хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «екологія»

Без води (закінчення)

Какое количество воды потребляют все перечисленные отрасли индустрии? Это трудно установить в точности, потому что потребление воды тем больше, чем легче осуществляется водоснабжение. Казалось бы, имеется очень простой способ учета водопотребления — с помощью водомеров. Но все же большое количество воды не учитывается водомерами — это вода, забираемая насосными установками из реки или из колодцев, расположенных на территории фабрики.
Тем не менее в данных по статистическим обследованиям Севера Франции приводятся следующие цифры. Два больших металлургических завода потребляют вместе 160 миллионов куб. м речной воды в год (или одновременно по 66 и 90 куб. м на тонну стали).
Группа химических заводов использует в год 5 миллионов куб. м воды из подземных водоносных слоев, или по 50 куб. м на тонну готовой продукции. Тепловые электростанции затрачивают по 2 л воды на 1 квт-ч вырабатываемой электроэнергии; лишь одна из этих станций при работе с полной нагрузкой испаряет в атмосферу 135 л воды в секунду. Наиболее, казалось бы, экономичные атомные электростанции на каждый киловатт произведенной электроэнергии выбрасывают в окружающую среду 2 киловатта в виде тепла, и конечно же, это тепло отводится водой. Часть ее испаряется в брызгальных бассейнах систем безопасности, часть в градирнях, а часть нагревается в конденсаторах турбин и сбрасывается в пруды-охладители; в станциях же, стоящих на берегу океана - прямо в океан. Энергоблок мощностью 1 ГВт (именно такова мощность основных энергоблоков АЭС Украины) «выпивает» около 80 тонн воды в секунду, из которой до 10 тонн(!) испаряется, или в установках непосредственно на АЭС, или из пруда.
Промышленные воды могут быть использованы многократно в производственном цикле одной и той же фабрики без их очистки.
Все эти расчеты были сделаны в результате статистических обследований. Статистики пришли к выводу, что «потребность в воде промышленности Севера Франции превышает миллиард кубических метров в год и, возможно, достигает двух миллиардов». Этот расчет показывает прежде всего огромные масштабы промышленного водопотребления, а затем и его соотношение с потребностями в воде населения района (3,5 миллиона человек), которые оцениваются в 300 миллионов куб. м в год, а также сельского хозяйства, на нужды которого идет 3 миллиарда куб. м.
Во многих районах Севера Франции концентрация промышленного производства настолько велика, что водозабор из водоносных слоев превышает 40% выпадающих атмосферных осадков. Следовательно, водные запасы не могут быть восполнены иначе, чем путем рассредоточения промышленных предприятий или путем переброски воды из других районов.
Но рассмотрим ситуацию, более  близкую жителям Украины.
Наибольшее железорудное месторождением Украины – Кривбасс.
 Оно имеет не вполне земное происхождение. Миллионы лет назад в этом месте Землю поразило прямое попадание астероида. Кроме его собственного материала и расплавленных пород земной коры, на поверхность выплеснулись, вероятно, и глубинные магматические слои. Залежи черных металлов в районе Кривбасса считаются одними из самых больших в мире. Весь запас железа составляет 52 миллиона тонн, что выводит страну на четвертое место по производству в мире после Японии, России и США!
17 рудников и некоторые железные карьеры Кривбасса или шахты имеют глубину большую, чем  уровень подземных вод. Для того, чтобы в шахтах не набиралась вода, более 60 миллионов кубических метров воды выкачивают в большие лагуны для хранения, а также для осаждения железной гидроокиси и других сопутствующих веществ в летний период.  Собранная подземная вода контактирует с залежами солей и поэтому становится более или менее соленой в зависимости от особенностей местности или глубины слоев. То есть пресная вода становится соленой, ядовитой для всего живого…
Несмотря на неизбежность водных отходов, все же можно усовершенствовать их “лечение”. Это, в частности, касается коксовых комбинатов в Криворожском регионе, которые выбрасывают фенол, ароматические вещества и цианиды. Все жидкие отходы направляются в виде общих потоков (более чем 300 000 куб. м) в резервуары для хранения, около 100 000 куб. м рециркулируют, а остальное стекает в реку Ингулец.
 На сайте http://de.geocities.com/ приведена оценка воздействия основного загрязняющего вещества – хлорида натрия, обыкновенной соли, с использованием классификационной схемы, принятой правительственной инспекцией в Германии. Уровень сильного воздействия определяется концентрацией хлорида и/или сульфата более 200 – 400 мг/л, очень сильного – до 800 мг/л и сверхсильного - больше чем 800 мг/л. Очевидно, что только те организмы могут переносить высокую и изменяющуюся концентрацию соли, которые обычно перемещаются между морем и пресноводными реками, к примеру угорь и морская форель. Оказывается, биоценоз (сложившаяся природная группа организмов), подвержен опасному воздействию, когда концентрация хлоридов достигает всего лишь 200 – 400 мг/л. Рыба при этом не принимается во внимание, но некоторые чувствительные биологические виды уже исчезают.
При концентрации солей между 400 – 1000 мг/л состав и количество видов определенно снижается. Это уже касается и количества некоторых разновидностей рыбы, поскольку опасно для ее размножения.
Между 1000 и 2500 мг/л  большинство форм макрозообентоса (это организмы, живущие на дне реки), переносящих соль, выживают с тенденцией к массовому приросту. Различные рыбы больше не дадут потомства, что мы, увы,  и наблюдаем. Эта вода также категорически не может быть использована для орошения.
Если концентрация хлорида превышает 3500 мг/л, то сохранятся только  несколько форм живых организмов, типичных для солоноватой воды (К такому полумертвому состоянию сейчас приближается Ташлыкское водохранилище, используемое практически в качестве «конечного охладителя» Ужноукраинской АЭС).
Сульфаты приводят к аналогичным последствиям, правда, их воздействие менее вредно по сравнению с хлоридами.
Сюда необходимо включить и другой источник загрязнения, который упоминался ранее. Речь идет о сточной воде, которую сбрасывают в реку плохо работающие обрабатывающие комбинаты. В случае высоких концентраций солей, биологический процесс самоочищения нарушается. Речь идет о деградации органических веществ, нитрификации, в особенности нарушается процесс бактериального окисления нитритов в нитраты. Результат аккумуляции аммиака и нитратов опасен не только для рыб, но и для всей экосистемы. Делайте выводы.
Количество воды, расходуемое на потребности одного жителя мегаполиса приближается к 500 л в сутки – питание, питье, канализация, кондиционирование, косвенные затраты, связанные с потреблением энергии и различных материалов. Городу с населением в 1 млн. человек требуется до 0,5 млрд. литров в день пресной воды. Рост городов ведет к прямому истощению водных ресурсов, а города растут, потому что люди не могут  иначе выжить в глобально  меняющихся условиях среды обитания…
И результат экстенсивного развития человечества уже налицо. В начале статьи мы вспоминали о дождевых джунглях. Попадалось мне как-то фото, которое заставило ужаснуться многих знающих специалистов-экологов, сделанное в 2003 году в бассейне Амазонки. Прогулочный теплоход, севший на мель посередине бескрайней, похожей на море реки и оказавшийся среди пустынных барханов… С 1990 по 2002 год были истреблены 22 млн гектаров лесов, то есть площадь, на которой могли бы разместиться Бельгия, Дания, Нидерланды и Португалия. За последние 3 года были вырублены еще 6 млн гектаров леса. Всего были истреблены леса на площади, равной той, на которой леса вырубались в течение 5 веков с момента открытия Бразилии европейцами. 
И не нужно успокаивать себя - дескать, не мы ответственны за чистую воду и воздух планеты. Вырубка карпатских лесов производится так же хищнически, а в результате мы имеем ежегодные наводнения в Ивано Франковской области.

На территории Сахары когда-то тоже буйствовали дождевые леса…

Без води

В школьном уроке для 3-го класса приводятся такие сведения о запасах воды:
Мировой океан - 1 млрд. 338 млн. м3
Подземные воды:
- залегающие вблизи земной поверхности - 60 млн. м3.
- залегающие глубоко под землей - 150 млн. м3.
Ледники - 24 064 000 м3.
Реки мира - 2 120 000 м3.
Озера мира - 176 400 000 м3.
Почвенная влага - 16 500 000 м3.
Вода в атмосфере - 12 900 000 м3.
Мировые запасы пресной, пригодной для питья воды, за последние 50 лет, как внезапно выяснилось, резко сократились почти  на четверть за счет таяния вечных льдов. . В течение 25 лет объем арктических льдов уменьшался на 1,5% за десятилетие. С 2004 по 2005 годы объем льдов уменьшился на 2,3%. В течение 2006 года он сократился еще на 1,9%.
Основное источники пресной воды очень условно подразделяются на 2 типа - возобновляемая дождевая и пластовая, накопленная за миллионы лет в водоносных слоях Земли. Условно потому, что дождевая вода продолжает пополнять пластовую… там, где еще идут дожди, и оба вида воды пополняют озера и реки на поверхности. Пресная вода с течением ручьев и рек стекает в океан, смешиваясь с густосоленой океанской, там под жгучим солнцем испаряется, оставив в океане вымытые из почвы соли; с дождевыми облаками вода частично возвращается на сушу.
Наибольший объем пресной воды обращается таким образом в дождевых джунглях Южной Америки и экваториальной Африки. Существенная ее часть, превратившись в снег, выпадает и тысячелетиями хранится в ледниках бескрайных просторов Арктики и Антарктиды, Гренландии и высокогорья всех континентов. Это неприкосновенный запас планеты, обеспечивающий пригодность климата для возникновения  и поддержания жизни.
Поясним это подробнее.
Как известно, вода – уникальное вещество, имеющее очень высокую скрытую энергию фазовых переходов. Тепло, необходимое для таяния льда, составляет 334 кДж/кг.
Тепло, поглощаемое водой при испарении, равно 2 256 кДж/кг.
И наконец, при остывании на десять градусов всего  одной тонны воды Гольфстрима на эти самые десять градусов нагревается целых 4 кубических километра воздуха Северной Атлантики. Гольфстрим несет в Северную Европу и Америку тепло тропического океана потоком мощностью в миллион атомных электростанций!!!
Именно воде мы обязаны мягкостью климата, тем, что средняя  температура среды нашего обитания колеблется в некоей точке чуть выше температуры таяния воды и ниже температуры ее кипения. Не будь воды в твердом состоянии, в виде холодного льда в полярных шапках, климатические условия, с учетом непрерывно получаемого от Солнца колоссального потока энергии  медленно, но неуклонно сместились бы в сторону венерианских. В процессе этого нагревания жизнь на Земле в привычной нам форме прекратилась бы еще до достижения 60оС. При повышении температуры до 100 оС вся вода испарится (нас это, правда, уже не будет интересовать) и температура будет резко расти до 150 - 250 оС, атмосфера начнет быстро терять пары воды в космос за счет уже известного науке процесса диссоциации и «сдувания» водорода солнечным ветром. И Земля постепенно превратится в копию Венеры, с метаново-углекислотной атмосферой… Человек исчезнет как вид в результате жажды и голода на раскаленной планете. Агония будет долгой, и уже через два поколения человечество столкнется с первыми масштабными катастрофами. Повышение глобальной температуры в среднем на 2 градуса в 2050-2070 годах может привести к исчезновению около 20-30% растительных и животных видов. Повышение температуры более чем на 3 градуса приведет к "увеличению уязвимости многих естественных систем и человека, и это приведет к сложностям с осуществлением мер по адаптации".
В безудержной жажде потребления и неуправляемом росте населения человечество увеличивает траты воды с одной стороны, и с другой - планомерно уничтожает ее природные запасы. В районе Пекина уровень подземных вод понизился на 50 м по сравнению с уровнем 50-х годов, и крестьянам запрещают использовать воду подземных источников для полива. Экономические расчеты показывают, что использование воды в городском хозяйстве прибыльнее, чем в сельском хозяйстве. Одна из величайших рек Китая, Хуанхэ, уже не доходит, как прежде, до Желтого моря за исключением отдельных наиболее влажных годов. Крупная река Колорадо в США далеко не каждый год добирается до Тихого океана. Амударья и Сырдарья давно уже не впадают в Аральское море, которое из-за этого почти пересохло. Нехватка воды резко ухудшила экологическую обстановку во многих регионах и вызвала начинающийся продовольственный кризис.
И это все, чем (пока еще) располагает человечество… а вернее, если трезво отойти от привычного антропоцентризма, - это достояние всего живого на земле.
Промышленность и торговля потребляют огромные количества воды, которые не всегда бывает легко определить. Приведем несколько примеров, например, по Франции, которая считается одной из самых благополучных по водоохранному законодательству. Там действует строжайшее правило, по которому водозабор осуществляется предприятием всегда вниз по течению от точки сброса использованной воды. Так государство (французское, заметим, но отнюдь не наше) добивается улучшения очистки стоков.
Бойни. Водоснабжение и очистка скотобоен регламентируются предписаниями 1935 и 1942 (!!!)годов. Количество воды, затрачиваемое для убоя скота и разделки туш, должно составлять не менее 500 л на голову убойного скота, независимо от его породы. Использованные воды должны направляться в канализацию.
Молочные фермы, маслодельные заводы, сыроварни. Молочные фермы тратят большое количество воды хорошего качества на мытье молочной посуды (ведер, бидонов, сливных чанов и бутылок). На каждый кубический метр молока затрачивается примерно 5 куб. м воды. На промывание масла также требуется много воды: от 5 до 10 л на килограмм масла.
В сыроварении вода непосредственно участвует в производственном процессе при промывании казеина, изготовлении рассола и т. д.
Сахарные заводы. Сахарная промышленность затрачивает 100 куб. м воды на тонну сахара.
Бумажные фабрики. По потреблению воды это наиболее расточительные предприятия: на тонну бумаги расходуется 250 куб. м воды.
Металлургические заводы. Среднее потребление воды на тонну стали составляет 150 куб. м, в том числе: 36 куб. м расходуется в доменной печи, 22 куб. м в коксовальных печах, 26 куб. м на электростанции, 26 куб. м на прокатных станах, 2 куб. м в котельной, 38 куб. м на прочих установках. Воду следует рассматривать буквально как ОСНОВНОЕ СЫРЬЕ ДЛЯ ЧЕРНОЙ МЕТАЛЛУРГИИ: для производства 300000 т стали требуется 1 миллион т железной руды, 350000 т кокса и 45 миллионов т воды.
Но потребности промышленного водоснабжения имеют свои особенности: они возрастают пропорционально росту промышленного потенциала. Возьмем, например, район Севера Франции. Этот район, площадь которого составляет не более 2,3% общей площади страны, дает 10% всей валовой промышленной продукции Франции, в том числе:
Стали 20,7%
Угля 50%
Кокса 64,4%
Штапельного волокна 100%

Продолжение следует


Одноразова планета

Мої друзі, про яких я згадував у нарисі “Різниця”, ті самі, що давали притулок стомленим палатникам з Майдану, не так давно висловили думку, що Україна зараз має нагоду сказати людству щось свое, показати шлях у майбуття. На це я нахабно відповів, що вже написав про це статтю, логічне продовження роздумів моєї дочки, Ольги Біляк, висловлених за деякий час до загибелі у ессе “Природа тероризму”.

Лемінги та людство

Хто що їсть

Індуси не їдять корів.

Мусульмани і євреї не їдять свиней.

Вегетаріанці не їдять нічого, що має обличчя, чиє життя в русі.

Китайці їдять усе. Їх дивовижно величезна кількість у порівнянні з усім іншим людством не залишає їм можливості «перебирати харчами». Зїдаеться усе, що містить необхідні для життєдіяльності речовини - тварини, рослини, мінерали, виділення птахів, комахи. Серед того, що поїдається - змії та гризуни, хробаки земні і морські, жаби і равлики усіх видів.

Усе це наготовлюється з чудовим мистецтвом, перетерплюючи неймовірні перетворення смаку і виду, і поїдається з величезною насолодою.

Існують ще племена і люди, що поїдають собі подібних.

Усе це співіснує з високотехнологічним виробництвом, довкола нього, спільно й одночасно з розвиненими культурою та наукою.

Незліченні людські полчища пожирають усі на своєму шляху. І все-таки значна частина людей на планеті голодує.

Людські маси вирують на дні гравітаційної пастки Землі, споруджують і руйнують, підкоряються і бунтують, шукають сенс і призначення свого існування. І періодично знищують себе найбільш витонченими, наукомісткими і технологічно відпрацьованими способами.

Це відбувається з незмінною закономірністю. Природа, що утомилася, згвалтована людськими юрбами, увергає їх у божевілля самознищення.

Подібно їм приполярні миші, лемінги, зі незмінною періодичністю, надмірно розмножившись в квітучій тундрі, впадають у непояснене божевілля, і незлічимі зграї сліпо та нестримно кидаються в океан і гинуть у холодних водах, звільняючи від своєї присутності обгризені ягідники.

Джерело цього божевілля не знайдене.

Куди ми йдемо

Сьогодні ми стаємо свідками наростаючого божевілля людського виду. Багато і багато хто іронізує, посміюючись над старими, коли ті повторюють що-небудь на зразок «а от у наш час... за старих часів ...такого не було».

Не варто іронізувати. Старі праві. Бувало всяке, але рік від року, десятиліття за десятиліттям людство втрачає умовності, що допомагали людям співіснувати, підтримуючи рівновагу усередині громад, міст і держав.

Відкритість міжнародного спілкування і розвиток транспорту виразно показали відносність правил поведінки і моральних підвалин, продиктованих багатовіковим укладом ізольованих співтовариств.

Є люди, що жадають безупинної повноти життя, свіжих вражень. Якщо цієї гостроти не вистачає, вони самі створюють ситуації небезпечні і напружені, не зважаючи ні на що, йдучи на будь-який ризик, що межує з  злочином чи злочинний.

Є люди, яким необхідно постійно бути в центрі уваги – це теж робиться за будь-яку ціну, іноді самогубну, з порушенням всіх моральних підвалин і загальноприйнятих норм поводження.

Запитайте старих, чи можна уявити собі татуйованих панків з півнячими гребенями на головах у будь-якій країні середини минулого століття. Запитайте себе, чи є нормальною демонстрація полового акту на сцені при величезному скупченні народу?

Так, таке траплялося. Напередодні розпаду і загибелі величезних держав. Напередодні загибелі цивілізацій. Напередодні страшних епідемій, що звели в могилу добру половину людства.

Божевілля чи закономірність?

Природа не може більш терпіти. Назріває необхідність відновлення.

Природа байдужа до розуму. Розум для неї усього лише засіб ефективного самовідновлення. Видимо, існує критична біомаса, константа, що визначає припустиму кількість живого на землі. І це живе повинно бути у внутрішній якісній рівновазі. Живе створюється фотосинтезом, і якби не діяльність людини, що спалює все, у тому числі і самого себе, наростало б до вичерпання всіх доступних запасів вуглецю, азоту, кисню і сірки, що лежать в основі білкових структур. Це означає, що людина завжди була і залишається деструктивним елементом живої маси, з тих пір, як скорила вогонь.

Природа використовує людину для самовідновлення через спалення. Це його роль у ланцюзі трансформації живого.

Тільки через усвідомлення утилітарності цієї ролі людина-лемінг може спробувати перестати бути усього лише бути ланкою харчового ланцюга, уникнути чергового самознищення і здичавіння.

Жадібність – людське чи тваринне?

Дивним є харчове поводження людини-лемінга.

Більшість тварин, особливо хижаків, наїдаються при вдалому полюванні, але наситивши, стають байдужими до видобутку навколо себе, доти, поки знову не зголодніють. Людина-лемінг буде продовжувати жерти й убивати все, поки живе сама, убивати про запас, убивати для розваги, заради убивства, заради збоченого бажання панувати.

Хижак, що розтовстів, стає ледачим і малоактивним, утрачає чільні позиції і витісняється іншими родичами. Так підтримується раціональна рівновага.

Розбагатіла людина для здійснення влади через насильство і покарання наймає інших, менш багатих і більш залежних, і ревно слідкує за їхнім посиленням, зіштовхуючи їх між собою, найчастіше одержуючи від цього додаткову збочену насолоду. Так вона самореалізується в навколишньому світі, створеному попередниками.

У самій ідеї збагачення є щось від дрібного гризуна – лемінга, чи хом'яка, ховрашка – набирати взапас, будувати нове сховище, знову набирати і жерти, жерти усе, що їстівне.

У світлі цього корисно замислитися про зміст відомого євангельського вислову – «легше верблюду ввійти в голкове вухо, ніж багатому – у царство Моє».

Ідея багатства, з цього погляду, є прояв відсталого, низького, тваринного в природі людини.

Звичайно ж, людина і є тварина, але тварина, що піднялася завдяки праці, мові, нагромадженню знання про навколишній світ до початків усвідомлення світу і свого місця в ньому. Нагромадження ж багатства матеріального звужує призначення людини до ролі лемінга. І це нагромадження призводить до наростання протиріч у людській зграї, напруги, що рано чи пізно вибухає  революцією чи війною.

Історія загибелі великих цивілізацій переконливо доводить, що саме розквіт, нагромадження матеріальних благ є грізним провісником прийдешнього кривавого спаду. Це трапляється з невблаганною закономірністю, у результаті розшарування як усередині цивілізації на багатих і бідних, так і накопичених протиріч із зовнішнім таким же жадібним світом.

Висновки і рекомендації

Дві невеликих статті, що не претендують на всеосяжні істини в останній інстанції, познайомили вас із суттю проблеми, що повстала перед людством. В них вже містяться натяки на те, що можна було б робити для того, щоб вирватися з порочного кола загибелі, розкладу та терору.

Спробуємо тут трохи узагальнити все сказане раніше.

А. Для виховання нових поколінь необхідно встановити прості і точні критерії, дати зручне мотивування поводження в будь-якій життєвій ситуації.

У зв'язку з цим варто згадати невмирущі біблійні заповіти. Євреї, що жили просто на шляху усіх завойовників давніх часів, першими зрозуміли, що тільки надбання духу, розуму неможливо опоганити або знищити, як робили чергові нападники з примітивними ідолами. Ця істина є первісним витоком сучасної цивілізації. Творче розуміння цих заповітів є джерелом розвитку людства.

Б. Розробити просту і надійну систему виховання, що виключає заскнілий догматизм, за винятком передбаченого в пункті А.

В. Розробити гуманну систему і принципи покарання, при якій караний не позбавляється підтримки суспільства, не принижується, а піднімається навчанням, і його діяльність спрямовується в русло пізнання законів людського і всесвітнього буття.

Це може бути реалізовано обов'язковим навчанням у місцях побавлення волі, надбанням під час покарання нових знань, не тільки суто практичних, але і ознайомлення з науковими та культурними (не тільки релігійними) досягненнями людства. У деяких країнах ідея навчання у тюрмах реалізована, але тільки вузько професійно.

Г. Не покладаючи рук трудитися над продовженням тривалості життя, а точніше, тривалості дитинства людської особи.

Щоб людина могла освоїти усі попередні надбання людства, потрібний все більший і більший час і праця. Посивілий академік (який у зрілу пору часом втрачає гнучкість мислення) вже немає життєвого часу для застосування безмежних знань. Довге дитинство, наповнене штудіями та освілене радістю пізнання, дасть змогу виконати це буквально. Але ж якою величною самопожертвою стає у цьому світлі професія Вчителя!

Д. Прагнути до використання індивідом тільки тих досягнень цивілізації, що він у стані відтворити особисто.

 Спроба створити критерії суспільного поводження людини траплялися неодноразово, і багато чого в них було спадкоємним протягом тисячоліть. Приведені нижче нові заповіді не виключенням.

Уважний читач помітить, що у переліку відсутній загальновідомий заповіт «Не вкради». Безумовно, це не означає, що можна красти. Просто у етичному світі, позбавленому надмірної поваги до суто матеріальної власності, поняття крадіжки втрачає сенс. Етично зріла людина, прагнучи волі пересування, не буде надмірно обтяжувати себе власністю. Речі для такого індивіда є в першу чергу символами, наприклад, згадкою про якусь подію чи людину.

 Нові заповіді

Людина є личинка ненародженого Б_га.

Щоб увійти у світ Б_гом, дотримуй ревно заповіді

Возлюби знання і працю, тому що тільки вони піднімають Тебе

Думка передує слову. Слово передує справі. Не дій, не пізнавши суті

Не створи собі кумира з речей і не поклонися йому

Не воскури та не взалкай. Не опогань своєї Б_жественної суті дурманом

Не вбивай

Шануй матір і батька своїх, бо вони жертвують Тобі

Шануй дітей, бо вони ближче від Тебе до Б_жественності


75%, 3 голоси

0%, 0 голосів

25%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Клуб висаджування дерев.

Клуб висаджування дерев.

Перше правило Клубу висаджування дерев: нікому не розповідати про Клуб висаджування дерев.

Друге правило Клубу висаджування дерев: нікому ніколи не розповідати про Клуб висаджування дерев. 

Третє правило Клубу висаджування дерев: висаджувати дерева можна вдвох або втрьох.

Четверте правило Клубу висаджування дерев: можна висаджувати дерева від сходу до заходу сонця з обов'язковою перервою на їжу та пам'ятаючи про 8-годинний сон. 

П'яте правило Клубу висаджування дерев: одяг та взуття мають бути відповідні до погоди та пори року.

Шосте і останнє правило Клубу висаджування дерев: якщо Ви дізнались про Клуб висаджування дерев, Ви зобов'язані посадити дерево. 

P.S. Фото зроблено в Ужгороді. 



Рятуймося, щоб не стало занадто пізно



Мінінфраструктури Пропонує Повністю Заборонити Нові Авто З ДВЗ В Україні
Опубліковано 15 Лип, 2021 
Міністерство інфраструктури днями оприлюднило проєкт змін до Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та проведення першої державної реєстрації транспортних засобів», яким передбачається запровадити поетапну заборону ввезення та першої державної реєстрації в Україні автомобілів з двигунами внутрішнього згорання, у тому числі й вироблених в Україні.

Зокрема, документ пропонує ввести з 1 січня 2027 заборону на вживані автомобілі з дизельними ДВЗ, а з 1 січня 2030 року розширити її на  нові автомобілі з дизельними ДВЗ, а також вживані та нові автомобілі з бензиновими ДВЗ. Інакше кажучи, в нинішній версії ініціатива передбачає повністю заборонити продаж будь-яких бензинових та дизельних авто з 2030 року.

Заборона не буде поширюватися на:

автомобілі Збройних Сил України та інших військових формувань;
автомобілі, що використовуються фермерськими господарствами з метою їх використання поза межами автомобільних доріг загального користування при веденні фермерського господарства;
автомобілі, що набуваються у спадок, а також на автомобілі виготовлені до 01 січня 1981 року.
В обгрунтувальній частині пояснювальної записки вказано, що 90-95 відсотків викидів забруднювальних речовин у повітря припадає на автомобілі з ДВЗ, за виключенням індустріальних мегаполісів, в яких до викидів забруднювальних речовин від автомобільного транспорту додатково додаються шкідливі викиди промислового виробництва. Водночас транспортна політика ЄС поставила завдання скоротити наполовину використання автомобілів на традиційних видах пального у містах до 2030 року та повністю від них відмовитися до 2050 року.

Окремо автори наголошують, що зважаючи на бідніший рівень життя громадян України (на відміну від мешканців ЄС), автомобільний транспорт українців та юридичних осіб, які є резидентами України, має вищі показники експлуатації як по розміру довічного пробігу, так і по строках їх експлуатації, що є наслідком зокрема ввезення на територію України вживаних автомобілів з ЄС.

З огляду на це пропонується запровадити поетапну заборону ввезення та першої державної реєстрації в Україні автомобілів з ДВЗ. Також ініціюється введення екологічного податку на викиди СО2 та забруднювальних речовин в атмосферне повітря, а також заходи економічного стимулювання придбання електромобілів для запобігання масовому ввезенню вживаних автомобілів з ЄС напередодні дат настання заборони.

Основні цілі законопроєкту:

зменшення обсягу викидів парникових газів в атмосферне повітря від пересувних джерел до 60 відсотків рівня 1990 року, зокрема завдяки збільшенню частки громадського транспорту та електротранспорту, електробусів;
зменшення сумарного обсягу викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин від пересувних джерел, умовно приведеного до оксиду вуглецю з урахуванням відносної агресивності основних забруднювачів, до 70 відсотків (від рівня 2015 року);
збільшення частки використання електротранспорту та електромобілів, зокрема доведення частки електротранспорту у внутрішньому сполученні до 75 відсотків, у 2030 році;
відсоток електромобілів у загальній кількості автомобілів зареєстрованих в Україні;
покращення якості атмосферного повітря у містах.
Також відзначається, що за умови повної заміни автомобілів з ДВЗ на електромобілі зникне потреба у споживанні «брудного» пального для автомобілів з двигунами внутрішнього згорання, що зменшить споживання природних ресурсів (нафти, газу) та зменшить залежність України від Російської Федерації.

Нещодавно Канада оголосила про намір заборонити авто з ДВЗ з 2035 року, долучившись до багатьох інших країн, які за останні роки визначилися з точними датами припинення продажів авто, які забруднюють навколишнє середовище.

"Зелена країна": президент анонсував новий екопроєкт

15:20 07 червень Київ, Україна



В Україні дано старт проєкту "Зелена країна", мета якого - за десять років збільшити площу лісів на 1 млн гектарів, а за три роки посадити 1 млрд дерев.
Відповідний указ президент Володимир Зеленський підписав під час виступу на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Екологія».
"Ми починаємо проєкт "Зелена країна". Відразу скажу - це не політичний, а суто екологічний проєкт для природи і навколишнього середовища. Ми поставили перед собою амбітну, але досяжну мету - за 10 років збільшити площі лісів на 1 мільйон гектарів", - сказав Зеленський.
Він додав, що для реалізації цієї мети в найближчі три роки планують висадити в Україні 1 мільярд дерев.

Також президент зазначив, що в Україні вся необроблена деревина реалізується через електронні аукціони, доходи державних лісгоспів збільшилися на 1 млрд гривень за 1 квартал цього року.
https://myc.news/ua/glavnoe/zelenaya_strana_prezident_anonsiroval_novyj_ekoproekt

Не перетворити Україну на пустелю

Напівпустеля та степи. Як попередити кліматичну і продовольчу катастрофи в УкраїніМихайло Амосов
Михайло Амосов
  • Україна розташована в одній із найсприятливіших для ведення сільського господарства кліматичних зон. Тисячі років достатня кількість вологи та сонця формувала чорноземні ґрунти, величезну різноманітність рослин і тварин. Але все може змінитися вже в найближчі роки.  

Більше десяти років вчені фіксують постійне підвищення середньорічної температури повітря та зменшення кількості опадів. Починаючи з 1961 року, середня температура за рік у світі підвищилася на 0,8 градуса, а в Україні навіть більше – на 1,1 градуса.  

Кількість опадів в Україні взимку стала меншою, а влітку суттєво не змінилася. Водночас частішають випадки, коли місячна норма опадів може випасти за кілька годин.  

Такі кліматичні умови зовсім скоро можуть поступово перетворити Херсонську область у напівпустелю, а Черкаську та Чернігівську – на безлісий степ. Цілі регіони стануть непридатними для ведення звичного сільського господарства.  

Виникне ще більша потреба у прісній воді та спеціальних сортах сільськогосподарських культур, які даватимуть високий врожай у спекотних та посушливих умовах. Зокрема, йдеться про сорти кукурудзи та соняшника, посівний матеріал яких здебільшого ввозиться з-за кордону. Через високу вартість вони можуть виявитися не по кишені малим агровиробникам та селянам.  

Агровиробництво і зміна клімату – хто кого? 

Причинами такої зміни клімату є викиди в атмосферу парникових газів: вуглекислого газу, метану та інших. Збираючись у повітрі над землею, вони не дозволяють надлишковій енергії сонця повертатися у космос, що призводить до поступового нагрівання, а місцями і перегрівання нашої планети. 

Переважна більшість парникових газів потрапляє у повітря через людську діяльність. Електростанції, автомобілі, промисловість, а також розорана земля – все це джерела викидів парникових газів.  

Якщо ви здивувалися, що робить у цьому списку земля, то даремно. Газ і земля пов’язані, бо у ґрунті також є повітря. Воно схоже на звичайне, яким ми дихаємо, але в ньому значно більший вміст вуглекислого газу та метану.  

СО2 потрапив до ґрунту разом з відмерлою рослинністю та зберігається там аж до моменту, коли землю орють і ці гази вивільняються. Під час оранки поля площею 100 га у повітря вивільняється щонайменше 8 тонн вуглекислого газу. Це як вага чотирьох автомобілів Tesla Model S! 

В Україні ж всього 33 млн га розораних земель, які щороку продукують більше 26 млн тонн вуглекислого газу. Така площа земель – це 55% території нашої країни, що уже є найвищим показником розораності у Європі, але їх площа продовжує зростати.  

Потрапивши у повітря, цей газ робить свій внесок у нагрівання нашої планети. Так сільське господарство саме створює умови, які ускладнюють сільськогосподарську діяльність. 

Як діяти, аби не перетворити Україну на пустелю? 

На жаль, сьогодні в Україні не існує чіткої політики щодо зменшення викидів парникових газів від сільського господарства. 

Щоб допомогти уряду створити необхідну політику, ГО Екодія  спільно з іншими експертами  розробили Дорожню карту кліматичних цілей України до 2030 року. Це перелік завдань, які має виконати Україна у найближчі роки, аби знизити викиди парникових газів та зробити достатній вклад у боротьбу зі зміною клімату.  

Одна з основних цілей – припинення зростання та поступове скорочення викидів  від користування землями. Нижче кілька порад про те, як зменшити викиди парникових газів і не стати свідками кліматичної та продовольчої катастроф в Україні у найближчі роки. 

По-першесільгоспвиробникам варто відмовитися від суто економічного підходу до своєї діяльності. Необхідно перейти до “нульового” (тобто взагалі без оранки) обробітку ґрунту. Або ж до мінімального, але обов’язково використовувати органічні технології такого обробітку.  

По-друге, уряд має розробити політику користування та керування земельними ресурсами, яка б скорочувала площі розораних земель. Насамперед йдеться про землі природно-заповідного фонду, боліт та лісів. Це ті землі,  які були непридатні до розорювання з самого початку. Якщо їх вивести з обробітку, вони поступово повернуться до свого природного стану та почнуть поглинати вуглекислий газ. 

Також з полів на крутих схилах варто зробити пасовища чи сіножаті. У багатьох селах України саме розорювання земель на схилах позбавляє людей місць для випасу худоби. Крім того, це призводить до забруднення агрохімікатами води у ставках та криницях, адже вони стікають схилом з першим дощем. 

Автор: Михайло Амосов – експерт із землекористування ГО Екодія

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

Не знаю, як назвати...

Раніше від метро Лісова до будівельного супермаркету Леруа Марлен ходила безкоштовна маршрутка.
Але зараз там започаткували надглобальне будівництво - чергове багатофункціональне торгово-розважальне казна-що.
Перекопали величезну ділянку, обгороджену щільним парканом - побачити, що робиться за парканом можна тільки з траси, яка значно вище, але тільки біля входу у метро - страшенно таємний об'єкт.
Про створені цим будівництвом "зручності"  краще розкажуть мешканці прилеглих вулиць та ті, хто регулярно користується станцією метро Лісова.
Я ж там буваю зрідка й вирішила, що скоріш дійду до Леруа Марлен пішки, ніж знайду та дочекаюсь ту маршрутку.
Довго йшла повз той паркан і, нарешті він закінчився і почався ліс, але... Що це???
Голі сухі дерева, обпалені стовбури, повалені обгорілі дерева...

      

"НЕ ДАМО ЗНИЩИТИ НАШ ЛІС!"

Але ж його вже майже знищили... death
Невже тому ТРЦ мало захопленого місця біля метро та парку Кіото.
Чи це ще хтось долучився?

Пригадалося мені, біля метро Дарниця, навпроти Дитячого світу мабуть за одну ніч вирубали сосни на чималій ділянці під будівництво якоїсь фігні. Тоді місцеві мешканці змогли відбитися від забудовників... хоч зрубані сосни вже не врятувати, але вигнали забудовників, посадили густі колючі саджанці акації... зараз навесні там красиво...
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
попередня
наступна