[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

 

Сьогодні в околицях Даллол ведеться видобуток солі, тому назвати спекотні місця зовсім пустельними можна. Вчені стверджують, що пейзажі, які можна побачити в околицях Даллол, мають разючу подібність з пейзажами супутника Юпітера Іо, що робить ці місця ще більш загадковими.

 
 

Шалено красиві занедбані поля для вирощування солі, Крим...

[ Читать дальше ]

Сподобалася замітка

Крім лінку, ніяк http://grechkometr.unian.ua

Полтавці почали масово скуповувати у крамницях сіль. Експерти вказують: важливий куховарський продукт за останні дні розходиться у п'ять разів швидше, ніж дотепер. В окремих магазинах вона з'являється з великими перебоями, бо нерідко покупці купують від 10 до 20 кг солі. Така ситуація спостерігається не тільки в місті, а й в області. Відповідно, й кількість завезення солі в регіон збільшилася у 8-10 разів.

 Чи є в такої купівельній паніці якісь вагомі підстави ? По місту пройшла чутка, що закрили єдиний в Україні соляний завод і тепер сіль буде дуже дорогою. Як повідомили ЗМІ в Міністерстві економіки України соляні завади в Україні не закривалися і підстав для паніки немає.

До речі, Україна – один з найбільших виробників солі, тут кілька солепромислів: на Донбасі, в Закарпатті і Причерномор'ї. І завод не один. Серед них і найбільше у Європі по добутку кам'яної солі - Державне підприємство об'єднання «Артемсіль». Як повідомили в управлінні сприяння підприємництву сьогодні у Полтаву прийшло два вагони солі саме з цього об'єднання.

Офіційний сайт Полтавської міської ради.

_-_-             __------__         -_-_

На скільки часу біль змусив знепритомніти й незнав, але поштрикування шаблею під боки привело до тями.

- Що, може геть дорізати тебе? - Татарин грався з ним як кіт з пійманою мишею.

Зажурений підняв голову і, пересилюючи біль, звівся на ноги. Зразу ж руки йому обплутали мотузкою і підігнали до гурту.

- Нащо ти його взяв?! Ще лікувати треба буде! - Старший татарин процідив крізь зуби невдоволено до молодого, того що змусив Журу підвестись.

- Як дорогу осилить, то житиме. А ні, кину, хай подихає!

В пітьмі Зажурений нагледів своїх, уже колишніх, чумаків - тепер просто ясир. Хлопці стояли похнюплені, втупивши погляди в землю.

Один з нападників голосно щось вигукував біля возів, махаючи ножем. Біла сіль з пробитих мішків щедрими струмками зрошувала степову траву.

- Все-все!!! Поїхали. Часу не гаймо! - Сивий татарин почав підганяти своїх. Вони повискакували на коней і, оточивши бранців з усіх боків, намірились гнати в степ.

Дорога чекала їх назад, до моря... Та тепер ця дорога була дорогою в небуття.

- Все одно втечу! - Невгавався Василь, котрого добряче обшнурували до пояса.

Жура усвідомлював, що далеко не протягне і, певно, дійсно "подихати" таки доведеться. Зненацька полонені, яких взялись підганяти було татари, зупинились. Татарські коні почали хрипіти і схвильовано бити копитами землю. Вершники, не можучи нічого вдіяти, лаялись.

Щось заворушилось в степу. З великою швидкістю рухалось прямо на гурт людей. Чутно було як розлягалась висока степова трава...

Та враз все стихло. Татари, не на жарт перелякавшись, вже й позамовкали. Страх почав охоплювати всіх. Коні не заспокоювались. Та й воли чутно було не неспокійно тупцяли на місці. 

І тут, метрів вмтридцяти від них, з темноти глибокого вечора, наче з чорної безодні невідомості, розриваючи лихе очікування луною покотилося вовче виття...

- Гу-у-у, у-у-у, у-у...!

Під дією цих звуків навіть коні тепер уже повклякали, але потім за мить, мов навіжені, зірвались у дикий галоп і почали кружляти довкола. В темноті налітали на вози з сіллю, ламали ноги, падали. Полонені з жахом помітили, що воли з возами, з яких не були випряжені, неслись тепер прямо на них...

- Шайтан-шайтан!!! - Репетували татари, шугаючи на своїх чотириногих, верхи просто в пазурі наглої смерті.

Хтось з своїх вигункув: "Біжімо!", - і зв`язані мотузками хлопці почали кудись намагатися бігти, але подали під копитами навіжених від жаху коней і волів, колесами тяжких чумацьких возів...

Тварини і люди - всі, то розбігались, то сходились до купи, збиваючи одне-одного, вгризаючись від шаленого страху одне-одному в горлянки, намагаючись вирватись, пробити собі шлях домпорятунку з цієї смертельної агонії.

Зажурений ледь встигав уникати величезні тіні, вже й не розрізняючи що це. Раптом ноги заплутались у якесь порване мотуззя і він упав.

Щось тріснуло неподалік і, схоже, зовсім близько від нього протарахкотів віз. Ще якесь мичання (таки віл!) прямо над ним і здоровенна маса накрила Журу, трощачи кістки. Далі безвість...

Чорна пітьма... Вже й хотілося наче, щоб вона забрала його назавжди, окутала і сховала від прийдешнього. Але ні. Не час.

І та пітьма його виплюнула, відкинула у дійсність наступного ранку. Перше, що почув - хтось схлипував...