хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «дощ»

Я слухала дощ...

 На вулиці тихо плаче дощ. Сльози природи омивають парки, будинки, доріжки. А люди мчать у своїх справах, зовсім не помічаючи того, що плаче небо...                                                        Я  люблю дощ, не завжди, але люблю ... Я  вдивлялась у вікно: дощові краплинки падали одна за одною,  бавились між собою, жартували, пританцьовували, насолоджувались вітром ... Вони, як людські долі, то зустрічалися і швидко та енергійно бігли уперед, і навіть холодний, чимось незадоволений, інколи навіть жорстокий вітер був не в силі змінити їхній напрям, то раптом несподівано розбігалися, перетворювались на водяний пил ... Я чітко бачила ті відбризки, відчувала їх на собі ... Свіже повітря зненацька увірвалось до кімнати, заполонило мене, бавилось з моїми думками ,вибирало тільки ті, що йому було найбільш довподоби, перекидувало окремі уривки, фрагменти  мого життя ... Гра тривала недовго, все відбувалося швидко, миттєво. Щось причаровувало мене у цьому безперервному процесі ...    Я слухала дощ... Така неповторна музика важких, грозових крапель, що б’ються по шибках і підвіконню, немовби просяться, щоб їх впустили до хати! Люблю цю музику, люблю думки під неї... Стільки всього надумала  - про світ, про відносини, про те, що завтра - знову робота, що знову замкнеться коло "дім-робота-дім". Мабуть так і треба... А дощ все йде і йде - густий, сильний, теплий...                                                                                                               

Хто шукає сенс життя?

Aneka Travnitsa

Кто-то сказал мне однажды, что жить надо ради мелочей. Жить ради рассвета в пять утра и заката в пять вечера, жить ради дорожных путешествий, езды на велосипеде с музыкой в ушах и ветром в волосах, жить ради танцев под дождем, жить ради смеха до боли в животе, жить ради любимых песен и хороших книг, ради улыбок без повода, ради длинных разговоров, ради печенья с чаем, ради отдыха после долгого тяжелого дня, ради блеска в глазах. Жить ради ночных приключений и ради звезд, провожающих тебя домой. Жить ради людей, которые помнят, что ты пьешь чай без сахара и ненавидишь лук. Жить ради первого поцелуя и длинных прогулок, ради объятий и новых знакомств. Ради неожиданных подарков и долгожданного "да". Жить ради тех мелочей, что заставляют почувствовать себя живым.(с)

Світлина від Anežka Travnitsa.


абищо))

поряд ходять *стовпи води*, а ти ніяк не можеш з ними зустрітися...
всі зустрічні машини їдуть гарненько умиті, весело моргать склоочисниками, а ти отримуєш лише порційно "післядощовий озон"...

і-так! я обожнюю, коли йде дощ)) 


Релакс. Дощ. Кантрі.

Порада:

Відкрийте в повноекранному режимі і налаштуйте звук дощу.

Так люблю я Львів, що бракує ми слів :)

Була у відрядженні, два дні. Жили біля ветакадемії в Євроготелі. 
Незважаючи на дощ та обмаль часу, гуляла по двічі на день не менше години.

Хто такий той пан Туган - не знає жоден з опитаних мною львів'ян)) До Ґуґля ще не зверталися))

Знову ж таки були на Галицькому ринку, на цьому тижні там з екзотики їстівні французькі каштани з Закарпаття. 35 грн/кг. Хтось казав, що в Дніпрі по 240.
Ще не жарили, тож про смак нічого не можу сказати.


Трохи ще встигли до початку засідання побачити, як поминають місцевих героїв. Навряд чи в кого підніметься рука таке зафарбувати.



А це, мабуть, якісь туристи лишили, бо з урнами у місті така ж проблема, як і по всій країні.


Ну і з обіду пішов дощ, тож наступні фоти ще менш чіткі.
Ось тут підігріті вином тіла намагалися сфотати свою адресу, щоб не заблукати у Львові. 
Ну ясно, що після таких фото ніхто ні разу не заблукав))
Гуляли вночі до Личаківського кладовища, фотографувати і не намагалися))
Бачили у темряві пам'ятник біля медінституту...
На територію кладовища вже іти не стали, бо поки дійшли - вивітрився хміль))
Хочу знову відзначити людяність та привітність місцевих, бо посеред ночі питали дорогу у поодиноких місцян (як чоловіків, так і жінок) - охоче і без остраху люди підказували дорогу і були досить привітні навіть у такий час доби.

Трохи цукерочок малій купила 



І погуляла під дощем години три у другий день))





Гарне місто, треба нам обов'язково приїхати хоча би на кілька днів))
Львів, як на мене, місце, де можна безкінечно мандрувати пішки - і не набридне.
Може, навіть, попрацювати з'їздити на пару років, але поки що пропозицій звідти не надходило.
Львів'яни, я вас люблю! :)

На вулиці йде дощ...

На вулиці вже зо дві години йде монотонний дощ... 
моя дружина весь цей час тоскно дивиться у вікно...
якщо дощ і надалі буде продовжуватись, прийдеться таки впустити її в дім...

(як називається цей жанр літератури? )

І я живу СЬОГОДНІ!!! ЖИВУУУУУУУУУУ!!!


Одного дня в житті настає момент, коли починаєш розуміти його цінність.

Поки молодий, здається, що житимеш вічно.

Дні схожі на строкатий карнавал, і чхати на обережність,

на «завтра», на причини і наслідки.

Є лише бажання, імпульси., є ураган пристрастей, той вир, в який хочеться з головою. І сонце світить лише для тебе, і небо завжди блакитне,

і світ біля твоїх ніг, і вічна весна за вікном.

Та обного разу приходить той день і година. І розумієш: УСЕ НЕ ТАК!

Розумієш, як усе хистко.  І життя не вічне, і ти разом з ним.

Сьогодні живеш, а завтра… Ніхто не знає, що несе завтрашній день...

І ти знімаєш рожеві окуляри.

Ти так само прокидаєшся зранкуз ранку. П'єш каву, і неначе вперше відчуваєш її терпкий  смак, наче вперше дивишся у вікно, слухаєш з дитинства знайому пісню

Ти розумієш тобі подаровано дар, найцінніший, єдино важливий дар жити.

І ти бачиш небо над головою, бачиш не лише тоді коли йде дощ, а ти без парасольки.

Відчуваєш запах кави і булочок з корицею.

І емоції яскравіші і гостріші – усе як уперше... і відчуваєш, що ЖИВЕШ!

Смак життя. Його можна відчути лише коли майже втратив. І світ стає іншим. Точніше світ завжди колишній, але ось ми бачимо його інакше.

І радіємо можливості дихати, бачити, чути, відчувати. Серце б'ється!

Я прокидаюся з ранку!

Я не знаю, чи буде у мене завтра!

Але сьогодні – у мене є СЬОГОДНІ.

І я живу СЬОГОДНІ!!!

ЖИВУУУУУУУУУУ!!!

 

Краплини дощу

Осінь.
Рахує краплинами дощ
Здичавілий смуток.
Бродиш бездомником
Станціями до стацій.
Восьма, дев'ята…
І тільки би не забути
Літні обличчя ЛЮДЕЙ
В черговій фрустрації.
Осінь.
Ще не зажовтіло
Останнє листя.
Тиха молитва доріг 
У вечірніх пазухах…
Десять…
Дванадцять, тринадцять...
Укотре вистигне
Слово не вимовлене 
У самотніх враженнях.
Це не Голгофа,
Це осінь на склі сльозиною.
Тільки би йти
До кінця і не зупинятись, та
Перший листок опадає
Так безневинно
І, 
Зрештою, станція-стація
Чотирнадцята.


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна