Страхітливі подробиці іловайського пекла з коридором смерті повідомив активіст Правого сектора Андрій Денисенко:

— Сьогодні вночі я ледь стримував сльози, а переді мною на сходах Дніпропетровської ОДА плакав бойовий полковник, заступник комбата "Дніпра" В'ячеслав Печененко.
     Він розповідав, як російські інтервенти розстрілювали колону наших військ і добровольців у  "гуманітарному коридорі", через який паркетні генерали наказали виводити українські підрозділи з Іловайського котла.
     Печененко каже: нас розстрілювали як у тирі, з усього. Танків, гармат, мінометів, градів, птурів і кулеметів. Потім росіяни прочісували поля і посадки й дострілювали важкопоранених. Убито декілька сотень людей — тільки в цьому одному епізоді. Уцілілі переважно потрапили у полон...
      Сам В'ячеслав зібрав довкола себе групу бійців і повів її на прорив із цієї кривавої м'ясорубки. Цей мужній воїн з боєм і зі зброєю вивів із ворожого оточення 64 бійці з різних підрозділів. Він — справжній герой, такі люди, а не недороблені муженки-гелетеї мають командувати нашою армією.
     Як герої і ті безіменні поки що танкісти 93-ої дніпропетровської бригади, які, побачивши  зраду, знищили вогнем своїх танків у зеленці край дороги на Многопілля й на блокпосту понад сотню російських десантників.
     Після того, як неголений і пропахлий згарищем Славко вже поїхав додому, в Дніпропетровськ вертольотами з Розівки почали надходити поранені, яких не добили путінські "гуманітарії". Перша партія, 108 осіб...
     Тому коли я після 24 серпня читаю про 9 або 12 вбитих за день наших військових, нестерпно хочеться плюнути в пику речникам і всьому падлючому штабу АТО — кожному кабінетному гандону персонально.
     Особливо раднику чи зраднику Олександру Данилюку і всім гелетеївським ***ополизам. Вони хочуть засекретити злочинні безвідповідальність, бездушність і довбо***ізм керівництва МО та АТО, через які сталася трагедія оточених під Іловайськом, Амвросіївкою та Дяковим. А там було до 5 тисяч наших бійців, доля яких наразі невідома.
     Ні, я не кличу зараз ходити на Київ і розхитувати владу і ситуацію — я кличу просто викинути з крісел зрадників, нездар, м'ясників і кар'єристів. Це вони призвели до Іловайської катастрофи і знищення  частини добровольчих батальйонів і дніпропетровських з'єднань, які найбільше дратують  і перешкоджають розповзанню метастазів Новоросії.
     А той, хто марить перемовинами і купленим територіальними поступками Х@йлу миром, — хай згадає долю наших бійців, яких повели "гуманітарним коридором".
     Цим дописом Денисенка у соцмережах поділився й відомий журналіст та аналітик Юрій Бутусов.
А  один із користувачів додав такий коментар:

-- "Але є мааааленьке уточнення - дуже багатьох наших поранених не стріляли, а РІЗАЛИ, як якусь худобу на забитті! Різали їх кадировська наволоч, якути та інші північні народності.  Звідкіля інфа? Відповідаю: декілька поранених відповзли до очерету, звідти і бачили,  на жаль, могли лише повзти, а згодом після "виходу", а скоріше — переповзання їх знайшли вертольотники та доправили до Дніпра.
Так, на Київ зараз "іти" не на часі, але пам'ятайте — час обов'язково прийде!"  
     -- "Разгром в секторе "Д", Шахтерск, Иловайск, Саур-могила… Мариуполь… Или кому-то не хватает мозгов. Или кто-то предает Украину". 
--   "Прямой наводкой били танки. У нас около десятка убитых. Раненых намного больше  - три десятка", - рассказал боец с позывным Иван. По его словам, устроившие засаду солдаты российской армии были хорошо проинформированы и ждали выхода колонны около двух дней.  В кольцо попали батальоны "Днепр", "Донбасс", "Свитязь", "Херсон", "Миротворец" и солдаты ВСУ".

Юрій Бутусов стверджує:
-- "Наших бойцов под Иловайском в секторе "Б" убивали части 106-й воздушно-десантной (Рязань) и 98-й воздушно-десантной (Иваново, Кострома) дивизий, 9-й мотострелковой (Нижний Новгород), 18-й мотострелковой (Чечня) бригад.
   Часть наших пленных вывезена на территорию РФ". 
Деталі цієї бійні:  "800 загиблих, 11 великих камазів тіл.

    

«По информации из больницы Калинина за две недели через морг «прошли» 427 штурмовиков АП.

Это вам за Иловайск, ватаны. За пацанов ответили. Еще раз уточню — 427 это внутренняя цифра Калинина. В нее не входят ватаны, до сих пор отдыхающие на взлетке, и члены кружка «мясна весна»», — говорится в сообщении.

http://warfare.com.ua/2014/10/06/ehto-vam-za-ilovajjsk-v-morge-donecka-za/

          З Донецьком поговорив.
          Це ми тут сидимо, тільки з інтернету та з ТВ новини отримуємо. А вони там все бачать на свої очі. Виїжджають з окупованої зони, повертаються туди. 
          Коли виїжджають, то їхні відчуття повинен передавати поет. Як в світло потрапляють, повітря зовсім інше, кругом українська символіка, дихається вільно, страху нема.
          А повертатися не хочуть. Там тьма, там жах, там постійне, цілодобове очікування чогось. 
          Мерседесів, джипів та інших крутих машин в місті вже нема. Кто виїхав, в кого забрали бандити та перегнали на продаж в Рашку.
          Також бачать, яке співвідношення сил. Кажуть, що це все брехня, що в нас нема армії. Є армія. І ії дуже багато. І техніки багато.    Але вона не воює.
          Кажуть, що всю цю шваль армія могла би розчавити за декілька днів.
          Але вона нічого не робить. Більше того, коли ще був Славянск під бандитами, то були взагалі жахливі речі. Наприклад, дається команда виїхати п'яти Градам в посадку і залишити їх там. Через деякий час приходять бандити і забирають цю техніку. Це ще до того, як москалі почали гнати свої Гради в Україну. Тобто, армія віддавала бандитам Гради, з яких вони потім били по армії. Я навіть не можу пригадати, чи були в історії війн таки випадки.
          Потрох там сприймається однозначно. Як зрадник. І це кажуть не тільки проукраїнські мешканці Донецька. Це вже кажуть ті байдужі, яких там більшість. Навіть частина тих, в кого спочатку поїхав дах, і вони голосували за ці дебільні деєнєри, і вони так само вважають. Дивуються, добре, ми ідіоти, в свій час голосували за Януковича, але чому ви обрали цього зрадника? Він же просто здає Донбас!
          Запитав в мене, чи правда, що Потрох збирається який-то закон прийняти, що остаточно продає нас Рашке.
          Коли я сказав, що цей закон підарас Порошенко вже прийняв, людина заплакала....
          Втішити ії я нічим не зміг......

     Герои не умирают.

Друзья 55-летнего американского миллионера украинского происхождения, погибшего в бою за Иловайск, просят президента присвоить ему звание Героя Украины.

Мой собеседник, боец с позывным Лев, был искренне удивлен, когда я спросил его: «А вы знаете, что ваш погибший друг Марк Паславский был миллионером?» Мужчина выдержал небольшую паузу и только потом ответил: «Ничего себе! Будет что рассказать родственникам и друзьям! Я же два месяца жил с Марком в одной комнате общежития в Артемовске. Мы вместе освобождали от террористов Лисичанск и Попасную… Миллионер, говорите? Разве миллионеры воюют?»

Мне не давал покоя его странный акцент, и я спросил: «Ты наемник, что ли?» «Почему это наемник? Я украинец! Причем настоящий украинец!» — и показывает мне свой паспорт гражданина Украины. «На самом деле я родился в Америке, — рассказывал Марк. — Мама у меня отсюда. Живу тут давно, еще в 90-е годы приехал, когда Советский Союз был. Немного бизнесом занимался. В 2004 году, когда началась Оранжевая революция, стоял со всеми на Майдане. Во время последней Революции Достоинства был под обстрелами на Институтской. А потом началась война. Знаешь, я ни секунды не задумывался о том, стоит ли мне идти добровольцем. Решил записаться в батальон „Донбасс“. Правда, на тот момент у меня еще было американское гражданство. Мне не хотелось, чтобы меня воспринимали как американского наемника, и тогда я решил юридически оформить свое украинство. Вот этот паспорт получил в апреле нынешнего года. Мне недавно брат из Америки звонил, ругался немного. Понимаешь, я не сказал своим близким, что иду на войну. Они об этом узнали из выпуска новостей».

— Несмотря на то что Марк много лет прожил в Украине, он так и не смог привыкнуть к некоторым особенностям нашей страны? Я видел его страничку в «Твиттере», где он вел своеобразный дневник. Вот одно из высказываний Марка: «Что-то не так происходит в этой стране. Бойцов отправляют на войну без оружия. Говорят, чтобы добывали себе сами. Некоторые и сейчас его ищут!» 

— Да, вы правы, Марк многое не мог понять из того, что у нас происходит. Он мне как-то говорил: «Смотри, Лев, мы передвигаемся к боевым позициям на школьных автобусах. Да это же гроб на колесах! Попадем в засаду — и никто не выживет!» Очень долго Марк не мог понять, почему у некоторых из наших артиллеристов летом на голове зимние шапочки. Ну вот, какое обмундирование привезли, в том и ходим. Марку это сложно было понять. Ведь он окончил военную академию в Вест-Пойнте в США и дослужился до звания капитана. Знает толк в военном деле. В Америке в армии все организованно. А то, что происходит у нас, Марку напоминало партизанщину.

А еще он собирался в отпуск. Говорил: «Освободим Иловайск по-быстрому и — домой, в Штаты, на месяц! Так давно маму не видел». Когда меня отправляли в Иловайск, я уже знал, что Марка больше нет. Они прятались в школе, попали в окружение. Стреляли по ним со всех сторон. Марк получил три пули в спину. Говорят, перед смертью он сказал: «Я мечтал стать настоящим украинцем. Надеюсь, я им стал. Так больно и так не хочется умирать!» Уверен, был бы вертолет, чтобы его сразу же переправить в больницу, Марка можно было спасти.

     Михаил СЕРГУШЕВ, «ФАКТЫ»

Керівник військової прокуратури Анатолій Матіос - про дезертирство під Іловайськом, шпигунів, мобілізацію і кримінальні справи проти екс-міністрів оборони



Анатолій Матіос  про "котел" під Іловайськом: Коли почався обстріл, бійці одного з батальйонів самовільно покинули позицію, повністю оголивши фланг

Нова посада головного військового прокурора України (і заступника генпрокурора) Анатолія Матіоса не стала сюрпризом - в структурі ГПУ він вже два місяці курирував військову сферу. Нагляд за армійськими злочинами став черговою віхою в кар'єрі брата народного депутата від партії УДАР, письменниці Марії Матіос. До 2005 року він працював у прокуратурі, змінив п'ять областей, дослужившись до начальника відділу міської прокуратури.

Зі зміною влади брат улюбленої письменниці Віктора Ющенка змінив роботу на службу в СБУ, очолював управління Служби у Львівській та Одеській областях. Якщо у Львові він запам'ятався кримінальною справою проти судді-хабарника Ігоря Зварича, то в Одесі став відомий по скандалу. В 2009-му співробітників СБУ, які стежили за місцевим бізнесменом і політиком Ігорем Марковим, знешкодила охорона, а відео принизливого затримання було викладено в Інтернет. Тоді Матіос позбувся посади, але продовжив службу в СБУ.

Здатність працювати при будь-якій владі дозволила йому з 2011 по 2014 роки працювати заступником глави контрольного управління в Адміністрації президента. Втім, в офіційній біографії значиться формулювання про те, що на цей пост він був "відряджений з органів СБУ". На обговорення питань минулого у військового прокурора під час інтерв'ю часу не знайшлося - інформаційним приводом для зустрічі з кореспондентом ЛІГАБізнесІнформ став інцидент з дезертирством івано-франківського батальйону з-під Іловайська.

Поки інтерв'ю було на узгодженні, з'явилася інформація, що в рамках розслідування дезертирства добровольців з Івано-Франківська прокуратура відкрила провадження за статтями непокору, опір начальнику і уникнення військової служби, з комбатом проводяться слідчі дії.

- Президент Петро Порошенко поклав відповідальність за оточення бійців АТО в Іловайську на командирів підрозділів, які самовільно покинули свої позиції. Цей факт розслідується військовою прокуратурою?

- Дійсно, основним підрозділом, який залишив місце розташування біля Амвросіївки, був 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття". Він був у другому кільці, недалеко від місця проведення АТО. Коли почався обстріл, бійці покинули позицію і перемістилися в Запорізьку область, повністю оголивши фланг.

Батальйон був мобілізований в травні і проблеми почалися з моменту його створення, коли понад 60 осіб після формування в Івано-Франківську відмовилися їхати в зону АТО. На початку червня особовий склад отримав зброю і на автобусах і вантажівках у кількості 400 осіб відправився в зону АТО, де перебував до 23 серпня. Наскільки я знаю, за цей період двох бійців вбили, п'ятьох поранили - один середньої тяжкості, решта отримали не важкі поранення.

- Батальйон намагалися повернути на позицію, але невдало. Чому?

- Незважаючи на наказ командування АТО зупинитися, вони відмовилися виконувати накази і виявили бажання відправитися в Івано-Франківськ. Я разом з командувачем Сухопутними військами вилетів на переговори, і на Кіровоградщині біля Знам'янки чотри години ми, м'яко кажучи, обговорювали з бійцями ситуацію.

Вони говорили, що у них не було важкої зброї, їх позиції обстріляли, техніку розбили, і вони були змушені покинути місце дислокації. Це не зовсім правда. Вони виїхали звідти на 17 автобусах, 14 вантажівках і 7 легкових автомобілях або без розпізнавальних знаків, або з номерами серії АН (Донецька область - ред.). Яким чином ці легкові машини потрапили їм в руки - невідомо.

- Чим закінчилися переговори?

- Командувач Сухопутних військ запропонував прослідувати в найближчу військову частину, здати зброю і боєприпаси, отримати медичну допомогу та гарячу їжу і всім учасникам відбути в короткострокову відпустку. Вони категорично відмовилися, бо розуміли, що скоїли військовий злочин. Сказали, що будуть їхати зі зброєю через всю Україну, так як повинні її здати там, де отримували. Нам вдалося переконати здати важку зброю - гранатомети, які не перебували на штатному озброєнні. Де вони їх узяли теж незрозуміло, це стане предметом вивчення слідством. У підсумку вивантажили УРАЛ з причепом і ще один автомобіль з гранатами і гранатометами. З такою кількістю важкого озброєння можна було б зупинити танковий батальйон - який згодом і заїхав в Новоазовськ.

Батальйон доїхав до Івано-Франківська, там здали зброю і отримали відпустку на 7 діб. Йде слідство. Допитано більше 30 чоловік. Решта бійців також будуть допитані, хоча і діють за принципом: моя хата скраю...

Для мене, як для людини, яка виросла на Західній Україні, дезертирство вихідців з Прикарпаття в будь-якому вигляді - це велике горе і ганьба.

- Причини, що спонукали батальйон покинути позицію, вже зрозумілі?

- Я можу зрозуміти і розумію людей, які не мали досвіду участі у військових діях, не потрапляли під обстріли важкої військової техніки. Але в таких випадках зобов'язані діяти командири, а вони виявилися не на висоті. І в цьому, на мою думку, безпосередня вина військового комісара Івано-Франківської області, який під час мобілізації при підборі і призначенні на посаду командирів цього батальйону зобов'язаний був перевірити морально-ділові та психологічні якості людей, а також їх організаторські навички та здібності.

В процесі розслідування з'ясувалося, що один з командирів роти взяв на себе роль командира батальйону, який самоусунувся від командування, і наполіг на поверненні додому. Ним виявилася людина, яка закінчила військове училище в Росії, брала участь в Чеченській і Абхазькій війнах на боці Росії. З 1995-му жив в Україні, одружився, має дітей, а коли почався конфлікт, пішов добровольцем в цей батальйон. Висновки робіть самі.

- Вважаєте, що він саботував цілеспрямовано, зі злим умислом?

- Це стане предметом слідства. На даний момент (1 вересня) ця людина за місцем проживання поки відсутня. На мій погляд, сусідня країна давно і системно готувалася до такого сценарію подій. Як вже стало відомо, асиміляція офіцерського складу, в силу різних причин, почалася ще з 1994 року через повернення в Україну російських військовослужбовців. Їх добровільний похід в українську армію, думаю, не випадковість.

- Схоже на теорію змови.

- Це не конспірологія, повірте мені. З 2010 по 2014 роки було внесено більше 600 кардинальних змін до законів, нормативних актів, які істотно послабили систему оборони України.
З 2010 по 2014 роки було внесено більше 600 кардинальних змін до законів, нормативних актів, які істотно послабили систему оборони України
- Скільки всього справ розслідує військова прокуратура?

- На сьогодні військова прокуратура розслідує 1113 кримінальних проваджень, які скоїли 4592 військовослужбовців з часу початку антитерористичної операції. Це досить велика цифра. За статтею 402 КК (непокора) відкрито 82 кримінальних провадження стосовно 881 військовослужбовців. За самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК) - 350 проваджень проти 514 військових. За статтею дезертирство (408 КК) - 109 проваджень, підозрюються 2605 осіб. Є випадки, коли люди дезертирували до Росії або в анексувати Крим. Це не велика частина, кілька десятків людей. За ухилення від військової служби - 36 проваджень і близько сотні військовослужбовців. Як правило, це ті, хто пішов у звільнення або короткочасну відпустку і не повернулися.

- Як пости, коментарі і фотознімки, які публікують в соціальних мережах учасники бойової операції в Донбасі, впливають на режим секретності АТО?

- Коментарі в соцмережах і мобільні телефони в зоні АТО - найбільша біда української армії. Порушений принцип закритості інформації при проведенні бойових дій. Заборона на використання мобільних телефонів в зоні АТО повинен бути введений наказом міністра оборони. При висуванні в район виконання бойових завдань телефони повинні здаватися, а зв'язок, в першу чергу закритий, повинні мати тільки командири.

Обстріли важкою зброєю (артилерія, "Гради", реактивні снаряди) є страшним психологічним деморалізуючим фактором для невійськової людини, що перебуває в зоні військових дій. Якщо людина ніколи не чула постріли підствольного гранатомета або установки "Град", вона може і, природно, впадає в істерику, неадекватно реагує на дійсність. А скупчення телефонів відстежується радіорозвідки РФ через базові мобільні вишки і ефір - потім туди летять снаряди.

- Оскільки офіційно Росія не веде війну з Україною, які кримінальні злочини скоюють росіяни, воюючі проти українських солдат в зоні АТО?

- Несанкціонований перетин кордону - це адміністративне порушення. Але якщо він перетинається на транспорті, з бойовими комплектами - це вже контрабанда, незаконне поводження зі зброєю та тероризм.

- Багато шпигунів було виявлено в штабі АТО та інших військових відомствах?

-Державна зрада - це юрисдикція СБУ. У мене є ця статистика, але я не хотів би її озвучувати. Скажу лише, що цифра не настільки критична, як пишуть про це в ЗМІ.

-За фактами обстрілу мирних міст українськими силовиками були відкриті кримінальні провадження?

- 27 серпня приїздив помічник генсека ООН з прав людини Іван Шимонович, відбулася зустріча з керівництвом Генпрокуратури. Задавалися питання по фактах обстрілу українськими військовослужбовцями мирного населення. Таких фактів не з'являлися, звернень з боку мирного населення не надходило. Ми воюємо за свою землю, а не з мирним населенням, яке на 70-80% підтримує українську армію.

- У вас є дані про заниження кількості загиблих в ході АТО?

- Прокурорами військових гарнізонів місцевих і регіональних прокуратур закінчена перевірка всіх медичних установ на території України. Випадків заниження або неподання достовірних даних про кількість убитих і поранених, які беруть участь в АТО, не зафіксовано.

- Ви ведете рахунок призовників-ухильників?

- З моменту початку АТО в військкомати не з'явилися понад 14 тисяч осіб.

- Це що означає?

- Вони не прийшли за повісткою. Це адміністративна відповідальність. Причини різні: проживання поза місцем прописки, літо, перебування на заробітках і т.д. Однак тих, хто не з'явився за місцем служби після проходження медкомісії, за весь період тільки близько 1,5 тисячі осіб. Щодо них проводяться розшукові заходи.

- Планується чергова хвиля мобілізації?

- Я не верховний головнокомандувач. Але на даний момент, виходячи з нормативних обгрунтувань і даних, якими я володію, необхідності в цьому немає.

- Як проходять розслідування щодо колишніх міністрів оборони?

- Було відкрито провадження за фактами розбазарювання бюджетних коштів, які мали б піти на потреби армії, стосовно Михайла Єжеля, який зараз є послом України в Білорусі. Він з'явився на допит, де йому повідомили про підозру. Протягом 72 годин він повинен був прийти в суд для обрання запобіжного заходу. Згідно з новим Кримінальним процесуальним кодексом України у нас не було підстав для його затримання. Таким є Закон. Він поїхав в Білорусь збирати речі, там його наздогнав гіпертонічний криз, у нього передінсультний стан. Згідно з довідкою військового, підкреслюю, центрального військового госпіталю Міноборони Білорусі, Єжель перебуває в критичному стані. Після одужання та повернення в Україну будемо робити те, що ми зобов'язані робити за законом.

- Що стосується інших міністрів оборони?

- Відкрито кримінальні провадження, розслідуються злочини, пов'язані із знищенням обороноздатності країни з 2000 по 2014 роки. В рамках розслідування вивчається діяльність кожного міністра оборони за цей період. Є багато складнощів, пов'язаних, до речі, з численними змінами нормативних актів. Це дозволило посадовим особам на законних підставах робити ті чи інші речі і не нести відповідальності за свої дії. Розслідування цієї складної справи не може проводитися за один день, тим більше що в період АТО доводиться вирішувати більш нагальні питання.

Дмитрий Орлов
ЛIГАБiзнесIнформ

"Я, СКОЛЬКО ВЛЕЗЛО, СОБРАЛ РАНЕНЫХ. ВЕЗ И НА КАПОТЕ, И НА СТЕКЛЕ…"

Доктор медицинских наук, профессор Всеволод Стеблюк дал "Цензор.НЕТ" интервью, не способное никого оставить равнодушным. Это живое свидетельство того, что у поражений, наряду с позором и болью, есть свои страницы славы и доблести.

 

…О своем возвращении из кровавой бойни под Иловайском начальник медслужбы батальона МВД «Миротворец» Всеволод Стеблюк написал так: «Я живий і вже в Києві! Спаси Господи всіх хто молився, вірив і чекав! Спаси Господи мою кохану Оленочку! Подробиці цікаві і важливі потім».

И вот погожим сентябрьским днем мы сидим на скамейке в Мариинском парке. Тихим спокойным голосом Всеволод Владимирович рассказывает подробности, от которых у тылового человека волосы встают дыбом. О страшных обстрелах, о доблести погибших и мучениях раненых. О благородстве одних врагов и садизме других. И о чувстве достоинства украинских бойцов, которые были готовы встретить смерть, не унижаясь.

- При всех ужасах, испытанных вами в Иловайске, перевязана у вас только рука. Как это произошло?

- Когда мы в Иловайске удерживали депо, нас регулярно бомбили, 2-3 раза в день «Град» и минометы: «восьмидесятки», 122-е…Естественно, летели стекла, и в какой-то из эпизодов, прячась под паровоз, я не уберегся, осколок стекла зацепил.

- Расскажите о том, как вы попали в Иловайск.

- 24-го августа на День Независимости мы вошли в Иловайск. Перед нами была поставлена задача зачистки города. Потом сказали, что задача упрощается: мы должны поддержать рубеж, а армия будет проводить штурм и зачистку. Потом оказалось, что армии не будет. И остались в Иловайске наш батальон МВД «Миротворец» и батальон «Донбасс». При этом наши позиции были перемешаны с позициями сепаратистов.

Мы закрепились в железнодорожном депо, а железнодорожные линии уже полностью контролировались боевиками. Ну, закрепились, расставили дозоры и стали держать этот рубеж. К вечеру стало понятно, что никто не собирается нас менять. И что наше там пребывание - надолго. При том, что мы не взяли с собой пайков, и боекомплект брали только носимый - то есть такой, который можно на себе унести. Аккумуляторов к радиостанциям было только по одному, по два.

«НАУЧИЛИСЬ РАЗЛИЧАТЬ, ЛЕТИТ ЛИ «ГРАД» В НАС ИЛИ ДАЛЬШЕ…»

- Начальству все это, разумеется, было хорошо известно?

- Я не оцениваю действия начальства. Понимаете, мы выполняем приказ. Я медик - и хоть и полковник, но выполнял задачи по медицинскому обеспечению. А вообще-то я профессор Академии внутренних дел. И так, как батальон формировался и обучался на нашей базе, то я попросился, чтобы меня прикомандировали. И с середины июля уехал.

- Кто числился в вашей команде?

- Со мной были два волонтера-медика, мои друзья по Медслужбе Майдана. Мы вместе прошли Майдан, оказывали помощь и оперировали в Трапезной Михайловского Собора, потом в госпитале Майдана. Коля Линько и Миша Гулак, фельдшер. До Иловайска у нас на базе был фактически развернут маленький госпиталь. Медслужба Майдана полностью помогла укомплектоваться, мы могли делать даже операции.

А в Иловайск мы всего взяли по минимуму, на первое время: один противошоковый набор, немного раствора, антибиотики. Но когда пришли в город, то обнаружили в бомбоубежище 47 мирных жителей. У них тоже были ранения, где-то кого-то зацепило. И поскольку мы думали, что у нас все будет нормально, мы в первый же день истратили большую часть антибиотиков на лечение выстроившихся местных жителей.

- Но очень скоро ситуация изменилась…

- Да, нас начали регулярно обрабатывать артиллерией. Постоянно атаковали, и если случалось затишье на полчаса, то это была такая красота…Научились различать, летит ли «Град» в нас или дальше…

- По разному свисту?

- Да, по свисту. А потом они пристрелялись, и ситуация с каждым днем становилась сложнее. Били прицельно, и если стены депо были крепкими, то в бетонном перекрытии крыши появилось уже несколько дырок. А внутри - полные солярки тепловозы. И оставалось только одной мине влететь в эту дырку - мы бы просто сгорели.

Выходить самостоятельно не было возможности, поскольку мы были в кольце. Но до 29-го числа поступила информация о том, что будет организован коридор и вся колонна выйдет. Мы на своих автобусах выдвинулись на исходный рубеж.

- Всем батальоном?

- Да. Там были все войска, которые были в этом секторе: и Министерства обороны, и «Донбасс», и «Днепр», часть «Свитязя», часть «Херсона», из механизированных бригад танки были, БМП, БТР-ы, инженерная техника…И мы на трех автобусах, плюс УАЗ-ик и командирский бронированный «Шевроле». Ну, и наш транспортер, который мы ласково называли «Жужа». Это транспортер переднего края, ЛуАЗ, мне его купили друзья для того, чтобы я оказывал помощь. Вот, я ехал на этой «Жуже». Это абсолютно открытая плоская машина, очень удобная для оказания помощи в боевых условиях. И получилось, что советская техника 1986-го года спасла нам жизнь. Потому что «Жужа» - единственная из всей колонны! - уцелела. Сгорели танки, сгорели БМП…

- Счастливая машина.

- Да, счастливая. И мы, наверное, счастливые - потому что мы молились, за нас молились. У меня молитвенник за эти дни был зачитан до дыр…

«КОГДА ПОДБИЛИ БМП, ЧЕРЕЗ НАШИ ГОЛОВЫ ЛЕТЕЛА БАШНЯ, ПАДАЛИ КУСКИ РАЗОРВАННЫХ ТЕЛ…»

- Итак, двинулась ваша колонна…

- Колонна двинулась, те нас начали обстреливать и выводить на позиции русских. И мы полями, через подсолнухи, лесопосадки…Я старался держаться за броней, догнать какой-нибудь БТР, БМП или танк - и сбоку, чтобы не попасть под прямой огонь. Помню, когда подбили БМП через наши головы летела башня, падали куски разорванных тел, кровь вокруг…Страшно было. Не знаю, сколько времени все это длилось, но желание было одно: чуть ли не кричать молитвы. И ехать, ехать, ехать, давить на газ, переключать передачи, чтобы «Жужа» не заглохла.

И все это время мне на ходу сбрасывали прямо в кузов тяжелораненых. Потом мы выбрались на абсолютно открытое пространство - без травы, без ничего, как пустыня. Я попытался уйти за понтонный КАМАЗ - и в это время в него попало из чего-то тяжелого. Я думаю это ПТУРС был (противотанковый управляемый реактивный снаряд. - ред.), потому что был сильный взрыв. Потом еще взрыв- и мы вылетели из «Жужи». Меня выбросило прямо через руль, у меня после этого остались гематомы…

- Стекла не было?

- Нет, мы его сняли. И уже потом, через два дня, я обнаружил, что у «Жужи» в трех местах пробит глушитель. То есть она просто на себя приняла мину, взрывную волну и осколки.

- И через руль вы вылетели на передок?

- Нет, на землю. А машина заглохла, еще вентилятор охлаждения долго работал, я не мог подползти и его выключить, потому что стреляли. И переживал, что сядет аккумулятор.

Долго лежали в этом поле. Я ползал, перевязывал раненых, мне же их в машину бросали неперевязанными…

- Колонна тоже остановилась?

- Да все было разбито, колонны не было. Часть людей ушла вниз, в село, и там их добили…

- А вы остались в этой «пустыне». Кто был с вами?

- Раненые, которые ехали на «Жуже». Потом через 4 часа появился русский офицер. Я надел жилетку Красного Креста, взял флаг Красного креста и вышел к нему. Он спросил, кто я. Я ответил: «Украинский Красный Крест», показал удостоверение КК, у меня был международный сертификат. Попросил, чтобы он дал мне собрать раненых. Он разрешил, сказал везти их на его позицию, показал куда. Ну, я, сколько влезло, насобирал раненых - даже на капоте и стекле вез. Отвез, пошел обратно. В первый вечер, пока стемнело, собрал 17 человек, отвез.

- На позицию к этому офицеру?

- Да, в расположение. Там в яме было безопаснее, их ведь тоже обстреливали из артиллерии.

Попросил этого комбата, чтобы разрешил покормить. В разбитых машинах нашел тушенку, какие-то продукты, одеяла.

Первая ночь была очень тяжелой: без воды, в рюкзаке у меня не было необходимого количества лекарств…

- Какое отношение к вам было у россиян, которые вас охраняли?

- По-разному. Комбат был нормальный офицер, человек чести. И отношение к раненым у него было, как у настоящего военного. Рядовые солдаты пытались нам угрожать: мол, мы вас перебьем. Мне кажется, они сами боялись того, что там оказались. У них тоже были потери…

Ночь была страшная. Во-первых, было очень холодно. Все, что нужно было тяжелораненым, мы отдали. (Я свою футболку - авторскую, очень красивую, с трызубом и надписью « Glory to Ukraine!», подаренную мне дизайнером Кристиной Цукур - порвал, когда не было бинтов, и перевязал грудную клетку бойцу из нашего батальона). Ребята спрашивали: «Док, посмотри, может, кому-то уже не надо одеяла?».

- Это ужас.

- Да. Пошел, посмотрел - одному уже не надо…Переложили его на землю, забрали из-под него матрац, одеяло, отдали живым.

«МЕСТНЫЕ ЖИТЕЛИ ПОПРЯТАЛИ РАНЕНЫХ В САРАЯХ, НАПОИЛИ, НАКОРМИЛИ…»

Без воды было страшно. У меня в «Жуже» было 2 литра коньяку. Пить его было нельзя, он сушит. Но им можно было обезболить. Я отдавал его раненым. А тяжелораненым, которые просили «Пить, пить…», мы помогали так: брали в рот бинт, добавляли чуть-чуть коньяка, побольше своей слюны - и потом этот комок вкладывали им в рот, чтобы была хоть какая-то влага.

Наутро двоих недосчитались. И я сказал комбату, что без воды мы все умрем. Его десантники тоже были без воды. Я поехал, нашел большой бидон, взял какие-то бутылки, емкости - и поехал в село за водой.

- Что за село?

- Новокатериновка. Местные жители сначала приняли меня за русского, начали хвалить русских. А когда я сказал, что я - украинский Красный Крест, они рассказали, где лежат раненые. Они очень многих попрятали у себя в сараях, напоили, накормили…

- Дай им Бог здоровья.

- …И я начал забирать оттуда ребят. Собрал еще 35 человек. Потом поехал еще на одну позицию, на горе, там тоже были пленные и раненые. Я туда российским десантникам воду тоже отвез. За это они разрешили забрать тяжелораненых.

- А если бы не привезли воды - раненых бы не отдали?

- Не знаю…то была зона ответственности этого комбата, он сказал: «Здесь можешь делать, что хочешь».

- Имя-фамилию комбата не будем называть, подальше от греха.

- Да. А фамилии я и не знаю, только имя. Но как бы то ни было, это человек чести.

А потом в обед пришла колонна нашей скорой помощи, полтавской медроты, которую пропустили. Я развел машины по тем точкам, где находились раненые, взял двух тяжелых на носилках - и мы уехали. Потом их вертушками эвакуировали на полевой госпитали, оттуда - на Днепропетровск или Запорожье. Общим числом около 90 человек.

- С русскими кто-то остался?

- Пленные. Они потом подтянулись, их до этого возили в Донецк, издевались над ними. Но издевались ДНР-овцы, не русские. Потом они оказались в нашем полевом госпитале, я их видел.

«БЫЛО ОЧЕНЬ СТРАШНО, КОГДА ВДАЛЕКЕ ЗВУЧАЛИ ОДИНОЧНЫЕ ВЫСТРЕЛЫ. ЭТО ДОСТРЕЛИВАЛИ»

- Да, с комбатом вам явно повезло. Потому что я общался с прорвавшимся из «котла» бойцом батальона «Днепр-1», и он рассказывал, что на других участках под Иловайском русские и чеченцы добивали наших раненых, бросали в подвалы и сараи гранаты…

- Я слышал, когда достреливали. Это было очень страшно - когда вдалеке звучали одиночные выстрелы. Это достреливали.

- Как на это реагировали раненые бойцы?

- Мы молились и, в общем-то, были готовы принять смерть достойно, не унижаясь.

- Как это все пережила ваша семья?

- Очень тяжело. Молились, устраивали здесь пикеты, искали возможности нас вытащить. Думаю, что благодаря семье, благодаря моей жене Лене и всем молившимся за нас друзьям, я и остался жив.

- Какие-то планы на будущее уже есть?

- Пока - отдохнуть немножко, собрать всех ребят, точно установить, кто погиб, кто жив. Наш батальон, в общем-то, вышел из этой ситуации неплохо.

А потом посмотрим, как решит командование. Надо, наверное, использовать мой опыт.

- Готовы идти обратно на фронт?

- Готов работать немножко в другом качестве. Просто использовать меня на передовой…ну, да, я сделал, то что мог. Но я все-таки профессор, доктор медицинских наук. И с таким опытом я думаю, что мог бы принести больше пользы в организации военно-медицинской службы. Потому что я ее видел на всех-всех этапах. И все это сам прошел…

PS. Це наш особистий герой, брат моєї жінки

КОМЕНТАРІ ВАИНИКІВ БУДУТЬ ВИДАЛЯТИСЬ, А ЇХ АВТОРИ ВІДПРАВЛЯТИМУТЬСЯ У БАН.

Джерело

Я хочу обратится к украинцам, ко всему обществу, не деля его на генералов и солдат, диванную сотню и волонтеров.

Прежде всего хочу сказать, что я абсолютно уверен в победе. Но в победе не »благодаря», а »вопреки». Вопреки тупости и продажности многих представителей политической системы, непрофессионализму генералитета, отсутствию политической воли у тех у кого она должна присутствовать по определению. Моя задача спасти бойцов. И для меня тут все средства хороши. Все, кроме тех которые могут повредить моей стране. Это не просто бойцы батальонов Донбасс, Днепр, Свитязь, Херсон, Миротворец. Это те люди, которые завтра могут стать краеугольным камнем в фундаменте новой Украины. Конечно их можно принести в жертву. Но на чей алтарь? Новой Украины? А откуда она возьмется если те кто ее защищал и кто должен был строить после войны, будут лежать в могилах? Человеческий ресурс нации не бесконечен. И если погибнут лучшие то замены им может и не найтись.

Я никогда не злоупотреблял доверим людей ко мне. Я позвал их выйти и стать плечом к плечу с нами когда поддаваясь шантажу негодяев из Кремля моя страна готовилась заключить похабный мир с агрессором. Мир, который дал бы возможность врагу укрепится и пойти дальше. Тогда мы вышли под АП и Президент нас услышал. К сожалению в армии не изменилось ничего и снова  мы побеждали »вопреки». Три города мы взяли, непосредственно, в тяжелых  боях, еще четыре — плечом к плечу с другими подразделениями. А потом был Иловайск…

Иловайск должны были штурмовать силами в 800 человек. План был согласован и утвержден руководством АТО. В итоге по разным причинам город пришлось брать гораздо меньшими силами. Сейчас можно назвать и количество — 340 человек. Бойцы отбивали танковые атаки,  потом минометные обстрелы, «грады», »смерчи», »ураганы»… Результат известен. 

     Раиса

Мирная жизнь Иловайска была сконцентрированна вокруг узловой железнодорожной станции; во время АТО тот, кто удерживает город, контролирует прилегающие Шахтерск и  Харцизск, что дает возможность или бесконечно подпитывать очаг сопротивления в ДНР или наконец-то сжать руку на горле агонизирующей республики мясников и отморозков.

 Активные действия по освобождению города начались 10 августа. Спецбатальон “Азов”, по приказу штаба АТО, провел в Иловайске разведку боем. Операция происходила в районе, укрепленном дотами и подземными коммуникациями. Уничтожен КАМАЗ с боеприпасами и около 40 сепаратистов.  В ходе разведки были выявлены основные огневые точки сепаратистов. За эти данные заплатили своими жизнями азовцы Береза и Светляк.

Казалось бы, победа близка - после отработки огневых точек и при постоянном артиллерийском огне по потенциальным путям подкрепления Иловайска, через несколько дней "Азов" должен был войти в город и выполнить ту работу, для которой он создан и оснащен – зачистка территории от живой силы противника. Уничтожить позиции, привязанные к карте местности - задача с которой справились бы курсанты артиллерийского подразделения. Как потом окажется эта задача не была выполнена. 

Но, на следующий же день десантом сепаратистов из Иловайска был окружен и атакован блокпост 40-й бригады. "Азов" и еще одна часть Вооруженных Сил Украины вышли на помощь. Несмотря на шквальный огонь минометов и гранатометов бригаду удалось вывести. Солдаты не рассчитывали на помощь и были настолько деморализованы, что головную машину пришлось вести "азовцу". БМП была подбита. До сих пор не выяснена судьба бойца - на данный момент он числится пропавшим без вести.

"Азов" все еще оставался под Иловайском в ожидани прыказа войти в город. В течение следующих дней позиции батальона и 51-ой бригады ЗСУ обстреливались "Градом". 

Атака на Илловайск не начиналась целую неделю.  Бойцы 51-бригады, стоявшей рядом с азовцами признавались:

– Мы раньше думали, что вы под наркотой – когда заруба - все прячутся, а вы выдвигаетесь. Вы в натуре безбашенные!   

К 18 августа в окрестностях Иловайска при поддержке Вооруженных Сил Украины уже собрались добровольческие батальоны: "Донецк", "Днепр", "Азов", "Шахтерск" и "Кривбасс".  Им была поставлена задача взять город.              

Батальоны "Донбасс" и "Днепр" зашли с юга, в районы не занятые и не укрепленные сепаратистами. Бойцы рассредоточились по частному сектору. "Кривбасс" конторолировал подходы.

Ударная группа "Азова" по дороге на задание была обстреляна с территории России РСЗО «Ураган». После чего попала в засаду, и, потеряла головную машину колонны. Закралось подозрение, что это не случайно. Не слишком ли много случайностей для одного выезда? 

Наступление на город с севера силами "Азова" и "Шахтерска" было решено перенести на следующий день.  В день штурма по Иловайску работала украинская артиллерия, была так же гарантирована поддержка с воздуха и отсечение города от подкрепления силами артиллерийского огня.   Что же произошло на самом деле? 

Ночью Иловайск был обстрелян "Градами" террористов,  Батальон "Днепр" потерял 20% личного состава. Бойцы "Донбасса", которые уцелели при обстреле, не долго радовались своей удаче. Днем они были окружены и заперты в городе.

"Азовцы" и "Шахтерск", шли на штурм Иловайска, имея на руках только стрелковое оружие и обещание штаба АТО поддержки огнем.

Кто мог себе представить, что за неделю осады артиллерия не смогла поразить ни одной огневой точки сепаратистов, нанесенной на карту, и имеющей точную привязку к кооординатам? Случайно это?

 Когда разведгруппы добровольческих батальонов вошли в город, артиллерийская поддержка затихла. "Азов" получил приказ оставаться в городе. Закрепившись на позициях бойцы ожидали поддержки. Подтянулись основные силы батальона… И тут  с целых и невредимых огневых точек сепаратистов пошел шквальный огонь. За прошедшие с первой разведки дни террористы успели расширить сеть укреплений и основательно закрепиться на местности. "Азовцы" боролись до последнего. 2 погибших, 7 раненых. Но, когда по сектору, в котором находился батальон, начали работать минометы и гранатометы, дальнейшее нахождение в городе означало уничтожение всего личного состава.

много, по

"Азов" в тяжелых боях потерял еще двух патриотов, у "Шахтерска" так же несколько погибших, но все же эти батальоны чудом успели вывести людей из под обстрела.  "Днепр"  – потеря 20% личного состава, "Донбасс" до сих пор в окружении, город практически разрушен, и все еще под контролем сепаратистов.  

За время, прошедшее с первой разведки, 10 августа, террористы два раза получали поддержку живой силой, сохранили в целости свои огневые точки, и построили новые укрепления.

 При этом, напомню, поражение  целей привязанных к координатам было решаемой боевой задачей но не выполненной.

 Объяснений произошедшей ситуации может быть только два:

•   командование АТО настолько некомпетентно что не может решить простейшие задачи. При этом настолько боится в этом признаться, что готово бесконечно посылать людей на смерть, лишь бы масштабы некомпетентности не вышли наружу
•   подтверждается теория о том, что операция придумана, ради уничтожения патриотов. Тех, кто имея активную жизненную позицию готов защищать ее с оружием в руках. Уничтожить желательно всем скопом, в одном месте и руками сепаратистов.

 Еще, говорят, война выгодна тем, кто на ней зарабатывает. При постоянной военной поддержке России и вялой реакции Киева на происходящее, у торговцев оружием и сопутствующими продуктами есть все шансы сколотить состояние на крови украинцев.

 Ситуация с Иловайском как в зеркале отразила в себе то, что сейчас происходит со всей страной. Грозный внешний враг. Необъяснимые действия руководства. Невыполненные обещания. Героизм простых людей. Жертвы патриотов.

Остается только надеяться, что все тайное станет явным раньше, чем погибнет последний патриот.  Чтобы было кому вернуться в родные города и провести люстрацию в один тур.
     Последние события показали, что народ наш умеет, когда надо, и организоваться, и быстро принять решения.  Пока нет, боевого опыта, но это дело наживное.

Кривий Ріг облетіла звістка, що частина особового складу 40-го БТО «Кривбас», який більше двох тижнів знаходився під постійним мінометним вогнем, шквальним обстрілом російських «Градів» та «Ураганів», днями нібито повернулася до рідного міста. Як стало відомо, прибули лише сімдесят чоловік на чолі з комбатом, у той час як більше ста бійців батальйону залишилось в оточенні. Наразі добровольці, яким вдалося вирватись із пекла, проходять медичний огляд і дають пояснення військовим прокурорам, а комбат знову повернувся в зону бойових дій, де з останніх сил тримають оборону його підлеглі.

Чому ж так сталося, що одні покинули поле бою, а інші залишились в оточенні без будь-якої підмоги? Це питання хвилює сьогодні багатьох, і в першу чергу близьких і рідних, які намагаються привернути увагу штабів, головнокомандувача і суспільства до долі тих, кому тепер не позаздриш? Про це та інші обставини перебування добровольчих батальйонів у Іловайському котлі, який вже почали називати українським Сталінградом, у наступному дописі.
    
Автор:  [ В. В. Стецюк ]