Два президенти, одне Різдво.

В нас у селі в 90-х поселилась сімя з Росіі по сусідству: баба з дідом і їх син і дочка з сім'ями. Нормальні люди, не п'ющі, роботящі. Мої бабуся і дідусь, коли були живі, то дружили з ними домами. А ті так і живуть потихеньку. ТБ їм нема коли дивиться - весь день на городі раком. Вони там шото почули, шо Крим вже не наш, но якось не звернули увагу, їм воно безразлічно, чий там Крим.

Коли поїхав один з них у Крим оддихать і приїжає назад такий весь вз'єрошений.
- Я не думал что там так всьо. Там оні всьо увешалі своімі флагамі і ходять с етімі лєнтамі все. Очень непріятно находіться. На каждом зданіі флаг: ето-мол теперь наше, відішь? І ето тоже наше, - не забудь. І ето тоже наше, і ето.
- Какімі флагамі-то, Льош? - пита його глуха старенька мамаша.
- Какімі? Кацапскімі, вот какімі.