хочу сюди!
 

Инна

43 роки, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «українська мова»

Я українка!


Чому ми (українці) говоримо російською мовою? Я виховувалась українською, і десь з підліткового віку почала активно спілкуватися російською мовою. В мене був хлопець російськомовний. А потім в інтернеті зокрема на цьому сайті тільки і спілкувалась російською. 
Думаю пора спробувати щось змінити. Декілька днів перед цим я експериментувала: писала і говорила на українській. Мені сподобалось, десь ділась та ніяковість. Десь місяць буду спілкуватися українською.

Я вирішила, що буду спілкуватися українською, рідною мовою!!! 

ХТО ЗІ МНОЮ?

Вибачте друзі була вимушена закрити коментарі. Замітку я видавала не для обговорення, а для інформації про своє рішення, щоб люди не дивувалися чому це я їм почала писати українською. Хто хоче сказати щось важливе напише в гостьовій, або на пошту ;)

66%, 146 голосів

34%, 75 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Державна мова.

Як уже набридло це все.

Знов і знов наріжним каменем суспільства стає українська мова. Ніби проблеми вже всі залагодили, давайте й цю вирішимо. Вже скільки її гнобили, калічили, забороняли-дозволяли, забували, карали носіїв...

Воістину, ми – найтерплячіша нація світу. Де, скажіть на милість, в якій країні СВІТУ піддають сумніву, та що там, – люто ненавидять та знищують власну ідентичність та культурну спадщину? У Польщі, чи може у Франції, а може на Туманному альбіоні вирішили заборонити державну? Не силкуйтеся – все одно не знайдете такої країни (хіба якісь тумба-юмба, але ж ми не такі).

Мова селюків, укробидла, галицайська говірка, малоросійський суржик...Безліч "епітетів", максимум зневаги. Мільйони наклали головами за те, що сьогодні паплюжать та винищують...

Я – українець. Це не просто слова. Я належу до великої нації, що має одну з найгарніших мов світу. Для мене не існує питання засобу спілкування – я народився на Україні, українська – мова моєї держави, а значить – і моя мова.

Я не калічу людей за те, що вони розмовляють іншою мовою, я не ображаю їх право на вільне виявлення власних емоцій мовою своїх пращурів. Але я – на своїй землі, тому вимагаю поваги до моєї мови та культури, землі та традицій.

На гроші платників податків – тих злиденних, що ще не повтікали звідси, а й досі вірять словам; тих, кого владні мужі не вважають за людей та повсякчас грабують та зневажають – утримуються ВСІ державні установи та чимала армія чиновників.

Прямий ОБОВ'ЯЗОК державних діячів та працівників усіх без винятку держустанов: розмовляти, провадити діловодство, популяризувати власним прикладом ДЕРЖАВНУ мову. Держави, що їх годує. А вдома – хоч китайською, як дозволить сумління.

Наші діти повинні отримувати освіту ДЕРЖАВНОЮ мовою: починаючи від дитсадочка аж до робочого місця по закінченні ВИШу.

Вмикаючи телевізор ми не повинні бачити обличчя радянської партноменклатури, що нахабно плює в лице європейській державі, провокуючи, тим самим, бійки та дестабілізацію в країні. Те саме варто сказати про книги чи медіа-видання...

Всі ці заклики до "другої державної", "двомовної Швейцарії" є не що інше, як провокації та спекуляції на почуттях людей. Це – банальне окозамилювання, під час якого розкрадаються останні землі, виводяться в офшори чергові мільярди, розподіляються фінансові потоки на майбутнє.

Мова окупантів і поневолювачів, що століттями мордували Україну не повинна стати державною, бо це – шлях у небуття.

Нехай ВСІ чиновники на чолі з Гарантом складають іспити на знання української мови та історії держави. Не склав – аріведерчі! Не хочеш – до побачення, і без розмов!

Українська мова повинна панувати в усіх сферах суспільно-політичного життя країни. Від затрапезної сільради – до засідання членів уряду та виступу вищих осіб держави. ВСІ повинні поважати Україну та дотримуватися букви Закону. Щоби Україна в очах іноземців не виглядала: "матрьошка", "водка", "русский", "спасибо", "пожалуйста"...

Не бійтеся бути українцями в Україні. Я – україномовний у Харкові. Всі мене чудово розуміють і деякі, навіть, (о диво!) переходять на українську, бо в більшості випадків розуміють. Нехай і не все, але суть – точно. При цьому я володію російською навіть краще за багатьох її носіїв (та й не тільки я).

Бо в цьому все наше єство: при звертанні російською – очі додолу, хаотичне пригадування і – російська відповідь з українською інтонацією. Колоніальне минуле міцно засіло на генному рівні.

Ми тут господарі, нехай вони – очі додолу і пригадують. Давно вже час підвестися з колін у власній свідомості та вчинках. Це – в наших силах. Ми ж можемо звернутися державною, скласти без помилок документ, побороти спокусу "бути, як усі" та покращити, бодай на йоту, життя. В наших силах спілкуватися українською вдома, на роботі, з власними дітьми...

Варто, лишень, почати, і все у нас вийде. Не чекайте, що за Вас це зробить хтось інший, почніть із себе, будьте в авангарді.

Що!? Кажете російська – скрізь? Неправда! Це ми її підтримуємо своїми лінощами та меншовартісними комплексами. Це з нашої мовчазної згоди нас русифікують, а ми ще й чублимося одне з одним за право першими підгавкнути на "общепонятном" та отримати крихти з панського столу.

Так, ви не помилилися, лейбмотивом даної статті є те, що єдиною ДЕРЖАВНОЮ, без зазіхань і поза всяким сумнівом, повинна бути УКРАЇНСЬКА МОВА. Є незгодні? Вас ніхто не тримає, де знаходяться вокзали, ви знаєте...

Без мови нема нації.

Як воювали з українською мовою.

Прошу розповсюдити цей ролик - люди мають знати правду.

БезуМовна катастрофа в Україні

Після того, як прийняття ВРУ Закону про мовну політику в Україні ще в першому читанні одразу привітали в Росії, стало ясно для кого цей підступний гешефт вчинили регіонали - для хазяїна стараються, бо то він вже їх президент, а не якийсь там Янукович. Для цього останнього (в усіх розуміннях даного слова) всі ці події у Верховній Раді, а ще більше - збурення у регіонах України та ще саме на початку великого дійства Єврочемпіонату 2012, яке б мало прославити власне Януковича, то є досить і досить неприємна подія, але і він так само не може нічого вдіяти - Хазяїн з Кремля наказав і треба виконувати.
Давайте реально подивимось на мовну ситуацію в Україні: чи є насправді така вже нагальна потреба в прийнятті подібного мовного закону? Жодної! Однозначно! Неймовірно приниженою, затурканою і забитою якщо і є якась мова в Україні, то це саме українська, номінально державна мова, але далеко не як належить бути тому насправді функціонально. За 2 роки влади Януковича і Ко з ПРидурків відбулась тотальна русифікація навіть того невеличкого україномовного простору, який виник в держапараті та радіо- і телепросторі за 2005 - 2010 роки. І це все робилось без всякого правового обгрунтування, а навпаки всупереч всім законам включно до Конституції - просто в наглу, як то і звикли робити урки-регіонали, які наглість вважають за єдине щастя в світі. Ну що ж, панове урки-ПРидурки, якщо ви шукаєте неприємностей на власну шкуру, то швидко їх знайдете - я в цьому більш ніж певен. І мені особисто досить кумедно чути, як головні ПРидурки заявляють, що не допустять повторення подій 2004 року. Кучма так само не раз промовляв, що не допустить революції, наче хтось його про цей дозвіл став питатись. Так само і ПРидурків ми питатись не збираємось, як не будемо і повторювати все як колись мирно і чинно, тому що і найбільшому з усіх можливих добреньких і лагідних українців тепер вже ясно, що боротись тут можна тільки одним єдиним чином: «Вогнем і мечем»
Безперечно це не є щось собі простеньке і веселеньке часів Майдану, як зрозуміло, що це нацьковує народ України одне на одного огидна рука Москви, бо тільки Росії вигідно мати дестабілізацію в Україні через етнічні конфлікти за грузинським сценарієм, але якщо над народом починають настільки нагло знущатись і зраджувати його інтереси власні керівники на догоду іншій державі, то немає більше виходу з такої ситуації, як масове повстання і покара для зрадників. Всіх. Бити і гнати в три шиї як оту парламентську більшість, так і оту недолугу опозицію, що бездарно здає одну позицію за другою - нам таких захисничків не потрібно! Пошукаємо кращих!
В завершення теми хочу сказати від себе наступне: якщо до 5 червня 2012 року я змушував себе миритись з владою ПРидурків, бо то є демократична константа визнавати владу обрану на виборах, проте відтепер я цієї влади не визнаю, тому що вона діє за законами окупанта: «горе переможеним». А ми не є переможені! Ми ще подивимось, хто кого...

Богдан Гордасевич
м. Львів
06.06.2012    

А що робити нам?

Велелюдного віче, яке я сподівався застати перед будинком Львівської облдержадміністраці вранці 5 червня, не було, хоча тема прийняття Закону про мовну політику в Україні була досить актуальна, але ясно і те, що люди вже не вірять в легальну демократію в цій державі при цій владі. І я вважаю, що люди праві, тому і не нарікаю на львів’ян, які спокійно сновигали містом по своїх особистих справах. Просто в усьому стає відчутно, як визріває народний гнів, накопичується і незнати з якої причини він вибухне - то більш ніж зрозуміло. Всякому терпінню є свої межі, а коли великій нації в наглу плюють у лице зневагою до найсокровеннішого - до мови! До мови корінного народу! І хто? Зайди й перевертні, які опанували владу і вважають себе за всемогутніх зверхників над людьми! Не бувати цьому!
Суто по темі хочу навести вірш поета Мирослава Кушніра, який у 22 роки загинув у лавах УПА:

ШЕВЧЕНКО - БРАТЧИК

Задушна ніч, сліпа, безкрая,
і в пітьму вдивлене вікно.
Нависла дум криклива зграя,
морочить душу ув одно.

Братерство братнє, воля, воля...
Кого ж ви братом нарекли?
Синам жорстокого Миколи
ви дружно руку подали.

І ви ждете од них любови,
раби, підніжки, прошаки...
Нема козацької в вас крови -
сини козацькі не такі!

Не ждіть добра в собак Петрових -
обух громадою сталіть!
Бо ж не словами - кров’ю злою
нам треба волю окропить.

Задушна ніч, сліпа, безкрая,
глибінь бездонна темноти.
Буранно вітер завиває,
відносить думи у степи.

1 березня 1942 р.  

На мою думку тут поетом-бійцем більш ніж чітко визначено, що потрібно робити і чому. Тому я хочу висловитись на іншу тему, яку почув на тому ж віче серед людей, а саме, що одні казали: «То Ющенко все винуватий», - а інші відповідали: «Ні, то Юля винувата, бо взаємопоборювали одне одного, а не єднались» І ніхто і півсловом не обмовився, що вони може й обоє таки винуваті кожен по-своєму, але найбільша вина на нас всіх! Бо всі ми після перемоги Помаранчевої революції преспокійно зачали очікувати коли ж то нам мана небесна до рота посиплеться від наших зоресяйних керманичів, замість того щоб користатись сприятливим часом і активно братися до роботи, тобто перебирати владу в країні до власних рук - наших народних рук! Пригадайте, як то все було?! Хіба не фронда 2005 року Тимошенко до Ющенка розпочала відродження фактично знищеної політичної сили на чолі з Януковичем? А де ми всі були? Ми дружно голосували проти себе самих віддаючи голоси хто за «Нашу Україну», хто за БЮТ, а хто і за СПУ, і ще за цілу купку інших лженаціонал-патріотів типу Народної партії Костенка з Плющем, РУХу тощо - що то було? Демократія? Дурократія це було, тому що раз довірили владу президента України Ющенку - то й треба було того триматись! І спитати можна було б тоді конкретно з кого! Ну а так вийшло як класичне: собака на сіні, що сама його не з’їсть, але і худобу до харчу не підпускала. І винуватих нема: Гриць киває на Гаврила, а Гаврило - на Данила...
Отже хто винуватий у конфронтаційній упередженості стосунків Ющенка з Тимошенко? Виключно ми самі - виборці з націонал-патріотичного табору, які голосували один проти одного, а не проти регіоналів та комуністів. То є факт, який ніхто не зможе спростувати. Як і підступне відтягування голосів ВО «Свобода» у виборах 2008 р. під ультрапатріотичними й націоналістичними гаслами від БЮТу й НУНС  на користь Партії регіонів та комуністів - це так само потрібно пам’ятати. Це все наші з вами голоси! Наші з вами! І далі теж вибір є і буде за нами! Це не стосується одних тільки виборів - це стосується самого буденного життя кожного! Цей вибір відбувається щоденно! Ми просто не надаємо тому належної уваги і робимо в тому велику помилку. Дуже часто ми самі себе принижуємо більше, аніж це хтось інший нас принижує. Простий приклад: сучасні молоді хлопці і дівчата у Львові спілкуються поміж себе українською з величезною кількістю матюків - це хіба не самоприниження? Чому молодь не хоче сама спілкуватись чистою нормальною мовою, а вподобала зеківську говірку? Звідки це їм навіяли? Хто до того привчив? А самі так хочуть - самі! Ну хочеться їм сморід з рота випускати, тіло наколками вкривати, оголеними і розцяцькованими на людях з’являтись - хочеться! А бути вишукано вбраним з гарною мовою і поводженням вихованої людини - не хочеться! Чому? Подумайте? І дайте просту відповідь на запитання: так це нас хтось «опускає» чи ми самі себе?
Тепер повернемось до основної теми: української мови, яку грубо зневажили з боку правлячої верхівки нашої держави. Як я вже однозначно зазначав: реальної потреби в такому мовному законі немає, тому це треба сприймати виключно як образу проти української нації. Особисто я такої образи як свідомий українець, а не просто україномовний громадянин, прощати не збираюсь. Воно й раніше я дещо самостійно українізовував свій життєвий простір обираючи у читанні, музиці, перегляді телепередач тощо українське, але тепер, коли в державі на законодавчому рівні вводять мовну сегрегацію - моє рішення стає однозначним і категоричним: я, українець, живу в Українській Державі, тому якщо хтось захоче, щоб я його почув і зрозумів, то він має звертатись до мене виключно українською мовою! Все - без варіантів! Винятки в мене можуть бути до іноземців, але винятки для того й існують, щоб стверджувати правило. І мав я десь всіх сурогатомовних співвітчизників, які не володіють державною мовою, як і всю провладну державну номенклатуру з ПРидворних ПРидурків з Партії регіонів, яким не вистачає інтелекту вивчити ще одну слов’янську мову.
Ігнорування - то не війна, отже дозволити може кожен, хто забажає відстояти свою мову і державу як надбання Українського Нації. Звичайно, що я був і є проти міжнаціональної ворожнечі та проявів етноциду, але я вимагаю і маю на це повне право, щоб мову і націю корінного населення моєї держави поважали і не принижували незалежно від чисельності іншомовних зайд та перевертнів на її території. Якщо влада тупо хоче повторити експансію сербів в Хорватії, то відомо чим вона закінчилась і немає сумнівів, що і в Україні це відбудеться аналогічно, якщо далі так все піде.
Також мушу визнати, що як вихована людина, я з величезною нехітю вживаю образливі вирази, яким є у даному випадку словотвір «ПРидурки» стосовно членів Партії регіонів у Верховній Раді України, але на мою особисту думку треба бути винятково обмеженими розумово людьми, щоб так бездарно і передчасно звести наніц той величезний потенціал електорального позитиву, який би могла дати регіоналам вдало проведена акція з Єврочемпіонатом 2012. Все! Не буде тепер вам нічого від того! Нічого! Ложка вашого дьогтю вже зіпсувала цю діжку з медом. А що вже Ківалов Серьйога-підрахуй знову капітально підставив Януковича - то просто фатум якийсь для обох. Подивишся на весь цей бедлам і тільки одне що й можеш вимовити: «Ну й ПРидурки!»
Завершити свій допис хочу доповненням до закінчення одного рекламного гасла з табору ПРидурків: «... руїну подолано!» - «Тюрму збудовано!»    
Я особисто туди заселятись наміру не маю - я 30 років в «соціалістичному таборі» відбув, в зоні, що називалась СРСР або ще  як Імперія Зла. Вдруге я добровільно в тюрму не піду нізащо! Краще вмерти стоячи, чим жити на колінах! Саме це довів поет Мирослав Кушнір, а ми що не з тої породи українців? З саме тої - і доведемо це, якщо треба буде, як довелось зробити іншим перед нами.

Богдан Гордасевич
м. Львів
7 червня 2012 р.

Прошу додавати свої думки до моїх і розсилати хто де гаразд - створимо хвилю українського гонору!

94%, 72 голоси

4%, 3 голоси

3%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Цікава розповідь про незвичайні можливості української мови




Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.- Відень їхали чотири пасажири:
англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан
Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про
мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу
англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,
Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
- Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох
великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля,
Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії,
мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській
мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,
Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській
мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи
могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої
самої літери?
- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
- На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, -
звернувся він до німця.
- Нехай буде “П” – сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися.
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне
повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим
потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла
поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло
прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези
Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань,
польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну,
плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені
поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,
пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім
подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові
полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна
попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція
повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря
п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим
плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!


В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде
жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
- Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру “С”!
- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі
слова будуть починатися на “С”. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор
(“Українська думка”, Лондон)
від Вальдемара Чарноцького.

Молитва до мови

Логіка мов

Щоб не розводити демагогію -  одразу до справи. Це крапля в океані - ця замітка, тим більше в світлі (скоріше за все в темряві) всього, що відбувається зараз в нас в країні. Але все ж - грам солі змінює структуру кубічного кілометра води, так що варто про це писати. 
Хтось ще сумнівається про відмінність нашої мови і мови північного сусіда? Я точно ні. І одразу для російськомовних: "без обид" - хочете дискутуйте зі мною, хочете ігноруйте. І ще одне: любителів "гумових нацюцюрників" і "багатоповерхових дрототягів" і т.п. не читати цю замітку, а припинити читання на цих ваших улюблених словах.
Так ось - двомовність це не шизофренія, як можна було прочитати на обкладинках деяких вітчизняних журналів - це можливість оцінити свою мову сповна, порівнюючи її з іншою мовою.
Почну з пари слів "Споживання/Потребление". "Споживання" походить від слова "життя", "живитися", натомість "Потребление" від нагальної потреби, бо "так треба". Далі: "Весілля/Свадьба". В нас веселяться, а в північних сусідів "зводять", що підкреслює недобровільний характер цього процесу. Хтось має інакше пояснення? Наступна пара: "Свято/Праздник". В нас від святого, натомість в мові північних сусідів святий день називається "лінивим", "пустим". Що ж, це не все. "Податок/Налог" - в нас від "давати", "надавати", що є добровільно, натомість в російській мові "Налог" несе негативний характер, коли щось "наложили", "накинули" - скоріше за все ярмо. "Освіта/Образование" - якщо в нас людина отримуючи освіту, стає "світлою", "просвітленою", то у російській мові людина приймає певний образ, який напевно так само можна змінити. Слово "Просвещение" не рахується - одразу простежується давнє запозичення з української мови. Ніхто ж не питається "Какое у Вас просвещение?" (укр. Хто Ви за освітою?) lol. "Наречена/Невеста". Якщо в нас і сама наречена є тією, яку нарікли і вона про це знає, то в російській мові це невідання. "Подружжя/Супружество" - це вже не без знущання. "Подружжя" - значить друзі, "Супружество" - нещасних запрягли. Уявіть собі - приходить в "Праздник" "Образованная" "Невеста" до чоловіка, щоб скласти з ним "Супружество". Оптимістично smile. "Тиждень/Неделя" - прокоментую лише останнє слово в парі - цілих 5 днів "Не діло" lol. І чому після "воскресенья" йде "понедельник"? "Керівник/Руководитель" - при читанні другого слова з пари мені пригадується "The Godfather", який керує безвільними "руками". "Переважна більшість/Подавляющее большинство" - це як розуміти? Якщо більшість, то вона й "подавлює"? "Особа/Лицо" - жодного натяку на індивідуальність. "Лікарня/Больница" - жодного натяку на припинення болю, скоріше навпаки - багато болю було в цій країні. І якщо в нас в лікарні лікарі, то чому в них в "больнице" "врачи"? Хто пояснить? Ще деякі приклади на малюнку (Джерело: власне опрацювання).   

"Киев всегда разговаривал по-русски" (Інформаційна оборона)

Демонструю зразок мови киянина, київського міського чиновника першої половини XIX століття.

Це скан-копії двох сторінок книги: Александр Паталеев, "Старый Киев. Из воспоминаний Старого Грешника"

Книгу створено ще в дореволюційні часи як своєрідний путівник по київській старовині. Є купа класних ілюстрацій, при чому не тільки у вигляді фотографій. А й, наприклад, отаких літературних вставок, як та, що ви можете бачити на двох картинках нижче.

Книгу перевидано у вигляді шикарного, на мій погляд, подарункового видання. Видано мовою оригіналу, тільки тексти подано в сучасному відповідно російському та українському правописі.

Коментувати наведені рядки книги, напевне, немає потреби...






Останнім часом до вжитку імперського агітпропу повертається дедалі більше гнилої антиукраїнської "аргументації", котра, здавалося, як давно бита карта, вже не може застосовуватися. Однак, невігласам на вуха - чого тільки не навішають...

Одним з таких "аргументів" є твердження, що, буцім-то, мовою Києва одвічно був і завжди залишався "русский язык", у значенні "російська мова".

Не викликає заперечень, що Київ ніколи не полишала мова русів. Але не треба плутати її з мовою Московського царства.

Для адекватної більшості киян, та й, мабуть, росіян, антиаргумент, який я тут навів у вигляді копій сторінок книги, є абсолютно зайвим. Бо, хто не бачить, що відбувається з мовою у великих та малих містах України, хто не пам'ятає переказів дідусів-бабусь на цю тему, хто не читав українських класиків, хто не риється в історичній літературі, той принаймні міг багаторазово бачити знаменитий радянський фільм "За двумя зайцами" за мотивами твору Старицького. Той самий, де Проня Прокоповна Сірко(ва) і Свирид Петрович Голохвостий Голохвастов та інші яскраві персонажі. Навіть у цьому російськомовному фільмі чудово видно, як саме імперсько-державна російська мова стала пануючою мовою Києва, витискаючи українську.

Але в наш час, виявляється, певна частина молоді, вихована російськомовними дітьми зрусифікованих Сірків та Голохвостих, не здатна критично сприймати дурний антиукраїнський агітпроп. Таким, дорогі друзі, показуйте оці сторінки з Паталєєва. ;)

Евген Дудар "ЧУМА в Україні!".НА ЗАХИСТ МОВИ

Купив нещодавно гарну книгу, ця замітка – то невеличкий її АНОНС.

Всяким "…фобам" нагадаю: КНИЖКА ВИДАНА ЛЕГАЛЬНО!!!

Автор Євген Дудар, видавництво "Київ-2010", називається книга:

"Чума в Україні: П'ята колона, Троянськи Кобили, Інша повзучая рать".

 

 

Не так страшні королі, як їх блазні…

Ще страшніше – Блазні Чужих Королів, коли вони орудують
на ТВОЇЙ землі, у ТВОЇЙ державі.

У цій книжці ти впізнаєш багатьох – і Свою Доморощену Твань, і чуже НепришийКобиліХвостіе, яке пасеться на нашій ниві, та поганить її…

Те, що було актуальним вчора – нажаль,

стало ще актуальнішим СЬОГОДНІ

Аби воно не стало актуальним ще й ЗАВТРА -
я прагну РОЗБУДИТИ в своїх співвітчизниках те,

що називається НАЦІОНАЛЬНОЮ ЧЕСТЮ і

ГРОМАДСЬКОЮ СОВІСТЮ!               

\Євген Дудар, з анонсу книги\

 

-----

Боже! Боже! Які ж ми демократи! Які гуманісти! Яки людолюби і філантропи!

Який інший народ міг би, тікаючи з палаючої тюрми, винести на своій

покатованій спині тих, хто його в ту тюрму заганяв, хто його там неволив,

хто його в тюрмі катував!?

Лише ми, українці, здатні на таку СУПЕРфілантропію!

І ми не лише ВИНЕСЛИ... - ми ще й ЗАНЕСЛИ цих шубравців до своєї хати,

впустили їх у найкращі світлиці, виділили їм найкращі місця.
Годуємо, поїмо, розважаємо, вшановуємо їх "подвиги", глаголимо з ними

лише на "общепонятном" - бо не дай боже, "не так поймут"!

І в головах наших демократичних - лише одна думка,
а в душах наших -
лише один трепет: ХОЧА Б НЕ ОБРАЗИТИ!!!

Не дикуни ж ми - щоб пригадати "Зуба-за-Зуба, та Око-за-Око!"...

У Центрі ж Европи живемо...   

-------------

          

         "СВОЛОКАЙТЕСЬ"  І НЕ ВЕРТАЙТЕСЬ!..

(До питання про походження "сволочі" в Україні й поза Україною сущій).

 

Доводять, що слово й понятгя "СВОЛОЧЬ" в росiйськiй мовi

з'явилося за таких обставин…

Iван Грозний, коли "покорял народи", давав наказ "ВЫРЕЗАТЬ ВСЕХ!!!".

А хлопчикiв до 15 рокiв – "свол0чь" – і виховувати з них ГОЛОВОРIЗIВ.

І потім те "войско" називали "св0лочь".

Воно було найжорстокiше – бо виховане було НЕНАВИДIТИ рідну землю,

своїх предкiв, свою мову, історiю, звичаї i традиції...

 

Тi часи канули в Лету…

А "сволочь" жила. Плодилася. Перевтілювалася у синiв, онукiв, правнукiв...

I поверталася на землi, звідкіля "грозниє" колись "сволокли" їхнiх пpeдкiв.

Та поверталися вже – "СВОЛОЧЬЮ"...

 

А ми дивуємося, чого в Українi так багато "громадян", якi НЕНАВИДЯТЬ

i саму Україну, i її мову, iсторiю, культуру.

БО ПОВЕРНУЛИСЯ ДО НАС НЕ ЛИШЕ "СВОЇ".

Приблукала на нашу благодатну землю й "сволочь", сволочена

з iнших земель.  "Царське право" дозволяло їй селитися, де захоче...

 

Дивишся на людину - нiби вчена, нiби й талановита, й нiби iнтелiгентна.

Але крiзь усi цi достоїнства ПРОБИВАЄТЬСЯ "СВОЛОЧЬ" – і заляпує

собою все – i нiби вченiсть, i нiби талановитість, i нiби iнтeлiгентнiсть…

 

Кажуть, ЗЛОДIЙ випробовується КОШТОВНОСТЯМИ.

Здається, на чуже й не гляне…

А підстав якусь блискiтку - РУКА МЕХАНIЧНО ПOТЯГНЕГЬСЯ!!!

 

"Сволочь" подражнюють ЦIННОСТI ДУХОВНI.

3 вигляду нормальна людина. Гостює у твоїй хатi. П'є твою горілку.

Чемно цілує руку твоїй господинi...

А НАСИТИВ УТРОБУ - І ВИПОВЗАЄ "СВОЛОЧЬ":
- "Да нет такой нации "украинец"! Да и земля чья?

Левобережье было дикое поле. Заселял, кто хотел...".

 

Можна було б "побити" поганця його ж зброєю.
Мовляв, Сибір - також "дикое поле". I заселяв
її, "кто НЕ хотел".

Аж до дев'яностого року…

А факт - "покорение Ермаком  Сибири" - юридичне підтвердження цьому.

На всi часи i на всi вiки.

Та й Кавказ і досi - "дикое поле". Покоряють його новоспеченi Єрмаки.

 

То чи є така нацiя "РУССКИЙ"?

Та й взагалi, ЩО ТАКЕ "РУССКИЙ"?

Францiя - ФРАНЦУЗ, а не французький.

Англiя - АНГЛIЄЦЬ, а не англiйський.

То, може, "русский дурак"?

Бо НОРМАЛЬНИЙ РОСIЯНИН i вдома - нормальний, i в гостях - вихований...

*** Звiсно, уподiбнюватися до нього ВИ не будете…

 

А "СВОЛОЧЬ" ЖИВЕ...


Продовження тут: http://blog.i.ua/user/295100/1002369/

 

 

Олекса Бригас. Мова.

Солов’їна… Калинова… І оспівана, й забута!
Знов взялись за тебе, мово. Знову: «Бути, чи не бути…»
Не вдавалось яничарам порубати ятаганом –
Твоє слово, ніби чари, все загоювало рани, -

То сучасні бузувіри без гармат і кулеметів
Нищать мову, нищать віру, «підсікаючи» на злеті!
Приставляючи параграф темних варварських законів,
Ніби дуло пістолета – чорним отвором до скроні.

То чому ж вам ще не йметься, тісно чом у власній хаті?
Ніби вільні вже, здається… Навіть інколи – багаті.
Рот ніхто не закриває: коли знаєш - Speak in English,
Mw po polsku, як бажаєш; вибирай: іврит чи ідиш.

Послугуйся діалектом, говори хоч на латині –
Тільки мусиш мову знати ту, в якій живеш країні!
Та й не знаю я країни, де б проводились дебати,
Як би мову свою рідну на чужинську проміняти.

Тож, я думаю, не варто без причин ламати списи:
Можеш мов десяток знати – тим, мій друже, і гордися,
А не тим, що ти «базариш» на одній – «абщєпанятной»…
Ось тоді питань про мову не повинно виникати.

Етапи нищення української мови.

Етапи нищення української мови.     

Подивіться будь ласка голосування і хто не проголосував прошу прийняти участь. Як бачимо за двомовність дуже малий процент голосуючих, як правило голосують українофоби за російську мову, то хіба потрібно Україні підтримувати українофобські настрої і вводити другу мову? Наш народ на справді на 70% толерантний і терпимий, та голосує не піддаючись на провокативні, конфлікті питання за другий варіант, українці мудра нація, шкода тільки що до влади шобла всяка рветься не розуміючи всієї відповідальності державних посад. 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського[124].

            * 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити.

          * 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
          * 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
          * 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
          * 20 грудня 1720р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою).
          * 1721 р. —наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
          * 1724 р. —друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
          * 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
          * 1740 р. —російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
          Переписи 1740 —1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
          * 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
          * 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час 'розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви', опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
          * 1755 р. —наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою 'Четьї-мінеї' Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
          * 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
          * 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
          * 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
          * 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
          * 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
          * 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
          * 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
          * 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
          * 1786 р. —Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
          * 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано 'Порівняльний словник усіх мов', у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
          * 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
          * 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
          * 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.
          * 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу '0снова'.
          * 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».
          * 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
          * 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
          * 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
          * 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
          * 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
          * 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
          * 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
          * 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
          * 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
          * 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
          * 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
          * 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.
          * 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
          * 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
          * 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
         
          [...] Не допускати ввезення у межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
          Заборонити в Імперії друк, на тому самому наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
          [...] Заборонити також будь-які на тому самому наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
          Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
          [...] Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
          [...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в учбових округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
          [...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в учбові установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.
       
            ....із виступу пана Мовчана в ВР. (#) 
          Років 6 тому ознайомився з працями відомого російського політтехнолога Сергія Переслєгіна, який рекомендував, як консультант тоді ще, голові Адміністрації Росії Медведєву, як потрібно діяти щодо України: Україну потрібно розглядати, цитую: „как дешевый источник неоприходованных ресурсов, прежде всего человеческих; утилизация этих ресурсов может проводиться экономико-дипломатическими методами, при слабой Украине, или силовыми, если к власти в республике законным путем или через механизм переворота придет сильный лидер. Одной из необходимых мер является изменение образовательных систем. Понятно, что выбросить из школьного курса украинский язык невозможно. Но необходимо трезво смотреть на вещи, в эпоху регионализации жителям страны украинский язык не понадобится” (сторінка 183) „Самоучитель игры на мировой шахматной доске”.

„Регионализация” – ви почули, яка тягне за собою неминучу федералізацію земля… за для чого, питається, самозрозуміло. Так само як для нас зрозуміло, чому відбувається за наполяганнями Медвєдєва щотижневі зустрічі двох президентів. Так само зрозуміло, де знаходиться кухня, на якій виробляється, дійсно, стратегія гуманітарної політики для нас. Все було розроблено задовго до виборів 2010 року. І тому так стрімко, обвально зникає Україна. Тому і маємо демонстративну зневагу до Конституції і, зокрема, з’яву Закону про мови, підготовленого і профінансованого фондом із промовистою назвою „Русский мир” і підписано Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, які засудили українську мову на смерть і вона взагалі не становить жодної цінності, як саме і країна.


11%, 10 голосів

63%, 57 голосів

1%, 1 голос

10%, 9 голосів

15%, 14 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
25
попередня
наступна