдумують дії, коли дивляться на це, або мають візуальний образ. Великі фото — якраз той сигнал, який може запустити «броунівські» розумові процеси в головах. Було багато робіт, які нестандартно виводили на осмислення подій долі країни, про війну і про Майдан. І взагалі про українську ідентифікацію. А в суспільному плані — так, фотовиставка мала великий суспільний резонанс, адже газета «День» є великим шанованим виданням із давньою і заслуженою репутацією, тому це стало подією №1 у місті. Багато хто її відвідав, було багато відгуків, насамперед — у розмовах. Отже, обов’язково продовжуйте цю традицію і приїздіть наступного року, на вас чекає багато вдячних слов’янців.

Анастасія РУДЕНКО, «День»

БГ: Згадати все: кому День космонавтики, а кому: 12 квітня 2014 року відбулося захоплення Слов’янська російським спецназівцями і розпочалося повномаштабне вторгнення-інтервенція РФ в Україну.

Довічний конфлікт

–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

 

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

 

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

 

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

 

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.


26.11.2016                        Олександр Чалий

Малинове небо над містом Токмак

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Чудо! Токмак. Запорозька область. Близько 15:00. Дзвонить жінка: „Візьми фотік. Зроби світлину. Ніколи такого малинового неба не бачила!” Послухав.Нічого не побачив. Здивували світлини. Пропоную. Може хто пояснити може, що то було?


Військова історія

        

   Цю історію мені розповіли воїни 8 полку спецпризначення. Подія відбулася на початку літа 2014 року, коли в добровольчих батальйонів було відсутнє важке озброєння.

                Спецназівці були у розвідці і лежали в дозорі біля річки Северний Донець, їх попередили по рації що, в  їх розташування направляються четверо айдарівців, через деякий час козаки з айдару з’явились, підійшовши до хлопців з вісімки, розповіли що, російський танк регулярно майже в один і той же час виїзджає на протилежний беріг річки і обстрілює їх.  Спецназівці попрохали айдарівців, відійти від них що б, не виказати їхню позицію і вони з порозумінням до цього віднеслись і десь пропали. Через деякий час хлопці побачили ту ж четвірку яка підтюпцем бігла до річки несучи в руках гумовий човен. Вони переправились через річку і розчинились у прибережному верболозі. Через деякий час дійсно з’явився ворожий танк і відкрив вогонь. І ось почалось саме  цікаве, було навіть смішно як би це не війна. Біля танка немов з під землі виросла згадувана четвірка, у двох з них у руках були ломи. Один боєць вставив свого лома у ведучий трак танка який почав кружляти на місті скажено стріляючи з кулемета, другий господар лома вискочив на броню і позбивав всі триплекси і фактично засліпив екіпаж танка, а двоє інших айдарівців в цей час прилаштувавшись кинули в його дуло гранату. Як ви здогадуєтесь після вибуху гранати з детонував боєкомплект у москальського панцерника, і башню його відкинуло на декілька метрів.

       Ось яку дивовижну історію була мені розповіли козаки спецпризначеньці. 

Як подолати кризу на сході?


10 напрямків Національної доктрини від Робочої групи з українських та іноземних експертів


Ігор Кабаненко

Робочою групою (модератор — британський експерт Глен Грант) на базі комплексного підходу розроблено Доктрину подолання поточної кризи на сході України. Положення Доктрини значною мірою спираються на світовий досвід у боротьбі з тероризмом та сепаратизмом. Основні положення Доктрини, яка включає десять взаємопов’язаних напрямів, наведено нижче.

1. ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Довгострокова стратегічна та політична спрямованість дій та їх координація на період кризи повинні визначатися Радою національної безпеки і оборони України (далі — РНБО).

Розвиток кризи вимагає такі дії спрямовувати та координувати у цілодобовому форматі. Але, РНБО не є органом, який працює цілодобово. Саме тому доцільно створити Національний кризовий центр (далі — Центр), котрий працюватиме 24 години 7 днів на тиждень орган державної координації на стратегічному рівні та несилових («м’яких») дій і методів управління, а також забезпечення швидкого задоволення потреб Сектору безпеки.

В районах інтенсивних конфліктів і сепаратистських рухів необхідні адекватні і спроможні цивільні чиновники. Структури Сектору безпеки держави ніколи не повинні працювати в регіоні окремо від цих посадових осіб. У разі, якщо є сумніви у лояльності чиновників, то центральна влада на їхнє місце повинна негайно призначити інших посадових осіб. Якщо простежується відсутність («вакуум») урядового контролю районів із критично високою загрозою, то є необхідність тимчасово призначити військового чи працівника правоохоронних органів (міліціонера) в якості губернатора, доки ситуація не стабілізується та на цю посаду не буде призначено відповідну цивільну особу.

На національному та місцевому рівнях має бути усвідомлено, що «п’ята колона» може уповільнювати прийняття рішень шляхом опосередкованого впливу (через усні вказівки підлеглим) або навіть проводити диверсійні дії. Доцільно запровадити легітимні механізми припинення такої діяльності.
[ Читати далі ]


71%, 5 голосів

29%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Смердючий Лавр(ов)



Більш ніж чітка вказівка на основну проблему в керівництві РФ

З велиою огидою подаю ці матеріали з побрехеньками міністра МЗС РФ г. Лаврова, але занадто це важливо, щоб боротись з рефівським брехливим ЗМІ-їтворчеством традиційним посиланням всіх їх на ресурс "Нах-Нах".


http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/04/21/7023138/
Лавров: Киев не может или не хочет контролировать экстремистов
Понедельник, 21 апреля 2014, 11:54

Киевские власти не выполняют Женевское соглашение.

Об этом заявил глава МИД РФ Сергей Лавров, передает ИТАР-ТАСС.
По его словам, они ничего не делают, "палец о палец не ударяют", чтобы устранить причины глубокого кризиса.
В женевских договоренностях по Украине сроки не упомянуты, но меры должны предприниматься срочно, напомнил Лавров.
"В самих договоренностях какие-либо сроки не упомянуты, но там сказано, что меры должны предприниматься срочно. Прежде всего, это касается наведения элементарного порядка, имеется в виду прекращение деятельности незаконных вооруженных формирований, разоружение этих формирований и пресечение любого экстремизма и религиозной нетерпимости, амнистии политических заключенных и участников протестов, начала конституционного диалога", — заявил Лавров, сообщает РИА Новости.
Министр также отметил, что все указывает на то, что киевские власти "не могут или не хотят контролировать экстремистов".
"Обстрел безоружных в пасхальную ночь - это запредельно", - заявил Лавров.
По его словам, заявления о том, что в районе конфликтов огромное число российского оружия - это "смехотворный аргумент, поскольку там другого оружия и не было".
Как известно, ночью 20 апреля в Славянске на блокпосту возникла вооруженная схватка, в результате которой один человек погиб и трое получили огнестрельные ранения.
МИД РФ обвинил в этом бойцов "Правого сектора" и руководство Украины, которое якобы нарушило договоренности 4 сторон в Женеве о перемирии. Кроме того глава МИД РФ Сергей Лавров заявил, что "возмущен" в связи с событиями в Славянске и приглашает власть Украины за стол переговоров.
В СНБО назвали такие заявления намерением развернуть тезис о "гражданской войне" в Украине и осуществить очередную волну информподготовки к обоснованию вторжения.

http://www.youtube.com/watch?list=UUrVo0BXjIUlZ-YylYF8oNxg&v=pLCtnwdqxe4

Дивитись з 10 хв., але рекомендую одразу з 19 хв. Рідкісне явище, коли в промові г. Лаврова брехня і правда співпали, тому що дійсно уряд РФ зараз у дуже складному становищі: заслана ними рефівська агентура ГРУ волає зі Сходу України про допомогу, а швидке введення як в Криму регулярних військових частин РФ наразі неможливе. Як і правдива заява про підбурювання до громадянської війни та злочинні дії людей у масках на Донбасі, з яких жоден не володіє українською мовою, цілком промовисто говорить який  насправді "НеПравий сектор" там діє. Нарешті прозвучала від Лаврова правда! Нехотячи, казав традиційно брехню, але то-таки є правда! Самі себе викрили. Ну а присутність Мозабіка також промовиста: ось який світ підтримує РФ від світової ізоляції.
Тоді одразу ось це, де Пукін і РФ у всій своїй правдивій потворності "процвітання"

http://www.youtube.com/watch?v=Denma8YWL0Y

Лавров считает, что Украина не выполняет Женевские договоренности
21.04.2014 | 12:40
 Власти Украины не выполняют Женевские договоренности, заявил Лавров после встречи с главой МИД Мозамбика

Украина не выполняет Женевские договоренности, заявил Лавров после встречи с главой МИД Мозамбика
Как передает собственный корреспондент УНИАН в РФ, об этом заявил глава МИД России Сергей Лавров на пресс-конференции в Москве по итогам переговоров с главой МИД Мозамбика.
«Женевские соглашения не только не выполняются, но и предпринимаются шаги, прежде всего теми, кто захватил власть в Киеве, которые грубо нарушают достигнутые в Женеве договоренности. Выдвигаются претензии к юго-восточным регионам, что они не освобождают занятые здания, не устраняют блок-посты. Но власти ничего не делают, пальцем о палец не ударили для того, чтобы устранить причины, которые лежат в основе нынешнего глубокого внутриукраинского кризиса», - сказал Лавров.Читайте также«Правый сектор» отдает «коктейли Молотова» согласно Женевским договоренностям - СБУ
При этом, он отметил, что в Женевском заявлении не указаны точные сроки выполнения указанных договоренностей, однако указывается, что они должны выполняться в срочном порядке. В частности, прекращение деятельности незаконных вооруженных формирований, пресечение экстремизма, религиозной нетерпимости, амнистия «политических» заключенных и участников протестов, начала конституционного диалога, а также не допущение насилия.
Лавров считает, что «Правый сектор» практически полгода «хозяйничает» в различных городах центра и запада Украины, а также пытается распространить свое влияние на юго-восточные регионы.
Также, по его мнению, здания, захваченные в Киеве не освобождены, а улицы не разблокированы, а Майдан продолжает процветать.
«Более того, руководители, назначенные Верховной Радой, заявляют открыто, что Женевские договоренности не распространяются на Майдан, потому что, видите ли, киевский горсовет принял решение, что Майдан можно сохранить и что он действует легитимно», - заявил Лавров.
При этом он считает, что это абсолютно не приемлемо, так как легитимность определяется законами Украины, в которых указано, что подобные вещи делать нельзя.
По мнению Лаврова, в такой ситуации не надо предъявлять претензии восточным областям, «где народом были избраны руководители, после того как им попытались прислать начальников из Киева».
Лавров заявил, что один из пунктов Женевского соглашения требует амнистии, однако в место того, чтобы освобождать «народного губернатора» Донецка Павла Губарева, власти Украины продолжают арестовывать «политических выдвиженцев» востока Украины.
http://www.unian.net/politics/910022-lavrov-schitaet-chto-ukraina-ne-vyipolnyaet-jenevskie-dogovorennosti.html

Дещица рассказал, в чем компромисс со стороны Украины в «женевских договоренностях»
18.04.2014 | 16:07
Министр иностранных дел Андрей Дещица рассказал, в чем заключается компромисс со стороны Украины в «женевских договоренностях»: в амнистии и конституционном процессе.

Как передает корреспондент УНИАН, об этом Дещица заявил на пресс-конференции.
“Мы начинаем конституционную реформу, ее обсуждение с привлечением большого количества желающих, в том числе и представителей регионов, на чем настаивали россияне. Мы считаем, что конституционную реформу должен обсудить широкий круг наших граждан и на юге, и на востоке, и в Крыму, если они предоставят свои предложения через Интернет. Другой компромисс - это амнистия. Мы согласились провести амнистию для тех, кто добровольно сдаст оружие и выйдет из захваченных зданий. Но сначала должно быть освобождение зданий, сдача оружия, а затем - амнистия”, - сказал Дещица.
Относительно компромисса со стороны России, Дещица отметил: “Россия пошла на многое, а на что именно - это вы спросите у российских коллег, потому что я же не знаю, какие у них были первичные требования. Возможно, у них был какой-то документ с запросами, но я его не видел”.
Отвечая на вопрос журналистов, почему россияне в конце концов согласились на «женевские договоренности», хотя сначала отказывались, Дещица сказал: “Это уже секреты переговорного процесса”.
http://www.unian.net/politics/909545-deschitsa-rasskazal-v-chem-kompromiss-so-storonyi-ukrainyi-v-jenevskih-dogovorennostyah.html


79%, 19 голосів

0%, 0 голосів

21%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна