Так, я впевнений що деякі тварини, та навіть одна птиця - ворона - безперечно є носіями розуму. Усі морські ссавці, ну може дюгонь та білий ведмідь (білий ведмідь кілька років тому був перекваліфікований у морські ссавці) - у цих невпевнений. А так, усі китоподібні, тобто кити, касатки, дельфіни. Ще слони. Ще деякі примати. Принаймні шимпанзе та орангутани точно. Стосовно ворон - а ви знаєте, що в них є РИТУАЛ ПРОЩЕННЯ ІЗ ЗАГИБЛИМИ? Вони садяться на дерево біля тіла загиблого сородича. Деякий час сидять у абсолютній тиші, а потім також мовчки розлітаються. Що це, як не ознака розуму? Тварина не здатна усвідомити саму концепцію смерті, а тут цілий ритуал.
Ну і ось 2 вражаючих відео про бєлух.
Ну все відео приємне, але найцікавіше з 1:25

Розум для того, щоб втамовувати жагу душі до ЗНАННЯ..

Не вносив поняття "розуму" до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця - скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів "Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ". Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки  вважати, що так є: Я розумний, тому що Я - розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим - як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє "розум" як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність - прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись - воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

ТБ не робить із людей дебілів.

Воно вже готових дебілів згуртовує

І вчить ненавидіти

Розумних!

Читав не давно уривок з Біблії коли Ісус питав Петра чи  він Його любить.

 

 

Починаються вибори до місцевих рад та вибори голів. Нова злива інформації впаде на голову бідного виборця. Невже по виборах не стане нарешті жити краще? Невже не з’являться нові робочі місця? Чому ростуть ціни? За кого віддати свій вже підірваний безкінечними дебатами голос? До якого бога молитися?

Славні князі наші і славні гетьмани, славні козаки і січовики, славні вояки УПА і добрі українці зазвичай просиналися до схід сонця, робили розрух, тобто вранішні фізичні вправи, обливали тіло холодною водою і молилися до сонця, що сходило, звертаючись до Бога. Розумні люди і сьогодні приблизно так чинять, християни різних обрядів і патріархатів, православні християни і огнищани, рунвірівці і рідно віри.

Але чия молитва скоріше дійде до бога? Хто це знає, чий священик? Складно не згодитися зі словами Донцова, що віра більше важить ніж розум. Але історія визвольних змагань вчить нас, ще з часів козаччини, що воювати за віру можна, але нашій нації це йде лише на шкоду. Нас важко розгойдати, але не можна зупинити. Ми, українці, багато чому навчили москалів. Час вже чомусь корисному і в них навчитися. Ходили вони і ходять у походи під гаслом: «За вєру і атєчєство!» А вірять вони, то царю, то Президенту і це гасло їх «заводить». Час вже нам, українцям, повірити, що ми є трішки іншими. Тому це гасло, що згуртовує росіян, - українців зовсім роз’єднує. У росіян пишуть «о», але читають «а». І в цьому випадку галасуючи: «За вєру і атєчєство!», росіяни борються за державу. Українці частіше як пишуть, так і читають. І прийнявши гасло «За віру і батьківщину», українці завжди суворо його починають дотримуватися, причому саме в такій послідовності, як записано, і воно заводить нас на манівці. Чому? Бо гасло нації мусить об’єднувати націю, додавати їй сил. Тобто ми маємо не протиставляти віру і розум, а сумувати їх.

Пам’ятаймо головне! Українців ніхто і ніколи не завойовував, принаймні за останню тисячу років. Усім завойовникам, починаючи з татаро-монгол, вдавалося стравити нас між собою і в переможців знесилених забрати їх перемогу собі. Чому ми животіємо у вільній Україні?

Треба віддати належне націоналістам, зокрема Олегу Тягнибоку. Він правий, кажучи, що окупанти загарбали Україну у двадцятих роках минулого століття і досі сидять на нашій шиї. Але свободівці шукають персоналії, а їх немає. Загарбник створив Систему на базі елементарної арифметики. Система ідеальна і живе сама по собі і після смерті Союзу, бо вона безвідмовна. Вона міцно тримається на двох простих гаслах:

• Розділяй і володарюй!

• На раба має бути три прораба!

Хоч перед розвалом Росії радянської в ній було втричі менше людей з вищою освітою ніж у Японії, та в 1,5 рази менше, ніж у американців, але Віктор Федорович правий у тому, що скорочує кількість вишів. Системі розумні не треба. Навіщо вчити студента за гроші вищій математиці, коли сама система базується на арифметиці другого класу.

Наприклад: в Україні безробіття, але кожне підприємство платить у бюджет половину фонду зарплати. Якщо врахувати, що з тої самої зарплати людина теж платить податки, то напрошується висновок, що єдиний реальний вихід, це тіньова економіка. Зарплата в конвертах задовольняє керівників різних рангів і працівників. Але де нема закону, - там панує злодій. Але злодію, для заробляння грошей виробництва не потрібні. Йому головне, аби були люди. А маючи їх, гроші він заробить стравлюючи та дурячи їх.

Як побороти систему, коли на кожного працівника припадає по три чиновника державних. Але «Свободі» того мало. Колись Святослав прорахувався назвавши грекам чисельність своєї дружини. Греки на русича-українця послали десять своїх воїнів і програли. Але і Святослав до Києва не доїхав. Бо дуже послабив, знекровив свою дружину. І сьогодні нібито націоналісти за духом, розбрідаються партії по різним церквам готуючись до самознищення. То може варто взяти в москалів гасло і змінити його, аби воно і нам підходило і часу. І буде воно звучати «За Україну і Українців!». Чи навпаки.

Колись наша мати розказувала нам казки.
Тепер ми здатні самі створювати історії.

На свято Миколая наш син попросив розповісти казку. Казку я йому розповіла і тут же вигадала повчальну історію.

Ялинка до свята.

Одна жінка мала сина.
Хлопець став вже дорослим і запитав у матері:
- А що то добре, а що погане, мамо? І на кого я маю більше покладатися у виборі: на серце чи на розум?

Жінка не знала, що відповісти.Вона знала, що хлопець має добре серце і розум. Вона сама жила по правді і воліла передати те синові, але, як добра мати, вона була упередженою.


Одже коли, хлопчина запитав її про те, як відрізнити добрі і погані речі у житті, вона порадила йому піти і щось зробити, а потім поспитатися в кількох людей - на добро він те зробив, чи на біду. А потім подякувати тим людям за пораду

Наближалися зимові свята і хлопець вирішив піти до лісу і зрубати ялинку.
Як він звалив дерево, то з лісу до нього вийшов лісник і сказав:
- Знаю, що ти добрий хлопчина. Але те, що ти зробив - біда. Ялина ця ще мала, але не в тім річ. Якби вона тут виросла, то  вона б стримувала ерозію грунту.  Але заради свята і через те, що ти понесешь її додому, а не на базар, - я не накладатиму великий штраф. За півроку привезуть нові саджанці і ти приходь до мене, я навчу тебе порядкувати ліс і землю. То буде добрий урок!

Хлопець засмутився через свій вчинок, але потім з радістю погодився і подякував лісникові.

Наступним, кого він стрів був здоровань сусід.
- Агов, хлопче! Добре вчинив!
Тай ялинка нічогенька!
Продай-но! Добре заплачу!!

Хлопчина подумав і відмовився.
Сусід не вгамовувався
- Йолоп, за таку ціну можна купити вам смачненького до святкового столу.

Сусіда був злий, але коли почув подяку - знітився.

Мати вже сиділа біля вікна і виглядала сина.
 Коли хлопець зиркну у віконниці поруч... і побачив радісні дидячі і здивовані старечі очі.
Стара сусідка з маленькою онукою не мала нагоди придбати ялинку до свята...
І, хоч мати чекала на нього, він повернув у інші двері.

Коли хлопчина згодом повернувся додому з гілкою у руці, серце його було спокійним, а в очі світилися впевненістю.
- Я зрозумів, мамо, як я маю чинити!  ...аби розрізнити де добре, а де погане... і, мені здається, я навчився відчувати, коли серце має бути мудрішим за розум...

Мати обійняла і поцілувала його.